MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

«Зразкова» Олексіївська виправна колонія № 25 в оцінці Європейського комітету із запобігання катуванням

16.01.2020   
Харківська правозахисна група та видавництво «Права людини» готують до публікації нову книгу Вадима Човгана «Пенітенціарна система та стандарти Європейського комітету з запобігання катуванням (витяги з доповідей та коментарі)». За згодою автора ми пропонуємо увазі читача фрагменти з доповідей Комітету запобігання катуванням, присвячені «зразковій», за твердженням Державної кримінально-виконавчої служби України, Олексіївській виправній колонії № 25.

Харківська правозахисна група та видавництво «Права людини» готують до публікації нову книгу Вадима Човгана «Пенітенціарна система та стандарти Європейського комітету з запобігання катуванням (витяги з доповідей та коментарі)». За згодою автора ми пропонуємо увазі читача фрагменти книги, присвячені «зразковій», за твердженням Державної кримінально-виконавчої служби України, Олексіївській виправній колонії № 25.

Доповідь Комітету з запобігання катуванням (КЗК) щодо візиту в Україну в 2012 році (частина щодо пенітенціарних установ) [CPT/Inf (2013) 23]

3. Основною метою візиту була перевірка того, яке ставлення до ув’язнених, що відбувають покарання (у тому числі довічне ув’язнення) у виправних колоніях. Для цього делегація відвідала чотири виправні колонії, які розташовані в трьох різних частинах країни – в Дніпропетровській, Харківській та Вінницькій областях. У Дніпропетровській області делегація здійснила повторний візит до виправної колонії №89, де поводження з ув’язненими викликало особливу занепокоєність під час першого візиту Комітету в 2009 році. У Харківській області, делегація відвідала Олексіївську виправну колонію №25 для чоловіків і Качанівську виправну колонію №54 для жінок. Це дало можливість ознайомитися зі становищем жінок, які засуджені до довічного позбавлення волі в колонії №54, та Юлії Тимошенко, яка під час візиту знаходилась у Центральній клінічній лікарні №5 Укрзалізниці у м. Харкові[1]. У Вінницькій області делегація відвідала виправну колонію №81 у м. Стрижавка.

Розташована в північній частині міста Харкова (Дзержинський район), Олексіївська виправна колонія №25 є установою з середнім рівнем безпеки для засуджених чоловіків, які раніше відбували покарання. Її перші будівлі було побудовано в 1959 році. За місткості в 1476 місць в ній під час візиту утримувалось 1611 засуджених.

7. Проте, співпраця з делегацією зі сторони персоналу у відвіданих закладах у кращому випадку може бути описаною як невиважена.

У Харківській області рівень співпраці з делегацією був найгіршим з часів першого візиту Комітету до України у 1998. Делегації довелось довго чекати для отримання доступу до Качанівської виправної колонії №54 та Олексіївської виправної колонії №25, зокрема, у зв’язку із застосуванням безпрецедентно тривалої і надзвичайно надмірної перевірки з приводу безпеки (наприклад, більш ніж одну годину на другий день візиту в колонію №54). Крім того, як було повідомлено, засуджені, яким була визначена роль надавати допомогу співробітникам, були проінструктовані співробітниками установи не скаржитися і навіть не спілкуватися з делегацією; не дотримання цих вимог, за повідомленою інформацією, могло б призвести до покарання (наприклад, працювати більше годин у майстерні або поміщення до дисциплінарного ізолятора у колонії №54 або навіть суворих тілесних покарань в колонії №25).

Декілька ув’язнених також вказали, що вони були фізично обмежені у можливості наближення до делегації (або іншими засудженими, які, як було проінформовано, мали це робити, або ж окремим засудженим було наказано займатись певними видами діяльності). У колонії №25 співробітники також намагалися за допомогою різних засобів запобігти створенню клімату довіри між ув’язненими та делегацією (наприклад, неодноразові втручання співробітників у спілкування). Крім того, засуджені заявили, що вони були проінформовані при прийомі до колонії №25, що вони будуть піддані відео – та аудіо спостереженню під час їх перебування в цьому закладі, в той час, як делегація була проінформованою тільки про відеоспостереження в дисциплінарних ізоляторах. Засуджені тому мали всі підстави вважати, що делегація не змогла б гарантувати конфіденційність їхніх розмов. У колонії №54 персонал та засуджені, що допомагали персоналу, безсумнівно, допитували засуджених щодо бесід з делегацією. До того ж, в ряді випадків делегації було надано неточну інформацію персоналом колонії (наприклад, про використання відеоспостереження в приміщенні, де утримується Юлія Тимошенко в Центральній клінічній лікарні №5 у Харкові).

Комітет повинен підкреслити, що дії, про які йдеться в цьому пункті, є однозначним порушенням різних положень Конвенції. Комітет закликає українську владу вжити рішучих заходів для забезпечення того, щоб такі дії не вчинялись в ході майбутніх візитів в Україну.

Комітет також хотів би отримати детальну інформацію від української влади щодо використання аудіопрослуховування в пенітенціарних установах, включаючи копії відповідних нормативних актів.

8. У відвіданих колоніях, зокрема, №25 і №81, протягом усього візиту загальна атмосфера була напруженою і очевидною була атмосфера залякування. Багато опитаних засуджених висловили побоювання з приводу дій у відповідь персоналу та / або засуджених, що допомагають персоналу, після завершення візиту. Деяким з цих засуджених після їх першого спілкування з делегацією, як стверджувалось, погрожували працівники установи.

Наприкінці візиту делегація висловила серйозну занепокоєність у зв’язку з безпекою засуджених, з якими вона спілкувалась, і вимагала вжити термінових заходів на найвищому рівні, щоб запобігти будь-якому залякуванню чи заходам у відповідь відносно цих засуджених, у тому числі за рахунок чіткого повідомлення всім в’язничним співробітникам, що будь-які такого роду заходи будуть суворо покарані.

У листі від 18 січня 2013 року українська влада вказала, що з метою забезпечення безпеки засуджених, опитаних делегацією, було привернено увагу всіх співробітників на нещодавно прийняті етичні стандарти[2].

У той же час Комітет був поінформований, що в контексті запитів, зазначених у пунктах 11 і 35, органи прокуратури не знайшли жодних доказів попередніх інструктувань, що давались засудженим, щоб вони не скаржилися, погроз або дій у відповідь стосовно тих, хто скаржився делегації у відвіданих установах. Це не розвіює занепокоєння КЗК. Деякі засуджені сказали делегації, що їм ясно дали зрозуміти, що персонал знає про їхні скарги делегації і що їм доведеться зіткнутися з наслідками (у тому числі «шкодою їх здоров’ю») за те, що вони сказали. Інформація, зібрана в ході візиту про інциденти, які сталися після попередніх візитів КЗК, додала правдоподібності побоюванням, які були висловлені відповідними засудженими[3]. Крім того, після візиту в Україну у 2012 році, Комітет продовжує отримувати повідомлення про залякування засуджених (у тому числі погрози смертю) співробітниками пенітенціарних установ[4] внаслідок їх спілкування з делегацією і подальшими розслідуваннями, проведеними у цих установах, після їх відвідування.

Мова йде про проблему, що стосується самої суті обов’язку, що покладається на національну владу, щодо співпраці з Комітетом з приводу застосування Конвенції (див. статтю 3). Оскільки Комітет в ряді випадків ясно дав зрозуміти, що залякування або будь-які дії у відповідь щодо особи до або після її контакту з однією із своїх делегацій є однозначним порушенням вищевказаних зобов’язань і може призвести до того, що КЗК у відповідності до своїх повноважень зробить публічну заяву[5]. Комітет далекий від переконаності в тому, що українська влада вжила необхідних заходів для запобігання таким діям. Тому у зв’язку з цим він вирішив почати процедуру, передбачену статтею 10, пунктом 2 Конвенції[6].

16. Також, джерелом серйозної стурбованості Комітету є ситуація засуджених у виправній колонії №25 у Харкові. Із того, що дізналася делегація, чітко випливає висновок про те, що неналежне поводження з засудженими чоловіками зі сторони співробітників або засуджених, яким відводиться роль допомоги пенітенціарному персоналу, було далеко не рідкістю. Крім того, багато заяв про неналежне поводження, отриманих від засуджених, які утримувалися чи вже звільнилися з колонії №25, стверджують про поводження такою ступеню суворості, що воно може розглядатись як катування (наприклад, важкі побиття, часто в поєднанні з обливанням засуджених водою під тиском з пожежного крана або під час перебування одягненими у гамівну сорочку; занурення голови у воду до самого задихання; застосування наручників, по яким потім вдаряли молотком, щоб змусити їх піднятися до передпліч; сексуальне зґвалтування з підбурювання персоналу). Стверджуване неналежне поводження, в основному, як вказувалося, здійснювалося в кабінетах оперативних співробітників (які розташовані в адміністративній будівлі) або в приміщеннях засуджених з господарського обслуговування в межах дисциплінарних ізоляторів та приміщеннях камерного типу (ДІЗО / ПКТ) або в першому прогулянковому дворику при ДІЗО / ПКТ (де, як стверджувалось, гучно включалося радіо, щоб заглушити крики тих, хто зазнавав неналежного поводження).

18. У делегації склалося враження, що у виправних колоніях №25 і №81 неналежне поводження з ув’язненими стало майже звичайним способом підтримки порядку і боротьби з тюремною субкультурою. Засоби, що використовувалися співробітниками, частково спираючись на групу засуджених із відведеною їм допоміжною роллю, були, очевидно, спрямовані на отримання покірної поведінки від усіх засуджених вже з перших днів після їх прийому до установи. Через це період прийому описувався як особливо травмуючий досвід. Засуджені, як стверджувалося, були змушені здійснювати фізичні вправи до виснаження, незалежно від стану їх здоров’я, і піддавалися різним провокаціям зі сторони персоналу (наприклад, засуджених примушували мити підлогу або туалети після того як співробітники забруднювали їх). Засуджені, що відмовлялися, або, будучи не в змозі дотримуватися «щоденного режиму», як стверджувалося, піддавалися поводженню, описаному в параграфах 16 і 17. Щодо тих, що були виокремлені персоналом як такі, що могли викликати проблеми у в’язниці, виникав підвищений ризик бути підданим фізичному неналежному поводженню з боку співробітників та / або засуджених з господарського обслуговування.

Особливу стурбованість викликають скарги від декількох засуджених, відповідно до яких вони були спеціально проінструктовані співробітниками для нападу або надмірного тиску на інших засуджених. Ці засуджені, як стверджувалося, були б піддані погрозам, що у разі відмови від виконання інструкцій персоналу, вони втратять шанси на умовно-дострокове звільнення, залишаться незахищеними від нападу засуджених, які, можливо, захочуть заподіяти їм шкоду та / або будуть побиті персоналом. В одному з випадків згаданий засуджений, як стверджувалося, мав попередню домовленість з членами персоналу щодо нападу на іншого ув’язненого в обмін на його переведення до іншої пенітенціарної установи.

21. КЗК закликає українську владу вжити додаткових заходів по боротьбі з катуваннями та іншими формами неналежного поводження у виправних колоніях і, зокрема:

– продовжувати розробляти, поширювати і контролювати виконання норм та інструкцій щодо обов’язків співробітників пенітенціарних установ стосовно поводження з засудженими під час відбування покарання. Всім членам персоналу повинно бути рішуче нагадано, у тому числі під час первинного навчання та підвищення кваліфікації, що вони ніколи не повинні здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких дій, пов’язаних з катуваннями або іншими формами неналежного поводження, ні за яких обставин, в тому числі, за розпорядженням начальника, і що вони повинні, навпаки, поважати і охороняти фізичне, сексуальне та психологічне здоров’я всіх ув’язнених, у тому числі від нападів з боку інших засуджених[7]. Належна поведінка членів пенітенціарних установ щодо в’язнів має виховуватися шляхом здійснення вагоміших заходів з вимагання від працівників усіх пенітенціарних установ заважати колегам піддавати засуджених неналежному поводженню і доповідати, належним чином про всі випадки неналежного поводження за участю колег. Це передбачає наявність чіткої лінії звітності, а також прийняття захисних заходів для впровадження концепції «законослухняний громадянин» (мова йде про необхідність так званої системи «доносів» – прим. перекл.);

– проявляти максимальну пильність, що стосується поводження з засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії №25 у Харкові та виправній колонії №81 у Стрижавці, і довести до відома всіх зацікавлених осіб, зокрема керівників, оперативного персоналу та персоналу відділу нагляду та безпеки, що працюють в цих установах, що будь-який пенітенціарний працівник, який буде вчиняти чи буде пособником у неналежному поводженні, буде притягнутий до відповідальності;

– покращити підготовку співробітників підрозділів спецпризначення, які відвідують пенітенціарні установи, з метою забезпечення того, що фізична сила і «спеціальні засоби», застосовувалися лише тоді і тією мірою, яка абсолютно необхідна для підтримки безпеки і порядку, а не як форми покарання.

Комітет також хоче підкреслити, що він проти одягання масок членами загону спеціального призначення в пенітенціарних установах. Комітет визнає, що з оперативних та / або міркувань безпеки, можуть бути необхідними захисні шоломи. Тим не менш, необхідно забезпечити, щоб завжди можна було здійснити подальшу ідентифікацію бійців відповідними органами та засудженими не тільки за допомогою чіткого розрізняльного знака, а й за чітко виділеним ідентифікаційним номером на кожній формі / шоломові. Крім того, втручання такого типу повинні записуватися на відео (наприклад, портативними камерами, як частиною обладнання відповідних пенітенціарних офіцерів). КЗК рекомендує, щоб українська влада вжила необхідних заходів з огляду на ці зауваження.

Комітет також хотів би отримати копії нормативно-правових та регуляторних актів, що стосуються загонів спеціального призначення, які діють в пенітенціарних установах.

33. Комітет підкреслив у минулому важливість ефективного розслідування будь-якої інформації про неналежне поводження і, при необхідності, застосування відповідного покарання. Це, безумовно, має стримуючий ефект щодо тих, хто схильний до застосування насильства у поводженні з ув’язненими.

Для того, щоб критерії, яким повинні відповідати розслідування випадків можливого неналежного поводження, могли бути кваліфіковані як «ефективні», вони були встановлені в обширній практиці прецедентного права Європейського суду з прав людини і були виділені у 14-ій Загальній доповіді КЗК. Зокрема, розслідування має бути ретельним, воно повинно проводитися оперативно і швидко, а особи, відповідальні за проведення розслідування, повинні бути незалежні від осіб, причетних до подій.

34. Як зазначено в пункті 10, делегація КЗК зробила безпосереднє спостереження відповідно до пункту 8 статті 5 Конвенції, і звернулася із запитом, щоб органи прокуратури провели без затримки, на національному рівні, ефективне розслідування поводження з ув’язненими персоналом в Олексіївській виправній колонії №25 у Харкові та Стрижавській виправній колонії №81.

У зв’язку з цим делегація підкреслила, що прокуратура, мабуть, зіткнулася з відсутністю довіри з боку ув’язнених у цих двох колоніях. Більшість опитаних ув’язнених не сприймали місцеві органів прокуратури, як неупереджені, і вважали, що скаржитися їм є марною справою або навіть може мати негативні наслідки для них.

35. У своєму листі від 18 січня 2013 року українська влада повідомила КЗК, що органи прокуратури провели розслідування поводження з ув’язненими в чотирьох колоніях, які були відвідані разом з представниками інших контрольних органів, громадянськості та органів охорони здоров’я. Майже всі ув’язнені, що утримуються в цих колоніях, були опитані шляхом письмових запитів[8]. Близько 700 ув’язнених, що утримуються в колоніях №25 і №81 були допитані за участі членів контрольних органів та громадськості. Крім того, в колонії №25, близько 100 ув’язнених були оглянуті судово-медичним експертом. Положення ув’язнених, що утримуються у відвіданих Комітетом колоніях, було також розглянуто комісією Державної пенітенціарної служби з 13 по 19 грудня 2012 року, до якої входили також сторонні партнери[9].

Українська влада стверджує, що жодних доказів недавніх випадків неналежного поводження з ув’язненими у відвіданих колоніях не було знайдено: не було отримано ніяких скарг про неналежне поводження від опитаних ув’язнених, у засуджених, що були піддані судово-медичній експертизі у колонії №25, не було виявлено ніяких тілесних ушкоджень, так само не було знайдено ніяких медичних чи інших доказів в медичній документації в колоніях №25 та №81 і ніяких порушень не було виявлено під час вивчення журналів про застосування сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок. У той же час, комісія Державної пенітенціарної служби отримала в колонії №81 скарги на «нетактовне поводження» і на погрози застосування сили співробітниками, які вже не працюють в установі.

36. Комітет схвалює оперативність реакції української влади на невідкладні зауваження делегації. Він також високо оцінює зусилля, щодо включення представників громадянського суспільства і сторонніх органів в процес. Однак все вказує на те, що слідство не відповідає критерію ретельності.

По-перше, ясно, що прокурорські і пенітенціарні співробітники хотіли отримати результати протягом дуже короткого періоду часу (тобто протягом десяти днів після візиту), що призвело до використання методів сумнівної цінності під час проведення розслідування (наприклад, письмові консультації з максимумом ув’язнених, із зазначенням висновків делегації). З інформації, що представлена делегацією у своїх попередніх зауваженнях наприкінці візиту, в процесі таких консультацій повинен враховуватися ризик залякування ув’язнених з боку співробітників, однак, нічого для подолання цього ризику, очевидно, не було зроблено. Як і слід було очікувати, КЗК отримав повідомлення про те, що ув’язненим було суворо рекомендовано персоналом робити лише позитивні зауваження у відповідь на ці запити, а це вже саме по собі ставить під сумнів ефективність розслідування.

Крім того, інформація, що наявна в розпорядженні Комітету, ясно показує, що українська влада не змогла завоювати довіру ув’язнених і співробітників, які могли б забезпечити корисну інформацію. І це не дивно. У ході своїх розслідувань прокурори були, очевидно у супроводі членів місцевого персоналу, в тому числі пенітенціарних офіцерів, які, як стверджувалося, брали участь в недавніх випадках неналежного поводження, і, наскільки відомо, не намагались особисто поспілкуватись із засудженими.

Слід зазначити, що результати вищезазначених запитів були також засновані на записах, які були визнані делегацією частково ненадійними[10].

Комітет рекомендує, щоб було знову відкрите розслідування, з урахуванням цих зауважень і критеріїв ефективного розслідування, згаданих у пункті 33.

Доповідь Комітету з запобігання катуванням щодо візиту в Україну у 2013 році (частина щодо пенітенціарних установ) [CPT/Inf (2014) 15]

11. У світлі висновків делегації під час відвідування у 2012 році КЗК глибоко шкодує, що українська влада не вжила всіх необхідних заходів для запобігання будь-якого залякування ув’язнених з боку персоналу або інших в’язнів за підбурювання в ряді відвіданих пенітенціарних установ. Будь-яка така поведінка є посяганням на принцип співпраці, який лежить в основі Конвенції.

Крім того, особливе занепокоєння викликають явні ознаки, отримані протягом відвідування у 2013 році, відповідно до яких, незабаром після попереднього відвідування у 2012 році, з боку керівництва виправних колоній № 25 і 81 були зроблені спроби щодо встановлення всіх засуджених, які скаржилися членам делегації (за допомогою персоналу та / або інших ув’язнених), щоб переконатися, що ці ув’язнені не будуть робити подібні скарги в прокуратуру / до слідчих / моніторів в ході наступних розслідувань / перевірок та, що стосується виправної колонії № 25, для того, щоб піддати їх тілесним покаранням.

Уривки з узагальненого переліку рекомендацій

– українська влада має : і) вжити ефективних заходів для запобігання будь-якому залякуванню ув’язнених до/під час майбутніх візитів; II) вважати злочином застосування будь-яких санкцій, залякування, розправи та іншого упередженого ставлення до будь-якої ув’язненої особи за те, що вони прагнуть поспілкувались або спілкувалися з КЗК (або з будь-яким іншим органом, який працює у сфері запобігання та боротьби з катуваннями та іншими формами жорстокого поводження); III) зробити аналіз, у світлі зауважень в пунктах 11 і 12, щодо того, яким чином проводяться розслідування можливих санкцій, помсти та інших дій такого роду проти ув’язнених, опитаних делегаціями КЗК, і проводити подальші перевірки щодо виправних колоній № 25 у Харкові та № 81 в Стрижавці, а також у виправній колонії №3 в Кривому Розі в тісній співпраці з членами національного превентивного механізму та представниками громадянського суспільства, які мають визнану репутацію у захисті прав в’язнів (пункт 13).

Доповідь Комітету з запобігання катуванням щодо візиту в Україну у 2014 році (частина щодо пенітенціарних установ) [CPT/Inf (2015) 21]

8. На місцевому рівні делегація мала готовий та необмежений доступ до всіх відвідуваних місць (про більшість з яких не було повідомлено заздалегідь), змогла поговорити приватно із в’язнями та без зволікань ознайомитися з відповідною документацією.

Зважаючи на це, викликає серйозне занепокоєння те, що в колонії №25 працівники здійснювали спроби порушувати конфіденційність інтерв’ю членів делегації з ув’язненими. Наприклад, член делегації випадково спостерігав на екрані моніторингу відеоспостереження співробітника охорони, як співробітник колонії – в присутності заступника губернатора – сперся головою на двері камери, в якій ув’язнений допитувався іншим членом делегації. Така практика не лише є неприйнятним провалом співпраці з боку адміністрації колонії, але також мотивує в подальшому довіряти багатьом скаргам засуджених на залякування персоналом (див. параграф 36).

35. CPT дуже стурбований частотою та серйозністю скарг на жорстоке поводження з боку персоналу та атмосферою страху та залякування ув’язнених, які спостерігаються делегацією в колоніях №25 та 100.

В обох закладах, особливо в колонії № 25, делегація вкотре приймала значну кількість скарг на жорстоке фізичне поводження та / або катування ув’язнених працівниками колонії (наприклад, дуже масштабні побиття; зґвалтування дубинками; використання гамівних сорочок і здавлювання живота мотузковою петлею до такої міри, що ув’язнені втрачали свідомість; безперервне обливання струменями води з пожежного шлангу під високим тиском). Крім того, декілька в’язнів, опитувані делегацією, стверджували, що вони були піддані формі позиційної асфіксії шляхом насильства, коли  один офіцер сидів на спині, а інші тягнули руки і ноги вгору. Також насторожує те, що в деяких випадках фізичне жорстоке поводження було нібито заподіяне старшими працівниками персоналу.

Делегація склала чітке враження, що двома установами керували через систему залякування і насильства, а також фізичне жорстоке поводження (іноді настільки суворе, що його можна вважати катуванням) використовувалося як інструмент для підтримки внутрішнього порядку. Серед засуджених була поширена думка, що будь-яка непокірна поведінка негайно потягне суворі тілесні покарання.

36. Далі, делегація була вражена загальним кліматом страху в обох установах та небажанням засуджених допитуватись. Що стосується, більш конкретно, колонії № 25, КЗК повинен підкреслити, що до цього часу він ніколи не відвідував в’язницю в Європі, де так багато в’язнів відмовився розмовляти з членами делегації, виявилося, що вони практично злякалися до смерті, і це коли умови утримання, як правило, були на високому рівні.[11] Ті в’язні, які зрештою наважилися говорити з членами делегації, погодилися зробити це лише з великим небажанням.

Що ще гірше, було отримано багато скарг, що в обох колоніях співробітники попередили засуджених не казати делегації нічого негативного. Мабуть, до ряду в’язнів персонал також звертався й після розмови з членами делегації. Не дивно, що декілька засуджених відмовилися знову говорити з членами делегації на другий день відвідування закладу.

Як уже було зазначено в пункті 8, в колонії № 25 член делегації на екрані моніторингу відеоспостереження працівника охорони колонії спостерігав за тим, як співробітник колонії – в присутності заступника губернатора – притулився головою до дверей камери, в якій інший член делегації допитував в’язня. Безперечно, така практика мотивує надалі довіряти багатьом скаргам на залякування в’язнів персоналом.

38. Далі, Комітет має серйозні побоювання з приводу того, що окремі в’язні продовжують бути працевлаштовані як «чергові» (днювальні – прим. перекладача) в житлових приміщеннях. Такі в’язні зазвичай були одягнені в чорний одяг і відповідали за підтримку внутрішнього порядку. Делегація отримала скарги на те, що, серед іншого, днювальні проводили обшуки в житлових приміщеннях та діяли як «інформатори» персоналу (наприклад, про вміст телефонних розмов засуджених). Щодо цього Комітет хоче ще раз підкреслити, що практика делегування повноважень засудженим з визначеною роллю, щоб допомогти утримувати контроль над засудженими в колонії, є неприйнятним зреченням відповідальності за порядок і безпеку, які незмінно падають в межах сфери виконання покарань, а також наражає слабших засуджених на ризик жорстокого поводження з боку інших засуджених.[12]

40. Досвід КЗК в Україні показав, що рішучі дії, вжиті відповідними органами влади, та зміни в управлінні відповідними установами можуть призвести до значних покращень.[13] Наприклад, під час попередніх візитів до деяких інших колоній (наприклад, колоній № 81 та № 89 ) надійшли численні скарги на фізичному жорстоке поводження та / або катування, тоді як лише обмежена кількість скарг на жорстоке поводження були отримані під час наступних візитів до цих же закладів через кілька років. Зважаючи на те, що ситуація в колоніях №25 та № 100 взагалі не покращилася після попередніх відвідувань закладів (у 2012 році в колонію № 25 та у 2005 році в колонію № 100), КЗК не може не зробити висновок, що існує основна проблема управління в обох закладах.

Доповідь Комітету з запобігання катуванням щодо візиту в Україну у 2016 році (частина щодо пенітенціарних установ) [CPT/Inf (2017) 15]

Ситуація, що спостерігається у виправних колоніях № 25 і 100

Комітет із задоволенням зауважує, що, всупереч ситуації, яка спостерігалася під час попередніх візитів, делегація не отримала останніх прямих заяв щодо жорстокого поводження з боку режимних співробітників та насильства між в’язнями в колонії № 25. Більше не було загального клімату страху та залякування, як описано у доповіді про візит у вересні 2014 року[14]. Все керівництво колонії № 25 (начальники і всі його заступники) були замінені після візиту КЗК у вересні 2014 року. Це може частково пояснити зміну на краще атмосфери в установі, що також було підтверджено багатьма з опитаних ув’язнених.

Тим не менш, як і раніше, у колонії № 25 панувала залізна дисципліна. КЗК вважає цей підхід особливо надмірним. У більшості в’язниць іноді доводиться справлятися з проблемними в’язнями, які систематично відмовляються виконувати законні правила і вимоги. Належний підхід до них  полягає в тому, щоб поміщати їх в адміністративну ізоляцію замість того, щоб піддавати їх повторним, щоразу суворішим дисциплінарним санкціям (не кажучи вже про додатковий строк ув’язнення). Комітет рекомендує, щоб українська влада переглянула практику дисциплінарної ізоляції в колонії № 25 (а, де належить, також у всіх інших пенітенціарних установах). Стаття 391 Кримінального кодексу має бути скасована. Крім того, існуюча практика повинна бути змінена таким чином, щоб ув’язнений не піддавався послідовним дисциплінарним санкціям без належної перериви (кількох днів) у режимі дисциплінарної ізоляції.

Подібно до колонії № 25, начальник колонії № 100 був замінений після спеціального візиту КЗК у вересні 2014 року, і делегація не почула нещодавніх прямих звинувачень у жорстокому поводженні або насильстві від ув’язнених, опитаних у загальних житлових відділеннях. Делегація також не отримала враження, що офіційні дисциплінарні санкції застосовувалися надмірно. Проте делегація отримала низку нещодавніх і достовірних тверджень про фізичне жорстоке поводження (в основному удари руками і ногами) з довічно засудженими та деякими особами, які перебувають під вартою. Очевидно, це було неофіційним покаранням за найменші порушення внутрішніх правил і за невиконання вимог персоналу негайно. Більше того, в секторі довічників помічався відчутний страх, а в’язні були помітно налякані тим, щоб говорити з делегацією. Сектор був схожий на «установу в установі», яка керувалася власним набором неформальних правил.

Комітет закликає українські органи влади вжити невідкладних та рішучих заходів для запобігання жорстокому поводженню та залякуванню довічно засуджених у колонії № 100. Керівництво колонії повинно взяти на себе повний контроль над сектором довічного ув’язнення, та вжити належних заходів, що стосуються режимного персоналу, який причетний до таких порушень. Крім того, КЗК рекомендує проводити ретельне та незалежне розслідування ситуації у вищезазначеному секторі.

Матеріальні умови в колонії № 25 залишалися дуже хорошими, і переповнення вже не було проблемою. Крім того, КЗК не має серйозних занепокоєнь щодо матеріальних умов у житлових відділеннях колонії №100. Проте, в обох установах делегація помітила зменшення кількості засуджених, які займаються організованою діяльністю (особливо оплачуваною роботою).

Що стосується спеціального відділення для довічно засуджених у колонії № 100, то кількість в’язнів скоротилася з часу візиту 2014 року, як стверджувалося, через переведення кількох засуджених до закладів, розташованих ближче до їхнього місця проживання. Як наслідок, інші засуджені отримали більше житлового простору. Цей прогрес варто вітати. Проте, серйозним є занепокоєння, що жодна з конкретних рекомендацій, викладених у доповіді про візит 2014 року, не була реалізована. Це стосується, зокрема, тривалої рутинної практики застосування наручників до довічно засуджених, та інших надмірних та принижуючих заходів безпеки, відсутності організованої цілеспрямованої зайнятості, заборони будь-яких контактів та спілкування між камерами, сегрегації від решти в’язничного населення та постійне відеоспостереження всередині камер. Отже, Комітет закликає українську владу без затримки впровадити давні рекомендації, зроблені після візиту до колонії № 100 у вересні 2014 року.

Комітет також в черговий раз закликає українські органи влади внести зміни до відповідного законодавства для того, щоб інтегрувати довічно засуджених до загальної маси засуджених якомога швидше після їх засудження. Крім того, Комітет нагадує про основний принцип, згідно з яким, щоб зменшити шкідливі наслідки позбавлення волі та сприяти безпечному виправленню в’язнів, закон має передбачати реальні перспективи умовного звільнення всіх засуджених, у тому числі довічно засуджених.

C. Ситуація, побачена делегацією Комітету у відвіданих в’язницях

1. Неналежне поводження, насильство між в’язнями та пов’язані питання

a) Колонія № 25

Комітет із задоволенням відмічає, що на відміну від ситуації, яка спостерігалася під час попередніх візитів, делегація не отримала жодних недавніх, прямих тверджень про неналежне поводження з боку режимного персоналу чи інших в’язнів  у колонії № 25. Більше не було повсюдної атмосфери страху та залякування, як це описувалося у доповіді щодо візиту у вересні 2014 року[15]. Все керівництво колонії № 25 (начальник та всі його заступники) було змінено за наслідками візиту КЗК у вересні 2014 року.

Комітет сподівається, що керівництво колонії №25 залишатиметься уважним з цього приводу та забезпечуватиме, щоб цей позитивний стан справ і надалі підтримувався.

46. Тим не менш, колонія № 25 все ще управляється залізною дисципліною. Будь-які дисциплінарні порушення безжально каралися, хоча тепер – у суворій відповідності з існуючим матеріальним та процесуальним законом. Це стосувалося, головним чином, відносно невеликої групи особливо "важких" і "непокірних" засуджених (більшість з яких дотримувалася неписаних правил тюремної субкультури). До цих засуджених могли відносно швидко і легко (у багатьох, якщо не в більшості випадків, через неодноразову відмову прибирати приміщення або виконувати інші завдання, поставлені адміністрацією[16]) бути застосовані повторювані і все суворіші дисциплінарні санкції (поміщення в ДІЗО строком до 15 діб, дисциплінарна ізоляція в ПКТ строком до трьох місяців)[17]. В кінцевому підсумку, все це могло призвести до засудження на додатковий строк до одного року позбавлення волі відповідно до статті 391 Кримінального кодексу[18].

КЗК вважає, що цей підхід є занадто надмірним. Більшість в’язниць час від часу зіштовхується зі складними в’язнями, які систематично відмовляються виконувати законні правила та вимоги адміністрації. Однак замість піддавання їх повторним та все суворішим дисциплінарним стягненням (не кажучи вже про додатковий строк позбавлення волі) правильний підхід до них полягає в тому, щоб поміщувати їх у адміністративну ізоляцію.

Крім того, повинна бути чітка різниця між такою адміністративною ізоляцією й ізоляцією з дисциплінарних підстав. Зокрема, умови адміністративної ізоляції мають бути менш суворими і, за винятком особливих обставин, це не повинно передбачати одиночного ув’язнення. Особливі зусилля мають бути спрямовані на позитивний розвиток відносин між співробітниками та в’язнями. Протягом усього періоду адміністративної ізоляції мета повинна полягати в тому, щоб переконати в’язня повернутися до нормального режиму тримання.

Відповідно, дуже важливо, щоб для всіх таких в’язнів існував відповідний план і щоб весь персонал, який працює з ними, працював за цим планом, щоб максимізувати його ефект.

Неможливо заздалегідь передбачити скільки часу може тривати цей процес і, таким чином, неможливо встановити часовий інтервал для нього з самого початку. Так само контрпродуктивно встановлювати строк, який не можна зменшувати у разі, коли засуджений вирішить відновити співпрацю незабаром після початку такого строку. Отже, всі рішення про такі поміщення в ізоляцію мають переглядатися регулярно, принаймні кожних два місяці. Більше того, в’язнів слід, наскільки це можливо, належно інформувати про причини застосування такого заходу та, за необхідності, причини для їх оновлення.

Комітет рекомендує українській владі переглянути практику дисциплінарної ізоляції в колонії № 25 (і у всіх інших пенітенціарних установах, де це потрібно). Стаття 391 Кримінального кодексу має бути скасована. Крім того, теперішня практика повинна бути змінена, щоб засуджені не піддавалися безперервним дисциплінарним санкціям, без відповідного переривання (в кілька днів) режиму одиночної ізоляції.

47. Крім того, КЗК має серйозні побоювання, що, незважаючи на конкретну рекомендацію, викладену в доповіді про візит 2013 року, оперативні співробітники в колонії № 25 продовжували отримувати зізнання щодо злочинів, які, як стверджувалось, були вчинені засудженими до їхнього ув’язнення. У зв’язку з цим Комітет хоче ще раз підкреслити, що така практика є явно шкідливою для захисту засуджених від неналежного поводження (включаючи насильство між в’язнями) і схиляє до зловживань.

Комітет повторює свою рекомендацію, щоб українська влада вжила заходів, зокрема на законодавчому рівні, для забезпечення того, щоб співробітники оперативних підрозділів більше не розслідували злочини, скоєні в’язнями за межами установи, і більше не відбирали у них заяви щодо таких правопорушень.

2. Питання щодо загалу засуджених у відвіданих виправних колоніях

a) Колонія № 25

53. Матеріальні умови в колонії № 25 залишалися такими, як і під час позачергового візиту у вересні 2014 року, а саме дуже хорошими[19], і всі приміщення продовжували бути особливо чистими. Примітно також, що багато з опитаних засуджених хвалили їжу, яку їм давали. Єдина суттєва проблема полягала у тому, що душ доступний лише раз на тиждень. КЗК рекомендує, щоб частота приймання в’язнями душу була збільшена в колоніях № 25 та по всій тюремній системі, з урахуванням правила 19.4 Європейських в’язничних правил[20].

54. Враховуючи суттєве скорочення кількості засуджених (з 1611 засуджених під час позапланового візиту у грудні 2012 року[21] до 653 станом на час візиту у листопаді 2016 року, тоді як офіційне наповнення було 1000 осіб, з розрахунку 4 м2 житлової площі на в’язня), переповненість вже не була проблемою, і керівництво навіть вирішило закрити кілька житлових гуртожитків. Водночас, кількість доступної зайнятості зменшилася: приблизно половина засуджених мала роботу, а близько 160 відвідували курси професійно-технічної освіти та / або відвідували середню школу. Українська влада має звернути більшу увагу на це питання, щоб покращити доступ засуджених до організованої зайнятості в колонії № 25.

55. На позитивній ноті, всупереч ситуації, яка спостерігалася під час візиту у вересні 2014 року[22], делегація не отримала жодних тверджень і не помітила інших ознак "рабської праці" (експлуатація засуджених з економічних причин, при якій вони не отримують заробітну плату, на яку мають право, та тиск адміністрації з вимогою працювати понаднормово, часто без будь-якої додаткової винагороди). Цю зміну слід вітати.


[1] Становище жінок, засуджених до довічного позбавлення волі в колонії №54 було вперше досліджено КЗК протягом свого періодичного візиту до України у 2005 році. Що стосується пані Тимошенко, то Комітет під час свого попереднього візиту в Україну в 2011 році проконтролював забезпечення її медичною допомогою, коли вона перебувала в Київському СІЗО.

[2] Детальніше див. у пункті 19.

[3] Наприклад, засуджений, з яким зустрілися в 2012 році, який також був опитаний в ході візиту в Україну у 2005 році, заявив, що він піддавався жорстоким побиттям після від’їзду делегації в 2005 році і був змушений кричати іншим засудженим, в той час як йому наносилися удари, що він ніколи більше не буде скаржитися до КЗК. Іншого опитаного засудженого було незабаром після візиту Комітету до України у 2009 році переведено в іншу колонію, де він був жорстоко побитий під час прийняття за те, що він поскаржився делегації Комітету.

[4] КЗК отримав скарги про те, що міліція також мала стосунок до таких дій.

[5] Див. між іншим параграф 7 доповіді КЗК щодо візиту в Україну у 2005 році (CPT/Inf (2007) 22) і параграф 40 19-ої Загальної доповіді (General Report).

[6] У статті 10, пункті 2 зазначається: «Якщо Стороні не вдається співпрацювати або вона відмовляється поліпшити ситуацію у світлі рекомендацій Комітету, Комітет, після надання Стороні можливості викласти свою позицію, може більшістю у дві третини голосів своїх членів зробити публічну заяву з даного питання».

[7] Див. пункти 12 та 13 Європейського кодексу етики пенітенціарного персоналу.

[8] Виняток становлять лише жінки в колонії №54 для жінок у Харкові, де допитувалися лише довічно позбавлені волі.

[9] Робиться посилання до Наказу Голови державної пенітенціарної служби України №375-12 від 12 грудня 2012 та Наказ №840-OD-12 від 12 грудня 2012 щодо створення комісії / робочої групи для дослідження становища засуджених.

[10] Див. параграфи 29 та 32.

[11] Матеріальні умови справді були дуже хорошими в усьому закладі (в якому також є зоопарк з багатьма видами екзотичних тварин), а в’язням пропонували роботу (див., однак, пункт 39).

[12] Див. також пункти 24 та 25 доповіді про візит 2012 року (CPT / Inf (2013) 23).

[13] Див. пункт 111 доповіді про візит у 2013 році (CPT / Inf (2014) 15) та пункт 12 доповіді про візит 2012 року (CPT / Inf (2013) 23).

[14] Див. пункт 35 документа CPT/Int (2015) 21, https://rm.coe.int/16806985fd.

[15] Див. пункт 35 Доповіді CPT/Inf (2015) 21, https://rm.coe.int/16806985fd

[16] Але також, в окремих випадках, за такі незначні порушення, як-то куріння в забороненому місці або неввічливе звертання до персоналу.

[17] На час візиту два в’язня трималися у ДІЗО та два у ПКТ (один з серпня 2016 року, інший з вересня). Такі поміщення траплялися не надто часто (80 поміщень в ДІЗО та 15 в ПКТ за період з 1 січня по 1 листопада 2016 року). Однак невелику групу (вісім або дев’ять) «складних» в’язнів карали часто, і це не було винятком поміщувати в ДІЗО/ПКТ декілька разів підряд, іноді з перервою лише в один день.

[18] Прим. перекл.: КЗК тут помиляється, оскільки максимальне покарання за цією статтею не один рік позбавлення волі, а три роки.

[19] Див. пункт 36 доповіді CPT/Inf (2015) 21, https://rm.coe.int/16806985fd

[20] Правило 19.4 передбачає: "Ванних і душових повинно бути достатньо для того, аби кожен в’язень міг користуватися ними, із забезпеченням температури, яка відповідає клімату, по можливості щодня, але не менше двох разів на тиждень або частіше, якщо це необхідно для підтримки гігієни ".

[21] Див. пункт 4 доповіді CPT/Inf (2013) 23, https://rm.coe.int/168069844d

[22] Див. пункт 39 доповіді CPT/Inf (2015) 21, https://rm.coe.int/16806985fd


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»
 Поділитися