пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
19.05.2019 | Ірина Скачко

«Нас звинувачували у створенні терористичної групи…»

фото з сайту mediaport.ua
   

За підрахунками фахівців, від початку 1920-х і до кінця 1980-х років в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб. Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. Публікуємо інтерв’ю з харків’янином – правозахисником Ігорем Ломовим, який  потрапив до мордовського Дубравлагу як «ідеолог антирадянської групи».

Ігор Григорович Ломов народився у Харкові, навчався у Львівському університеті, працював учителем історії. Його арештували в 1963 році, коли він був аспірантом Московського інституту міжнародних відносин. Це час так званої «відлиги», початок становлення правозахисного руху в СРСР, коли масових арештів не відбувалося, але репресивний апарат працював справно.

– Ігорю Григоровичу, ви пам’ятаєте день арешту?

– Була неділя, я вийшов із гуртожитку, прямував на зупинку транспорту. Переді мною вигулькнула фігура, іде перевальцем. Я озирнувся – і позаду такий же іде. Я спочатку вирішив, що грабуватимуть. Зима була, замети високі… Думаю, зараз у сніг кинуть. А вони мені кажуть: «Треба проїхати до міліції, дещо там перевірити». Недалеко «Волга» стояла. Сіли до автомобіля, їдемо. Я бачу: не туди. Питаю: «До якого саме відділку міліції?» А вони відповідають: «Та нам треба зараз до управління заїхати, деякі формальності владнати». Ну і приїхали на Луб’янку.

– Ви очікували арешту?

– Ніяких приводів для побоювань я не мав. Але виявилося, що в мене в кімнаті було встановлено підслуховий пристрій, всі розмови записували. А до мене ж друзі приходили. Але я не знав нічого про це...

– Ви здогадуєтеся, через що за вами стали стежити?

– Річ у тім, що розмови антиурядові дійсно точилися. Але приводом до арештів стало вбивство Кеннеді… Його жваво обговорювали. Влаштували за Кеннеді поминки... А потім стали подейкувати, що й Микиту треба так само б. Хтось один так сказав, інший додав, що він теж Микиту прибрав би. Ну і загалом, мабуть, після цього все і розкрутилося. Спочатку нас звинувачували у створенні терористичної групи. А коли з цього нічого не вийшло, у КДБ стали просто розслідувати, хто що сказав, у кого які записи були.

– Це була відлига. Ви уявляли, що з вами таке може трапитися?

– Слідчий також питав мене, чи я не остерігався? Але я тоді думав, що максимальне покарання, яке мені загрожує, це виключення з інституту.

– Звідки така нелюбов до Хрущова, жарти про його вбивство?

– Хрущов наприкінці своєї кар’єри вже викликав неприязнь, поводився свавільно. Йдеться про те, що стали називати волюнтаризмом. Це викликало роздратування. Інтелігенції нав’язував своє «бачення прекрасного».

–  Скількох людей арештували з вами?

– Ще тих двох, які казали про Микиту. А кількох просто виключили з вузу.  

– А  вам дали п’ять років позбавлення волі? Ви також погрожували Хрущову?

– Я ні про що таке не казав, але в мене знайшли записи і засудили за статтею про агітацію і пропаганду. Я потрапив у Мордовію, у Дубравлаг. Там було кілька колоній, в яких відбували строк і засуджені за зраду батьківщині, і поліцаї, і беріївці, і за статтею «Пропаганда чи агітація», і єговісти. Строката компанія. Але «уголовників»  не було.  Була промислова зона, деревообробний комбінат. Ми виготовляли меблі, футляри для радіол. Виробництво було налагоджене: пилорама, сушильний цех, збиральний цех. Кажуть, у Мордовії ще в роки Першої світової війни був табір для австрійських військовополонених. Потім там сиділи вороги народу, їхні дружини, члени їхніх родин. А після Другої світової пішли бандерівці, власівці, прибалтійські націоналісти.

–  Між цими групами було спілкування?

– Здебільшого трималися разом за національною ознакою. Прибалти, наприклад...  Росіяни та євреї з Москви, Ленінграду – «загальнодемократи» –  намагалися з ними встановити контакт. Та прибалти ворожості не проявляли, але трималися відокремлено. Так само й галичани. Потім вже з Києва стали людей привозити. І вони також не дуже з нами, «загальнодемократами», йшли на контакт.  Хоча з братами Горинями, Морозом я спілкувався. В той же час у таборі відбував строк син Шухевича, Юрій. Він здебільшого розмовляв зі старими бандерівцями, тими, хто, може, ще його батька знав. Юрій Шухевич був тихий, я його голосу ніколи не чув. На жаль, він згодом захворів та осліп. А з деякими учасниками українського підпілля я бесідував. Тим більше галицький діалект я вивчив, коли вчителював у Львівській області.

– Якими були побутові умови у таборі?

– Це суворий режим. Секції людей на сорок, двоярусні ліжка… Харчування: борщ і каша – їжа наша. Іноді давали хамсу, щоб цинги не було. Пам’ятаю, коли комусь із свідків Єгови пропонували працювати на кухні, то вони висували умову: або вся зміна складатиметься з єговістів, або ніхто з них на кухні не працюватиме. Тому що на кухні крали, а свідки Єгови не хотіли, щоб на них потім пляма була. Вони ж дуже чесні.  

– Багато крали?

– У мене був приятель, казах, з філософського факультету, дуже принципова людина. Розповідав, що якось увечері йшов повз харчоблок.  Раптом звідти вибігає працівник, соває йому до рук якийсь пакунок і зникає. Мій приятель розгортає пакунок, а там – м’ясо. Тобто працівник харчоблоку сплутав його з кимось. І на волі крали, і там крали. Хто як вмів влаштовувався. Були такі, що йшли на «придурошні» посади.

– «Придурошні»?

– Ну, на жаргоні це ті, хто не на виробництві працював, а в житловій зоні, в харчоблоці, днювальними. А були й такі, хто в сміттєвих баках копирсався. Картина розшарування суспільства була така сама, як і на волі.

– Ви з  кимось потоваришували в таборі?

– Окрім казаха, про якого я розповів, був ще хлопець із Мінська. Його заарештували за те, що він з товаришами збирався підірвати вишку-глушник. Але серед них був провокатор, підмовляв їх зробити все якнайшвидше. А сам уже здав усю групу КДБ.

– Як строк вплинув на ваше подальше життя?

– Бути вчителем, істориком я вже не мав права. Закінчив заочно патентний інститут. Працював патентознавцем. До райкому викликали начальника кадрів і сказали: «Ніякого кар’єрного росту».

Ігоря Григоровича Ломова реабілітовано 28 квітня 1992 року. Наприкінці вісімдесятих років він брав участь в організації харківських відділень товариства «Меморіал» і Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, з 1991 року був членом Комісії з відновлення прав реабілітованих при Харківській міській раді.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль