пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
26.07.2019
джерело: euprostir.org.ua

Євген Захаров: Катування – це практика «руского міра», що тягне нас назад

Євген Захаров у офісі Харківської правозахисної групи
   

А чи знаєте ви, скільки українців вважають допустимим насильство та катування в окремих ситуаціях? Кожен третій!

Такими є результати соціологічного дослідження «Оцінка масштабів незаконного застосування сили в поліції України у 2018 році», проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень в межах проекту Харківської правозахисної групи щодо боротьби з катуваннями та безкарністю за підтримки Європейського Союзу.

Дослідження показало, що оціночна кількість жертв катувань в українській поліції досягла майже 63 тисяч осіб у 2015 році та більше 64 тисяч минулого року. А в 2017 році – майже 100 тисяч!

Європейський Простір поспілкувався із Євгеном Захаровим, директором Харківської правозахисної групи, про те, до чого призвело гальмування реформи тюремної медицини, як в’язні продовжують безпідставно сидіти у тюрмах в ОРДЛО, чому в Місії ООН заявляють, що катування СБУ більш серйозніші, ніж катування у сепаратистів, а також що не так із реформою поліції та як це можна виправити.

Загальмована реформа тюремної медицини

В Україні з початком військового конфлікту з’явилися абсолютно нові масові порушення прав людини. Тільки за останні півроку нам додалося близько 40 нових стратегічних справ. Загалом у рік маємо 200–250 справ, без врахування тих, які чекають черги у Європейському суді з прав людини.

Нові справи, які з’явилися за цей період, пов’язані з погіршенням системи надання медичної допомоги в установах виконання покарань. Реформа призвела до того, що стало значно гірше.

Планувалося, що медичні установи цієї системи будуть підпорядковані не керівництву цієї системи, а Міністерству охорони здоров’я. Раніше цими установами опікувався Державний департамент з питань виконання покарань, а потім кримінально-виконавча служба Мін’юсту. З підпорядкування їх вивели, однак Міністерство охорони здоров’я відмовилося взяти їх. Тоді було створено окремий орган в межах Мін’юсту – Центр, який забезпечує медичну допомогу в установах виконання покарань. Перевели туди медиків, а вони почали бігти звідти. Бо як завжди – нова установа погано фінансується. Раніше ці установи були під керівництвом начальників колоній, які мали дбати заодно і про них. А тепер вони самі себе мають забезпечувати. Як результат, маємо відсутність необхідного складу на 40 %, погане фінансування та нестачу ліків.

Маємо, наприклад, історію про те, як воюємо за дівчинку-сироту Анну Солопову, яка у свої 20 років потрапила у Дніпровське СІЗО. Коли вона перебувала там, у неї знайшли онкологію, але її не лікували. У квітні минулого року нам вдалося домогтися через Правило 39 Регламенту ЄСПЛ спрямувати її на лікування. І це рішення не було звичним, оскільки в країнах Західної Європи задовольняють близько 4 % заяв за Правилом 39 (ред. – йдеться про можливість звертатися із заявою про застосування термінових заходів реагування на триваюче порушення прав людини).

Історія з дівчиною ще не завершилася. Вже довгий час тиснемо на різні державні органи, щоб її лікували. Однак лікувати її не хочуть, чекають поки помре. Ми намагаємось допомогти – це листування, відкриті заяви і до омбудсмена, і до директора цієї медичної установи, і до Мін’юсту. Реакція є, але недостатня.

Анна Солопова

Після наказу Європейського суду про переведення до цивільної лікарні, дівчину обстежили у Дніпровському обласному онкологічному диспансері, призначили лікування – хіміотерапію. Але з чотирьох необхідних препаратів, їй давали лише один – оскільки вдалося здобути лише один. Взагалі в Україні з цього списку є лише три препарати. В результаті дівчина отримала мало сеансів хіміотерапії. Крім того вона перебувала у холодній камері – у лютому там було 12–13 градусів тепла.

Ця дівчина дуже хвора. Боюся, що вона приречена. Це сумна історія. Таких випадків багато. В кінці червня Європейський суд ухвалив рішення у її справі. Сподіваємось, що 7500 євро компенсації, призначеної судом, допоможуть їй краще лікуватися.

Був випадок, коли до нас звернувся чоловік з Дніпровського СІЗО, який згодом помер від гангрени. У нього гнили пальці, їх вчасно не видалили, і він загинув. Він був зовсім молодий – 1986 року народження.

Дуже важливо вплинути на систему надання медичної допомоги в установах виконання покарань. Зараз – це просто жах. Детальніше про реформу можна прочитати тут.

Порушення прав людей, які утримуються під вартою в ОРДЛО

Маємо багато справ, які стосуються людей на окупованій території, зокрема тих, які перебувають у тюрмах. До ЄСПЛ ми подали вже близько 40 заяв щодо таких в’язнів.

Нам багато чого відомо, але в основному про Донецькі установи виконання покарань. У вересні 2018 року ми оприлюднили звіт «Права позбавлених волі, які утримуються під вартою в ОРДЛО».

Донецька виправна колонія № 124, яка була під обстрілами

На окупованих територіях в обох областях знаходиться по 14 колоній, які мали перевезти на підконтрольну частину України. Однак цього ніхто не зробив. Перевезли лише одну жіночу колонію. І це, я вважаю, було зроблено завдяки мужності та наполегливості керівника цієї колонії. Тобто, з усіх 28 колоній перевезли лише одну, яка так само, як і деякі інші, знаходилась під обстрілами. Взагалі наказ про переведення був. До Єнакіївської колонії вже навіть автобуси направили, однак там злякалися і поїхали назад.

У нас записано більше сотні інтерв’ю з в’язнями з ОРДЛО. Вони телефонують. Крім того, ми об’їздили тих, кого перевели на підконтрольну урядові територію – це 186 засуджених. Потім була довга перерва, і на початку лютого 2018 року вперше передали засуджених з Луганської області.  Під час перевезення троє в’язнів з луганських колоній померли. Вони були хворі, їх просто не довезли. За останні півроку ще тричі передавали по 60 засуджених з луганських колоній, але бажаючих значно більше.

Найголовніша проблема – багато людей продовжують сидіти безпідставно. Чому? Тому що внаслідок війни не була закінчена правова процедура. Скоїли злочин, почали слідство, передали в суд, а суд не провели. Суд переїхав, а в’язень лишився у СІЗО в Донецьку чи Луганську. Його не випускають, не судять, а він сидить.

До речі, декого вони вербували воювати, і дехто пішов. Всі, кого завербували, скоїли нові злочини та повернулися назад до тюрем за квазікримінальними кодексами так званих Л/ДНР.

Є такі, хто мають вирок суду першої інстанції, та апеляцію не пройшли. Є такі, кого туди послали лікуватися – у квітні–травні 2014 року! Справи лишились тут, а вони там сидять. І знову ж таки процедура не закінчена – оскільки справа тут, то нічого не вдієш. І вони там сидять. А є навпаки – так звані втрачені провадження. Людина є, а провадження немає. Як можна таку справу розглядати у суді?

Тобто, у великої кількості людей є проблеми з тим, щоб закінчити судову процедуру з різних причин. Це одна з підстав для наших правових процедур.

Друга підстава – там багато знущань, катувань, насильства. Коли влада перейшла до так званих Л/ДНР, то вже не було кого боятися. А садисти в таких установах є. Вони почали насильство застосовувати.

Знаємо про випадок, коли в одній з колоній в’язні, які мали якісь зв’язки зовні, поскаржилися. Тоді приїхали бойовики та дуже жорстоко побили працівників адміністрації щодо яких були скарги, та сказали – якщо будуть ще скарги, що когось катують, то приїдуть і їх вб’ють. Після цього дисципліна покращилась.

Взимку 2014–2015 там у тюрмах був справжній голод. Повмирало багато. Це все записано у наших доповідях.

Ще одна проблема – неможливість бачитися. Приїхати на окуповану територію через всі ці кордони – дуже важко. І не завжди у людей є кошти. В’язням не дозволяють мати телефони, якщо у когось і є, то таємно. Пошта не працює.

Катування затриманих сепаратистів

У нашому провадженні є справи, які стосуються випадків катування затриманих сепаратистів зі сторони наших правоохоронних органів. Ці справи дуже важкі – люди налякані, вони бояться СБУ, бояться помсти.

Ми багато про це знаємо, але, на превеликий жаль, враження таке, що СБУ отримало карт-бланш на будь-які засоби заради захисту національної безпеки. Вони дозволяють собі все, що завгодно – абсолютно дикі речі. Місія ООН з прав людини стверджує, що катування СБУ значно серйозніші, ніж катування у сепаратистів на тій стороні.

Знаєте, у Місії ООН більші можливості, ніж у нас. Вони і тут працюють, і в Донецьку мають офіс. Тому можуть опитувати людей і тут, і там. Що вони зробили? Коли відбувся той великий обмін 27 грудня 2017 року (ред. – українська сторона передала бойовикам 233 особи, а забрала 73 людини), вони опитали всіх, кого передали сюди, і кого звідси перевели на окуповану територію. Там опитали тих, що були тут під вартою, а в нас – тих, що там (ред. – на окупованій території). Результати були представлені у звітах Місії – там стверджують, що тут катують більше.

Наші опоненти в цій ситуації стверджують, що все законно і правильно. Нам постійно закидають, що ми не патріотичні, що наші публікації використовують вороги.

А я абсолютно певен, що така практика тільки шкодить іміджу України. Фактично, це практика того ж «руского міра». Це нас просто тягне назад і віддаляє нашу перемогу в цьому двобої з Росією.

Я вважаю, що якщо ми знаємо інформацію, якщо маємо факти, то маємо про це говорити. Але, на жаль, дуже мало хто про це говорить публічно. Всі, коли йдеться про СБУ, стають дуже серйозні і стримані.

Є історія з літнім чоловіком, що мешкав поблизу Станиці Луганської на окупованій території. На блокпост він неодноразово приносив мед зі своєї пасіки. Одного разу приніс мед, і там на блокпості стався вибух, загинули люди. Чоловіка звинуватили в тому, що він медом сховав вибуховий пристрій (ред. – нагадаємо, у 2015 році СБУ повідомила про затримання чоловіка, підозрюваного у скоєнні вибуху на українському блокпості).

Ми абсолютно впевнені, що там справді стався вибух, але наслідки цього вибуху списали на цього старого чоловіка, щоб все приховати. У мене така версія. Проте у мене немає доказів.

Його дуже жорстоко катували. Дуже жорстоко. Він був вимушений зізнатися. Перша та друга інстанція його вже засудили. Ми у цю справу вступили на рівні касації – написали скаргу, але Верховний суд України відхилив касацію. Рішення набрало законної сили. Ми подали заяву до Європейського суду з прав людини, хоча там дуже важко. Тепер чекаємо розгляду.

Цей чоловік збожеволів на цій історії, насправді. Він багато разів робив спробу самогубства. Зараз він перебуває у колонії у Рівненській області.

До речі, на окупованій території його оголосили героєм, що проти нього працює тут. 27 грудня говорили, що його обміняли, але це брехня. Оголосили про обмін, але його навіть з колонії не забирали. Це ми точно знаємо. Це все була якась пропагандистська історія. Взагалі є дуже багато сумних історій.

Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності

Дворічний проєкт «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні» є продовженням наших попередніх проєктів.

Якщо говорити про справи стратегічні, то частина з них стосується Сходу. Це і засуджені, члени родин вбитих, поранених, ті, хто втратив майно – це велика група наших клієнтів. Крім того, це жертви катувань, полонені, а також шукачі притулку. Всі гучні справи, які були в Україні, наші. Над ними працювали наші адвокати, в межах цього проекту, зокрема.

Мова йде, наприклад, про справи азербайджанця Фікрата Гусейнова (Гусейнлі) та узбека Нарзулло Ахунжонова – обидва журналісти, опозиційні діячі у своїх країнах, яких тамтешні режими переслідували. Був запит на їхню екстрадицію, обох затримали та помістили в СІЗО, і обох ми відбили. Таких справ багато.

До проекту додався ще такий компонент, як реабілітація жертв катувань, у тому числі психологічна. Громадська організація «Форпост», наші партнери з Дніпра, мають стаціонар, де працюють психіатри та соціальні працівники. Вони починали з психологічної реабілітації бійців АТО, а потім почали працювати із жертвами катувань.

Особливість проекту в тому, що він має comprehensive approach, тобто усесторонній підхід. Бо одночасно і захист жертв катувань, жертв порушень прав людини, і моніторинг цих процесів (фіксування, огляд), і розгляд законодавства, практики, зміни у законодавстві, а також – інформаційна кампанія й освітні заходи для суддів, адвокатів та інших.

Крім того ми робимо дослідження про проблему катувань – сьоме дослідження вже готове. Попередні були проведені у 2004, 2009, 2010, 2011, 2015 та 2017 роках.

В межах цього проекту ми значно розширили програму досліджень. Це дещо паралельна діяльність, але вона напряму пов’язана з проблемою катувань. Питання в тому, як оцінювати ефективність роботи поліції. У нас звикли оцінювати за рахунок статистичних показників. Це так звана «палочна» система, коли порівнюють рівень злочинності й кількість розкритих злочинів (відсоток) за минулий і теперішній період, і показники мають бути кращими.

Я один із авторів концепції стратегії реформування міліції, яка була прийнята у 2014 році. Тоді в законі про національну поліцію записали, що головний критерій оцінки роботи поліції – це рівень довіри населення. Але інституційно це не реалізували.

Коли у 2017 році ми побачили, що кількість випадків незаконного застосування сили збільшилося в 1,5 рази у порівнянні з 2015 роком, то я це показав і Авакову, і Князєву. Вони були шоковані. Аваков запитав мене, що робити.

Я відповів, що необхідно переходити на оцінку ефективності по рівню довіри, як в законі написано. І це дуже просто. Як відомо, паспорт бюджетної програми національної поліції містить вимоги щодо кількості розкриття злочинів, кількості знайдених наркопритонів, розкритих кібернетичних злочинів тощо. Не зробиш план – заберуть третю складову зарплатні – премію, приблизно 40 %. Хто ж на це піде? План треба виконати. А щоб виконати план – застосовують незаконні засоби отримання інформації, вибивають її або відверто фальсифікують показники. От і все.

Тому треба відмовитися від оцінки на базі статистичних показників, а провести соціологічні дослідження на національному рівні. Щоб у кожному районі для кожного райвідділу було відомо, як люди, які мешкають в цьому районі, оцінюють його роботу.

В межах цього проекту ми взяли на себе, окрім соціологічного дослідження про катування, зробити ще й дослідження рівня довіри. Кількість респондентів стала не 3500, а 19 500. Але ми це зробили.

Детальніше із результатами опитування можна ознайомитися тут.

Підготували: Галина Жовтко, Наталія Величко.

19.07.2019


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»
Рекомендувати цей матеріал

коментарі

щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном »»

2019.08.15 | Evgen

Евгений Сангушкоrn7 ч. · rn rn rn... В украинских тюрьмах продолжаются пытки

При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль