пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
11.11.2019 | Андрій Діденко

«Довічно важливо». Загальна ситуація

   

Харківська правозахисна група впродовж багатьох років порушує в публічній сфері проблематику засуджених довічно. У контексті системних брутальних порушень прав людини обрано саме цю категорію осіб – засуджених до довічного терміну ув’язнення – щоби показати глибину проблеми свавільного засудження у правовій системі України. Ситуація навколо таких засуджених є немов лакмусовим папірцем якості правосуддя в Україні загалом і захисту людських прав у місцях позбавлення волі зокрема.

Нагадаємо, що в Україні – найбільша кількість довічно засуджених серед європейських країн, ця цифра навіть більша, ніж у Росії – попри те, що Російська Федерація має у двадцять п’ять разів більшу територію та втричі більше осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі.

Виставка «Свавільно засудженим – волю! Законопроект 2033а останньої надії»
біля Верховної Ради України (червень 2016, архівне фото)

Проблематику «довічників» в Україні можна поділити на три складові:

1. Відсутність у державі процедури перегляду кримінальних справ (виправлення судової помилки) – йдеться про засуджених до довічного терміну, винуватість яких викликає розумний сумнів, яких засуджено без належних, достатніх і переконливих доказів їхньої винуватості, з очевидним порушенням прав людини, з брутальними порушеннями матеріального і процесуального права;

2. Відсутність процедури дострокового звільнення, що нівелює пенітенціарні перспективи ресоціалізації та соціальної адаптації особи; можливості її виправлення та повернення у суспільство;

3. Неналежні умови утримання засуджених довічно. Більша частина «довічників» перебувають у тісних камерах без належних умов утримання – без доступу до свіжого повітря (довічники 23–24 години на добу перебувають у камері), без доступу природного світла, часто позбавлені необхідного лікування, з видачею їжі, непридатної для вживання, з відсутністю будь-якого дозвілля чи організованої діяльності, низькою температурою в камерах в осінньо-зимовий період і спекою у літній, питною водою неналежної якості тощо.

ХПГ протягом багатьох років працює за всіма трьома напрямками і намагається досягнути певних результатів. Однак змінюється влада, змінюється склад парламенту, змінюються президенти, але незмінним залишається ставлення держави до своїх громадян – байдужість та непам’ять. Невирішеними залишаються жахливі й моторошні історії засуджених довічно без вини, без жодного шансу на перегляд свавільного вироку справедливим судом; без жодного шансу для засудженого, який визнає свою вину та щиро розкаявся, змінив свою поведінку та ставлення, колись вийти на волю та соціально адаптуватися. Ситуація навколо згаданих проблем не змінюється на національному рівні, проте збільшується кількість скарг і відповідно рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) проти України.

Правова система в нашій країні побудована таким чином, що визнавати свої помилки – явище неприпустиме, а визнання порушень прав людини в правоохоронній і судовій сфері взагалі чомусь вважається неприйнятним. Можна констатувати, що навіть за наявності очевидних підстав для виправдувального вироку, отримати його в нашій країні було фактично неможливо. Про це яскраво свідчить статистика – менше за один відсоток, коли в цивілізованих країнах світу цей показник сягає 20–25 відсотків.

Навіть у тих випадках, коли ЄСПЛ встановлює порушення права на справедливий суд, катування з метою примушування до визнавальних свідчень, – тобто встановлено порушення Україною статті 3 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), – на національному рівні домогтися справедливого судового перегляду справи фактично не можливо.

15 травня 2012 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Каверзін проти України», в якій визнав порушення Україною статті 3 Конвенції. Рішення має квазі-пілотний характер через системну бездіяльність прокуратури як державного органу, який здійснював нагляд за додержанням законів. Справу Каверзіна було переглянуто українськими судами, при тому, що виправдувальний вирок не прозвучав.

25 лютого 2016 року, остаточно 25 травня 2016 року, ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Зякун проти України», у якому констатував порушення статей 3 (катування) і 6 (право на справедливий суд), тобто ЄСПЛ визнав, що заявника катували для того, щоб отримати зізнання у скоєнні злочину. Верховним судом України вирок скасовано, а справу спрямовано на розгляд до суду першої інстанції. Близько трьох років тривав судовий розгляд, але Малиновський районний суд міста Одеси не наважився ухвалити виправдувального рішення – не зважаючи на системні брутальні порушення процесуального закону під час досудового слідства й судового розгляду кримінальної справи. Попри позицію захисту і гучний резонанс навколо справи у зв’язку з рішенням ЄСПЛ, 30 вересня 2019 року судом ухвалене рішення визнати Володимира Зякуна винним та призначити йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Враховуючи те, що Зякун вже відбув визначений термін, суд обмежився виконаним рішенням.

12 березня цього року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України» (№ 2). Суд визнав, що довічне позбавлення волі без права на звільнення є несумісним зі статтею 3 (катування) Конвенції. У цьому рішенні не йдеться про вину чи невинуватість заявника – її квазі-пілотний характер свідчить про системні проблеми в Україні, як з погляду відсутності процедури звільнення для засуджених довічно, так і стосовно умов утримання цієї категорії в’язнів.

* * *

Юридична спільнота, адвокати, правозахисники не один рік наголошують на кричущих випадках засудження людей за тяжкі та особливо тяжкі злочини без належних, достатніх та переконливих доказів їхньої вини та наполягають на необхідності перегляду остаточних вироків у таких справах (див. тут і тут).

Для того, щоби вирішити проблему невинно засуджених, експерти нашої організації спільно з експертами Реанімаційного пакету реформ, адвокатською, експертною спільнотами, низкою народних депутатів у 2015 році розробили і зареєстрували Законопроєкт № 2033а (який у народі називають «законопроєктом останньої надії»), який здобув підтримку серед більшості правників та отримав схвальні відгуки експертів Transparency International Україна, Реанімаційного пакету реформ, правозахисних організацій – ХПГ та УГСПЛ.

26 листопада 2015 року Законопроєкт 2033а ухвалено в першому читанні, а 23 грудня 2015 року – підготовлено до другого читання. Далі процес не рушив, почало працювати потужне прокурорсько-суддівське лобі, яке фактично знищило напрацювання правозахисників і депутатів-ініціаторів. Законопроєкт сім разів ставився на порядок денний, але в непрохідний список, а далі взагалі одсунутий на безрік.

Тепер дехто з авторів, ініціаторів і лобістів «законопроєкту останньої надії», які активно сприяли його ухваленню в першому читанні та наголошували на необхідності розв’язання проблематики свавільно засуджених, опинилися у владних кабінетах і ми дуже сподіваємося, що вони пам’ятають про проблему жахливої несправедливості до засуджених без вини. Тож хочемо нагадати їхню позицію:

Ярослав Юрчишин, сьогодні вже народний депутат: «Недосконала правова система давала неправильні вироки. То має бути апріорі механізм перегляду таких вироків, особливо якщо це стосується таких важких справ, де є довічне утримання. До 2010 року ми мали формально процедуру, вона не використовувалася, але формально така можливість була. А з 2010 року такої процедури просто немає. Що тільки показує, що держава фактично відмовилася від цих людей і від їхнього права на чесний суд».

Михайло Жернаков, Фундація DEJURE, член Громадської ради доброчесності: «Проблема є величезна і спільнота не може стояти осторонь цього. Ми напрацювали законопроєкт, який був внесений у Верховну Раду, проголосований в першому читанні, але на жаль чим ближче до другого читання, тим більший опір системи. Проблеми з законопроєктом не має жодної, все що про нього говорять, що він випустить злочинців на свободу – то є брехня і неправда. Чому? Тому, що це дуже обмежене коло осіб, це право лише на перегляд вироку. Наголошую, що над законопроєктом працювали найкращі експерти-криміналісти і він відповідає всім можливим міжнародним стандартам. Чому система чинить опір у таких справах, у яких вже весь цивілізований світ визнав те, що в Україні є проблема? Опір чинять тому що ті слідчі і прокурори і судді, які ухвалювали рішення в цих справах, зараз займають дуже високі посади і на них може відбитися перегляд цих вироків».

Віталій Касько, заступник Генерального прокурора України, каже з приводу зауважень деяких експертів про те, що Законопроєкт № 2033а порушує принцип правової визначеності, тобто рішення вищого суду переглядатиметься апеляційним судом: «Ми маємо орієнтуватися на практику ЄСПЛ. ЄСПЛ вважає, що винятки в даному випадку остаточності судового рішення можливі, мають бути якісь виняткові обставини. В даному випадку, коли йдеться про права людини, уявіть собі – це життя людини, яка в даному випадку засуджена довічно внаслідок судової помилки. То що важливіше, непорушність цього рішення, яке ухвалене внаслідок помилки, чи основоположне право людини на свободу і, по суті, на життя? Тому що мова йде про життя, коли людина довічно ув’язнена».

Віктор Чумак, співавтор Законопроєкту № 2033а, заступник Генерального прокурора України: «Законопроєкт під гаслом „Без вини засудженим – волю“. Цей законопроєкт, який дає можливість переглянути судові вироки по відношенню до тих людей, які були незаконно засуджені. Які були закатовані, з яких були вибиті покази, для того, щоб їх засудити. Цей законопроєкт не дає можливості комусь вийти з тюрми, цей законопроєкт не дає нікому амністію, цей законопроєкт нікого автоматично не звільняє. Цей законопроєкт виписує процедуру, коли суд може переглянути такі справи. І його не хочуть поставити на голосування знаєте чому? Дуже проста причина: тому що, якщо люди вийдуть незаконно засуджені, то судити треба тих, хто їх незаконно посадив. І тому, Луценко – прокурор не хоче, щоб цей законопроєкт стояв у порядку денному. Тому, що судді не хочуть, щоб цей законопроєкт стояв у порядку денному. Треба і в подальшому підтримувати цей законопроєкт, бо це є справедливість».

Законопроєкт 2033а потрапив уже до нового парламенту за № 0881. Здавалося, оновленій Верховній Раді вже нічого не заважає витратити двадцять хвилин свого часу та ухвалити «законопроєкт останньої надії» у другому читанні та в цілому, враховуючи «турборежим» роботи народних обранців і величезну кількість ухвалених ними таких важливих та необхідних законів. Проте, не так сталося як гадалося. Законопроєкт № 0881 10 вересня 2019 року був знятий з розгляду як такий, що втратив актуальність.

Отже, ситуація з переглядом кримінальних справ свавільно засуджених, зокрема засуджених довічно, повернулася на десять років назад – у 2010-й, до тих часів, коли Верховний Суд України був позбавлений повноважень на перегляд кримінальних справ у порядку виключного провадження, і жодних механізмів виправити судову помилку в Україні не залишилося…

Якби народні обранці довідалися про тих, хто засуджений без вини, про тих, хто помер, так і не дочекались перегляду свого свавільного вироку, хто мріяв про відновлення справедливості та очищення свого імені, можливо, не поставилися би до цього питання настільки легковажно та безвідповідально та не зняли би законопроєкт 0881 з порядку денного, поховавши останню надію на справедливість засуджених невинно…


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль