пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської Правозахисної Групи
версія для друку
16.01.2019 | Ірина Скачко

Реформа тюремної медицини: добрі наміри vs відсутність коштів і саботаж

   

Реформа пенітенціарної системи України стартувала два роки тому. Згідно із затвердженим Мінюстом паспортом фінішує вона у 2021році. Втім, реформа, як і ремонт чи революція, напевно, ніколи не закінчується. Так чи інакше, всі, кого вона зачіпає, – а це ув’язнені та співробітники пенітенціарної системи – наразі застрягли десь посередині шляху. І найгостріше це відчувається у медичній сфері.

Фельдшер і стоматолог на половину ставки – ось і весь штат медичної частини Сумської виправної колонії № 116. Півтори людини на майже чотири сотні засуджених. Принаймні такою була ситуація в закладі восени, коли сюди з моніторингом приїхали члени Харківської правозахисної групи. Не набагато кращою виявилася тоді ситуація і в інших місцях позбавлення волі. У Первомайській колонії № 117 замість десяти лікарів працювало п’ятеро, при чому троє з них – терапевт, рентгенолог та лаборант, – на чверть ставки. У Чорноморській колонії № 74 засуджені жінки скаржилися на неотримання медичної допомоги, відсутність ліків. Одна із ув’язнених запевняла, що не має змоги перевірити виявлену в неї пухлину на злоякісність. На слуху й історія хворої на рак засудженої, Ганни Солопової, яка лише завдяки рішенню Європейського суду з прав людини про тимчасові заходи за правилом 39 Регламенту Суду змогла отримати хіміотерапію, втім, не у повному обсязі і без дотримання належних умов лікування.

Однією з причин усіх цих численних негараздів називають саме перехідний етап у запровадженні пенітенціарної реформи. Погані умови старої системи нікуди не поділися, а нова система ще не почала як слід працювати.

В чому полягає реформа?Раніше медичний персонал підпорядковувався керівництву місць позбавлення волі. Це створювало ситуацію, коли лікар часто «не помічав» у засудженого слідів тортур чи побиття, щоб не псувати стосунків із адміністрацією колонії. Це призводило до зловживань і корупції. Наприклад, у 2009 році у Дніпровській колонії № 89 було зареєстровано лише п’ять випадків застосування фізичної сили проти ув’язнених. Така статистика, м’яко кажучи, викликала сумніви в будь-кого, знайомого з українською пенітенціарною системою. Тобто ні про яку справедливість у розслідуванні катувань у в’язницях мова йти не могла.

Спочатку планувалося залучити до управління тюремними закладами охорони здоров’я МОЗ. Це обговорювалося на рівні міністрів, але не склалося. Воно й не дивно: у міністерстві Супрун – на часі своя реформа з усіма її поточними проблемами. Тому минулого року в рамках Міністерства юстиції було створено окрему Державну установу «Центр охорони здоров’я», до складу якої увійшли медичні працівники Державної кримінально-виконавчої служби. Втім, не всі з них захотіли продовжувати працювати за ґратами. Адже після переатестації вони втратили погони, а разом із ними супутні пільги, головна з яких – можливість раннього виходу на пенсію. Не секрет, що для багатьох медпрацівників це було чи не єдиною причиною триматися за важку й небезпечну (з огляду на рівень туберкульозу в тюрмах) роботу. І тут несподівано виявилося, що пенсія відсунулася на багато років.

Ще у квітні на одній із прес-конференцій заступник Міністра юстиції Денис Чернишов наголошував: «Ми провели публічний конкурс із залученням громадськості і зараз відбувається набір лікарів через конкурс із достойними заробітними платами». Але і сьогодні в системі не вистачає персоналу, медикаменти та інвентар дуже повільно переходять з балансу установ виконання покарань на баланс «Центру охорони здоров’я».

– У грудні я відвідував Дніпропетровський слідчий ізолятор, – розповідає адвокат Харківської правозахисної групи Володимир Глущенко. – У цьому закладі дуже велика нестача лікарів та молодшого медичного персоналу. На момент візиту там працювало лише два фельдшери. Вони просто фізично не встигали оббігти весь СІЗО, щоб оглянути засуджених. Багато лікарів звільнилися із системи через втрату пільг. До того ж, за новим наказом молодший медичний персонал повинен мати кваліфікацію фельдшера, а таких навчальні заклади випускають недостатньо.

Проблему зловживань у розслідуваннях тілесних ушкоджень реформа поки що також не вирішила. Зараз лікар хоч юридично і не є підлеглим начальника колонії чи СІЗО, фактично нерозривно із ним пов’язаний.

– Захворів, наприклад, засуджений. Хто вивозить його до лікарні? Хто надає транспорт і конвой? Начальник СІЗО, – нарікає Володимир Глущенко. – Взагалі, новостворена система працює зараз процентів на 10–20.

Станом на 1 листопада 2018 року близько 50 тисяч засуджених отримувало медичну допомогу в закладах ДУ «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України». Рівень цієї допомоги члени моніторингових місій іноді характеризували як… катування та жорстоке поводження.

Засудженого Д. правозахисники намагалися врятувати від такої «допомоги» і примусити керівництво колонії надати йому справжнє лікування. Але не встигли. В серпні в чоловіка почала боліти й терпнути нога, на ній з’явилися абсцеси. Спочатку поставили помилковий діагноз і лікували флегмону. Потім, коли зрозуміли, що справа в серцево-судинній недостатності та ішемії нижніх кінцівок, довго не могли знайти судинного хірурга для консультації. Почалася гангрена.

– Його треба було негайно покласти в стаціонар, на ампутацію, – розповідає адвокат ХПГ Геннадій Токарев. – А його із почорнілими пальцями натомість вивозили в суд. Останнє засідання було другого жовтня. Він був практично в напівсвідомому стані. Цього ж дня його доправили до лікарні, де він за два дні помер. Зараз за фактом ненадання медичної допомоги відкрито кримінальне провадження.

Можливо, була лікарська помилка, а можливо, банальна економія: пост-ампутаційна реабілітація досить складна і тривала. Іноді засудженим відмовляють у лікуванні, неофіційно пояснюючи тим, що на хворого і так багато коштів витрачено.

Правозахисник Вадим Правдивий вбачає причину гальмування реформи в поганому плануванні, недостатньому фінансуванні, а також у небажанні самої системи змінюватися.

– Реформа необхідна і правильна, – каже він. – Але є деякі моменти, які можна назвати саботажем. Адміністрація кримінально-виконавчої служби робить усе для того, щоб показати, що ця реформа була невдалою, що вони не можуть організувати медичне забезпечення. У деяких випадках начальники не сприяють у вивезенні засуджених на волю до лікарні, кажуть медпрацівникам: «Це ваші проблеми». Медичні частини не отримують фінансування за рахунок спецфонду установ. Є ж офіційний бюджет, а є бюджет, який установи самі собі знаходять за рахунок різних підприємств, власного виробництва. І раніше за рахунок цих підприємств вони могли недостачу в медичній частині якось заповнювати своїми силами. А зараз вони позбавлені цього. От дали їм бюджет мізерний і на цьому і живіть.

Подібні проблеми нерідко підтверджують члени моніторингових груп. Розповсюджена практика, коли в медичній частині хворі мерзнуть, у той час коли в інших приміщеннях досить тепло. Адміністрація закладу позбавлення волі просто не бажає гріти те, що їй не належить.

Можливо, якісь проблеми міг би вирішити, як і планувалося раніше, перехід тюремної медицини під крило МОЗ. Сьогодні це загальноєвропейський тренд, який дає непогані результати. Проте без належного фінансування нічого не вийде.

– Якщо у вільному суспільстві у нас така проблема з медициною, як ми можемо чекати, що в тюрмі медицина буде краще? – ставить риторичне питання Вадим Правдивий. – Але тут є один аспект. На відміну від вільної медицини, за тюремну ми сплачуємо в Європейському суді. Через погані умови лікування порушується третя стаття Конвенції – заборона катувань. І Україна потім платить цим людям величезні суми, за які, в принципі, вона могла б купити все, що потрібно.

У реформуванні пенітенціарної системи Україна орієнтується на, мабуть, найгуманнішу в цьому плані країну – Норвегію. Там панує принцип, за яким ув’язнений має рівний із вільними співгромадянами доступ до медичної допомоги, освіти, бібліотек тощо. За даними організації «Україна без тортур», щороку в нашій країні помирає більше 500 хворих в’язнів. Майже шоста частина від кількості усіх засуджених у Норвегії.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль