пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
26.03.2020 | Наталка Ковальчук
Погляд

Не VIP-медицина, або Чи пройдемо тест на коронавірус?

Українська лікарня в жахливому стані (ілюстраційне зображення, джерело: ТСН)
   

Інформаційні ресурси нині сповнені повідомленнями, які стосуються нового небезпечного вірусу, що змусив зупинитися весь світ. І більшість з новин у нас, в Україні, негативні. Бо йдеться то про нестачу тестів для діагностування коронавірусу, то про контрабандне вивезення за кордон медичних масок та іншого необхідного захисного спорядження, то про неготовність української медицини до боротьби з небезпечною недугою.

Іноді важко розібратися: де правда, де фейк, або ж де фейк, який став правдою чи правда, яка стала фейком. Так, недавно цілий ряд інформаційних ресурсів, у тому числі й такі серйозні, як Обозреватель, повідомили, що нібито народні депутати, які потрапили на лікування до звичайної столичної лікарні, зажадали, аби їм облаштували VIP-палати.

Потім цю інформацію було спростовано.

У будь-якому разі депутати лікуються у столичній клініці. Не у районній лікарні, де все набагато гірше.

Так сталося, що минулого літа все довелося побачити на власні очі.

Це було інфекційне відділення звичайної районної лікарні, яких в Україні не одна сотня.

Приміщення відділення збудоване ще місцевим земством у якомусь тисяча дев’ятсотому році. Одним словом, на початку минулого століття.

З того часу, здається, у зовнішньому опорядженні медзакладу мало що змінилося. Хіба погіршилося – зі старого фундаменту випадає цегла. І санітарки, прибираючи територію, складають її акуратними купками біля того ж фундаменту. Огороджене відділення напівповаленим парканом.

Та Бог з ним, із зовнішнім виглядом. Може, краще у середині?

Може, трохи й краще. Принаймні палати вибілені, пофарбовані панелі. Але підлога така, що по ній треба ходити обережно, бо легко зашпоркнутися. Ніби й не мінялася з часів того ж таки земства.

Відділення поділене на дві частини. В одному крилі лежать пацієнти зі шлунково-кишковими інфекціями та гепатитами. В іншому – з вірусними, шкірними інфекціями і таке інше. Є пара окремих боксів.

У палатах – по 4–6 ліжок. Це далеко не VIP-палати.

Санвузол. Делікатне питання. Він один на два крила. Зовсім поряд облаштовано два унітази. Вони не розділені навіть благенькою перегородкою. Один для тих, у кого шлунково-кишкова недуга чи гепатит. Цей накритий клейоночкою – така собі санітарно-епідеміологічна безпека. У інший, даруйте, може справляти нужду решта «інфекційних» пацієнтів.

Черга до санвузла одна – тому і ті, у кого нежить, і ті, у кого гепатит, стоять у ній поряд.

Правда, біля раковин для миття рук є рідке мило. Але це не наслідок державного фінансування. Це заслуга самих пацієнтів. Усі, хто лягає на лікування купують за списком не тільки ліки, а й деззасоби для миття підлоги, стін тощо, та те ж таки мило.

Обладнання. Сьогодні багато говорять про те, що у разі ускладнення при коронавірусі доводиться проводити штучну вентиляцію легень. Так от. Для інфекційного відділення у районній лікарні апарат ШВЛ – це щось з іншого життя. Тут немає навіть кварцової лампи, аби бодай трохи знезаражувати приміщення.

Тут навіть недостатньо штативів для крапельниць. Тому пацієнти нерідко змушені чекати, поки «прокапають» одних, а потім перейдуть до інших.

Не вистачає й людського ресурсу. Середній медперсонал скорочений до мінімуму. Тому медсестри, коли починається встановлення тих самих крапельниць, не ходять по відділенню. Вони бігають, тягаючи переважно ще й важкі металеві штативи радянського часу. А бігати доводиться для того, щоб встигнути «впорати» всіх пацієнтів хоча б до обіду, до традиційного «тихого часу». Бо після обіду – для переважної більшості пацієнтів знову треба буде проводити якісь маніпуляції.

При тому медперсонал нерідко працює без зарплати.

На той час, коли спілкувалася з медиками того інфекційного відділення, була двомісячна затримка заробітної плати. Тож медики – і лікарі, і медсестри – клопоталися, чи виплатять усю, чи дадуть бодай половину із заборгованого.

При тому всьому медперсонал уважний і чуйний. І завжди готовий допомогти своїм пацієнтам.

Правда, у сьогоднішній ситуації, пов’язаній зі складним епідемічним викликом, самої лише доброти і чуйності може виявитися замало.

І наостанок. У нашій державі десятиліттями не надто поспішали вкладати кошти у розвиток власної медицини, вважаючи, очевидно, що сфера охорони здоров’я і так справляється з тими викликами, що існують.

Але сьогодні постав зовсім інший виклик, і зовсім інша недуга – підступна і небезпечна.

Тож все написане вище мимоволі викликає запитання: пройдемо ми цей тест на коронавірус чи ні? Відповідь на нього, правду кажучи, страшить.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль