пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
09.10.2019 | Дмитро Мазурок

Правова позиція Харківської правозахисної групи щодо відповідальності жертв торгівлі людьми за злочини, вчинені під примусом

Торгівля людьми. Ілюстраційне зображення
   

Деякі загальні дані

1. За даними Харківської правозахисною групи, як мінімум з 2015 року в Україні діє транснаціональне злочинне угруповання, члени якого обманом вивозять громадян України до Російської Федерації. Примусом, погрозами та шантажем українці втягуються у злочинну діяльність, пов’язану із виробництвом та розповсюдженням наркотиків. Через очевидну змову з правоохоронними органами Росії заяви українців про діяльність злочинної мережі не розслідуються. Російські суди не звертають увагу на те, що українці стали жертвами торгівлі людьми. Після нетривалого розслідування та несправедливого судового розгляду українці засуджуються за ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації (незаконні виробництво, збут або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також незаконні збут або пересилання рослин, що містять наркотичні засоби або психотропні речовини, або їх частин, що містять наркотичні засоби або психотропні речовини).

2. Міністерство юстиції Росії дає згоду на передачу засудженого в Україну для відбування покарання після приведення вироку у відповідність до Кримінального кодексу України. Строки позбавлення волі мають точно співпадати зі строками, призначеними в Росії. Переведення можливе тільки після повної сплати штрафу, який може сягати 200 000 грн.

3. Харківській правозахисній групі відомо про деталі кримінального переслідування більше ніж 300 громадян України, які стали жертвами діяльності транснаціонального злочинного угрупування. Більшість з потерпілих чоловіки з середньою освітою.

4. 197 жертв торгівлі людьми вже засуджені в Росії за незаконний обіг наркотиків і отримали покарання в діапазоні від 5 до 20 років позбавлення волі.

5. Тяжкий шляху додому вдалось подолати 35 українцям. Зараз вони продовжують відбувати покарання в українських тюрмах. Ще 35 осіб вже подали заяви на переведення та чекають на відповідь російського Мін’юсту. Однак 22 наші співвітчизники ризикують залишитись в Росії, оскільки їм відмовлено у повернені в Україну. 104 жертви торгівлі людьми ще не випробовували долю і не подавали заяви на їх переведення в Україну для відбування покарання. Одному українцю вдалось звільнитись з тюрми, зараз він дома з сім’єю.

Міжнародне законодавство

6. За роки незалежності Україною було ратифіковано низку міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми, зокрема:

1) Конвенція про примусову чи обов’язкову працю (1930 рік);

2) Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 рік);

3) Конвенція про права дитини (1989 рік);

4) Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (2000 рік);

5) Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (2000 рік);

6) Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (2005 рік).

7. Особливу увагу слід приділити двом міжнародним договорам, які мають стосунок до ситуації українських жертв торгівлі людьми в Росії. Це – Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Європейська конвенція) та Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (далі – Конвенція РЄ).

8. Стаття 4 Європейської конвенції має назву «Заборона рабства і примусової праці». Відповідно до цієї статті «Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю».

9. Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини (C.N. проти Сполученого Королівства, § 66; Siliadin проти Франції, § 112; C.N. і V. проти Франції, § 105; Ранцев проти Кіпру і Росії, § 285), позитивні зобов’язання держави включають в себе:

1) запровадження належної нормативно-правової бази. Це означає, що в національному законодавстві має мають бути передбачені положення, які:

a) забороняють та карають будь-яке діяння, внаслідок якого особа може опинитись у рабстві або у підневільному стані, або може бути примушена до примусової чи обов’язкової праці;

b) запобігають такій торгівлі;

c) захищають потерпілих;

d) гарантують конкретний і ефективний захист прав як наявних, так і потенційних потерпілих від торгівлі людьми;

2) вжиття оперативних заходів аби врятувати особу від згаданого становища або такого ризику;

3) проведення розслідування. Зобов’язання провести розслідування не залежить від скарги потерпілого або близької йому людини: державні органи повинні діяти відразу, як тільки їм буде повідомлено про проблему. Для того, аби бути ефективним, розслідування має бути незалежним від осіб, які є учасниками подій. Воно має також дозволити встановити і покарати винних осіб. У справах стосовно міжнародної торгівлі людьми держави-учасниці зобов’язані не лише провести внутрішнє розслідування на підставі фактів, що мали місце на їхній власній території, але й дієво співпрацювати з компетентними державним органами інших залучених держав у рамках розслідувань фактів, що мали місце поза їхньою територією.

10. Єдиним міжнародним документом, який прямо регулює питання відповідальності жертв торгівлі людьми за злочини, вчинені під примусом, є Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, яка набула чинності для України 1 березня 2003 року. Відповідно до статті 1 її основними цілями є:

a) запобігання торгівлі людьми й боротьба з нею з одночасним гарантуванням гендерної рівності;

b) захист прав людини стосовно жертв торгівлі людьми, розробка всеосяжної структури захисту жертв і свідків і допомоги їм з одночасним гарантуванням гендерної рівності, а також забезпечення ефективного слідства й кримінального переслідування;

c) сприяння міжнародному співробітництву в боротьбі з торгівлею людьми.

11. Згідно з пунктом «а» статті 4 вказаної Конвенції РЄ «торгівля людьми» означає найм, перевезення, передачу, приховування або одержання осіб шляхом погрози або застосування сили чи інших форм примусу, насильницького викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або безпорадним станом або наданням чи отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, яка має владу над іншою особою, для експлуатації. Експлуатація включає в себе, принаймні, експлуатацію проституції інших осіб чи інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство чи подібну до рабства практику, поневолення або вилучення органів. Згода жертви торгівлі людьми на умисну експлуатацію, визначену в пункті «а» цієї статті, не має значення, якщо було застосовано засоби, зазначені в пункті «а».

12. Важливою гарантією для жертв торгівлі людьми є визнання Конвенцією РЄ їх уразливого стану і розуміння того, що вони не є злочинцями у звичайному сенсі цього терміну. Злочини, вчинені жертвами торгівлі людьми, не можуть кваліфікуватись за загальними правилами кримінального закону. Кожен випадок злочинної діяльності жертви торгівлі людьми має розглядатись в аспекті примусу та зловживання її безпорадним станом. Саме тому стаття 26 Конвенції РЄ передбачила обов’язок кожної договірної сторони, згідно з основними принципами своєї правової системи, передбачити можливість не призначати покарання жертвам за участь у протиправній діяльності в тій частині, у якій вони були примушені так учиняти.

13. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції вказаний міжнародний договір є частиною національного законодавства України. Разом з тим, Російська Федерація не підписала Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. Відповідно, Україна та її громадяни – жертви торгівлі людьми – не можуть посилатися на положення Конвенції РЄ у відносинах з органами державної влади Росії.

Національне законодавство

14. Законодавство України, яке стосується питання захисту жертв торгівлі людьми складається з профільного закону та постанов Кабінету Міністрів України.

15. Так, 15 жовтня 2011 року набув чинності Закон України «Про протидію торгівлі людьми» № 3739-VI. В частині 1 вказаного закону наведені визначення основних термінів. Зокрема, під торгівлею людьми розуміється здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином. Це визначення у повній мірі узгоджується із відповідним терміном Конвенції.

16. Також визначено, що особою, яка постраждала від торгівлі людьми є будь-яка фізична особа, яка стала об’єктом торгівлі людьми і визнана такою відповідно до положень цього Закону. Процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми – це комплекс заходів, під час яких уповноважена особа на підставі отриманої інформації та її аналізу порівнює елементи вчиненого щодо особи діяння з визначенням торгівлі людьми, оцінює ймовірність вчинення щодо особи такого діяння та робить висновок, що така особа є особою, яка постраждала від торгівлі людьми.

17. Згідно зі статтею 6 Закону № 3739-VI Кабінет Міністрів України визначає процедуру встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, а також затверджує форму опитувальника щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та довідки про встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

18. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 р. № 29 Міністерство соціальної політики визначено національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми.

19. Відповідно до частин 4, 6 ст. 15 Закону № 3739-VI обов’язковою складовою процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, є проведення місцевою державною адміністрацією співбесіди з особою, щодо якої розглядається питання про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, із заповненням опитувальника щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. У разі прийняття рішення про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, їй видається довідка.

20. Також статтею 16 вказаного Закону передбачено, що особа, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, має право на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання:

1) інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє така особа;

2) медичної, психологічної, соціальної, правової та іншої необхідної допомоги;

3) тимчасового розміщення, за бажанням постраждалої особи та у разі відсутності житла, в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до трьох місяців, який у разі необхідності може бути продовжено за рішенням місцевої державної адміністрації, зокрема у зв’язку з участю особи в якості постраждалого або свідка у кримінальному процесі;

4) відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним кодексом України;

5) одноразової матеріальної допомоги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) допомоги у працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку.

21. Процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 р. № 417 «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми».

Застосування згаданих вимог до справи

22. На жаль, згадане вище положення Конвенції про звільнення від покарання жертв торгівлі людьми не було імплементовано у профільний закон. Відсутні необхідні положення й в інших актах національного законодавства. Як вказано в дослідженні, проведеному групою незалежних консультантів на замовлення офісу Координатора проектів ОБСЄ в Україні на прохання Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту: «Наразі ні Кримінальний, ні Кримінальний процесуальний кодекси України не містять положень, які б гарантували непідсудність потерпілих від торгівлі людьми за їх причетність до протиправної діяльності, якщо вони діяли з примусу. Через таку ситуацію жертви торгівлі людьми неохоче розповідають про свої обставини органам влади»[1]. З 2008 року, коли було виконане це дослідження, ця ситуація не змінилась.

23. Загалом, Кримінальним кодексом України передбачені певні процедури, які дозволяють звільнити засудженого до закінчення строку покарання. Але вони не можуть бути застосовані до ситуації жертв торгівлі людьми. Щоб пояснити це, розглянемо їх більш детально.

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України).

Так, особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково від відбування основного і додаткового покарання. Умовно-дострокове звільнення може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Таке звільнення може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

– не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин;

– не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.

2. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК України).

24. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення. Така заміна можлива після фактичного відбуття засудженим:

– не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин;

– не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.

3. Амністія (ст. 86 КК України).

25. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про амністію в 2016 році» амністія не застосовується до осіб, яких засуджено за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р.)

4. Помилування (ст. 87 КК України).

26. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Відповідно до п. 3 Положення про порядок здійснення помилування (далі – Положення) право клопотати про помилування має особа, яка, зокрема, засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України. Згідно з п. 5 Положення особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин.

27. Пунктом 6 Положення передбачено, що клопотання про помилування особою, засудженою судом іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку невідкладно реєструє клопотання і протягом п’ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Офісу Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, характеристикою про поведінку особи із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах дітей про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.

28. Засуджена особа до особистого клопотання про помилування може долучити інші документи, які, на її погляд, мають значення для застосування помилування.

29. Голова або інший член Комісії при Президентові України у питаннях помилування, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу подають клопотання про помилування безпосередньо до Офісу Президента України. До такого клопотання долучаються будь-які документи, які мають значення для застосування помилування.

30. Ця процедура, хоча і в контексті помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, детально була проаналізована в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Петухов проти України № 2 (заява № 41216/13, §§ 177–179, рішення від 12 березня 2019 року). Так рішення про помилування є прерогативою Президента України. Відповідно до існуючої процедури, ані Комісія при Президентові України у питаннях помилування, ані сам Президент не зобов’язані наводити будь-які причини в своїх рішеннях за клопотаннями про помилування. Тоді Суд рекомендував, щоб Комісія приймала до уваги відповідне прецедентне право міжнародних судів та інших органів щодо тлумачення та застосування міжнародних прав людини, чинних для відповідної держави, та на регулярній основі публікувала звіти про діяльність з детальним описом розгляду клопотань про помилування. Суд також зауважив, що ніяка подібна інформація не відкривається для суспільства в Україні, крім загального опису критеріїв, що відіграють важливу роль для розгляду клопотань про звільнення, для того, щоб з’ясувати, чи застосовуються ці критерії на практиці Президентом, і якщо так, то яким чином. Розглядаючи справу пана Петухова, Суд вказав, що процедура розгляду клопотань про помилування повинна включати або надання обґрунтувань в рамках адміністративної процедури, або судовий розгляд, щоб уникнути навіть видимості свавілля.

Висновок

31. На практиці наведений вище аналіз ситуації, в якій опинились українці-жертви торгівлі людьми та застосовного законодавства, означає наступне. Громадяни України, через діяльність транснаціонального злочинного угрупування, обманом, шантажем та погрозами були втягнуті в розповсюдження наркотиків на території Російської Федерації. Після приведення російського вироку у відповідність до Кримінального кодексу України, частині наших громадян вдалось повернутись в Україну, де вони продовжують відбувати призначені в Росії покарання.

32. Разом з тим, в Україні вони отримали статус жертви торгівлі людьми та визнані потерпілими у кримінальному провадженні. Це дає жертвам теоретичну можливість отримати певні види державної допомоги та компенсацію заподіяної шкоди.

33. Також, законодавство України передбачає чотири процедури звільнення засуджених. Умовно-дострокове звільнення та заміна невідбутої частини покарання є заохочувальними заходами, які пов’язані з виправленням засудженого. Застосування вказаних процедур можливе тільки після відбуття засудженим певного строку покарання. Обидві можливості для звільнення не враховують уразливого стану жертви торгівлі людьми і вчинення нею злочину під примусом. Амністія, в редакції діючого закону, не може бути застосована до жертв торгівлі людьми через пряму заборону закону, оскільки всі вони були втягнуті у злочини, пов’язані з розповсюдженням наркотиків. Помилування – є екстраординарною процедурою, яка застосовується у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин. Однак в українських реаліях воно залишається єдиною можливістю для жертви торгівлі людьми бути звільненою від відбування покарання.

34. В результаті, жертви торгівлі людьми не мають ефективного засобу правового захисту для відновлення стану, яке існувало до порушення. Іншими словами, жодне положення українського законодавства не встановлює зрозумілої та передбачуваної процедури, з використанням якої жертва торгівлі людьми може розраховувати на звільнення від покарання, як то передбачено Конвенцією Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. Для вирішення цієї проблеми необхідно імплементувати вимоги ст. 26 Конвенції у національне законодавство.


Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Democracy Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.


[1] Андрея Сьолькнер. Звіт дослідження «Оцінка потреб національного механізму перенаправлення постраждалих від торгівлі людьми в Україні». ОБСЄ, 2008 – С. 81. Джерело: https://www.osce.org/uk/secretariat/37381?download=true

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль