пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
09.08.2019 | Євген Захаров

Деякі міркування щодо участі громадськості в конкурсних комісіях з відбору державних службовців

Ілюстраційне зображення
Схожі повідомлення

Питання залишаються...

   

Бурхливі дискусії щодо звільнення члена ВККС Андрія Козлова Уповноваженим ВРУ з прав людини Людмилою Денісовою і опублікованої в Інтернеті інформації з матеріалів кримінального провадження стосовно суддів Окружного адміністративного суду м. Києва зовсім лишили поза увагою організацію конкурсу з відбору члена ВККС. На мою думку, це питання є важливим і потребує розгляду.

Участь громадськості у таких конкурсах може регулюватися законом, як Громадської ради доброчесності чи Конкурсної комісії з проведення конкурсу на посаду директора Національного антикорупційного бюро, або Указом Президента, як щодо конкурсу з відбору трьох кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини від України, чи внутрішнім нормативним актом відомства, що організовує конкурс – так було з визначенням кандидатів на посаду керівника Національної поліції в МВС чи на посаду директора Координаційного центру з надання правової допомоги в Міністерстві юстиції, чи з відбором члена ВККС за квотою парламентського Уповноваженого. На яких засадах громадськість може брати участь у таких конкурсах? Як на мене, мінімальна необхідна умова для цього – рівне представництво держави та суспільства в конкурсних комісіях. Як тільки кількість представників держави переважає, виникають ризики маніпуляції відбором та використання представників суспільства як декорації, що неприпустимо.

У першій такій конкурсній комісії (січень–квітень 2015 р.) для відбору на посаду директору НАБУ були тільки 8 представників громадськості та один іноземець – генеральний директор Європейського бюро з боротьби з шахрайством. Я був секретарем цієї комісії і разом з колегами намагався сформувати основні засади процесу відбору – відкритість, прозорість, передбачуваність, створення регламенту, визначення етапів конкурсу і процедур, за якими проводився кожний етап, протоколювання результатів та оприлюднення протоколів. Конкурсні документи всіх 176 кандидатів за їх згодою викладалися в повному обсязі на сайті Адміністрації Президента, як і протоколи засідань комісії. Допомагало цьому транслювання засідань у прямому ефірі. Докладніше про цей конкурс я розповів тут.

У комісії з відбору кандидатів на посаду керівника Національної поліції було троє іноземців – фахівців з великим досвідом роботи в поліції та інших органах безпеки в США, Канаді та Данії – та троє українців: журналіст і двоє правозахисників. Комісія була дуже дисциплінованою, професійною і точною, усі моментально розуміли одне одного, і я не пам’ятаю жодної серйозної дискусії: усі реакції членів комісії були схожими. Першим етапом конкурсу було тестування логічних здібностей та знань законодавства, усі кандидати отримали результати тестів. На другому етапі проводилося інтерв’ю, де кожному ставилися одні й ті ж запитання, єдиною була й система оцінювання відповідей. Звичайно, були й додаткові запитання, кожне інтерв’ю тривало до 4 годин. В кінці були визначені три кандидати, які мали найкращі результати. Перебіг цього конкурсу я описав тут.

Головною проблемою обох конкурсів була бідність вибору: надто мало було учасників, яких можна було всерйоз розглядати як гідних кандидатів на посаду.

У цьому сенсі вигідно вирізнявся останній конкурс з відбору трьох кандидатів на посаду судді ЄСПЛ, який закінчився 26 липня: значна кількість кандидатів апріорі були дуже сильними, і обрати найсильніших було дуже непросто. В таких умовах чітко визначена процедура має велике значення. У цьому конкурсі в комісії були представники тільки наукової спільноти, процедура лишилася невизначеною для публіки. Зокрема, незрозуміло, як враховувалися результати мовних тестів, а учасники конкурсу офіційно свої результати так і не отримали. Під час інтерв’ю різним учасникам ставилися різні запитання, і незрозуміло, як оцінювалися відповіді, тобто цілком неясно, як члени комісії могли порівнювати рівень знань кандидатів щодо практики ЄСПЛ. Незрозуміло також, за якими критеріями комісія визначила трьох переможців. Недарма результати конкурсу ще тривалий час обговорювали в соціальних мережах, і в цьому був дуже відчутний присмак гіркоти, а деякі колишні кандидати писали, що радіють своєму програшу.

У конкурсній комісії з відбору директора Координаційного центру з надання правової допомоги було п’ять працівників Міністерства юстиції та три представники громадськості, а одним із кандидатів був заступник міністра юстиції, якого колеги й підтримували по-дружньому. І представники громадськості, що підтримували іншого кандидата, в принципі не могли нічого протиставити більшості. Очевидний конфлікт інтересів призвів до різкої критики з боку суспільства, і конкурс було проведено заново.

Аналогічна ситуація склалася на початку квітня з відбором члена ВККС за квотою омбудсмена: в комісії три працівника офісу Уповноваженого, один представник наукової спільноти і один представник від громадськості. Не треба було брати участь в такій комісії. Проте я про її склад не знав, вважав, що буде рівне представництво, як раніше в офісі Уповноваженого. Засідання було безконфліктним, за процедурою м’якого голосування переможець Микола Сірош отримав всі п’ять голосів «за», він виглядав сильним кандидатом. На жаль, я не знав про негативну оцінку Громадської ради доброчесності, хоча мав би знати і розібратися в претензіях до нього. На засідання комісії 30 липня йшов із твердим наміром відмовитися від участі, оскільки не можна обирати нового члена ВККС на місце Козлова, який оскаржує своє сумнівне звільнення. Але засідання і так не відбулося через відсутність кворуму.

Отже, з урахуванням особистого досвіду, я хочу ще раз чітко сформулювати вимоги, за виконання яких представники громадськості можуть брати участь в конкурсних комісіях такого ґатунку і вимагати неухильного виконання цих вимог – як щодо себе, так і щодо державного органу:

• склад комісії формується на паритетних засадах щодо представництва держави та суспільства;

• представники громадськості беруть на себе зобов’язання детально ознайомитися з відповідними нормативними документами; ретельно та сумлінно вивчити подані документи кандидатів та існуючі матеріали щодо них, використовуючи при цьому ресурси суспільства; брати участь у всіх засіданнях комісії; відстежувати виконання цих вимог під час проведення конкурсу і протестувати у випадку їх порушень;

• регламент роботи комісії розробляється заздалегідь та оприлюднюється, він має вміщувати всі етапи конкурсу, приблизні дати їх здійснення, процедури ухвалення рішень комісії, зокрема, критерії визначення переможців;

• учасники конкурсу повинні мати достатній термін для підготовки та подання документів (як правило, місяць);

• учасники конкурсу повинні бути в рівних умовах; це, зокрема, означає, що тести і базові запитання під час інтерв’ю мають бути однаковими для всіх учасників конкурсу;

• результати конкурсу мають бути оприлюднені, делеговані члени комісії мають поінформувати громадськість про перебіг конкурсу та відповісти на всі запитання, які виникли.

На мою думку, якщо громадські активісти враховуватимуть ці вимоги, їм не доведеться потім гірко скаржитися, що до їхньої думки не дослухалися і їх просто використали як ширму.

Схожі повідомлення

Питання залишаються...

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль