пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
18.04.2020 | Денис Волоха
Право на освіту

Як харківським студентам через суд (не) вдається змусити університети знизити ціну на проживання в гуртожитках

16-го квітня Другий апеляційний адмінсуд підтримав студентів у питанні максимальної ціни на проживання в гуртожитку. На бік студентів стала Держспоживслужба, але університети не шкодують коштів на оскарження її приписів. Фото: www.kpi.kharkov.ua
   

‘Чому два місяці на рік студенти стають для університету сторонніми особами?’ — запитала суддя адвокатку харківського Політеху: після років протистоянь суди почали ставати на бік студентів у питанні максимальної ціни за місце в гуртожитку. Чи не виявиться ця боротьба марною — має сказати Верховний Суд.

У 2011-му році Міністерство освіти спільно з двома іншими міністерствами видало наказ «Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності».

Як уже стало зрозуміло з назви, цим наказом міністерства встановили максимальний поріг місячної ціни, яку університет може встановити за проживання студентів у його гуртожитках. Такий поріг визначили як 40% від мінімальної академічної стипендії, яка з 1-го листопада 2017-го року й до сьогодні становить 1300 гривень.

Про доцільність цього наказу можна вести дискусії, критикуючи урядовців за надмірний соціалізм, перешкоджання ринковим відносинам і втручання в справи ніби автономних університетів. Проте що точно не викликає сумнівів, так це те, що наказ цей є частиною законодавства України, отже, має виконуватись, тим паче університетами, власником яких є Міністерство освіти.

На практиці університети часто нехтують вимогами цього наказу, вигадуючи різні підстави або створюючи юридичні «милиці». Студенти ж опиняються в безвиході, адже наполягання на законному зменшенні ціни може вилитись для них у відсутність житла та репресії з боку адміністрації вишу.

У вересні 2017-го року випускник Харківського політехнічного інституту Дмитро Браславський, якого за «підривну діяльність» адміністрація університету свого часу спочатку виселила з гуртожитку, а потім і не пустила навчатись на магістратуру, — вирішив спробувати через суд стягнути з alma mater зайве сплачені кошти за час проживання в її «дорміторії». Рік судової тяганини завершився відмовою судів двох інстанцій задовольняти його вимоги.

Однак улітку 2019-го року історія отримала сиквел: до відстоювання законной ціни підключилися ще кілька студентів Політеху (серед яких і автор цієї статті), а також Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, до якої вони подали скарги. Служба провела перевірки та склала акти про порушення, на підставі яких зобов’язала ХПІ повернути студентам зайве сплачені кошти, сплатити штраф та привести ціноутворення у відповідність до закону.

Варто сказати, що ХПІ — не найбільш «нахабний» університет із погляду ціни на гуртожиток. У місяці навчання ціна відповідає вимогам згаданого на початку цього тексту наказу, проте протягом липня та серпня студенти можуть жити лише за тарифом «для сторонніх осіб», який на літо 2019-го року становив 848,68 гривні, тобто на 328,68 ₴ більше за гранично дозволену для студентів ціну.

Значно скрутніша ситуація в іншому харківському університеті — медичному. Там студенти змушені переплачувати щомісяця. Формально це реалізовано через додатковий договір нібито на прання постільної білизни, за яке студенти теж сплачують кошти, паралельно з оплатою за власне проживання в гуртожитку.

Кількома місяцями раніше за студентів ХПІ до харківської Держпродспоживслужби подала скаргу студентка ХНМУ. Як і у випадку з Політехом, Служба провела перевірку, виписала штраф та винесла припис про усунення недоліків.

Медуніверситет подав до суду та виграв. На аргумент про те, що прати білизну університет і так мусить за договором на проживання, юристи вишу відповіли, що це стосується лише тієї білизни, яку видає університет, а оскільки він ніякої білизни студентам не видає, то і прати нічого не повинен (бінґо!). А ще один договір укладається на прання власних речей студентів, тому тут нібито все законно. Чи справді студенти ХНМУ отримують те, за що платять — невідомо, але ймовірність цього невисока, враховуючи охоту університету виконувати інші зобов’язання перед студентами.

ХПІ теж оскаржив приписи Держспоживслужби та виграв суди першої інстанції. Варто зауважити, що подання позову не зупиняє дію приписів (у забезпеченні позову суди двох інстанцій юристка Політеху відмовили), але університет однаково відмовлявся їх виконувати, за що був додатково оштрафований Службою. Цей штраф він також оскаржив — така собі рекурсія.

Цікаво, що працівниця Служби, яка ініціювала перевірки та допомагала студентам відстояти законну ціну на гуртожиток, — була звільнена. За її словами, це сталося через загострення стосунків із ХПІ після проведення перевірок (за нашим запитом Служба надала відеозаписи цих перевірок, і судячи з них, адміністрація університету явно була не в захваті). Хай там як, але аналогічна перевірка за скаргою студента, яку проводили одразу після звільнення цієї працівниці — уже не знайшла жодних порушень.

Справедливість у суді?

2020-ий рік та подання юристами Держспоживслужби апеляційних скарг принесли студентам неочікуване підсилення їхніх позицій у протистоянні з університетами.

13-го лютого Другий апеляційний адміністративний суд став на бік Служби в справі проти Харківського національного медичного університету. Вочевидь, байки про прання білизни здалися суду непереконливими.

Кілька днів тому, 16-го квітня, цей же суд прийняв аналогічне рішення не на користь ХПІ. Мені ж довелося почути це рішення, взявши участь у засіданні просто з кімнати того самого гуртожитку, плата за проживання в якому і стала приводом судового розгляду. Як сказала секретарка суду, останньому вперше довелось організовувати включення учасника справи з його домівки через відеозв’язок.

Суддя апеляційного суду була насправді доволі безапеляційною, і прямо запитала в адвокатки університету, чому протягом двох місяців на рік його студенти стають для нього «сторонніми особами». Хоч аргументів представниць ХПІ й вистачило для суду першої інстанції, після вислуховування цих незмінних меседжів головуюча суддя апеляційного суду лише коротко підсумувала: «відповіді ми не почули».

ХНМУ вже подав касаційну скаргу на рішення апеляції, 1-го квітня Верховний Суд відкрив провадження. Сумнівів у тому, що ХПІ також оскаржить свіжоприйняте рішення, — майже немає. Відтак, видається, що зараз Верховний Суд має поставити крапку в нескінченному протистоянні університетів проти студентів із Держпродспоживслужбою.

Що стосується справи Браславського, йому не пощастило й цього разу: апеляційний суд тут став на бік ХПІ. Але Служба вже готує касацію.

Однак програшу ХПІ в «моїй» справі цілком вистачило для резонансної новини в нашому скромному студентському медіа. Протягом 24-х годин після її публікації нам написали п’ятнадцятеро натхнених студентів, тринадцятьом із яких Дмитро Браславський допоміг скласти скарги в Держпродспоживслужбу.

Судова тяганина ж уже обійшлася Політеху в 5 тисяч гривень лише судових зборів за заяви про забезпечення позову, які йому не повернуть. У разі програшу у Верховному Суді — сума витрат зросте в кілька разів і буде виражатися десятками тисяч гривень, не рахуючи штрафів за невиконання приписів та компенсацій переплат студентам.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль