пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
15.09.2019 | Денис Волоха

Кадри вирішують усе

До Міжнародного дня демократії — роздуми про роль особистості в нестабільних системах.
   

Чому стаття на сайті правозахисної організації в назві містить фразу, що асоціюється з жорстоким радянським диктатором Йосипом Сталіним? Тому що вона цілком адекватно відображає дійсність.

Складно вигадати більш влучне словосполучення для опису суворих законів світу, особливо актуальних для молодої демократії, якою, з деякими (або й багатьма) застереженнями, можна назвати Україну.

Добре це чи погано, але все залежить від сили особистості. Для нас це швидше показник недорозвиненості інституцій. Починаючи від школи й закінчуючи Президентом. Як у першому, так і в другому випадках — доля системної одиниці часто опиняється в руках однієї людини. Відповідно, інтелектуальна якість та світогляд менеджера прямо впливають на зміст діяльності підпорядкованого йому відомства.

Розглянемо два університети. Два політехи — сумський та харківський. На першому фото ви бачите Сумський державний університет, на другому — Харківський політехнічний інститут.

Зрештою, на просторах ХПІ можна побачити й не такі краєвиди.

Варто зауважити, що тут мова не йде про якість безпосередньо викладання, цінність та перспективність здобутих в університетах знань та можливості студентського самоврядування. З останнім — проблеми в обох (студентське самоврядування СумДУ давно контролюється ректором, а в ХПІ існує два самоврядування, одне з яких ректорат створив сам, провівши вибори під виглядом виборів до іншого самоврядування).

Лейтмотив цього порівняння такий: є два університети з порівнюваними бюджетами та кількістю студентів, в одному з яких з інфраструктурою немає системних проблем, в іншому — обідрані стіни, діряві парти в рукописах падаванів попередніх десятиліть, ганчірки на радянських люстрах. Не надто теплі спогади, проте брак теплоти душевної ніяк не компенсується наявністю теплоти фізичної, адже з опаленням численних старих неутеплених корпусів щосезону виникають складнощі.

Цікаво, що СумДУ раніше був філією ХПІ. То чому ж, як то кажуть, такі різні творчі долі? Таке питання студенти могли би поставити ректору. Але проблема в тому, що ректор не спілкується зі студентами! І не думайте, що це якісь химерні вигадки його особистих ворогів: так сказали в самій приймальні ректора, перед тим запитавши, чи спокій короля дійсно хочуть потривожити розкріпачені й надокучливі простолюдини, а не, можливо, представники аспірантської знаті, яким їхній статус усе ж дозволяє особисто пасти в ноги Його Величності.

Але університети це лише один із наочних прикладів залежності структури від волі керівника. Вищі навчальні заклади в Україні — великі приюти для молодих громадян. Цим утворенням критично бракує ринковості, хоча відомо про існування у вишах можливості вибору з-поміж кількох посередників, які допомагають «закрити» предмет. Як бачимо, у плані корупції невидима рука ринку демонструє нам свою неперевершену міць.

Дію елементів ринковості можна спостерігати на системі охорони здоров’я. Незважаючи на те, що команда Уляни Супрун побудувала концептуально соціалістичну солідарну систему фінансування, можливість вибору лікаря та принцип «гроші йдуть за пацієнтом» принесли в цю сферу таку немов кисень необхідну легальну конкуренцію. Адміністрація лікарні зі значно більшим ентузіазмом реагує на скарги пацієнтів, розуміючи, що ризикує втратити як бюджетні кошти за конкретну людину (якщо пацієнт вирішить підписати декларацію в іншому мед. закладі), так і фінансування в принципі (якщо через чисельні скарги Національна служба здоров’я вирішить розірвати договір із лікарнею).

Зрештою, Уляна Супрун сама собою є прикладом, що демонструє впливовість фактору особистості. Звісно, разом із нею працювала потужна команда, проте очевидно, що саме вона виступила двигуном змін та особистим ворогом апологетів старої системи на кшталт Бориса Тодурова та Катерини Амосової, які успішно вжилися в роль сучасних феодалів, монополізувавши право контролювати структури, у яких мали би бути лише тимчасовими керівниками, які дбають про благополуччя власності платників податків.

Скільки би не намагалися заводити кримінальних справ та якою б найвишуканішою обсценною лексикою не прагнули би нині охарактеризувати ексголову Національного банку Валерію Гонтареву, проте вона вирішила структурну проблему банківської системи, ліквідувавши понад сотню банків, які здебільшого були побудовані за моделлю фінансової піраміди, що з допомогою божевільних ставок за вкладами швидко акумулює великі суми грошей, які зрештою безслідно зникають, як часто і власники таких банків.

Якщо в розвинених західних демократіях є інституції, здатні стримувати особистісні вади того чи іншого керівника, слугуючи «захистом від дурня», то в Україні імунітет до екстремальних відхилень недостатньо стійкий, і найменша помилка здатна наділити владою людину, схильну до узурпації та створення порочної системи взаємозв’язків. Подібно міському відділу освіти, який не зможе приборкати здичавілого від влади директора школи, Конституційний Суд не захистить вас від амбіцій аналога Роберта Муґабе. Отже, доведеться або здійснювати черговий революційний reset, відкочуючись до стану останньої резервної копії, або терпіти, доки «саме відпаде». Обидва варіанти погані.

Можливість досягти успіху є невід’ємною ознакою розвиненого середовища. Але по-справжньому крутим є право припускатися помилок. Добре, коли все добре. Проте найменший проступок — і наслідки доведеться розгрібати пів життя, а декому доведеться ним поплатитися.

Який варто зробити висновок? Помилятися цілком природньо, ба навіть необхідно. Але на просторах диких африканських рівнин лев навряд чи обізнаний із вашим правом на помилку, тож зрештою, за таких умов помилка може стати останньою у вашому житті. Помилятися взагалі не надто приємна справа, але в нестабільних системах вам загрожує дещо більше за ганебне самопочуття та роботу над помилками.

На мою думку, призначати керувати нестабільною системою людину, яку ця система й виростила, — груба й нічим не виправдана помилка. Саме через це ректорами державних університетів мають ставати люди із західною освітою та світоглядом, і доки університети не перетворяться на щось серйозніше за притулок для знедолених, вибір їхніх очільників з-поміж їхніх же вихованців — дорога дитяча забавка.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль