MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Крізь терня до свободи слова

03.06.2019   
Наталка Ковальчук
Свобода слова в Україні є! Чи немає? Чи вона існує лише до певної межі, переступати яку небезпечно, бо це може вартувати здоров’я, або й життя?

Свобода слова в Україні є! Чи немає? Чи вона існує лише до певної межі, переступати яку небезпечно, бо це може вартувати здоров’я, або й життя?

У березні 2018 року під час дискусії в Національній спілці журналістів України представник правозахисної організації Freedom House в Україні озвучив тезу про те, що політичний і економічний тиск змушує вітчизняних журналістів уникати критичних тем. Зазначалося також, що з політичних мотивів влада обмежила свободу слова, а також намагалася посилити цензуру через контроль над Інтернет-простором.

Рейтинг свободи в Україні, за оцінками організації, складав 3 із 7 балів (1 бал – найбільш вільні країни, 7 – найменш вільні).

З того часу минув цілий рік, і вже 18 квітня цього року міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» оприлюднила щорічний індекс свободи ЗМІ станом на 2019 рік. Як зазначається, в Україні погіршилася ситуація зі свободою слова. Ми опустилися на сходинку нижче у рейтингу свободи преси порівняно з минулорічним показником і посіли 102 місце.

Правозахисники звернули увагу на проблеми, які стають найбільшими викликами для свободи слова в Україні. Йдеться, серед іншого, про такі негативні фактори як насильство над журналістами, перешкоджання в роботі журналістів.

Українським інститутом масової інформації з початку 2019 року зафіксовано майже 70 випадків порушень та перешкоджань законній журналістській діяльності, а саме: 41 випадок перешкоджання журналістам, 10 випадків погроз, сім випадків обмеження доступу до інформації, шість кібератак, чотири випадки побиття та один цензури. Лідерами цих негативних проявів стали Київ та Дніпро, порушення також траплялися на Одещині, Волині, в Житомирі, у Запоріжжі, Львові, Рівному, Чернігові… Зафіксували в ІМІ й випадки стеження за працівниками ЗМІ, чого раніше в Україні не траплялося.

Тож, звіти вітчизняних і міжнародних організацій подають дані, які підтверджують, що журналістика стала в Україні вкрай небезпечною професією. Причому ризику піддаються не тільки, скажімо, працівники мас-медіа, які стали військовими кореспондентами й перебувають у небезпечному середовищі – у зоні бойових дій на сході України, а й ті, які працюють на мирній території, де, здавалося б, таких негативних викликів не повинно бути.

Але вони є. Мало не щодня натрапляю на повідомлення про тиск на журналістів, побиття, погрози у своїй стрічці новин на Facebook. Таких «новин» чимало й на різних інформаційних ресурсах. Складається якась жахлива кримінальна хроніка, яка стосується саме працівників ЗМІ. І не має значення, про який регіон країни йдеться. Ось деякі з цих моментів:

27 квітня 2019 року.

Інформаційний ресурс «Радіо Свобода» та цілий ряд інших повідомили, що у місті Дніпрі спалили автівку головного редактора комунальної газети «Зоря» Володимира Пісоцького. Журналіст зазначив, що пов’язує підпал зі своєю професійною діяльністю.

4 травня 2019 року.

У центрі Черкас жорстоко побили журналіста Вадима Комарова. На час написання цього матеріалу, тобто майже місяць, чоловік перебуває у комі.

9 травня 2019 року.

На Волині побили журналістів телерадіокомпанії «Аверс», які здійснювали свою професійну діяльність. У побитті звинувачують працівників митної служби.

10 травня 2019 року.

Журналістка Волинського сайту «Радар» Наталія Камишникова повідомила, що їй передали погрозу вбивством. Була й спроба підпалити її будинок. У погрозах журналістка звинувачує оточення одного з депутатів міськради.

15 травня 2019 року.

Відбулося перешкоджання професійній діяльності журналіста телеканалу 1+1 Володимира Тимофійчука з боку одного з працівників Кабміну. Служба інформації Національної спілки журналістів оприлюднила повідомлення про заяву з цього приводу, яка надійшла від журналіста до НСЖУ.

Це резонансні випадки, про які стало відомо тільки останнім часом. Та насправді їх більше, бо не завжди фіксуються тиск, погрози стосовно журналістів, які працюють, скажімо, у невеликих місцевих чи регіональних газетах. Вдаватися до різних негативних дій проти працівників мас-медіа можуть як приватні особи, так і місцеві чиновники чи депутати.

Адже, хоч юридично в Україні реформовано 92 відсотки від загальної кількості засобів масової інформації, які виходили на кінець 2018 року, та фактично невеликі міськрайонні та районні газети і надалі залежать від місцевих органів влади та самоврядування, впливових районних чи міських керівників, з якими доводиться співпрацювати на предмет реклами, скажімо.

Ця залежність обертається і ось такими випадками.

Під час минулих президентських виборів колектив невеликої районної газети на Сумщині уклав угоду зі штабом одного з кандидатів у президенти. Але як тільки на шпальтах видання почали з’являтися матеріали на підтримку цього кандидата, незадоволення висловив один з впливових керівників районного масштабу. Він підтримував іншого претендента на президентський пост. Тому що газетярі від нього певною мірою залежні. Не маючи можливості забезпечити своєму виданню повну фінансову стабільність, вони змушені, так би мовити, співпрацювати з підприємством, яке очолює той керівник.

Після погроз припинити цю кабальну «співпрацю» журналістам від контактів з виборчим штабом довелося відмовитися. Редактор, який розповідав про цей факт, був доволі розчарований: роздержавлення газети формально відбулося, але фактично вона так і залишилася під «п’ятою» у влади та впливових чиновників.

Про небажання місцевого істеблішменту припинити вплив на раніше повністю підконтрольні ЗМІ свідчать і кілька фактів, оприлюднених на сайті Національної спілки журналістів. Наприклад, тривалий конфлікт переживає районка «Каховська зоря», співзасновники якої не ухвалюють рішення про роздержавлення газети, хоча з цього приводу є рішення суду, який видання виграло у районної ради.

Більш ніж рік бореться за свою незалежність одна з найстаріших газет України – «Запорізька правда», конфліктуючи зі своїм співзасновником – обласною радою.

Тобто загалом ситуація з дотриманням прав журналістів в Україні, як бачимо, далека від прийнятної. Працівники ЗМІ вочевидь потребують більшої підтримки і кращого захисту.

Недарма Асоціація українських моніторів дотримання прав людини спільно з мережею колективної безпеки «ЗахисТИ» взялися розробляти інтерактивні інструменти, які допоможуть захищати свої права як громадським активістам, так і журналістам.

Крім того, правозахисники закликають повідомляти про факти неправомірних правових (кримінальний чи адміністративний тиск) та позаправових дій (побиття, напад), які сталися у тому числі й через незалежну журналістську діяльність.

Що ж, справді, шлях до справжньої свободи слова в Україні – непростий і тернистий. Залишається лише надіятися, що ми таки здолаємо цю дорогу.

 Поділитися