пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
15.02.2019 | Марко Сировой

Консула не допустили до затриманих в Астані українських правозахисників

Lyudmila Voloshina, Valery Yavtushenko Photo posted by ATR,ua
   

Як повідомило «Радіо Свобода» 15 лютого, громадян України Людмилу Волошину та Валерія Явтушенка 14 лютого було затримано казахстанськими правоохоронцями за порушення міграційного законодавства. За повідомленням представників правоохоронних органів, українці при перетині кордону задекларували приватну мету поїздки, натомість же планували здійснювати правозахисну діяльність у якості членів Італійської федерації з прав людини. Однак, затримання могло мати і політичний характер, оскільки правозахисники мали намір зустрітися із екс-головою міського суду Актау, Маліком Кенжалієвим, якого раніше було звільнено з посади після винесення ним виправдального вироку у справі Айгуль Акбердиєвої щодо «публічних закликів до зміни влади». Щоб з‘ясувати обставини справи та допомогти українським громадянам, до поліцейського відділку прибув консул України в Астані – Іван Алмаші. Однак, посадовця не було допущено до Волошиної з Явтушенком, а вже зранку 15 лютого правозахисників було депортовано до Києва.

Консул вже виразив своє незадоволення діями казахстанських правоохоронців, назвав їх неправомірними та заявив про намір підготувати спеціальну ноту з цього приводу.

Не бажаючи жодним чином посягати на суверенне право Казахстану на власний розсуд проводити міграційну політику, ми однаково знайшли цілий ряд міжнародно-правових норм, які були порушені столичними поліцейськими того вечора. Першою чергою, дії казахстанських правоохоронців йшли всупереч із приписами Віденської конвенції про консульські зносини від 1963 р. Фактично ними були встановлені перепони для реалізації українським консулом повноважень, передбачених п. «е» ст. 5 Конвенції, якою на нього покладено обов‘язок надавати правову допомогу і усіляке сприяння фізичним та юридичним особам – резидентам держави акредитації – на території держави перебування. Частиною ж 1 ст. 12 закріплено обов‘язок держави перебування не становити перепон консулу у виконанні його функцій після отримання ним екзекватури (формального дозволу від уповноважених органів держави перебування). Обов‘язок держави перебування сприяти виконанню консульськими установами та посадовими особами своїх функцій закріплено у ст. 28 міжнародного договору.

Окрім порушень загального характеру такі дії йшли і всупереч конкретним нормам. Так, п. «с» ч. 1 ст. 36 цієї ж Конвенції закріплено право консульських посадових осіб на вільний доступ до зустрічі із громадянами держави акредитації, яких було затримано. Більше того, аналогічне положення чітко закріплено у Консульському Договорі між Україною та Республікою Казахстан від 1995 р. у ч. 2. ст. 13: «Компетентні органи держави перебування негайно, але не пізніше ніж через чотири дні з часу затримання, арешту або іншого обмеження свободи громадянина акредитуючої держави, забезпечать реалізацію права консульської посадової особи відвідати або знестись з таким громадянином, в тому числі і для надання йому необхідної правової допомоги» – так звучить норма Договору.

Інцидент має дуже негативні наслідки для всіх його сторін. По-перше, українські громадяни не отримали належної правової допомоги – і було порушено їхнє право на справедливий захист законом (ст. 7 та ст. 10 Загальної Декларації прав людини від 1948 р., ст. 10 і ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 1966 р.). По-друге, під загрозою опинилося право осіб на соціальний та міжнародний порядок, при якому їхні права можуть бути здійснені (ст. 28 Декларації). По-третє, удару зазнала вся система міжнародних правовідносин, оскільки, не виконуючи взяті на себе міжнародні зобов‘язання, Казахстан порушує принцип добросовісного виконання взятих на себе зобов‘язань (pacta sunt servanda). Він є наріжним каменем системи міжнародного права і закріплений у найважливіших міжнародних договорах універсального характеру: у п. 2 ст. 2 Статуту ООН від 1945 р., у ст. 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 1969 р. та у Декларації про принципи міжнародного права від 1970 р. Слід зазначити, що навіть якщо у національному законодавстві Казахстану є норми, які дозволяють не допускати консульських посадових осіб до затриманих громадян акредитуючої держави, влада Республіки однаково не може обґрунтовувати ними дії поліцейських, оскільки ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 1969 р. закріплює, що «держава не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання нею договору». І в-четверте, така поведінка казахстанських уповноважених осіб, на жаль, може зашкодити правам і свободам їхніх власних громадян. Так як дії подібного характеру можуть розцінюватися як недружній акт, Україною може бути застосовано режим реторсії, яким передбачається обмеження певних прав і свобод фізичних та юридичних осіб Казахстану у відповідь.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль