пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
18.04.2019 | Марко Сировой

Чи вводити нові права: аборт, любов та евтаназія?

   

(Іллюстрація: Taylor Kramer)

Шістнадцятого квітня сталася подія, яка сколихнула увесь науковий світ. У Ізраїлі роздрукували живе людське серце за допомогою 3D принтера. Це є повноцінний орган, повністю придатний до трансплантації із мінімальними ризиками відторгнення. Якщо для медиків його «роздрукування» стало приводом для святкувань, то для юристів навпаки – підставою узятися до плідної праці. Їм необхідно забезпечити правове регулювання процесів впровадження та використання нових технологій, особливо, якщо ці технології здатні зберегти життя й здоров’я мільйонів людей.

Випадок не є поодиноким – право завжди «наздоганяє» людські відносини, які перебувають у стані безперестанного динамічного розвитку. Не складає виключення і правозахисна галузь. Нові технології, які активно впроваджувалися із середини ХХ сторіччя, надали людям низку нових можливостей. Особа ж, яка не мала до таких технологій доступу, не завжди могла повноцінно реалізовувати потреби, які виникають у реаліях сучасного світу. Відтак, на зламі тисячоліть для вчених-правників стало очевидним, що правове закріплення повного спектру прав індивіда, пов’язаних із використанням науково-технічних досягнень, є об’єктивною необхідністю. Так почала формуватися концепція прав нового, 4-го, покоління.

На сьогодні вони не є кодифікованими, їх чіткий перелік не можна знайти у нормативно-правових актах. Однак, це не означає, що процес визнання і закріплення прав 4-го покоління не розпочався.

Ми виділили та розтлумачили 5 груп прав, які або вже стали, або зовсім скоро можуть стати вашими офіційно: невідчужувано та неподільно. 

1. Право на доступ до Інтернету

(Ілюстрація: mumbrella.com.ua)

Роль Всесвітньої мережі у інформаційному суспільстві неможливо недооцінити. У світі прослідковується тенденція діджиталізації –  інформація все активніше «перекочовує» у електронний формат – і щодня мільярди людей реалізують повний спектр своїх прав та основоположних свобод в Інтернеті. Економічні – за допомогою віддаленої роботи на фріланс-біржах. Соціальні – у процесі отримання виплат за допомогою онлайн-банкінгу. Культурні – під час споживання медіа-продукції на стрімінгових сайтах. Окрім того, навіть політичні права сьогодні можливо реалізувати онлайн. Яскравим прикладом є парламентські вибори в Естонії у березні 2019. Вони стали однією із найбільших політичних подій в історії людства, у ході якої застосовувалося інтернет-голосування. Понад 43% виборців проголосували саме за допомогою онлайн-платформи.

Інтернет щодня все більше стає частиною людської ідентичності. Розуміючи це, західні держави на конституційному рівні стали визнавати Інтернет-доступ невід’ємним правом людини. Першою у 2000 році стала Естонія, яку сьогодні називають «цифровою державою». Із часом до неї приєдналися Франція, Греція, Коста-Ріка, Мексика. Про закріплення права як міжнародного стандарту, говорити рано, оскільки існує ряд країн, що розвиваються, які об’єктивно не мають можливості забезпечити право на інтернет-доступ для населення.  

В Україні право на доступ до Інтернету прямо не закріплене у жодному нормативно-правовому акті. Однак, є надія, що невдовзі його таки буде законодавчо закріплене у рамках процесу адаптації національного законодавства до стандартів ЄС. Адже, у наднаціональному праві «Об’єднаної Європи» право на Інтернет-доступ міститься у Директиві про універсальну послугу 2009/136/ЄС та у Кодексі Союзу про онлайн-права. У Парламенті вже 4 роки як зареєстровано проект Закону «Про внесення змін та доповнень до ЦК України (щодо гарантування права фізичної особи на доступ до Інтернету)». Однак, проект Закону, обсяг якого не перевищує одного аркушу А4, ще з 18 травня 2015 року перебуває на стадії ознайомлення.

2. Право на медичні інновації

(Іллюстрація: NPR)

Дане право є комплексним. Воно включає у себе право на зміну статі, терапевтичне клонування, проведення медико-біологічного експерименту, донорство та використання репродуктивних технологій. Такі права закріплені у законодавстві багатьох західних держав (Австрія, Іспанія, Франція), однак, є неприйнятними у країнах із релігійними правовими системами, де подібні дії вважаються брутальним втручанням у «замисел Божий».

Україна обрала західну модель. Право на доступ до інновацій з усіма його складовими гарантується кожному пацієнтові відповідно до положень ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та ЦКУ.

3. Право на аборт

(Іллюстрація: Irene Rinaldi)

Дане питання є епіцентром палких дискусій у багатьох державах. Практика показує, що аборти заборонені у країнах з високим рівнем релігійності (Ватикан, держави ближнього Сходу тощо).

В Україні ситуація із абортами дуже цікава. Так, відповідно до ст. 281 ЦКУ жінка має право припинити вагітність за власним бажанням, якщо із моменту запліднення минуло не більше 12 тижнів. Перелік підстав (інфекція ВІЛ, зґвалтування та інші) для припинення вагітності жінки у період з 12 по 20 тиждень міститься у Постанові КМУ «Про реалізацію ст. 281 ЦКУ». У той же час, ані кримінальне, ані адміністративне законодавство України не містить норм, які визначали б вчинення жінкою аборту без дотримання описаних умов злочином або правопорушенням, перелік яких є вичерпним у ККУ та КУпАП відповідно. Враховуючи принцип nullum crimen sine lege (немає покарання без закону), можна констатувати: де-юре право на здійснення абортів в Україні має певні обмеження, де-факто – може реалізовуватися вільно.

4. Право на любов

(Іллюстрація: Lizz Kelly Zook)

Такою красивою фразою у доктрині іноді називають право на одностатеві шлюби. На сьогодні їхня реєстрація офіційно дозволена лише у 11-ох державах: Аргентині, Канаді, Нідерландах, Бельгії, Іспанії, Португалії, Норвегії, Швеції, Данії, Франції та ПАР.

В Україні нормами СКУ передбачається шлюб лише між чоловіком і жінкою. Автор нашого порталу, Всеволод Речицький, у роботі «Права людини в Україні: критичний погляд» відзначав, що спроба виключити гетероприв’язку відбулася у ході діяльності Робочої групи з прав людини Конституційної комісії України щодо модернізації другого розділу Основного Закону. Однак, дану ініціативу було відхилено.

Можливо, закріплення конституційних гарантій для цивільного партнерства могло б стати фактором відвернення конфліктних ситуацій та порушень, які зокрема мали місце під час проведення «Маршів рівності» в українських містах у 2017 році.

5. Право на евтаназію

(Іллюстрація: Tonic)

Виділяють 2 види евтаназії: активну і пасивну. Перша передбачає прискорення смерті невиліковно хворої особи за допомогою введення у тіло спеціальних речовин. Вона дозволена у Нідерландах, Люксембурзі, Бельгії, Швейцарії, США. Друга ж означає добровільну відмову тяжко хворого пацієнта від засобів і процедур, якими підтримувалося його життя. Цей вид евтаназії, окрім перелічених вище країн, дозволений у Швеції, Ізраїлі та Фінляндії.

Вітчизняний же законодавець прирік невиліковних хворих на страждання. Статтею 52 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медичним працівникам прямо забороняється застосовувати евтаназію.

Виходячи із практики, можна переконатися, що доктринальне обґрунтування важливості прав 4-го покоління для досягнення людиною стану суб’єктивного щастя не стало оберегом проти виникнення проблем на шляху до їхнього нормативного закріплення. Право як таке стикнулося із іншими регуляторами суспільних відносин: нормами релігії та моралі, які часто не передбачають дружнього ставлення до інновацій, здатних змінити природний стан речей. Однак, досягнення балансу між цими регуляторами є запорукою повноцінної реалізації людиною прав і основоположних свобод у сучасних реаліях. А відтак, його пошук має стати однією із пріоритетних задач як для держав, так і для міжнародних організацій.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль