пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
31.01.2019 | Марко Сировой

Конфіденційність в Україні – на критичному рівні. Як захистити свої персональні дані?

   

Як повідомив «Обозреватель» 29 січня, персональні дані в Україні захищаються неналежним чином. Експерт із кібербезпеки Сергій Денисенко відзначив, що більшість даних, які люди залишають під час отримання дисконтних карток, реєстрації на веб-сайтах чи заповненні гугл-форм, можуть бути легко викрадені хакерами або передані іншим особам. «Це небезпечно, тому що цими даними можуть скористатися злочинці. Всі ж неодноразово отримували смс-повідомлення від служб таксі, від магазинів, в яких ніколи не бували – це означає, що ваші особисті дані були продані. Однак, це не найбільш небезпечні наслідки крадіжки персональних даних. Їх можуть використовувати навіть для вербування злочинців. До речі, є і використання баз даних системи МОЗ. Це теж персональні дані кожної персони і їх теж легко вкрасти, адже вони слабо захищені», – передає слова експерта «Обозреватель».

Денисенко також говорить про недосконалість правових механізмів у попередженні виникнення випадків крадіжки персональної інформації та ліквідації їхніх наслідків. Спеціаліст каже, що де-факто спеціальне законодавство щодо збереження і захисту особистих даних діє лише у випадку, коли витік стався з державних установ чи підприємств. Відсутній, як такий, і моніторинг за схоронністю інформації. Притягти крадія даних до відповідальності можна лише, якщо власник даних самостійно помітить порушення конфіденційності - і звернеться із відповідною заявою до правоохоронних органів. Як же бути звичайним українцям, на чиї дані незаконно посягають?

По-перше, можна використати закріплену статтею 55 Конституції можливість відновити порушені права у судовому порядку. Хоча експерт Денисенко і наголошував на відсутності належного законодавства для захисту персональних даних пересічних осіб, однак, недопущення порушень приватності передбачене у статті 32 Основного Закону. Так як норми Конституції мають характер прямої дії, то особа, чию конфіденційну інформацію було без її згоди зібрано, використано чи поширено, може звернутися до суду, посилаючись лише на наявність такої конституційної норми. У суді можна вимагати вилучення особистої інформації у її володільця чи розпорядника, а також спростування недостовірної інформації про себе чи членів своєї родини. Окрім того, можна добиватися відшкодування завданих неправомірними діями фактичних збитків, моральної шкоди та упущеної вигоди. Нарешті, не слід забувати, що порушення недорканності приватного життя кваліфікується в статті 182 Кримінального кодексу України як злочин: «Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, – караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років». 

Другим конституційним варіантом захисту є звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Його можна подати як у письмовій формі, так і у електронній за допомогою вікна на офіційному сайті Омбудсмена. Воно, згідно зі статтею 5 Закону «Про звернення громадян», має відповідати встановленим вимогам – і містити таку інформацію: прізвище, ім’я, по батькові заявника, місце проживання, суть порушеного питання, підпис та електронну поштову адресу для одержання відповіді.

Передбачені механізми захисту та відновлення порушеного права на недоторканність особистої інформації і Законом «Про захист персональних даних». Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону, у разі, якщо особа дізнається про збирання, використання чи поширення своїх персональних даних, вона може вимагати надання їй відомостей про джерела збирання, місцезнаходження даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання володільця чи розпорядника персональних даних. Дізнавшись, хто є володільцем чи розпорядником персональних даних, особа, чиї права були порушені, може висунути до нього вмотивовану вимогу припинити обробку даних, видалити свої персональні дані або надати можливість внести зміни, якщо вони є недостовірними. У разі отримання відмови, можна звернутися до суду щодо відновлення та захисту порушеного права.

Важливим для захисту персональних даних є і вжиття превентивних заходів. Так як сучасна людина майже кожного дня стикається з ситуаціями, пов‘язаними із використанням особистої інформації, їй неодмінно треба бути обізнаною у правах, якими вона володіє як суб‘єкт таких відносин. З їхнім переліком можна ознайомитися у ч. 2 статті 8 Закону «Про захист персональних даних». Знання цих прав дозволить не допустити свавільного ставлення до особистої інформації. Також слід уважно читати умови надання згоди на обробку особистої інформації при заповненні бланків у супермаркетах чи анкет соціологічних опитувань – і не погоджуватися на ті, що суперечать законодавчо закріпленим нормам. Не варто забувати і про обережність у мережі Інтернет. Якщо сайт здається підозрілим, то краще його покинути, оскільки він може виявитися шахрайським. У невідкладному випадку – зареєструватися під вигаданим іменем. Важливо за жодних умов не залишати на сайтах, які не мають відмітки безпечної транзакції «SSL», дані банківських карток, оскільки, цілком вірогідно, що ця веб-сторінка є фішинговою.

Підсумовуючи, наголошуємо, що право на недоторканість приватного життя, яке включає у себе і недоторканність особистої інформації, є одним із найважливіших особистих немайнових прав людини. Про це свідчить його закріплення на універсальному (ст. 12 Загальної декларації прав людини від 1948 року, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 1966 року), регіональному (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року) та національному рівнях (ст. 32 Конституції України). Особливої актуальності воно набуває у добу розвитку та розповсюдження інформаційних технологій. У боротьбі за його забезпечення ключовим фактором має стати свідомість людей. Принципово важливим є те, щоб кожен, хто зіткнувся із порушенням приватності, не слідував приказці «моя хата скраю – нічого не знаю», а за допомогою передбачених законом методів правового захисту вимагав відновлення свого права, незалежно від того, було особі завдано серйозної шкоди чи ні. Адже слід пам‘ятати: ціна безкарності – створення прецеденту для виникнення аналогічних випадків у майбутньому. Держава ж, своєю чергою, має створити належні правові механізми для захисту і недопущення порушень. Особливо актуальним є питання створення моніторингу витоків персональних даних та превентивних антихакерських систем. Окрім того, сучасній правовій державі слід постійно вдосконалювати законодавство із врахуванням тенденцій розвитку інформаційних відносин.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль