пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
28.04.2020 | Євген Захаров, Всеволод Речицький
In memoriam...

Пам’яті Зіновія Павловича Антонюка (1933 – 2020)

Зиновій Антонюк
   

Євген Захаров

Сьогодні зранку на 87-му року життя помер Зіновій Павлович Антонюк – дуже близька і дорога мені людина.

Ми познайомилися на початку 1992 року, коли почали працювати разом в Україно-Американському Бюро захисту прав людини – робили вдвох журнал Бюро «Права людини в Україні». Разом за 5 років ми підготували 21 випуск журналу. 16 з них були опубліковані та розповсюджені за моєї безпосередньої участі, останні п’ять випусків вийшли вже після мого звільнення з Бюро на початку 1997 року. У той період ми дуже багато говорили про різні порушення прав людини, як саме ми маємо на них реагувати, у який спосіб діяти.

Він одразу вразив мене своєю надзвичайною скромністю, делікатністю і безпомилковим чуттям на несправедливість, особливо державну. І водночас принциповістю, внутрішньою свободою, інтелектуальною чесністю, мужністю додумувати все до кінця, не зважаючи на усталені погляди та оцінки. Не те, щоб він не зважав на авторитети, просто для нього найбільш важливим було дійти до свого розуміння будь-чого.

Зовнішні оцінки для нього нічого не важили. Цінуючи насамперед власну незалежність, Зіновій відмовлявся від усіх державних нагород. І сьогодні, як виявилося, через це його не можна поховати на Байковому кладовищі.

Зіновій відкрив для мене, звиклого до уявлень про універсальність прав людини, погляд на них через національний контекст. Під його впливом я зрозумів, що існує національне уявлення про права людини, яке має органічно поєднуватися із загальнолюдським. Його тверезий погляд на права людини як інструмент громадського контролю за діяльністю держави, а не нову філософію, до якої мають пристати всі, виявився по-справжньому ефективним.

Як добре було з ним працювати! Відданість справі, блискуче почуття мови, енциклопедичні знання з різних гуманітарних наук, насамперед історії – усе це перетворювало роботу на свято, яке тривало усі п’ять років нашої тісної співпраці.

Я думаю, що ці журнали й статті Зиновія в них важливі й сьогодні. Його погляди на правозахист, конституційний процес, міжетнічні, міжконфесійні та мовні відносини в Україні є надзвичайно актуальними – подивіться, і самі переконаєтеся! Крім того, це унікальне (не боюся вжити це заяложене слово!) й дуже повчальне свідоцтво того, як «старий» правозахист 60-80-х років трансформується в «новий» – вже в незалежній пострадянській Україні.

Царство йому небесне!

 

Всеволод Речицький

Унікальна була людина. За стилістикою своєї поведінки - повністю позбавлений зовнішнього честолюбства. Йому щиро подобався мій «малий» проект (1994) конституції. Для мене це означало, що він бачив і чітко розпізнавав саме ті правові цінності й інструменти, що й я. Я думаю, ніхто краще за нього філософію конституційного права в той час та й потім не відчував. Так що для мене Зіновій Антонюк - дійсно унікальний тип особистості. 86 років - вік солідний, звичайно. Якби наше суспільство було більш відкритим і «дружнім», я думаю, що він би міг зблизитися з Володимиром Буткевичем, хоча за соціальним статусом вони були майже «антагоністами». Словом, Зіновій - на рідкість потужна особистість, емоційно відкрита і навіть здатна - незалежно від віку і досвіду - визнавати свої помилки. Рідкісна якість, що не кажи. Я думаю, що з часом масштаб його особистості стане більш помітним і буде якось переоцінений в бік зростання. Адже ми як країна зовсім не навчені цінувати подібний тип зовні непомітних, але на диво змістовних за своїм бунтарським духом людей.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль