пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
26.03.2020 | ХПГ-інформ
Право на життя

Незрозуміла байдужість: у Вінницькій колонії не лікували хворого на рак

Designed by rawpixel.com / Freepik
   

Минулого тижня Галицький районний суд виніс рішення достроково звільнити з ув’язнення Михайла Мудрака. Причина – тяжке захворювання: у чоловіка четверта стадія раку. Прогнози на цьому етапі зазвичай невтішні. І погіршення здоров’я можна було б уникнути, вважає адвокатка засудженого Таміла Беспала, якби не злочинна бездіяльність керівництва  Вінницької колонії №86, у якій Михайло відбував покарання.

Він занедужав восени 2018 року: піднялася температура, з’явилася пухлина під пахвою, боліли суглоби, не було сил рухатися. Втім, лікувати його почали майже через рік. У випадку з онкологічними захворюваннями таке зволікання критичне.

– Михайло звертався до лікарів колонії, але жодних дій аж до 26 червня наступного року ані начальник колонії, ані завідуючий медичної частини не вчинили, – каже Таміла Беспала. 

Влітку 2019 року Михайла-таки вивезли до Львівської багатопрофільної лікарні №19 ДУ ЦОЗ ДКВС України. Саме тут надають допомогу хворим на онкологічні захворювання ув’язненим із усіх установ кримінально-виконавчої служби. Львівські лікарі поставили рідкісний, як для чоловіка, діагноз – рак грудної залози. Михайла прооперували, провели два курси хімії. Виписуючи на початку вересня, рекомендували огляд у онколога за два місяці. Але – як неважко передбачити – повторний візит до спеціаліста відбувся не скоро. На обстеження Михайла не повезли ані через два, ані через три, ані через чотири місяці.  

У листопаді чоловік лежав у стаціонарі: проходив ЛКК, сподіваючись на дострокове звільнення через хворобу. Комісія визнала його достатньо здоровим для подальшого перебування за ґратами: «Дане захворювання не входить у перелік захворювань для подання матеріалів до суду». Показово, що тоді онколога він так і не побачив, а комісія у своєму висновку спиралася на старі, післяопераційні дані про ступінь розвитку раку.

Із вимогою направити хворого на подальше лікування Таміла Беспала зверталася до всіх можливих інстанцій – до прокуратури, Уповноваженого з прав людини, до поліції.

Коли у лютому (майже за півроку!) Михайло все ж таки знову потрапив до онколога, він вже не міг ходити. Рак дійшов четвертої, завершальної стадії. Тієї, з якою точно звільняють.

– Я вдячна судді Галицького районного суду та онкологу Львівської багатопрофільної лікарні № 19 за те, що Михайла все-таки звільнили, –  каже Таміла Беспала. – Але кримінальне провадження про ненадання медичної допомоги у Вінницький колонії я не покину.    

За заявою адвокатки поліція веде досудове розслідування.


Як зазначалося у Коментарі Харківської правозахисної групи до Сьомої періодичної доповіді України про виконання положень Конвенції ООН проти катувань та нелюдяного або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, медичне обслуговування засуджених є однією з найгостріших проблем системи виконання покарань. Йдеться не тільки про погане фінансування, недокомплектацію медичних частин, але й про ставлення тюремної адміністрації та лікарів до здоров’я в‘язнів: «В ході моніторингових візитів практично в кожній установі якість медичної допомоги, а нерідко, її повна відсутність, є одним із головних питань, щодо якого поступають скарги від ув’язнених. Хворі тижнями чекають на огляд лікаря, без якого годі й казати про призначення лікування, їм пропонують купувати ліки, що потрібні як для проведення операцій, так і для консервативного лікування, власним коштом».


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль