пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
01.01.2020 | Євген Захаров
Політика і права людини

Contra spem spero!

   

У 2019 році порушень прав людини було ще більше, ніж у попередні роки. Такий сумний висновок вимальовується, коли намагаєшся скласти до купи усе багатство подій, які мали стосунок до прав людини, у році, що минає. З 2014 року, коли, здавалося б, ситуація після Революції Гідності мала би покращуватися, я щороку констатував погіршення в цілому стану з правами людини. 2019 рік не став винятком.

Звичайно, не можна використовувати тільки чорний колір. Ситуація була й залишається мозаїчною: в деяких аспектах можна побачити й покращення. Але руйнівні тенденції все набирають силу і вже стають загрозливими для існування держави. І тут справа навіть не в російській агресії, яка дійсно забирає людей, сили та ресурси, і не дає нам жити й розвиватися. Але, як на мене, внутрішні виклики значно серйозніше, ніж зовнішні.

Вони полягають у тому, що ми ніяк не можемо змінити наше життя на краще. Гасло «Реальне покращення життя вже сьогодні» весь час залишається нереалізованим, оскільки бідні ще більше бідніють, багаті – багатіють. І, хоч кажуть, що наше суспільство стало суспільством споживання, розповідають про зростання середньої та мінімальної зарплатні – це аж ніяк не скасовує того факту, що значна частина українців не живе, а виживає. Постійною залишається бідність працюючих людей, зокрема, тих, кого називають бюджетниками – науковців, лікарів, вчителів, працівників комунальних підприємств та інших. От зараз виявилася дірка в бюджеті, затримуються платежі. Чи не тому, що за останні місяці відшкодування ПДВ зросло на порядок порівняно з попереднім періодом? А ці кошти йдуть тим, кого називають олігархами. Чому це відбувається? Можливо, внаслідок відсутності професіоналізму у нової виконавчої влади, яка просто не здатна налагодити ці процеси?

Я взагалі вважаю, що боротьба з корупцією провалена, – і за попередньої адміністрації, і за нової. Успіх тут вимірюється не кількістю людей, позбавлених волі, а обсягом коштів, які вирвали з тіньового обігу, і кількістю зруйнованих корупційних схем, які були закриті внаслідок діяльності правоохоронних органів. Наша корупція – це замінник ринку, якого в нас фактично немає. Саме тому влада і бізнес у нас пов’язані. Близькість до влади означає всілякі преференції в бізнесі, звідси й росте буйним квітом корупція. І вона справді є всеосяжною. Нова влада каже, що хоче позбутися цього, але поки що все відбувається навпаки. Але за таких умов кримінальні антикорупційні справи перетворюються на вибіркові переслідування, дискредитують боротьбу проти корупції та дестабілізують ситуацію. Треба думати над тим, як це подолати за рахунок зміни загальних правил, лібералізації, дерегуляції тощо.

У діяльності антикорупційних органів працює логіка боротьби. Зрозуміло, що діям Національного антикорупційного бюро є опір корупціонерів, бо НАБУ б’є по головному – по їхньому спокою, їхнім статкам, їхньому звичайному життю. Але за відсутності відчутних змін зовнішнього середовища НАБУ в цій боротьбі відчуло запах крові і також застосовує незаконні засоби. Проте не можна беззаконня перемогти беззаконням! Намагаючись захистити незалежність НАБУ, ми фактично позбавили її контролю. Але в будь-якій країні, навіть заможній і з усталеними демократичними традиціями, безконтрольний орган розслідування дуже швидко починає зловживати своїми повноваженнями й діяти свавільно. Слід усвідомити цю помилку й виправити її.

Яке б гучне кримінальне провадження, що веде НАБУ, ми не взяли, – воно обов’язково супроводжується викривальною пропагандистською кампанією, вкиданням у публічний простір даних негласних слідчо-розшукових дій. Пояснюється це тим, що, мовляв, інакше побороти вітчизняну корупцію не можна, бо цей спрут шалено опирається. А суспільство переважно схильне вірити всім повідомленням про незаконне збагачення та інші корупційні дії. Проте деякі наші скандали насправді безпідставні. От нещодавно про відомого нардепа запустили мульку, що він розважався з дівками під час відпустки на своїй яхті, яку він не задекларував. Проте дівками були дружина, донька і теща, а яхта була взята в оренду. Як на мене, було б добре, якби кілька десятків людей захистили би свою честь і гідність у судах, вимагаючи спростування висловлених у їхній бік звинувачень. Ми потребуємо таких процесів. Суспільство має зрозуміти, що честь, гідність і репутація людини не менш важливі для демократичного суспільства, ніж доступ до інформації та розкриття зловживань.

Сьогодні в Україні будь-яку репутацію можна розбити вщент, якщо поставити собі це за мету. Це вкрай погана тенденція. Вона посилює рівень загальної недовіри у суспільстві, зокрема, недовіри до влади. Це унеможливлює будь-яку позитивну діяльність, спрямовану на зміни.

Найбільше мене лякає популізм влади і намагання спиратися на те, чого хоче «народ». А «народ» хоче, щоб посадили якомога більше «попередників», проте цей шлях у боротьбі з корупцією є не лише неефективним, а й руйнівним. У цій боротьбі всіх проти всіх переможцем може бути тільки держава-агресор.

Політична свобода скорочується, як шагренева шкіра. Депутат парламенту припиняє існувати як вільна особистість зі своїми переконаннями. Він мусить увійти до якої-небудь фракції чи групи, якщо він самовисуванець або не обраний від політичної партії, яка увійшла до ВРУ за пропорційною системою. Якщо ж він обирався від певної політичної сили, то вже прив’язаний до неї, інакше втратить мандат. Депутат більше не зможе самостійно вносити законопроект, тепер це прерогатива лише певної групи депутатів (більшість членів парламентського Комітету чи група депутатів чисельністю більше, ніж найменша зареєстрована депутатська група). Тепер депутати будуть виконувати роль чистісіньких кнопкодавів, які виконують наказ лідерів фракції, а рішення будуть ухвалюватися декількома керівниками держави. Парламент стає суто технічним. На додаток, меншість навіть не зможе внести до розгляду постанову про скасування рішення парламенту, коли він припустився грубих процедурних помилок. До того ж, державне фінансування політичних партій обмежується тільки партіями, які потрапили до парламенту, – отже, іншим партіям залишається тільки без надії сподіватися. Про парламентаризм як основу демократії можна буде забути – якщо тільки парламент не почне опиратися цим вочевидь антидемократичним змінам.

Зі свободою вираження поглядів та ж сама історія – вона редукувалася до протистояння медіа, які під контролем політичних опонентів. Чи може хто-небудь назвати вільний та розкутий інтелектуальний інформаційний ресурс, справді незалежний від політичної кон’юнктури? Я не можу. У медіа-просторі суцільна боротьба між тими, кого називають зе-ботами та порохоботами, і я все дивуюсь – як їм не набридло?

Чомусь у нас яку партію не будують – КПРС розквітає, який правоохоронний орган не створюють – КГБ виходить! Змінили керівництво Міністерства юстиції, Державної кримінально-виконавчої служби, СБУ – а все залишається, як було. Як катували в СБУ підозрюваних – так і катують. І цілком безкарно. Навіть за вбивства СБУ-ків не карають, бо «органи не помиляються». Нещодавно спецназ ДКВС жорстоко побив в’язнів у Кропивницькому СІЗО – два трупа, 25 чоловіків у лікарні. За те, що один в’язень посварився з психологинею – побили всіх, навіть пожиттєво ув’язнених. Принцип колективної вини в дії. Все це вже було, було, було! Азербайджанського блогера Ельвіна Ісаєва 12 грудня викрали та таємно переправили через кордон до Азербайджану. Генеральна прокуратура заявила, що рішення про депортацію не ухвалювалось. Хто ж це зробив? Я так гадаю, що доблесні чекісти, бо вони вже неодноразово так вчиняли. І до дідька лисого їм, хто там при владі! Пане Президенте, надаючи такі великі повноваження правоохоронним органам, чи не боїтеся, що хвіст почне крутити собакою?

Звідки взагалі ця самовпевненість нової адміністрації, така віра, що вони знають, як треба? Я думаю, що це йде від прагматизму, технократичного мислення, небажання домовлятися  з тими, хто незгодний. Повної відсутності гуманітарних засад, нерозуміння того, що складні проблеми не можна вирішити простими засобами.

Зеленський «явочним порядком» втілює американську модель влади, за якою Президент очолює виконавчу гілку влади. Я думаю, що саме за цією моделлю майбутнє. Але все це треба робити не так. Для цього потрібні зовсім інші підходи. А в нас досі нема розуміння, що «як?» – не менш важливо, ніж «що?». Що не можна клаптиками змінювати Конституцію, не можна нехтувати поглядами меншості, не можна порушувати процедури.

Президент зазіхає й на незалежність суду шляхом перегляду принципів та роботи Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Громадськість відсунута від участі в Комісії з питань доброчесності та етики. Кількість суддів Верховного суду має зменшитися вдвічі, хоча вони завалені судовими справами. Призначення суддів на вакантні посади заблоковане, хоча ситуація просто катастрофічна. Наприклад, у Бахмутському міському суді має бути 17 суддів, а працює троє, і то в одного з них спливає строк повноважень.

Взагалі, складається враження, що здоровий глузд покинув більшість українського політикуму цього року. Важко зрозуміти, чим керувалися судді Конституційного суду, виносячи свої рішення у 2019 році, але, здається (прости, Господи!), не здоровим глуздом. Такої кількості невдалих рішень, як у 2019 році, КСУ ніколи не виносив!

Були, звичайно, і позитивні моменти – скасована адвокатська монополія, що покращить доступ до правосуддя, посилені можливості сторони захисту в кримінальних справах, зокрема, повертається незалежна експертиза, яку прибрали 25 років тому, ухвалений Виборчий кодекс, заснований на пропорційній системі з відкритими регіональними списками, й інші. Володимир Зеленський гідно тримався під тиском Дональда Трампа та на перемовинах в Нормандському форматі. Звільнення 35, а потім 76 українських політв’язнів та військовополонених, є великими успіхами. У ДБР та ГПУ створені окремі підрозділи для боротьби з катуваннями в правоохоронних органах, можна сподіватися, що бодай почнеться розслідування цих злочинів. Успіхів було ще немало. Проте цей позитив губиться у великому шарі негативних змін та подій, а також помилок, допущених новою владою.

І все ж таки, на мій погляд, її потенціал ще не вичерпався. Я не вірю, як багато хто, в їхній злий умисел. Навпаки, я вважаю, що в них позитивні інтенції. І в Зеленського особисто, і в цієї команди, яка з ним прийшла. Вони справді чесно й щиро хочуть зробити краще, тільки, на мою думку, часто не вміють і не знають, як. Вони, у принципі, ще мають можливість переорієнтуватися, переструктуруватися, змінитися, виправити власні помилки. Чого я щиро їм і бажаю в новому році.

З Новим роком! Хай він буде більш милосердним для всіх нас, ніж рік, який щойно минув!


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль