пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
24.12.2019 | Михайло Романов
Катування та жорстоке поводження

Рефлексії з приводу коментаря Харківської правозахисної групи (ХПГ) до Сьомої періодичної доповіді України про виконання положень Конвенції ООН проти катувань та нелюдяного або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання

   

16 грудня 2019 року Харківська правозахисна група презентувала коментар до Сьомої періодичної доповіді України про виконання положень Конвенції ООН проти катувань та нелюдяного або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, який ґрунтується на матеріалах власного дослідження, проведеного експертами, правозахисниками та адвокатами ХПГ.

Під час презентації фахівці ХПГ доповіли окремі положення проведеного дослідження, які стосувалися основних питань, що ставилися в зауваженнях Комітету проти катувань (КПК). Зокрема, було надано альтернативний погляд на стан реалізації зауважень КПК щодо вдосконалення кримінальних процесуальних правовідносин і приведення практики виконання слідчих та оперативно-розшукових дій, застосування запобіжних заходів до тих стандартів та вимог, які містяться в міжнародних та національних нормативних актах. Як було продемонстровано, існує значна різниця між тим, що зафіксовано в кримінальному процесуальному законодавстві та практичною реалізацією цих положень. Кількість та способи порушень та «відхилень» від декларованого в законодавстві вражає.

Аналогічна ситуація спостерігалася й в інших сферах, які стали предметом дослідження експертів ХПГ.

Залишає очікувати кращого й ситуація щодо дотримання Україною понятійної єдності у питанні визначення поняття катування. Різниця між національним поглядом на такий феномен і поглядом, сформульованим у Конвенції, залишається до цього часу. Основні розбіжності, на думку експертів, лежать у площині визначення спеціального суб’єкта цього злочину, а саме посадової особи, наділеної владними повноваженнями відносно потерпілого.

У питанні щодо незалежність суддів були виявлені, з одного боку, численні факти тиску на суддів, а з іншого – ознаки неефективності судової діяльності. Як зазначено у звіті, одним з найпотужніших способів тиску на суддів є безпідставне ініціювання кримінального переслідування судді або групи суддів, які ухвалили неприйнятне для сторони обвинувачення рішення, за ст. 375 КК України (ухвалення завідомо неправосудного рішення) [стор. 37 звіту]. Статистичні дані свідчать про те, що існує стала тенденція до збільшення кількості випадків здійснення тиску на суддів саме в такий спосіб. Неефективність діяльності суддів є похідною від питання про тиск на суддів, оскільки результатом такого тиску стає саме неефективне здійснення правосуддя.

Отримали висвітлення питання щодо стану справ у протидії торгівлі людьми, у сфері ювенальної юстиції, у сфері забезпечення і захисту прав засуджених, які тримаються в кримінально-виконавчих установах. Докладно було проаналізовано медичні права засуджених і сформульований висновок про те, що реформа, яку було ініційовано майже чотири роки тому, не змінила стану справ в цьому напрямку і, навіть, погіршила ситуацію з лікуванням і медичним забезпеченням засуджених, а запроваджені заходи фактично призвели до того, що утворилася додаткова корупційна складова в діяльності установ виконання покарань.

Розгляд проблем ув’язнених, довічно позбавлених волі, дав змогу дійти висновку, що основним каменем спотикання в цьому питанні є відсутність перспективи реального звільнення у засудженого. На цю обставину вже неодноразово вказували й експерти ХПГ, фахівці інших організацій та правозахисники. У зв’язку з цим прийняте ЄСПЛ рішення Петухов проти України2, стало тим зовнішнім фактором, який здатен вплинути на ситуацію. Але крім цієї, вже очевидної проблеми, існує й багато інших. Це й правове регулювання порядку відбування довічного позбавлення волі, й умови тримання довічників і наближення того моменту, коли вони почнуть старіти й почнуть вимагати лікування, підтримки та стороннього догляду. До цього кримінально-виконавча система України не готова.

Було обговорене актуальне питання щодо можливості захисту прав ув’язнених, які перебувають на територіях, непідконтрольних владі України. Після дослідження цього питання фахівці та експерти ХПГ не знайшли легального та ефективного шляху надання допомоги та захисту таким особам. Причому йдеться як про захист під час відбування покарання, так і про підтримку після звільнення, а також при визначенні статусу таких осіб, яким все ж таки вдалося повернутися на території, підконтрольні українській владі.

Крім того, на зустрічі було обговорено перспективи змін та удосконалення кримінально-виконавчого законодавства. Цей напрям, на думку представника проектного офісу Міністерства юстиції України, має значні і розгалужені перспективи, і держава в цілому має амбітні плани щодо реформи пенітенціарної системи і системи виконання кримінальних покарань.

Якщо характеризувати риторику проведеної зустрічі, то її можна назвати, з одного боку, такою, що безумовно орієнтована на готовність з боку представників громадськості надавати допомогу державним органам і інституціям в реалізації тих змін, які закладені в проектах відповідних реформ. З іншого боку, зустріч продемонструвала сталу тенденцію до відсутності конструктивного зворотного зв’язку з боку держави щодо тих фактів, які зібрані та систематизовані правозахисниками.

Складається враження, що такий стан речей став нормою і набув ознак своєрідної патологічної ігри: коли представники громадськості виконують «брудну» роботу, збираючи інформацію про факти порушень, іноді кричущі, а держава, отримуючи цю інформацію, просто її ігнорує і в той же час продовжує транслювати позитивні новини, щодо успіхів реформи в тій або іншій суспільній сфері.

Тут виникає багато питань. Одне з основних – це питання про те, чому такий стан взагалі існує, від чого він отримує живлення? Яким чином склалося так, що всі виявлені порушення, всі негативні ознаки, не отримують жодної реакції з боку держави, не отримують ніякого імпульсу до змін?

В правовій доктрині майже кожної держави є категорія фактів, які вважаються такими, що не потребують доказування. Зазвичай йдеться про загальновідомі факти, про преюдиціальні факти та про факти, наявність яких презюмується з великою долею ймовірності. Зрозуміло, що не варто відноситися до цієї тези, як до рекомендованого правила, але всі ми живемо в людському суспільстві і знаємо, що багато чого в цьому суспільстві є наявним, зрозумілим й, навіть, очевидним, але не доведеним за допомогою суворої послідовності документів або інших свідчень і відомостей. До чого я веду? Я веду до того, що факти та інформація, яку громадські активісти збирають і доводять до відома органів держави та широкого загалу, давно вже стали загальновідомими. І це означає, що порушення, які існують у сфері виконання покарань, судовій та правоохоронній системі наявні, очевидні, беззаперечні і головне – відомі. В свою чергу, реакція держави на вказані порушення, а точніше відсутність реакції на них, свідчить про свідоме ігнорування загальновідомих фактів та інформації. Така бездіяльність з боку держави є злочинною, оскільки за кожним випадком порушень часто стоїть чиєсь життя.

На жаль, такий стан речей сьогодні можна назвати нормою, політичним курсом у вказаних сферах.

За таких умов особливо зухвалою є оптимістично-виправдовувальна доповідь Уряду України у вказаних питаннях. Цю доповідь можна сміливо назвати неправдивою й її «спокійне» сприйняття з боку тих, кому її адресують, буде свідчити про те, що такий стан речей влаштовує обидві сторони. Ситуація, коли працює алгоритм: ми пишемо зауваження, а ви даєте на них відповіді, без будь-яких подальших наслідків – є цілком ганебною.

Такий стан є неприйнятним і таким, що потребує змін. І зміни повинні відбутися не лише всередині системи. Вони повинні відбутися й на рівні міжнародних інституцій, які ініціюють, спостерігають і підтримують ці процеси.

Зважаючи на досвід останніх п’яти років, зміни, проведені «зверху», не дають ніякого ефекту. Адже варто розглянути концепцію, в якій на перший план поставити повну зміну персоналу, зокрема, Державної кримінально-виконавчої служби і виведення цієї служби в окреме соціальне відомство. В цьому відомстві взагалі не повинно існувати каральної складової. Це зовсім не означає, що роботу з засудженими необхідно проводити в режимі «розважання», «виховання» і відпочинку. Такі ідеї також є провальними. З засудженими необхідно працювати в режимі зацікавленості у них, у режимі вбудування їх в робочі соціальні процеси життєдіяльності суспільства. Зрозуміло, що вказане має високий ступінь узагальнення і не визначає конкретних дій, а окреслює лише концепцію. Але саме концептуальні підходи до роботи із засудженими – це те, що лишилося незмінним і те, що добре «вміють» роботи нинішні пенітенціарії. Тому змінювати потрібно саме звідси.

Другий напрям змін можна назвати міжнародним, і він повинен бути орієнтований на безкомпромісне неприйняття «доповідей», які містять неправдиві свідчення або такі свідчення, які неможна перевірити. Зважаючи на те, що єдиною цінністю, яка властива людям і яка беззаперечно відрізняє людей від усіх інших живих істот, є саме гуманізм, тобто здатність сприймати іншого, як такого, що наділений комплексом відчуттів, думок, прагнень, бажань та почуттів і вміти емпатувати іншій особі, у будь-якій діяльності, особливо тій діяльності, яка пов’язана з можливістю обмеження всього переліченого, необхідно спиратися на цю цінність. Гуманізм повинен стати єдиним мірилом, яке визначає, чи є прийнятним той або інший вид діяльності. Адже крім гуманізму в нас (мається на увазі у людей) нічого немає!

За кожним фактом порушень, які виявлені в місцях несвободи або інших сферах правоохоронної діяльності, стоїть людське життя. І якщо всі ми розуміємо, що війна це зло, то ми так само повинні розуміти, що ситуація, коли держава, нехтуючи не лише правами людини, а й її життям та здоров’ям, продовжує своїми діями загрожувати нормальному функціонуванню суспільства, то це теж є війною. І небезпечність цієї війни проти власних громадян, є те, що вона носить прихований, латентний характер.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль