пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
29.03.2019 | Ірина Скачко

Загублена квартира

Designed by whatwolf / Freepik
   

У Анатолія Андрійовича загубилася квартира. Тобто вона на тому ж місці, де й завжди була, у невеликому одноповерховому будинку по вулиці Братській. Але за документами вона має дивний статус: ніби приватизована, а ніби й ні. Така собі квартира Шрьодингера. Не є ані державною, ані комунальною, ані приватизованою. Анатолій Андрійович живе в ній все життя, прописаний, але повноправним господарем стати не може. А відтак продати, заповісти і навіть провести за власний кошт воду, наприклад.

У 1957 році будинок, як і багато інших у селищі Садки, завод ХЕМЗ побудував для своїх працівників. Тоді ордер на квартиру отримали батьки Анатолія Андрійовича. Двадцять років тому житло у відомчих будинках було приватизоване за рахунок заводу, але не все.

— На початку двохтисячних власник цих будинків, завод ХЕМЗ, зняв з балансу все наше селище і передав його на обслуговування до Фрунзенського райвиконкому, — розповідає Анатолій Андрійович. — На заводі було створено комісію і за рахунок підприємства оформлено приватизацію квартир. Але приватизаційні свідоцтва видали не всім. Мені ось не видали. У нас будинок на чотири квартири: три приватизовані, одна ні.

Спочатку родина Анатолія Андрійовича не дуже переймалася відсутністю свідоцтва. Проте з часом у багатьох інстанціях почали вимагати документи про право власності на квартиру.

Згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Тож Анатолій Андрійович звернувся до Управління комунального майна Харківської міської ради. Там йому нічим допомогти не змогли, адже будинок не стоїть на балансі у міської громади.

— Вони кажуть: ми вас не знаємо, ваш будинок не є комунальним, ідіть на завод. На заводі кажуть: це житло вже давно не заводське, ми нічого оформлювати не будемо, бідкається пенсіонер. — Тоді я звернувся до Прокуратури. Звідти мене знову послали до Міського управління.

Всюди Анатолію Андрійовичу відповідали приблизно так: право на приватизацію ви маєте, але як його можна здійснити, невідомо. У міськраді йому рекомендували знову звернутися на завод.

— Кажуть, хай завод передасть будинок на баланс громади, тоді оформимо приватизацію. Я написав листа на завод.

Ситуація ускладнюється тим, що ХЕМЗ зараз практично не працює, когось із адміністрації зустріти майже неможливо. Тому той факт, що Анатолій Андрійович отримав листа від в.о.директора, можна вважати великим везінням: «Будинок було знято з балансу підприємства...як приватизований житловий фонд. Всі витрати з приватизації відомчого житлового фонду селища Садки було сплачено підприємством. Списки мешканців житлових будинків, знятих з балансу підприємства, передано до Фрунзенського РВК Харкова для подальшого обслуговування. Враховуючи все вищенаведене, ДП “ХЕМЗ” не вважає можливим оформити передачу дому в комунальну власність міста. Тому вам треба звернутися до суду для визнання власності на квартиру, що ви займаєте».

— Я знайшов адвоката, він рекомендував мені вимагати права власності за набувальною давністю, адже я довгий час користувався нічийним майном.

Проте суд Анатолій Андрійович програв. Як і апеляцію. У висновку Апеляційного суду було зазначено: «Жуков А.А. має право на приватизацію квартири №3, якою він володіє на відповідній правовій підставі. Проте ним обрано помилковий спосіб захисту порушених прав». Куди звертатися далі, пенсіонер не розуміє.

— У цьому випадку потрібна була б добра воля представників міста і завода, — вважає керівник Громадської приймальні ХПГ Людмила Клочко. — Анатолій Андрійович і так є власником квартири, а документи виготовити — справа техніки: і завод ХЕМЗ, і Харківська міська рада могли б протягом одного робочого дня розібратися, чому квартири немає в тому наказі, який завод колись передав міським службам.

В іншому разі доведеться Анатолію Андрійовичу знову звертатися до суду, щоб примусити завод виконати зобов’язання. Головне — щоб підприємство не припинило свого існування до рішення суду.

Тим часом з’ясувалося, що принаймні ще дві родини, які мешкають в селищі Садки, зіткнулися зі схожою проблемою: вони не можуть приватизувати своє житло. Скоріш за все, власників таких «загублених квартир» більше.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль