пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
12.09.2019 | Галя Койнаш

Росія в ЄСПЛ: Крим не анексувала, а докази підробили Україна та Захід

   

Представники Росії запевнили Європейський суд з прав людини, що Україну в лютому–березні 2014 року контролювали «фашисти», від яких російські солдати просто «захищали» кримчан, аж допоки 18 березня 2014 року Крим не «приєднався» до Росії. Заяви про серйозні порушення прав людини, за їхнім твердженням, є «безпідставними», а заявка України проти Росії – «політична» і базується на «пропагандистському імперативі» звинувачення Росії в подіях у Криму та на Сході України.

Початкову заяву у справі «Україна проти Росії (Крим)» (заява № 20958/14) було подано 13 березня 2014 року. На стадію судового розгляду пішло більше п’яти років. Як і в інших міжнародних судових справах, які Україна порушила проти Росії, остання, перш за все, вимагала визнати відсутність у ЄСПЛ юрисдикції та закрити справу. Під час слухань лунали заяви про те, що справа є «політичною», і ЄСПЛ відкриє скриньку Пандори, якщо почне її розглядати. Версія реальності, представлена ​​росіянами та їхніми британськими королівськими адвокатами,  суперечить інтерпретації подій та оцінці ситуації з правами людини у Криму, яку дають усі демократичні держави, Генеральна Асамблея ООН і, по суті, всі міжнародні органи. Велика палата ЄСПЛ заслухала обидві сторони і тепер ухвалить рішення у приватному порядку.

Україна стверджує, що Російська Федерація порушила низку прав, закріплених Європейською конвенцією, включно з правом на життя, забороною тортур, правом на справедливий суд і свободу вираження поглядів та віросповідання. Серед конкретних злочинів – убивства, насильницькі зникнення, політично мотивовані судові процеси та багато іншого. Україна стверджує, що Росія мала фактичний контроль над Кримом від 27 лютого 2014 року та «здійснювала юрисдикцію над ситуацією, що призвело до численних порушень Конвенції». Значну частину матеріалів зібрано у співпраці з правозахисними неурядовими організаціями, зокрема Кримською правозахисною групою та Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

27 лютого 2014 року всі демократичні країни уважно стежили за появою в Сімферополі великої кількості російських солдатів без розпізнавальних знаків, а також за захопленням ними парламенту Криму та інших стратегічних об’єктів. Ці події широко висвітлювали західні ЗМІ. Почасти саме той факт, що журналісти майже одразу опинялися на місці події та надсилали до редакцій фотографії та відеоматеріали, зробив заперечення Росією своєї причетності настільки абсурдними. За п’ять років той самий кремлівський наратив про «переворот» у Києві, шалених «фашистів» та російських солдатів, які просто «захищають кримчан» від кровопролиття, по суті перефразували для суду у Страсбурзі. Мета цього наративу – «довести», що Росія отримала «потенційну юрисдикцію» лише починаючи з офіційної дати анексії, а саме з 18 березня 2014 року, і заперечувати всі порушення прав людини після цієї дати.

Росія використала солдатів без розпізнавальних знаків та «самооборону» – воєнізовані озброєні підрозділи під орудою російських громадян, таких, як імовірно колишній офіцер ГРУ Ігор Гіркін, –  щоби згодом заперечувати саме той фактичний контроль, який, як стверджує Україна, Росія мала у Криму з 27 лютого. Як і російські підконтрольні уряду ЗМІ, представники Росії в ЄСПЛ уникали згадки про «засідання сесії парламенту під дулами автоматів» – сесії, що поставила при владі російських маріонеткових лідерів. Не згадували вони і про те, що псевдореферендум не пропонував жодного вибору, що його проведено під наглядом озброєних людей, що «спостерігачами» були крайньоправі та інші друзі Росії, що навіть для Ради з розвитку громадянського суспільства при президенті РФ результати референдуму видалися сфальсифікованими. Не кажучи вже про те, що референдум, у будь-якому разі, суперечив Конституції України. Це означає, що навіть якби фокус із референдумом організувала якась частина кримського суспільства, Росія не могла би законно використати його як привід для анексії української території. Подію бойкотував Меджліс – представницький орган кримських татар. Цей корінний народ Криму скористався правом на самовизначення, підтвердивши бажання залишатися в межах України.

Якщо виступ Гальперіна здавався цілком передбачуваним, у зверненні британського королівського адвоката Майкла Свейнстона, який виступав від російської команди, було декілька надзвичайних моментів.

Він знову наголосив на тому, що Росія не мала фактичного контролю над Кримом до 18 березня 2014 року і що вона визнає «потенційну юрисдикцію Суду» лише починаючи від цієї дати. За його словами, заявка України була «неприйнятною». Свейнстон заявив, що «Україна відчула пропагандистський імператив, щоб звинувачувати Росію в тому, що сталося в Криму, і, звичайно, в тому, що сталося на Сході України», і що це політична справа, у якій «можливі» порушення людських прав є вторинними.

Свейнстон витратив багато часу та ораторських навичок, намагаючись обезцінити вагу доказів, які підтверджують усі міжнародні органи та неурядові організації. Стосовно останніх він використав аргументи, надзвичайно популярні в путінській Росії, де організації, які отримують гранти з-за кордону, позначаються як «іноземні агенти» та перебувають під пильним контролем держави. Свейнстон уникав терміну «іноземний агент», але тріумфально намагався довести, що НУО, які беруть участь у підготовці доказів у цій справі, отримували гранти США, Голландії та Британії. На його думку, це ставить під сумнів їхню об’єктивність. Це є цікавою позицією для людини, яка, безперечно, отримує значну фінансову винагороду від російської держави.

Свейнстон стверджує, що «величезні ресурси використали для підробки Україною доказів проти Росії», і витрачає певний час, просуваючи ідею, що жодних доказів порушень людських прав та свідчень жертв не представлено.

Усі зазначені аргументи заступник міністра юстиції України Іван Ліщина та британський королівський адвокат Бен Еммерсон відхилили. Еммерсон зазначив, що Україна звинувачує в порушенні прав людини як агентів російської держави, так і їхніх довірених осіб. Він наголосив, що саме Росія, як держава-окупант, несе за це відповідальність. Еммерсон спростував твердження Свейнстона про те, що у жертв цих порушень немає нічого спільного. Адже всі ці люди – і українські солдати, і журналісти, і кримські татари, і етнічні українці – були проти окупації Криму. Виступ Еммерсона варто почути повністю (тут). У ньому він протиставляє спробам Свейнстона «мутити воду» реальні факти: численні повідомлення, які підтверджують реальне і серйозне погіршення прав людини в Криму та переслідування тих, хто виступає проти незаконної окупації півострова Росією, а також детальний опис справжнього військового перевороту в лютому 2014 року – перевороту, який здійснила Росія в українському Криму.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль