пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
02.09.2019 | Борис Захаров

ВИСНОВОК

   

щодо зміни ч.4 статті 183 КПК у проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства», реєстр. №1009 від 29.08.2019, внесений Президентом України

Законопроектом № 1009 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства» пропонується внести зміни, зокрема, до частини четвертої статті 183 «Тримання під вартою», в частині надання права слідчому судді, суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину.

Такий підхід, хоч і відрізняється від запропонованого раніше обов’язкового арешту, проте все одно є дискримінаційним, порушує Конституційний принцип рівності громадян перед законом та визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ЄКПЛ) засади захисту прав людини при здійсненні правосуддя, а також створює умови для політично мотивованих переслідувань.

Депутатами VIII скликання Верховної Ради в цілях боротьби з корупцією в Україні була висунута ціла низка як урядових, так і парламентських ініціатив щодо внесення змін до законодавства про заборону суддям відпускати під заставу підозрюваних у злочинах за низкою статей Кримінального кодексу. У Верховній Раді було зареєстровано сім законопроектів на цю тему – №№ 1838, 1871, 2086, 2284, 2330, 2654 і 3066, 6519. Усі вони були піддані жорсткій критиці з боку правозахисної спільноти і були відкликані, або не були проголосовані.

Надання права слідчому судді при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину частково суперечить статті 29 Конституції України, яка визначає, що цей запобіжний захід може бути тимчасово застосований без рішення суду тільки «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити», а також є дискримінацією (за ознаками, визначеними в ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»). Оскільки щодо осіб, яких підозрюють або обвинувачують у скоєнні інших злочинів, такого ж ступеня тяжкості чи навіть тих, які за своїм ступенем є більшими, таких прав слідчому судді, суду не надано. Відповідно, ця норма зумовить порушення рівності можливостей осіб, які перебувають в однаковій ситуації, при застосуванні запобіжного заходу за ознакою кваліфікації дій за певною статтею КК, що свідчить про невідповідність частини четвертої статті 183 КК у запропонованій редакції статті 24 Конституції України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) навіть у тому випадку, коли закон формально дозволяє тримання особи під вартою, все одно державою має бути переконливо доведена наявність тих конкретних обставин, які переважають законні аргументи на користь збереження поваги до особистої свободи індивіда, що став об’єктом офіційної підозри.

Скасування застави для осіб, що не вчиняли тяжких насильницьких злочинів прямо суперечить § 3 статті 5 ЄКПЛ, а також обов’язковій для врахування та застосування в Україні практиці ЄСПЛ, який, зокрема, у справі Ilijkov v. Bulgaria встановив, що система обов’язкового тримання під вартою є несумісною із § 3 статті 5 Конвенції за визначенням.

Відтак, останні законодавчі ініціативи в цій ділянці є несумісними з європейським вибором України. Вони неодмінно зашкодять міжнародному іміджу нашої країни, а також, з високою вірогідністю, призведуть до низки заяв до ЄСПЛ, які Україна, за презумпцією, у подальшому програє. Платникам податків знову доведеться розплачуватися за не виважені й безвідповідальні дії влади.

Існує міф про унікальність і складність антикорупційних справ, про потребу особливого захисту учасників судового процесу, ресурсів, забезпечення, охорони тощо. Але антикорупційні справи нічим не більш унікальні за інші. Проблема тут полягає не у категорії справ, а у забезпеченні справжньої незалежності суду, в тому числі фінансової, у фаховості слідства та обвинувачення. Немає ніякої іншої мети у триманні під вартою підозрюваних у корупції, крім жаги суспільства до розправи над «корупціонерами».

Натомість, ціла низка нещодавніх дій з боку антикорупційних правоохоронних органів, які ми відстежили, відверто порушують фундаментальний принцип верховенства права, вітчизняну Конституцію і міжнародні зобов’язання України. Крім того, антикорупційні справи є заполітизованими. Оскільки у сфері правозастосування принципово не допустимі позаправові оцінки і судження, політична мотивація у судочинстві тягне за собою процесуальні і матеріальні порушення, які підтверджують факт політичного мотиву переслідування:

• елементи фальсифікації в обвинуваченні;

• свавілля у збиранні та виборі доказів, ігнорування очевидних фактів, тиск на свідків;

• вихід службових осіб за межі компетенції, зокрема, незаконне перебирання повноважень підслідності;

• застосування нерелевантних до справи норм права;

• вибірковий (дискримінаційний) характер переслідування;

• незаконне розголошення даних негласних слідчих розшукових дій в комплексі з пропагандистською кампанією в ЗМІ, в межах якої поширюється інформація дифамаційного характеру, що спрямована на знищення репутації.

Усе це призводить до невтішного висновку про те, що боротьба проти системної корупції в Україні вибірковими репресивними заходами виглядає відвертим й примітивним популізмом. Адже створення й підтримання надійними законодавчими гарантіями справжнього ринку в Україні, поступове подолання корупції іншими системними методами можливе лише в умовах справедливого правосуддя, через задіяння механізмів прозорого управління, послідовної дерегуляції, загальної лібералізації економічних відносин у промисловості й сільському господарстві.

При цьому очевидним залишається те, що шлях інтеграції України з ЄС передбачає реальну й непідробну повагу до прав людини, скрупульозного дотримання Українською державою принципу верховенства права. Це також означає, що народні депутати мають відмовитись від популістських законодавчих ініціатив, що порушують права і свободи людини.

У майбутньому можна розглядати дозвіл судам призначати чи не призначати заставу на власний розсуд в усіх кримінальних справах. Але тільки тоді, коли ми впевнено зможемо сказати, що в нас існує незалежний суд, а судова статистика кількості виправдувальних вироків буде аналогічною такій статистиці у країнах старої Європи.

Наразі, на наш погляд, дуже небезпечною є руйнація прийнятого у 2012 р. нового Кримінального процесуального кодексу України, що був оцінений міжнародними інституціями, як зразковий. За чинним КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом.

Ми закликаємо всі владні інституції України вчасно відмовитись від ініціатив неодмінно ув’язнювати підозрюваних у корупції. Ця проблема є штучно надуманою, популістською й шкідливою.

Ми закликаємо парламентарів та урядовців дотримуватись міжнародних зобов’язань України в сфері дотримання й охорони прав і свобод людини й відмовитись від законодавчих ініціатив, що їх порушують.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль