пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
02.04.2019 | Мел (Аманда) Беґґз

Аутичні дорослі та підлітки

Пазли. Ілюстраційне зображення
   

Із аутизмом пов’язана купа упереджень, коли не сказати – забобонів. Сьогодні, 2 квітня, у Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму, пропонуємо читачеві зауваження від першої, так мовити б, особи – текст Аманди Беґґз, аутичної жінки з США, блогерки, яка пише переважно на тему аутизму.


Аутичні підлітки та дорослі – це люди, з якими ви можете стикатися щодня, навіть цього не підозрюючи. Багато чого ви можете про нас думати, але часто це не має нічого спільно з тим, що є насправді.

Деякі з нас можуть видаватися егоїстичними, зацикленими на собі чи самозакоханими, бо ми не реагуємо адекватно, коли хтось щось говорить, або тому, що ми кажемо одне й те саме, мало звертаючи увагу на те, що кажуть інші.

Часом або завжди ми можемо видаватися інфантильними, тому що ми, мабуть, надто гостро реагуємо на речі, на які інші люди взагалі не реагуватимуть. Ми можемо видаватися над міру довірливими та наївними, і деякі люди користуватимуться з цього. Вас може дивувати, що ми ніяк не можемо втямити, що в світі є люди, яким не можна довіряти.

Інші можуть видаватися майже параноїками, які не довірять нікому. Деякі можуть здаватися «психічно хворими» через нашу ексцентричну поведінку або підозрілість. Деякі з нас можуть розмовляти із собою вголос.

Деякі з нас можуть видаватися непостійними або «фальшивими». Це тому, що в аутичних людей доволі часто розвивається як механізм психологічної адаптації «нормальна» з вигляду персона[1] для взаємодії. Деякі з нас мають більш ніж одну таку персону, і тому видаються непостійними. Часом ця персона є досить переконливою, часом – фальшивою та «надітою абияк».

Деякі з нас можуть видаватися відлюдниками чи ексцентричними відлюдниками. Деякі з нас можуть проявлятися протилежним чином – як люди, які дуже стараються бути товариськими, але не знають, як це зробити.

Деякі з нас можуть видаватися «чудакуватими», а інші можуть видаватися, просто казавши, «недоумками». Ви можете любити нас або ненавидіти нас, ми можемо вам подобатися чи не подобатися, ви можете нас терпіти. Ви можете не підпускати до на нас своїх дітей, оскільки може здаватися, що з нами щось «не так».

Ми можемо видаватися безсердечними, тому що ми не маємо таких емоцій, як ви, або, можливо, просто не знаємо, як їх проявляти. Ми можемо видаватися надто чутливими або надто нечутливими, або відразу тими й тими. Ми можемо видаватися надто незрілими або надто дорослими, або відразу тими й тими.

Ми можемо робити речі, які робили, коли були дітьми. Коли ми були дітьми, дорослі могли вважати деякі з цих речей «зворушливими», але тепер, коли ми підлітки та дорослі, ми застарі для того, щоби бути «зворушливими». Тепер такі речі можуть злити або, у кращому разі, дратувати.

Ми можемо бути настільки майстерними в одній галузі, що може здаватися, ніби ми навмисне намагаємося не розуміти іншу галузь. Ми можемо видаватися маніпуляторами, коли одного разу робимо щось «складне», як от ремонтуємо ваш комп’ютер, декламуємо літературні твори чи виконуємо складні математичні розрахунки, а наступної миті не бачимо, що ви збентежені, або не знаємо, як дати цьому раду.

Може здаватися, що ми не звертаємо на вас уваги, або здаватися, що не беремо до уваги ваших почуттів. Ми можемо не знати, коли припинити розмову або коли почати. Ми можемо взагалі не розмовляти або говорити по-чудернацькому, або коротко повторювати фрази. Наша мова може здаватися цілком нормальною.

Деяким з нас у дитинстві міг бути поставлений діагноз «аутизм». Деяким з нас міг бути поставлений діагноз «синдром дефіциту уваги». Деякі з нас могли взагалі не отримати діагнозу або отримати інші діагнози. Деяких з нас могли назвати «психічно хворими». Деякі з нас можуть мати лицеві тики як наслідок десятиліть лікування нейролептиками, яке нам не підходило. Деякі з нас можуть мати лицеві та інші тики без причини, окрім наших неврологічних особливостей.

Тепер ми можемо мати діагноз, скажімо, «аутизм», «синдром Асперґера», «атиповий аутизм» або такий, який не має нічого спільного з порушеннями розвитку. Ми можемо мати додаткові діагнози, як от депресія, тривожність, психоз, розлади особистості, епілепсія або багато інших. Ми можемо думати про себе як про «вилікуваних» або надіятися «вилікуватися», або ненавидіти саму думку про «вилікування». Ми можемо мати «кілька аутичних рис».

Ми маємо різне походження, а також маємо різний вигляд. Ми класифіковані як високофункціональні, низькофункціональні, як щось середнє, а також з будь-якою комбінацією рівнів функціонування. Ми можемо, звісно, якось вирізнятися або, можливо, просто мати подекуди дивні прояви. Деякі з нас взагалі б могли не вирізнятися, доки ви не познайомилися з нами. Ми можемо бути менш функціональними або більш функціональними, або на дитячому рівні функціонування. Ми подаємо наш аутизм стількома способами, скільки є аутичних людей, і маємо стільки ж поглядів на нього.

Ми можемо мати високооплачувану роботу або низькооплачувану роботу, або не мати роботи взагалі. Ми можемо жити самітно або з нашими батьками, в інтернаті або співмешкати з кимсь, або мати власні сім’ї. Ми можемо бути студентами або працювати в будь-якій галузі. Ми можемо жити в будинку або квартирі, або бути бездомними.

Що ми всі маємо спільного, так це те, що всі ми – аутичні. Ми не завжди можемо скидатися на дитину, про яку так багато людей чули, що розхитується та б’ється головою об стіну й не може підтримувати контакт очима, і яка геть німа й ніколи не заговорить і житиме в спеціалізованій установі. Ми можемо не бути подібними до «Людини дощу»[2] – генія, який робить складні обчислення в голові, але в усьому іншому є аутичним. Але ми – аутичні. Ми маємо однакові трудності й однакові переваги, оскільки ми аутичні. Ми маємо відмінності, так, але ми справді маємо й дещо спільне.

Наступного разу, коли ви подумаєте про аутичних дітей, згадайте, що діти підростають. Наступного разу, думаючи про когось, хто вас доводить до сказу, бо просто «не врубається» у щось просте, навіть якщо може робити якісь складні речі, згадайте про нас. Наступного разу, коли ви побачите, як хтось йде вулицею, розмахуючи руками перед обличчям і видаючи дивні звуки, згадайте про нас. Можливо, вони не аутичні, але ви не можете знати напевне. Аутичні діти виростають в аутичних підлітків і аутичних дорослих. Ми не завжди подібні до аутичних дітей, хоча можемо мати з ними багато спільного, що може бути або може не бути помітним.

Аутичні дорослі існують і живуть у цьому суспільстві, не обов’язково контактуючи з ним щодня. Ми перебуваємо десь там, намагаючись жити. Пам’ятайте про наше існування.

Copyright © 1999 Amanda

Переклад: В. Б.

Джерело

Аманда Беґґз. Фото: Jessica Dimmock


[1] Або «маска» – термін юнґіанської психології. – Примітка перекладача.

[2] Герой однойменного кінофільму (1988, США, реж. Б. Левінсон). – Примітка перекладача.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль