MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Публічно-правовий конфлікт в Україні між народом та владою, шляхи його розв’язання та наслідки консервації

07.10.2019   
Сергій Щетинін
Правозахисник Сергій Щетинін досліджує вплив на сучасний цивілізаційний вибір українців правового змісту засадничих документів державного утворення, яке постало на території УРСР в 1990-1991 рр. внаслідок розпаду СРСР. І доходить невтішних висновків.

У 1990-1991 рр. внаслідок розпаду Радянського Союзу на території УРСР постало нове державне утворення. Яким чином правовий зміст його засадничих документів вплинув на сучасний цивілізаційний вибір українців?

Карикатура про владу

Гадаю, однією з причин виникнення публічно-правового конфлікту між Українським народом та владою було ухвалення засадничих документів України у неприйнятний, на мій погляд, процесуальний спосіб.

Комплексний аналіз змісту «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. та «Акту проголошення незалежності України» від 24 серпня з урахуванням питання, винесеного на всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. у системному зв’язку зі змістом тексту бюлетеня, що був застосований при проведені референдуму, дає підстави стверджувати наступне.

24 серпня 1991 р. тодішньою владною елітою України було проголошено створення незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки за результатами практичного здійснення, починаючи з 16 липня 1990 р., «Декларації про державний суверенітет України». Український народ безпосередньої та свідомої участі у створенні незалежної УРСР не брав, а був використаний владною елітою лише в якості «електорату» на референдумі 1 грудня 1991 р. для легітимізації її (владної еліти) дій перед міжнародним співтовариством.

28 років незалежного існування України, а особливо події та факти останніх п’яти років, безальтернативно свідчать про те, що ані «Декларація про державний суверенітет» від 16 липня 1990 р., ані «Акт проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р., ані результати референдуму 1 грудня 1991 р. (з урахуванням результатів голосування в Криму), не убезпечили Україну та її народ від смертельної небезпеки, яка й досі нависає над усіма нами.

Я вважаю, що Конституційний договір між президентом і парламентом від 8 червня 1995 р. є першим в новітній історії України фактичним документальним підтвердженням узурпації державними органами та посадовими особами права народу встановлювати конституційний лад у власній державі. Національний конституціоналізм часів незалежності характеризується наявністю такого Основного закону в державі, в якому досі належним суб’єктом не встановлений суспільно-політичний лад та не визначена мета держави. Дотепер українці так і не визначились – в Україні розвивається капіталізм, чи інший – гібридний – суспільний устрій.

Упевнений, Конституція України від 28 червня 1996 р. не наділена основною й необхідною функцією, яка притаманна, так званим, органічним (справжнім, реальним) конституціям. Основний Закон України, на жаль, не містить в собі імперативних норм, яким належала б здатність ефективно стримувати державну владу або поверхові забаганки демократії від посягань на свободу індивіда, його право вільно чинити своєю долею, без обмежень накопичувати і використовувати за власним вибором доступні кожному ресурси. Адже метою конституції у справжній вільній ринковій державі має бути поступ, а не виплекана державною бюрократією дисципліна.

Усі подальші зміни до офіційно оприлюдненої 23 липня 1996 р. Конституції України, здійснені Верховною Радою України у період 2004-2019 рр., підпадають під визначені Рішенням Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 р. №6-рп/2005 ознаки узурпації державою, її органами та посадовими особами виключного права народу визначати та змінювати конституційний лад. Принаймні, так це є насправді чи ні  – має встановити Конституційний Суд України.

Характерним у ситуації, що склалася, починаючи з лютого 2014 р. в правовому полі України, є також те, що сама держава на найвищому законодавчому та судовому рівнях факти узурпації нею (державою) виключного права народу визнала.

Попри це в Україні з 2005 р. зберігається парадоксальна ситуація, коли державні органи (Президент, Верховна Рада, Конституційний та Верховний Суд) та посадові особи застосовують у своїй діяльності формально не існуючий в єдиному офіційному виданні (віртуальний) текст Конституції. Натомість для публічних процедур в Україні використовується «парадний» і не співпадаючий з віртуальним паперовий примірник тексту Основного Закону, на якому періодично, починаючи з 2005 р. присягали на вірність Українському народу всі президенти України. Разом із тим, народні депутати України, починаючи з п’ятого скликання, складають присягу не на вірність Українському народові, а лише перед Верховною Радою України, застосовуючи неофіційне видання Конституції.

Конституційний лад в Україні, попри неодноразову протиправну його зміну Верховною Радою, є наразі невизначеним, що само по собі є найбільшим політичним викликом для держави і суспільства, основною причиною виникнення та існування публічно-правового конфлікту між ними, а також головною причиною виникнення громадянського конфлікту між українськими суспільними верствами, що іноді переростає у збройний конфлікт і навіть у зовнішню агресію.

Нерозв’язання у стислі терміни цих конфліктів у спосіб, що передбачає застосування алгоритму, який би враховував аксіоми органічного конституціоналізму, потенційно містить в собі реальну загрозу втрати Україною державності або територіальної цілісності.

Переконаний, що консервація владною елітою шляхом позачергових виборів 2019 р. до Верховної Ради України існуючої правової ситуації в Україні, нав’язаної країні ще Віктором Медведчуком 8 грудня 2004 р., не можна класифікувати інакше, як акт узурпації державною установчої влади народу.

Розпуск президентом парламенту восьмого скликання та примусове проведення дострокових парламентських виборів у 2019 р. є фатальною помилкою не тільки президента Володимира Зеленського, але й  народу як історичної нації, кожного громадянина, незалежно від того, приймав він безпосередню участь у цих виборах чи ні. На жаль, час безжально доведе, що цей крок став черговим карколомним викликом для України та матиме наслідки для всієї європейської цивілізації.

З огляду на загострення суспільно-політичної ситуації у зв’язку з вибором чинною владою конкретного шляху розв’язання збройного конфлікту на сході України за «формулою Штайнмаєра», автор вважає, що разом із виведенням за дужки питання анексії Криму, існуючий в Україні statusquo став прямим підтвердженням наведених вище висновків.

Отже, вважаю, що питання врегулювання хронічного публічно-правового конфлікту між народом і владою, конфлікту на сході України та в Криму, відкриття ринку землі в Україні безпосередньо пов’язані з установленням конституційного ладу в Україні та з ухваленням на підставі цього технічного завдання Українським народом нової Конституції і ця історична та доленосна функція належать до виключної компетенції народу, а тому влада має чітко це усвідомлювати.

З метою практичного вирішення наявних гострих проблем сьогодення вважаю доцільним ініціювати створення в Україні громадянським суспільством – без будь-якого втручання в цей процес влади та політичних партій – «Національної Засадничої Асамблеї».

2 жовтня 2019 р.


Щетинін Сергій Михайлович – юрист, правозахисник, учасник масових акцій протесту 2004, 2013-2014 рр. та бойових дій, співзасновник «Асоціації багатодітних політиків України», голова Вінницької ОГО «Ми разом»

 Поділитися