пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
18.02.2019 | Дмитро Власенко

Загроза популізму. Конституційний аспект

   

У сучасних умовах суперечності та нестабільності, значної кризи в соціально-економічній, політичній і конституційно-правовій сферах у нашому суспільстві цілком буденним стало явище популізму, і кожні наступні вибори перевершують попередні за критерієм його поширеності та відточеності. Популізм проявляється в тій чи іншій мірі в усіх сферах життя суспільства, проте найпомітнішим є його вияв як політико-правового феномену, що «бере участь» у боротьбі за владу. Під таким кутом зору популізм визначається як певного роду пропозиція суспільству нереалістичних, завідомо нездійсненних, проте популярних в конкретній ситуації лозунгів та обіцянок для досягнення політичних цілей (А. В. Малько). Тобто використання окремими лідерами у своїх інтересах панівних поглядів, переконань, людських настроїв, які склалися під впливом відомих усім обставин.

Феномен популізму в політиці не новий, ще Аристотель звертав увагу на те, як лідери використовують ораторське мистецтво та політичні свободи не тільки для отримання голосів більшості, але і для того, щоб роззброїти опозицію або зовсім позбавити її впливу. Він виділяв кілька сприятливих умов для популізму, а саме: кризу суспільного плюралізму (мається на увазі поляризація багатих і бідних) і занепад середнього класу. Ці два фактори залишаються актуальними і сьогодні у вигляді «безкомпромісних» політичних рішень.

Також Аристотель показав механізм приходу до влади нового тирана: певна частина меншості за допомогою риторики і спекуляцій на актуальних соціальних проблемах намагалася вхопити якомога більше влади шляхом використання зубожіння людей як інструмента порушення рівноваги між класами.

Популізм характеризується багатьма загальновідомими ознаками, нагадувати про які немає потреби. Проте варто відмітити, що популістські сили нав’язують бачення світу в «маніхейських» категоріях «добро–зло», у розділенні суспільства (мало не цілого народу) дихотомією «ми–вони», в ідеалізації демократії як такого мирного способу зміни влади, що тільки він один відображає «справжню» волю народу.

Основною причиною сучасних популістських тенденцій виділяють збіг двох умов: 1) крах звичного соціального порядку; 2) втрата суспільством віри в можливість традиційних інститутів політичної системи відновити його. Саме це можна спостерігати сьогодні в Україні. З одного боку відбувся злам у суспільстві через нові виклики перед державою, яких не було раніше, та, з іншого боку, саме суспільство відчуває безпорадність політичних еліт і традиційних політичних інститутів в умовах кризового політичного процесу.

У суспільстві й далі наростає відчуття власної політичної відчуженості, втрати можливості реального впливу на політику, ігнорування політичними елітами голосу пересічного українця і його особистих потреб та інтересів. Тобто серед населення починають домінувати настрої розчарування – коли старі політичні важелі впливу на владу не здатні задовольнити нагальних і цілком звичайних потреб через функціонування представницьких інститутів.

Після цього маси переходять в ностальгію за колишньою стабільністю, за колишніми можливостями впливу пересічної людини на політику, і навіть за моделлю держави, не зачепленої глобалізацією, що протягом десятиліть забезпечувала скромне благополучччя широких верств населення. В умовах стрімкого падіння довіри громадян до інститутів і політичної верхівки своїх країн популізм заповнює політичний вакуум, спокушаючи подальші драматичні зміни політичного ландшафту.

Однак проблема не в демократії, і не у виборчій системі, і (може) не в політичних силах, які роблять ставку на гучні гасла, яскраві біл-борди та рекламу всюди, де тільки можна в дусі «чим її більше, тим краще». І це все замість конкретної дискусії щодо шляхів розвитку країни. Прикметно, що до спроб почати цю дискусію електорат ставиться з побоюванням, і такі починання не знаходять необхідної підтримки.

Тобто ми бачимо відсутність ефективної партійної системи як такої. Найвпливовіші політичні партії тримаються на своїх лідерах і являють собою «клуби підтримки». Лідер і його партія в такому випадку не несуть відповідальності за невиконані обіцянки, виборець голосує, але вже навіть не сподівається на їх виконання. Від виборів до виборів політики щось обіцяють, а потім нічого не виконують. Маємо, що хто краще пообіцяв, того й обрали.

Сьогодні в Україні переважають обіцянки щодо розвитку країни в європейському напрямі. Дуже влучно зазначив Герасимос Мошхонас (Gerassimos Moschonas, Panteion University): «Європейське питання є одним із найпотужніших видів зброї в арсеналі за електорат…»

Таким чином, у реальному житті популістам вдається краще за інших вловити і відверто висловити настрої і побоювання широких верств населення. Це означає, що популізм вже давно не політика аутсайдерів. Він вийшов з політичної периферії і став значимою частиною політичного життя. У кожному разі, реальний вплив популізму нам уже скоро покажуть наступні вибори президента та парламенту.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль