Виборчий сезон 2019-го року видається врожайним: кількість кандидатів у Президенти збільшується не щоднини, а щогодини. Намагаємось не пасти задніх за ЦВК і пропонуємо вам аналіз програм чергових п’яти претендентів обійняти найвищу державну посаду. Отже, об’єктами нашої уваги цього разу стали Роман Насіров, Юрій Бойко, Дмитро Добродомов, Олександр Шевченко та Аркадій Корнацький.

Читаючи програму самовисуванця Романа Михайловича Насірова, думаєш про те, що якби з 2 700 000 ₴ задекларованих (тільки) кандидатом (тільки) готівкових коштів невелика частка була витрачена на гонорар вчительці з української мови, світ міг би бути трішечки іншим. Хоча, заради справедливості, варто зазначити, що подібна стаття витрат відсутня у виборчому бюджеті багатьох кандидатів. У своїй програмі підданий Сполученого Королівства обіцяє створити «самий високий режим поваги до захисників». Вочевидь, саме у рамках створення такого «режиму» пан Насіров пропонує «спрощені процедури надання статусу учасника бойових дій всім без виключення особам, будь то доброволець чи контрактник». Проблема полягає в тому, що зараз посвідчення УБД часто мають люди, які до власне бойових дій мають такий же стосунок, як і бризи на одеських пляжах до циклонів на Юпітері. Водночас справжні ветерани можуть залишатися без посвідчень. Але це радше питання корумпованості чиновників (у тому числі військових) та недбалості з боку держави, а не недосяжності посвідчень. Тому державі скоріше потрібно краще контролювати видачу УБД, ніж спрощувати процедуру.

Кандидат вважає, що держава повинна забезпечувати всіх охочих роботою, а також гарантувати перше робоче місце (вітаємо нового члена клубу) випускникам вишів, коледжів, профучилищ тощо. Окрім цього, володар двадцяти земельних ділянок так переймається зрощенням освітнього потенціалу молоді, що присвятив йому цілих два абзаци своєї програми: два однакових абзаци.

Пан Насіров у програмі згадує про нову Конституцію та хоче вивести на новий рівень інститут референдумів.

Важко сказати, чи знайоме підданому Її Величності Єлизавети ІІ поняття «когнітивний дисонанс», але одночасно із побудовою ефективних економічних зв’язків з країнами-партнерами він прагне повністю ліквідувати економічну, енергетичну та паливну залежність, а слово «імпортозаміщення» свідчить про те, що пан Роман явно помилився з вибором монарха.

Висунутий партією «УКРОП» Олександр Леонідович Шевченко належить до прибічників легалізації короткоствольної нарізної зброї. Кандидат планує звертатися до Міжнародного кримінального суду в Гаазі для притягненні до відповідальності за злочини проти людяності на території України. Кого саме притягувати до відповідальності — невідомо.

«Влада на місцях повинна належати місцевим радам та створеним ними виконавчим органам», — йдеться в програмі. Конституція з цією тезою незгодна: «єдиним джерелом влади в Україні є народ», — стаття 5. Якщо йдеться про здійснення влади, то ця функція і зараз покладена на виборні місцеві ради.

«Якщо українці не створять могутнього проукраїнського інформаційного поля, вони рано чи пізно потраплять у нову колоніальну залежність. Ми повинні не лише слухати українське, дивитися українське, а й транслювати українську творчу продукцію на інші країни», — пише пан Шевченко у своїй програмі. Проте, в інтерв’ю на YouTube-каналі «Big Money» улюбленим фільмом дитинства він назвав радянський — «17 миттєвостей весни», а назву улюбленого фільму сучасності пригадує в російському варіанті — «Вертикальный предел».

«Гасло про “багатих, які повинні поділитися з бідними” – це питання про поетапне зростання за три роки мінімальної зарплати щонайменше до еквіваленту 500 євро та пенсій до еквіваленту 300 євро, при відповідному зростанні економіки та інвестицій в Україну», — незрозуміло, який саме зв’язок між першою та другою частинами речення.

Олександр Шевченко виступає за збереження мораторію на продаж землі корпораціям та закордонним резидентам. А громадянам України землю можна купувати в межах 200 гектарів та лише «після формування цивілізованих ринкових умов».

«Прагнення до Правди та Справедливості – це потяг до волі Творця. Сучасна деградація держави спричинена саме порушенням універсальних законів Правди та Справедливості». – Було би непогано, якби «воля Творця» була особистою справою шанувальників Творця, а не постулатом державної політики.

Слово «мир»  у програмі самовисуванця та члена партії «Опозиційний блок» Юрія Анатолійовича Бойка зустрічається 7 разів. «Мир» у його розумінні полягає в прямих переговорах з усіма сторонами конфлікту та скасуванні «податку на збройний конфлікт» (у 2014-му році в Україні введений військовий збір у розмірі 1.5% від доходу).

«Буде введено безумовну кримінальну відповідальність за екстремізм і пропаганду ворожнечі, насильства, етнічної або расової переваги.»

Ринок землі пан Бойко може відкрити «виключно за результатами загальнонаціонального референдуму». Медичну реформу він називає «нелюдською» та ініціює ї скасування. Програма містить обіцянку «зупинити ганебне закриття шкіл». Вочевидь, гідне закриття шкіл дозволяється. Ступінь ганебності має визначати спеціальна комісія?

«Повернемо право громадян навчатися рідною мовою». Але це право й так гарантується ст. 53 Конституції України та ст. 7 Закону України «Про освіту».

Зважаючи на життєпис та партійну приналежність кандидата, не дивно, що у своїй програмі він обіцяє забезпечити нейтралітет та позаблоковість України, «подолати протиріччя» з Росією. Під протиріччями, можемо припустити, розуміється анексія Російською Федерацією Криму, окупація частини Донбасу, атака українських суден, захоплення українських моряків у полон та інші «суперечливі» дії сусіда.

Іще один самовисуванець Аркадій Олексійович Корнацький на початку своєї програми стверджує, що сучасній українській державі — сто років. Невже пан Корнацький вважає Українську Радянську Соціалістичну Республіку «сучасною українською державою» та зовсім не відрізняє її від незалежної України? Ба більше: він вважає, що права і свободи людини і громадянина за часів незалежності «згорнули» під гаслами демократії, навіть порівняно з комуністичною добою. Власне, мореність програми ностальгією за «великою державою» можна помітити неозброєним оком і в інших її частинах.

Залишається невідомим військове звання кандидата, проте, починаючи читати його програму, можна визначити його як «капітан очевидність»:

«Народовладдя, або демократія, здійснюється народом шляхом участі у Радах депутатів. Щонайперше у місцевих, найбільш числених і наближених до людей органах влади — сільських, селищних, міських Радах.

Ці місцеві органи державної влади мають бути у кожному селі, селищі, місті, районі великого міста — тільки тоді влада буде повсюдною.

Довершує демократію пряма участь громадян у виборах, референдумах і органах влади вищого рівня.»

Зрештою, можливо, пан Аркадій просто знайшов свої університетські конспекти, почав ностальгувати за студентськими роками, проведеними в московському Університеті дружби народів імені Патріса Лумумби, та надихнувся ними для написання передвиборної програми.

Наступна її частина присвячена боротьбі з олігархічною елітою. Із цієї могутньої прози нелегко виокремити конкретні обіцянки, проте, однією з них є створення міжнародного антикорупційного трибуналу. Також кандидат планує повернути прокуратурі функцію нагляду за додержанням законності. Усе антикорупційне законодавство пропонується скасувати та прийняти нове.

Цей кандидат планує не банально «не допустити закриття лікарень», як інші. «Сільради, школи, дитсадки, ФАПи, поштові відділення будуть відновлені у всіх селах, де вони ліквідовані», — йдеться в його програмі, яка майже повністю складається з ліричних оповідей про важливість передачі повноти влади людям. Мабуть, варто робити зноску: «*повнота влади не розповсюджується на школи, дитсадки, ФАПи та поштові відділення в селах».

Зважаючи на вищенаписане, немає підстав сумніватися в унікальності передвиборної програми пана Корнацького, проте, на відміну від усіх попередніх кандидатів, він обіцяє не зменшити кількість народних депутатів, а збільшити їх до 600, а також розширити повноваження Верховної Ради за рахунок президентських.

«Українська держава стане дійсно народною і буде перейменована в УНР — Українську Народну Республіку». Мабуть, на цьому чудовому прагненні варто закінчити аналіз програми та перейти до останнього з п’ятірки кандидатів.

Ним є не хто інший, як Дмитро Євгенович Добродомов від партії «Громадський рух «Народний контроль», який планує припинити співпрацю з Міжнародним валютним фондом...

Про кандидатів у Президенти та МВФ

Ліричний відступ

Насправді, це — наслідок. У глибокій нелюбові кандидатів до МВФ лежить так по-материнськи прищеплене радянським вихованням прагнення до загальної рівності всіх людей на планеті, щирий подив від того, що ми повинні платити гроші цим ненависним для кожного пролетарія товстунам-капіталістам із столиці світового імперіалізму. На превеликий жаль, жоден з кандидатів не говорить: «скасуємо платоспроможність України», «кожен українець буде залучений до загальнонаціонального дефолту», «девальвація — в кожну оселю», «скажемо “ні” закордонним інвестиціям». Хоча такі гасла значно детальніше описують їхні наміри. Але проблема в тому, що люди, які це говорять та пишуть у своїх програмах, не розуміють тотожності між висловами «я припиню співпрацю з МВФ» і «я публічно здійсню акт дефекації собі в штани». Для них МВФ подібний до могучого дракона, який, захопивши наше королівство у свої криваві кігті, змушує поневолений народ платити данину. Це невігластво та популізм, що розтануть під дією реальності, яку цим людям доведеться усвідомити, прийшовши до влади.

Кандидат гучно обіцяє викинути олігархів з управління державою, змусити їх платити справедливі зарплати працівникам. Остання теза є сумнівною з погляду права. Яким чином президент демократичної держави буде змушувати власників приватних фірм платити зарплату, яку він вважає «справедливою» — питання, на яке немає відповіді.

«Українці мають жити та працювати вдома», — українці можуть жити та працювати там, де вони хочуть. Це особиста справа кожного, а не Президента держави.