пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
23.07.2019 | Ірина Скачко

Верховний Суд «відновив» демократичний устрій у Таджикистані?

   

Політичні вбивства, викрадення, тортури, тиск на рідних – міжнародні організації регулярно б’ють на сполох щодо ситуації із дотриманням прав людини в Таджикистані. Втім, виявилося, що для українських міграційників і суддів недостатньо звітів Amnesty International, комітету ООН з прав людини, Transparency International, численних повідомлень ЗМІ, а загальновідомі факти про політичні репресії в цій країні – справа недоведена і недостовірна. Касаційний адміністративний Верховний суд України відмовив у статусі біженця члену опозиційної «Групи 24», яку переслідують у Таджикистані. А от для Європейського суду з прав людини доказів реальної небезпеки, яка загрожує чоловіку в разі повернення на батьківщину, вистачило, щоб іще в 2016 році застосувати щодо нього заходи за правилом 39 і зобов’язати Уряд України утриматись від його видворення до країни походження.

Мітинг таджицької опозиції. Фото - Радіо Озоді

Що таке «Група 24»?

«Групу 24» було засновано 2012 року таджицьким опозиціонером Умаралі Кувватовим. Головні завдання руху – зміна уряду Таджикистану, звільнення політичних в’язнів, дотримання прав людини, скасування закону про «Лідера нації», боротьба з корупцією у владі. Верховний Суд республіки Таджикистан визнав «Группу 24» екстремістською та заборонив її діяльність на території Таджикистану в жовтні 2014 року. За кілька місяців після цього лідер руху Умаралі Куватов загинув у Стамбулі: його застрелили на очах у дружини і дітей. Діячів «Групи 24» засуджують в Таджикистані до тривалих термінів ув’язнення. Тому зараз більшість активістів руху перебувають за межами батьківщини. Хоч «лідер нації» може дістати і звідти: у Росії, Молдові, Білорусі таджиків-опозиціонерів затримують і екстрадують, були випадки викрадень спецсужбами. «Групу 24» визнають міжнародні організації. Наприклад, у вересні 2016 року рух брав участь в щорічній конференції ОБСЄ з прав людини у Варшаві.

Історія пана А.

Громадянин Таджикистану А. залишив свою країну у 2012 році. Спочатку жив у Росії, в Туреччині. Згодом зрозумів, що ці країни небезпечні для членів «Групи 24». У 2016 році приїхав до України. Втім, і наша країна виявилася негостинною. Дзержинський районний суд міста Харкова ухвалив рішення про його примусове видворення за межі держави. Чоловіка помістили до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Вже з цього закладу він звернувся до Управління ДМС України в Чернігівській області із заявою про визнання його біженцем. Адже до Таджикистану йому, як члену руху «Група 24», не можна було повертатися. Втім, міграційники громадянину А не повірили і в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відмовили. І Чернігівський окружний адміністративний суд, і Київський апеляційний адміністративний суд погодилися з висновками ДМС. Аргументація – «позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять сумнівний та недостовірний характер». Більше того, «побоювання позивача щодо переслідувань є його власними припущеннями, оскільки інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження, позивачем не надано відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджувалии, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”».

Довідка про опозиційність

І міграційникам, і судам не вистачило доказів того, що пану А. дійсно загрожує небезпека і переслідування у Таджикистані. Жодних документальних підтверджень його участі у «Групі 24» не знайшлося. Цікаво, що саме судді сподівалися отримати? Офіційну довідку про участь у забороненій організації? Він був активним користувачем каналу «Группи 24» на платформі Zello, але й цього довести неможливо. Подібними програмами користуються протестувальники в багатьох країнах світу, щоб залишатися непомітними для “рідних” спецслужб.

Пан А був вимушений звернутися до Касаційного адміністративного Суду. Суддя визнав, що людина, яка претендує на статус біженця, не зобов’язана доводити кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами, адже найчастіше зібрати їх, перебуваючи в іншій країні, неможливо. Натомість для перевірки його слів суд може використовувати різні достовірні джерела інформації: резолюції Ради Безпеки ООН, документи та повідомлення Міністерства закордонних справ України, дані Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців тощо. Ба навіть публікації у засобах масової інформації.

Втім, на цьому “добрі новини” для пана А. закінчилися. «Наявність інших політичних переконань, відмінних від тих, які розділяються владою, сама по собі не є підставою для подання клопотання про надання статусу біженця,» – зазначив суддя КАС.

Чоловіку закидають, що його, буцімто, жодного разу не затримували правоохоронні органи Таджикистану. Проте А. виїхав з рідної країни у 2012 році – ще до того, як «Групу 24» було визнано там поза законом. Виходить, за логікою українських суддів, йому варто було б тепер повернутися додому, потрапити до в’язниці, якимось чином утекти звідти, і тільки тоді українська влада могла б визнати його політичним біженцем?

У Таджикистані до його рідних приходили правоохоронці, викликали членів його сім’ї у відділок, задавали питання щодо А., його діяльності та місця перебування. Але для суддів це також не виявилося аргументом на користь позивача: “такі розмови з поліцією жодних правових наслідків для його родини не мали, і логічно, що і для заявника ймовірність існування загрози життю або свободі не існує”. Дійсно, логіка “залізна”: якщо непричетних до опозиційного руху родичів не арештували, то й опозиціонера не займатимуть.

Слід зазначити, що родини активістів «Групи 24», дійсно, страждають здебільшого не через «правові наслідки», а навпаки через безправ’я. Ось уривок із звіту Amnesty International: «Десятки членів і соратників заборонених опозиційних груп, таких як Ісламська партія Відродження Таджикистану і 24 групи, а також їхні сім’ї шукали захисту за кордоном. Активісти партії та групи 24 у вигнанні повідомили, що у відповідь на їхні дії за кордоном, такі як проведення мирних протестів на міжнародних зустрічах і конференціях, поліція і служби безпеки погрожували, затримували, допитували і в деяких випадках били членів сім’ї, у тому числі літніх родичів і дітей в Таджикистані. Місцева влада публічно соромила родичів, називаючи їх зрадниками і ворогами держави».

Випадки переслідування в Таджикистані членів або просто прихильників «Групи 24» також підтверджуються звітами таких міжнародних організацій, як Human Rights Watch (12) та United States Commission on International Religious Freedom.

А ось із свіжих новин із Таджикистану, де опозиціонерам нічого не загрожує: минулого тижня один із районних судів міста Душанбе засудив Іброхима Косимова на дев’ять із половиною років за... лайк і перепост у соціальних мережах публікацій «Групи 24». Він навіть не є членом цієї організації.

Так чи інакше, рішення Касаційного суду – скаргу пана А. залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду – без змін. І це при тому, що численні рішення Європейського суду з прав людини вказують на те, що опозиційних активістів видавати до Таджикистану не можна. Ось лише деякі з цих рішень:
S.S. AND OTHERS v. RUSSIA, № 2236/16, 25/06/2019;
K.I. v. RUSSIA № 58182/14, 07.11.2017 року;
Азімов проти Росії, № 67474/11, 12 квітня 2013 р.;
Савріддін Джураєв проти Росії, № 71386/10;
Ходжаєв проти Росії, № 52466/08, 12 травня 2010 року.

Втім, те, що добре видно із Страсбургу, українські судді не помітили.

– На національному рівні способи захисту пана А. вичерпані, – каже Василь Мельничук, який захищав інтереси таджицького громадянина в судах. – Але, на щастя, діє заборона ЄСПЛ на його вислання до Таджикистану, доки Європейський Суд не ухвалить рішення в його справі.

Як неодноразово наголошували українські правозахисники, Україна не є безпечною третьою країною для шукачів притулку. Наша міграційна система демонструє цілий комплекс порушень прав людини. Минулого року було розглянуто біля 500 заяв шукачів притулку. Відсоток визнання біженцем залишається вкрай малим і становить близько п’яти відсотків.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль