пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
20.11.2019 | Євген Захаров

У жодному разі не довіряти «вовкові у шкурі вівці»

   

Виступ на засіданні клубу «Елітарна світлиця» 30 жовтня в НАН України

Модератор: академік Ярослав Яцків, спікери Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Мирослав Маринович (всі – члени Ініціативної групи «1 грудня»).

Спочатку хочу нагадати, що сьогодні, 30 жовтня, 45-та річниця Дня політичного в’язня в СРСР. 1974 року в таборах цю ідею запропонував Кронід Любарський, якого одразу підтримали В’ячеслав Чорновіл і Едуард Кузнецов. Ця дата є дуже важливою для всіх нас, оскільки відтоді День політв’язня шанують і відзначають у всьому пострадянському світі, і зокрема в Росії. Багато років у всіх містах Росії, де є люди, які на це здатні, проходять мітинги, на яких зачитують імена загиблих за часів радянського режиму жертв політичних репресій. Саме ці люди перетворилися нині на ті 14 %, що не хочуть режиму Путіна, а в збройному конфлікті між Україною та Росією підтримують Україну. На мій погляд, ця «інша Росія» не впорається без України, а Україна насправді не зможе впоратися без цієї «іншої Росії». І я думаю, що Україна і та частина Росії, яка не погоджується з імперською політикою Росії, з пануючим там режимом, виходить зараз на демонстрації протесту, мають допомагати один одному. Список російських політв’язнів є вже завеликим, але тим не менше росіяни продовжують протестувати.

Саме на цих людей ми покладаємо наші надії, що все ж таки Росія змінюватиметься. Я думаю, що те, якою буде Росія, є дуже важливим для України. Усі імперії мають зрештою зникнути, але сьогодні Росія знаходиться під впливом ганебної брехливої пропаганди, яка заповнює ненавистю душі людей, змушуючи їх змінити ставлення до України та українців й навколишнього світу. Все це дуже погані тенденції, тим не менше, я впевнений, що в будь-якому разі ми маємо підтримувати тих, хто підтримує нас. І це надзвичайно важливо.

Водночас я прекрасно розумію, що саме сучасна Російська імперія, сучасна російська влада на чолі з президентом, є тим першоджерелом проблем, які привели до збройного конфлікту. Це насамперед нездоланне намагання розділити Україну, знищити її державність і відродити імперію, адже без України відродження неможливе. Усе це спрямовано проти нас, і ми маємо відповісти на цей виклик. Я цілком згоден з тим, що сказав Ярослав Степанович про «україноцентричність» і практичний патріотизм як основу всього, що ми робимо. При цьому ми мусимо ставати сильнішими, ми в жодному разі не повинні довіряти «вовкові у шкурі вівці» і добре розуміти, що з ним ніколи і ні про що домовитися не можна.

Такі ілюзії були у президента Порошенка, коли він виграв вибори 2014 року. Він думав, що за два місяці він все владнає, домовиться, конфлікт залагодиться і все буде добре. Такими самими є зараз ілюзії нинішнього президента Зеленського. І недарма запропонований ним напрям політики викликав таку реакцію, як рух «Ні – капітуляції!». Бо, як справедливо сказано, ми не вибираємо між війною та миром, ми вибираємо між війною та капітуляцією. Мир на запропонованих умовах – це просто капітуляція. Очевидно, президент досить швидко переконається в тому, що «план А», який він запропонував, тобто виконати Мінські домовленості і домовитися з Росією, неможливий для виконання. На другий день після оголошення цього плану в ефірі харківського обласного телебачення я сказав, що мир за так званою «формулою Штайнмайєра» не може бути досягнутим. Не можна провести вибори за умови, якщо з окупованих територій не будуть виведені війська, не буде відновлено контроль за державним кордоном, не буде проведено очищення влади від колаборантів і тих, хто воював проти нас, тобто, без перемоги України в цьому конфлікті все це просто недосяжне.

Президент намагається чесно піти до кінця і домогтися зустрічі у «нормандському форматі». Я особисто не вважаю, що у нього є «злий умисел» продати Україну тощо. Він справді хоче спробувати домовитися. Один обмін заручниками пройшов, другий – готується. Великий обмін, під час якого планується звільнення понад 250 військових і цивільних заручників, які нині перебувають у полоні в так званих ЛНР/ДНР, а також 115 українських політв’язнів у Росії і Криму, і якщо він здійсниться, то я особисто буду тільки радий.

З того, що сказали про «план Б» Зеленський і міністр закордонних справ Пристайко, зрозуміло, що якщо мир за Мінськими домовленостями виявиться неможливим, то хочуть відгородитися від непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей, перетворити лінію розмежування на державний кордон, всіх, хто хоче переїхати в Україну, забрати і забезпечити житлом, працею, пенсією тощо. При цьому президент озвучив цифру – один мільйон переселенців, яка видається незрозумілою, оскільки насправді на непідконтрольних територіях проживає 3,8 мільйона українців, і треба буде забирати значно більше.

На мій погляд, з цього плану також нічого не вийде, і ось чому. По-перше, якщо робити це всерйоз, тобто якщо говорити про відділення окупованої території від України, то прийняттю такого рішення має передувати референдум, що визначається статтею 73 Конституції, оскільки це зміна території країни. Такий референдум, зрозуміло, не можна провести без жителів окупованих територій. Якщо референдум національний, то в ньому мають взяти участь всі. І тут ми повертаємося до «плану А», оскільки жодного референдуму на цих територіях не можна провести з тих самих причин, з яких не можна провести вибори.

Інший варіант «плану Б», який, ймовірно, може з’явитися: не проводити референдуму, не говорити про те, що це вже не Україна, а говорити про ці території, як і про Крим, що це території, окуповані Росією, що вони є українськими і в майбутньому перейдуть до нас. Відтак, відгородившись від них, забравши всіх, хто хоче, ми переводимо воєнний конфлікт малої інтенсивності в конфлікт заморожений – як у Придністров’ї, в Абхазії, Південній Осетії тощо. Тобто, робити це явочним порядком без правового оформлення. Але це безперспективно тому, що такий варіант ніколи не влаштує Росію, оскільки її стратегія полягає в підтриманні конфлікту на Сході як інструменту постійного тиску на Україну і провокацій проти неї.

Окрім викликів, народжених зовнішньою загрозою, маємо виклики, пов’язані з внутрішнім становищем. Вони не менші, а може, й більші, ніж ті, що пов’язані з російською агресією. Вони полягають в тому, що ми ніяк не можемо змінити наше життя на краще. Гасло «Реальне покращення життя вже сьогодні» весь час залишається нереалізованим, тобто бідні бідніють, багаті багатіють. І, хоч кажуть, що наше суспільство стало суспільством споживання – це аж ніяк не скасовує того факту, що значна частина людей не живе, а виживає. Постійною залишається бідність працюючих людей, зокрема, тих, кого називають бюджетниками – науковців, лікарів, вчителів та інших. Корупція, по суті, є замінником ринку і пов’язана насамперед з тим, що бізнес і влада тісно спаяні між собою, а надприбутки можна забезпечити лише за рахунок близькості до влади. Нова влада каже, що хоче позбутися цього, але поки що все відбувається навпаки. Наприклад, за останні три місяці відшкодування ПДВ зросло на порядок порівняно з попередніми трьома місяцями, а ці кошти йдуть тим, кого називають олігархами. Чому це відбувається? Можливо, внаслідок відсутності професіоналізму у нової виконавчої влади, яка просто не здатна налагодити ці процеси?

Найбільше мене лякає популізм влади і намагання спиратися на те, чого хоче «народ». А «народ» хоче, щоб посадили якомога більше функціонерів, а цей шлях у боротьбі з корупцією є не лише неефективним, а й руйнівним. У цьому я абсолютно впевнений.

Підсумовуючи, скажу, що ми дійсно живемо у дуже тривожний час, який окрім війни ускладнюється не менш серйозними внутрішніми проблемами.

Питання: Чи є реальною влада, коли обираються символічні фігури, а керують процесами в державі інші?

Відповідь: Я вже давно звик до того, що в пострадянському суспільстві на будь-яке суперечливе питання можна відповісти і «так», і «ні», і навести серйозне обґрунтування. Отже, і на це питання, чи символічна влада, я можу відповісти і «так», і «ні». З одного боку, влада справді символічна, оскільки ухвалені рішення, навіть закони, потім не виконуються, на практиці діють інші правила. Натомість я можу годинами розповідати про сотні конкретних справ, що засвідчують реальність влади. Якщо ми змагаємось у судах, маючи сильну правову позицію, то обов’язково виграємо. З другого боку, можна це питання переформулювати – «що є більш пріоритетним – право сили або сила права?» І я знову можу навести сотні прикладів, коли сила права перемагає право сили. Наведу такий приклад. Відомо, що Віктор Медведчук подав дифамаційний позов до Вахтанга Кіпіані, який уклав книжку про останній вирок Василя Стуса. Там 688 сторінок, левова її частина – це архівні документи зі слідчої справи Стуса 1980 року. Медведчук був в ній адвокатом Стуса, і він відіграв свою роль, фактично не намагаючись вплинути на вирок. Тим не менше він виділив десять невеличких фрагментів у післямові Кіпіані і вимагає тепер сатисфакції за, мовляв, образу його честі і гідності, наполягаючи на тому, що книжку треба припинити продавати, а також публікувати в будь-якому місці, на будь-яких умовах, і навіть частинами. Ми вступили в цю справу, і я певен, що її виграємо. Що б там хто не говорив, а книжка ця буде друкуватися далі, буде розповсюджуватися, бо неможливо накласти арешт на видання про останню кримінальну справу національного генія. Це просто неможливо. Цього не має бути за визначенням. І в цьому торжествуватиме сила права.

Питання: Схоже, сучасне суспільство не потребує інтелектуалів. Наша пасивність виявилася в тому, що зараз в уряді, у Верховній Раді, у Кабінеті міністрів немає жодного науковця. Скажіть, будь ласка, як спонукати наших науковців і освітян до активнішої боротьби за свої права і розвиток нашої держави?

Відповідь: Справді, ніхто, окрім нас самих, не допоможе вийти з ситуації, в якій ми опинилися. Це абсолютно точно. І тому, по-перше, сумніви щодо того, чи потрібні державі інтелектуали, треба відкинути. Потрібні, ще й як. Накопичуючи помилки у своїх справах, влада неодмінно прийде і скаже: «Допоможіть!», вже кажуть, розумієте? Вони вже звертаються, запрошують в свої дорадчі органи, робочі групи, щоб їм там допомогли, вже змушені прислухатися. Тому я цілком підтримую моїх колег: треба бути активними. Мирослав Маринович сказав про сайт Ініціативної групи «Перше грудня», а я додам, якщо у вас будуть якісь тексти з критикою того, що відбувається, пропозиції щодо того, що слід робити, щоби змінити ситуацію на краще, з критикою конкретних помилок сьогоднішнього парламенту, виконавчої влади та інших, будь ласка, давайте, ми це будемо з радістю друкувати на порталі Харківської правозахисної групи «Права людини в Україні». У нас на сайті понад 4 тисячі відвідувачів щоденно, 25 % з них англомовні.

Питання: Що є позитивного в новій владній команді?

Відповідь: Я також, як і мої колеги, маю великий скепсис щодо успіхів цієї команди в майбутньому, але хочу сказати, що її потенціал ще не вичерпався. Вони, в принципі, мають можливість переорієнтуватися, переструктуруватися, змінитися. Чому я так вважаю? По-перше, я вже говорив, що не вірю в їхній злий умисел. Навпаки, я вважаю, що в них позитивні інтенції. І у Зеленського особисто, і у цієї команди, яка з ним прийшла. Вони справді чесно і щиро хочуть зробити краще, тільки, на мою думку, не вміють і не знають, як. Але, знаєте, мені пощастило більше, ніж колегам: мої звернення до Зеленського і до парламенту, пропозиції сприймалися цілком позитивно – два закони президент ветував, про що я просив, аргументуючи, чому це слід зробити. В парламенті відправили на доопрацювання законопроект 7009 про зміни до Кримінального процесуального кодексу. Наша експертиза спрацювала: він був перероблений та прийнятий саме в тій редакції, яку ми запропонували, і президент вже його підписав. У мене ще доволі багато позитивних прикладів. Коротше кажучи, є якісь оптимістичні деталі, які дозволяють сподіватися на краще.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль