пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
10.10.2019 | Наталка Ковальчук

Війна з мертвими… Чи можна зупинити епідемію вандалізму?

Пам’ятник воїнам-захисникам України на Житомирщині (censor.net.ua)
   

Служба безпеки України встановила вандала, який осквернив меморіальний комплекс жертвам Голокосту на Кіровоградщині. Як повідомляє прес-центр СБУ, зловмисник наніс зображення свастики та антисемітські написи на меморіальному комплексі, спорудженому на місці страти нацистами понад дев’ятсот євреїв у часи Другої світової війни. За цим фактом проведено слідчі дії. Також триває слідство зі встановлення причетності затриманого зловмисника до низки інших актів вандалізму.

Це один з небагатьох випадків, коли виявлено і затримано особу, яка сплюндрувала меморіал. Частіше нівечення пам’ятників та меморіалів для правопорушників минає безкарно. Оприлюднено вкрай мало фактів, коли зловмисники були знайдені й покарані.

Тим часом вандалізм в Україні став надто поширеним явищем. Нівечаться пам’ятки культурної спадщини, пов’язані з різними періодами нашої історії.

Так, тільки за останні кілька місяців опубліковано чимало таких повідомлень.

Скажімо, на Миколаївщині зловмисники також осквернили пам’ятник жертвам Голокосту.

Від рук вандалів постраждали і недавно встановлені меморіали воїнам, які полягли, захищаючи Україну від російської агресії.

На початку нинішнього року у Святошинському районі Києва невідомі обмалювали червоною фарбою пам’ятник воїнам АТО.

Не так давно сплюндрували меморіал загиблим воїнам АТО на Житомирщині. Червоною фарбою облили скульптуру Божої Матері, яка символізує оберіг для військових.

Влада міста Мени, що на Чернігівщині, пообіцяла грошову винагороду тому, хто допоможе знайти вандалів, які пошкодили надгробки воїнів АТО на міському кладовищі. Тут зловмисники якраз напередодні святкування дня міста на надгробних пам’ятниках залили білою фарбою обличчя полеглих бійців.

Схожі випадки траплялися і в інших регіонах України, зокрема на Харківщині, у Новгород-Волинському.

Нищенню піддаються і пам’ятники, встановлені на честь видатних особистостей, які зробили значний внесок у розвиток української та світової науки, історії, культури.

У минулому році у ЗМІ пронісся цілий шквал повідомлень про понівечення саме таких меморіалів. У Харкові невідомі вкрали бюст з могили українського історика Дмитра Багалія, тоді ж сплюндровано ще кілька могил, у тому числі й українського режисера, драматурга Леся Курбаса. У Львові невідомі пошкодили меморіальну дошку українському письменнику Іванові Франку. Було викрадено бронзові елементи з могили Лесі Українки на Байковому кладовищі.

Свого часу в Харкові невідомі понівечили єдиний в Україні пам’ятник репресованим кобзарям, встановлений громадським коштом у 1997 році. Скоїли цей злочин якраз після проведених в обласному центрі вшанувань жертв голодоморів і політичних репресій.

Не раз піддавався плюндруванню і пам’ятний знак Івану Сірку, встановлений у Харкові. Періодично з’являються повідомлення про акти вандалізму на меморіалах на честь Української повстанської армії.

Такі приклади можна наводити доволі довго. І кожного разу, коли чуєш про них, виникає запитання: «Чи можемо в Україні змінити ситуацію на краще, припинити цю неоголошену війну з мертвими?»

Очевидно, що є певні проблеми у тому, як охороняються наші пам’ятники, меморіальні комплекси тощо. Тому що у переважній більшості випадків за ними немає належного нагляду, не встановлені камери спостереження. Вони, звичайно, не є панацеєю проти правопорушень, але, принаймні, дають можливість знайти тих, хто займався поталою пам’ятних місць.

Хоча знайти, не значить покарати. Щодо визначення вандалізму, як злочину, немає спеціальної кваліфікації у кримінальному законодавстві України, як то є у ряді зарубіжних країн.

У 2012 році була спроба внести відповідну статтю до Кримінального кодексу України, однак вона так і завершилася нічим.

У 2018 році Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроект, яким пропонувалося збільшити штрафи за руйнування пам’яток культурної спадщини. Однак подальшого розгляду документу поки що не відбулося.

Відтак правопорушникам, які вдалися до актів вандалізму, інкримінують дії, що підпадають під визначення інших статей Кримінального кодексу. Наприклад, статті 161, де йдеться про умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності. Чи статті 297, яка визначає покарання за наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого.

З одного боку, цими статтями визначені, зокрема, й досить суворі покарання – аж до обмеження волі від п’яти до дванадцяти років, залежно від скоєних діянь. Але на практиці все обмежується незначними штрафами.

Скажімо, у Полтаві є монумент Скорботної Матері, яким вшановано жертв Голокосту. Щодо нього вже не раз вчинялися акти вандалізму. Востаннє – у минулому році. У 2014-му вандалів навіть вдалося затримати. Але вони відбулися штрафом у 200 гривень.

Тож особи, які безкарно нищать пам’ятки, фактично не відчувають належного тиску з боку закону.

Але, на жаль, немає щодо цього й належного осуду від суспільства. Вітчизняні ЗМІ практично обходять мовчанкою такі випадки. Не звертають уваги на ці факти і державні посадовці, місцеві ради. Вже згаданий приклад Мени, де влада готова навіть заплатити винагороду за викриття вандалів, – це виключення, а не правило.

У кращому випадку місцеві влади хіба що знайдуть якісь кошти на відновлення сплюндрованих пам’ятників чи меморіалів. А коли йдеться про понівечені надгробки могил, у тому числі й відомих людей, іноді відновлювати їх доводиться рідним власним коштом.

Тобто відповідного соціального звучання цим негативним випадкам не надається. Відтак і в переважної більшості населення формується байдуже ставлення до актів вандалізму. А ті, хто їх спричиняє, відчуває власну безкарність.

Вандалізм – протиправне, безглузде знищення або пошкодження матеріальних та культурних цінностей, – таке визначення цьому поняттю дають тлумачні словники. На жаль, у нашому житті це безглуздя присутнє чи не кожного дня, і ми робимо дуже недостатньо для того, щоб його припинити, або принаймні суттєво зменшити.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль