MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Умовно українське… Або дещо про наслідки повзучої русифікації

19.02.2019   
Наталка Ковальчук
Схоже, вони знову почали поводити себе агресивніше, нетерпиміше до всього, що становить українські національні цінності, відверто просуваючи російську ідеологію у голови людей, в першу чергу молодого покоління.

Відразу кілька інформаційних ресурсів – ІА «Вголос», Gazeta.ua, ІА «Єдність» – поділилися історією про те, як в одному з дитячих садків Києва російськомовні батьки зацькували дитину і її матір за спілкування українською мовою. Цей прикрий випадок, про який у соцмережі розповіла сама мати дитини, навряд можна кваліфікувати лише як булінґ, бо в ньому прослідковуються й ознаки ксенофобії.

Факт доволі тривожний і наштовхує на різні, але неприємні, думки. По-перше, чому педагоги дошкільного закладу не змогли залагодити конфлікт? Не хочеться думати про те, що не хотіли чи взагалі вдалися до замовчування, мовляв, не наша справа.

Але ж, якщо не зупиняти такі прояви, то цькування може не обмежитися однією родиною. Ще у когось виявиться «не та» національність, чи «не той» колір шкіри, чи ще щось.

Та повернемося до дня сьогоднішнього. Викладання у дитсадку, де стався прикрий факт, ведеться українською мовою. Тож усі діти, принаймні на заняттях, повинні спілкуватися якраз українською.

Та чи говорять?

Недавно довелося почути, що у деяких приватних дитсадках знайомство з літерами діти починають саме з російської абетки. Однак стаття 7 Закону «Про освіту» чітко вказує, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. І це стосується як державних закладів освіти, так і приватних.

Ніхто не заперечує того факту, що діти можуть додатково вчити російську, англійську, французьку, польську чи будь-яку іншу мову, яку побажають батьки.

Однак якщо говорити про російську, то вона не сприймається в Україні як іноземна, бо для одних є рідною, а для інших – другою мовою спілкування.

Та нерідко у нинішній ситуації ця друга мова використовується як основна. Навіть тоді, коли б мало бути інакше. Скажімо, не раз доводилося спостерігати, як керівники навчальних закладів, особливо зі сходу країни, даючи телевізійникам інтерв’ю з того чи іншого приводу, спілкуються виключно російською. Хоча заклади, які вони очолюють, є українськими.

Знаю, що в деяких школах, відчитавши уроки українською, педагоги у спілкуванні між собою теж переходять на російську, демонструючи цим ставлення до державної мови, як до меншовартісної.

От у нас і виходить, що поряд з українським існує і щось таке – умовно українське. І це стосується не тільки системи освіти.

Недавно український серіал, який демонструється на одному з телеканалів, потрапив у мовний скандал. Тому що в українському серіалі насправді діалоги подаються російською мовою. А українською звучать лише пісні.

Втім, цим грішить не тільки виключно один якийсь телеканал. Телепродукція, яка ніби вироблена в Україні, насправді має відчутний наліт російщини.

Як то кажуть, ріже вухо, коли герої замість слова «сорочка» чи «вишиванка» згадують про якусь «рубаху», коли один персонаж рекомендує іншому висловлювати свої думки «на завалинке», коли в топонімічних назвах, що використовуються у телесеріалах, відчувається «російський слід»…

Деякі телеканали взагалі продовжують активно демонструвати російський продукт, обмежуючись лише тим, що реклама, яка анонсує ці фільми та телесеріали, йде українською мовою.

На повзучу русифікацію, яка триває в Україні, звертають увагу у Facebook і громадські активісти групи «Бойкот російського телерадіопродукту». Тут почастішали повідомлення не тільки про українську телерадіопродукцію, заражену вірусом російщини, а й про ту, яка знову почала проникати в Україну з сусідньої країни-агресора.

Йдеться, наприклад, про один з фільмів російського виробництва, показ якого у кінотеатрах недавно було анонсовано. Фактично українці, які підуть на це «кіно», своїми грошима підтримають державу-агресора, яка вбиває наших земляків на Сході України.

Те ж саме активісти зазначають і щодо гастролей одного з російських театрів, який заявив про свій приїзд до України.

Не відмовилися від російського контенту і місцеві та регіональні телеканали. В першу чергу стосовно розважальних програм. Коли переглядаєш ці передачі, складається враження, що взагалі живеш не в Україні. Стільки у них російського шансону, російської «попси» і всього такого іншого.

У вільному, так би мовити, доступі звучать і радіостанції, які працюють переважно на російському контенті і навіть мають у своїй назві слово «російський».

Недавно у мережі потрапила на очі афіша однієї з обласних філармоній. Громадян запрошували на вечір, де звучатимуть ретро-пісні. Та, на жаль, судячи з художнього оформлення, це також мали бути цілковито твори з кінофільмів російських та радянських. Хочеться запитати: «Невже ми не маємо своїх рідних українських пісень, які б могли скласти репертуар такого вечора?»

Прикладів того, як «русский мир» проникає в Україну, доволі багато. І це проникнення небезпечне. Тому що за ним стоїть потужний гібридно-інформаційний вплив країни-агресора. Його підхоплюють і підтримують ще й певні кола у нашій країні.

Схоже, вони знову почали поводити себе агресивніше, нетерпиміше до всього, що становить українські національні цінності, відверто просуваючи російську ідеологію у голови людей, в першу чергу молодого покоління, як, наприклад, робиться це в одному зі скаутських таборів, який існує на Чернігівщині.

Тож те цькування української родини, яке сталося у столичному дитсадку, цілком вписується у наслідки цієї сучасної русифікації України. А вона завжди мала на меті винищення і українців, як нації, і тих, кому близька ідея української України.

 Поділитися