пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
05.05.2020 | Євген Захаров
Кримінально-виконавча система

Запобігання поширенню COVID-19 в пенітенціарних установах очима ув’язнених

Ілюстраційне зображення (джерело: eupoliticalreport.eu)
   

З метою запобігти поширенню коронавірусу 13 березня Міністерство юстиції видало Наказ «Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров’я ДКВС України коронавірусу СОVID-19», а днем раніше Міністерство юстиції, Центр охорони здоров’я та Департамент виконання кримінальних покарань видали спільний Наказ «Про затвердження Плану протиепідемічних заходів щодо запобігання занесенню і поширенню в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДКВС України гострої респіраторної хвороби, спричиненої новим коронавірусом, на 2020 рік». Оскільки відвідування установ Наказом Міністерства юстиції заборонено всім, окрім адвокатів та працівників правоохоронних органів, ми вирішили зібрати інформацію про теперішній стан пенітенціарних установ та виконання вказаних нормативних актів через раніше встановлені контакти із засудженими, їх родичами, адвокатами, а також працівниками пенітенціарних установ. Ми запросили їх відповісти на наш Опитувальник «Про заходи, що здійснюються для запобігання COVID-19 в установі, де перебуваєте ви або близька вам людина», який був опублікований на сайті та сторінках ХПГ в соціальних мережах. Дані зібрано приблизно за місяць після прийняття Наказу та спільного Наказу.

Ми отримали інформацію про стан протидії епідемії в 36 пенітенціарних установах, в тому числі у 7 слідчих ізоляторах (Київський, Харківський, Одеський, Черкаський, Запорізький, Херсонський та Кропивницький), 9 установах виконання покарань (Дніпровська, міжобласна лікарня при Дніпровській УВП, Чортківська, Івано-Франківська, Вінницька, Полтавська, Новгород-Сіверська, Вільнянська, Бахмутська), 18 виправних колоніях (Софіївська, Синельниківська, Жовтоводська, Криворізька, Замкова, Цуманська, Бучанська, Бердичівська, Менська, Кропивницька, Одеська, Стрижавська, Полтавська, Олексіївська, Качанівська, Темновська та дві колонії, розташовані на непідконтрольній території, – Донецька та Слов’яносербська) і 2 виправних центрах (Ігреньський та Хролівський).

Окремі установи суттєво вирізняються в кращий бік – Чортківська УВП № 19, Івано-Франківська УВП № 12, при цьому санітарно-протиепідемічні заходи в них посилювалися протягом квітня. Завдяки зусиллям керівництва колоній та наданій благодійній допомозі тут і персонал, і медики, і ув’язнені забезпечені засобами індивідуального захисту (ІЗЗ) – масками, рукавичками, а також антисептиками. Без маски на прогулянку чи з іншою метою ув’язненого не виведуть. Здійснюється вологе прибирання всіх приміщень, спочатку один раз на день, в кінці квітня – двічі на день, дезінфікуються усі поверхні, в тому числі двері та вікна. Забезпечена можливість негайного звернення до лікаря, майже щодня безконтактно вимірюється температура. Усіх осіб з найменшими симптомами простуди негайно ізолюють. Надавалися роз’яснення щодо ознак хвороби на COVID-19 та правил дезінфекції. Засуджені, які відбувають покарання в цих установах, мають щоденний доступ до Інтернету протягом години і навіть більше. Скасовані обшуки, судові засідання відбуваються в виключно в режимі відеоконференції. Побачення з адвокатами надаються, але спілкування або через скло, або на розстані не менше двох метрів. Респонденти вказують на чуйне ставлення адміністрації цих УВП до ув’язнених.

В інших установах ситуація значно гірше.

Загальна системна проблема – нестача або взагалі відсутність ІЗЗ. Ними забезпечені лише працівники установ та медичні працівники, і не у всіх установах. Тільки в кінці квітня до установ стали доходити ІЗЗ за рахунок 3,6 млн. грн., виділених в середині березня, і міжрегіональні управління рапортують на своїх сторінках в Фейсбуці про кількість закуплених масок, рукавичок, костюмів тощо. Ці дані вочевидь показують, що на ув’язнених ІЗЗ не вистачить. І це не дивно, бо спільний Наказ взагалі не передбачає надання засобів індивідуального захисту ув’язненим, а тільки персоналу та медикам. Як пишуть наші респонденти, в УВП та СІЗО маски видають тільки тим, кого везуть на судові засідання. У виправних центрах – коли засуджені виходять за межі центрів. У виправних колоніях засуджені, як правило, взагалі без засобів захисту. А є такі установи, в яких персонал або взагалі без масок, або має, але не використовує їх. Такі повідомлення є частими. Наприклад, щодо стану справ в Олексіївській колонії № 25 ми отримали таке повідомлення: «Адміністрація установи не має індивідуальних засобів захисту, тому що їх ними не забезпечили. А сама адміністрація ставиться до загрози епідемії надто легковажно, вважаючи, що ніхто не захворіє. Крім того, на виробництві шиють маски, які потім продають, сама установа цими масками не забезпечується».

Друга загальна системна проблема – брак медичної допомоги. Катастрофічно не вистачає лікарів, немає ліків. Внаслідок цього у багатьох установах медична допомога хворим фактично не надається. Наприклад, респондент у Полтавській УВП № 23 повідомив наступне: «У засудженого вже майже тиждень болить горло, виникають болі у голові, запаморочення, болі в м’язах, інколи піднімається температура, але лікар до нього досі не прийшов. Тільки одного разу молодший інспектор сам дав термометр. Була температура 38,8». Засуджений вказує, що лікарів в установі дуже мало, тому вони й не приходять на допомогу. Ось що написав засуджений зі Стрижавської ВК № 81: «Хоча я знаходжусь у міжобласній лікарні, але потрапити на консультацію до лікаря дуже складно. У мене кожного дня підіймається температура, виникає блювота, але допомогу не надають. Лікар приймає рідко, і огляди проводить тільки для новоприбулих». А респондент з Дніпровської УВП № 4 пише, що «лікарів в установі дуже мало, тому вони й не приходять на допомогу. Це пов’язано з неможливістю обійти всіх засуджених за день. Лікар приходить на виклик у кращому випадку на наступний день». Відповідно, фактично не забезпечена вимога щоденного температурного скринінгу.

Третя майже повсюдна проблема – брак миючих та дезінфікуючих засобів, внаслідок чого вологе прибирання та дезінфекція якщо й проводяться, то переважно коштом самих ув’язнених. Як правило, застосовується хлор, який сам по собі є небезпечним у великих концентраціях. Так само засоби гігієни ув’язнені купують власним коштом. Системний контроль за станом санітарно-гігієнічних умов взагалі відсутній. Його б мали здійснювати окремі санітарно-епідемічні служби, але вони скорочені в кримінально-виконавчій системі ще раніше, ніж районні санепідстанції. Вочевидь нагальною є потреба відновити їх як структурні підрозділи, або принаймні мати план практичних дій на випадок введення карантину, режиму особливих умов та для інших подібних ситуацій.

Ось характерний опис респондента з Бердичівської ВК № 70: «У нас температурний скринінг співробітників колонії проводиться неробочим електронним градусником, він показує не більше 33-х градусів. Масок не вистачає. Дезінфікуючі засоби дуже сильно розбавляються і не несуть користі. Повна антисанітарія, і медикаментів не вистачає. Засуджені починають проявляти своє невдоволення, оскільки позбавлені побачень з рідними. У разі появи одного хворого на COVID-19, ця інфекція пошириться миттєво, і менше ніж за добу вся колонія буде заражена. Лікувати нічим, і згодом ми просто здохнемо».

Четверта повсюдна проблема – неможливість дотримуватися соціальної дистанції більше двох метрів. Лише після розвантаження пенітенціарних установ можна намагатися зменшити скупченість і змінити процедури в пенітенціарних установах з метою збільшити соціальну дистанцію між засудженими.

Щодо інших питань ситуація строката. В жіночих колоніях ситуація загалом краще, ніж в чоловічих. Ізоляція тих, хто захворів, у 8 установах здійснюється швидко, в 15 – повільно, в 13 – взагалі не здійснюється. В одних установах є можливість займатися фізичними вправами, в інших немає. В 4 установах засуджені мають доступ до Інтернету в спеціально обладнаних класах раз на день за графіком, у 9 – два рази на тиждень, у 7 – раз на тиждень, у 16 установах – взагалі не мають. У 28 установах не надається жодних роз’яснень щодо симптомів хвороби, як убезпечити себе від неї, правил проведення дезінфекції тощо, а у 8 установах окремі такі відомості надаються.

Найбільший ризик зараження на COVID-19 або передати цю хворобу на волю мають засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі – у виправних центрах. У цих установах немає медичних частин, і засуджені мають більше контактів із зовнішнім світом. Ось опис, в цілому характерний для всіх виправних центрів: «Я перебуваю у виправному центрі. У нас працює приблизно 10%, а інші просто нічого не роблять, тому що установа не може забезпечити нас роботою. У зв’язку із коронавірусом на даний час в центрі видають тільки марлеві пов’язки і тільки тим особам, що виходять за територію установи. Міряють температуру тільки для галочки. Якщо коронавірус потрапить в наш центр, то захворіють усі. Адже згідно з законом нас зобов’язані під наглядом водити і до магазину, і до аптеки, і до поліклініки, і ми постійно контактуємо з іншими громадянами. Тобто ми можемо легко підхопити вірус або передати його іншим. Умови життя в установі також тільки сприяють зараженню. Ми постійно в будь-який час доби перебуваємо разом в тісному контакті. Побути на самоті дуже важко».

Серед всіх установ можна виокремити ті, де ситуація найгірша: в них можна знайти усі вказані негативні риси, а ще й додатково можна побачити такі дії, як позапланові обшуки, які проводяться без будь-яких засобів захисту. Так, за словами ув’язненого, який знаходиться в Одеському СІЗО, в цій установі:

проводяться щотижневі обшуки групами швидкого реагування без використання бійцями будь-яких засобів захисту;

про доступ до Інтернету годі й говорити, навіть по телефону з рідними не можна поговорити, бо таксофон не працює вже місяць;

відсутні будь-які додаткові санітарно-гігієнічні заходи, пов’язані з карантином;

не забезпечується ізоляція осіб, хворих на інфекційні захворювання, зокрема, тримали людину з туберкульозом в камері з усіма, через три дні він помер;

маски видають тільки працівникам установи, але не всі ними користуються, а в’язням маски не видають;

дезінфікуючі засоби та засоби особистої гігієни в’язні не отримують і можуть тільки придбати власним коштом;

додаткове вологе прибирання та провітрювання не здійснюється, як не здійснюється і щоденна дезінфекція місць загального користування;

температуру в’язням не вимірюють.

А ось картинка з Софіївської колонії № 55 в Запорізькій області, намальована на початку квітня.

«Двоє засуджених шиють маски, але їх не дають ув’язненим. Працівники без масок. Нещодавно була флюорографія – крім лікарів усі без масок. Лікаря докликатись важко, а коли приходять, то хамлять і ображають. Ліків немає. Роблять обшуки без масок і рукавичок. Жодних роз’яснень про коронавірус не було. Дах протікає, опалення відключили, в камерах холодно. Годують смердючою капустою і зіпсованими консервами».

Але найгірша ситуація в колоніях на непідконтрольній території: там фактично немає навіть намагання упередити розповсюдження коронавірусу, нічого в житті засуджених не змінилося. Не проводиться дезінфекція, немає індивідуальних засобів захисту – ні у персоналу, ні у медичних працівників, ні у засуджених. До лікаря звернутися можна, але його допомога не є ефективною, бо ліків немає. Позапланові обшуки проводяться, як і раніше. Про доступ до Інтернету та телефону годі й говорити. Як пише наш респондент: «До нас відносяться як до виродків, й те, що ми хочемо повернутися до України, породжує додаткове, зверхнє ставлення. Карантину тут взагалі немає. Хоча адміністрація боїться захворіти. Єдиний карантинний захід – це обмеження побачень та посилок. Й взагалі, у всьому тут все відкотилося набагато років назад». Повідомлення про погром в Єнакіївській колонії № 52 із знущаннями над засудженими та навмисним зіпсуванням усіх запасів продуктів, який влаштував спецназ 29 квітня, красномовно підтверджує наведене свідчення засудженого. На нашу думку, ці факти мають стати предметом вивчення моніторингових місій ООН та ОБСЄ та обговорення в Нормандському форматі.

Можна очікувати, що з появою коронавірусу в пенітенціарних установах адміністрація буде краще виконувати вимоги Наказу та спільного Наказу, тим більше, що в квітні надійшли кошти на закупку ІЗЗ, миючих та дезінфікуючих засобів. Проте цих коштів вистачить лише на невеличкий проміжок часу, і проблема захисту від хвороби знову загостриться. Санітарно-гігієнічний стан пенітенціарних установ є динамічним і потребує постійного моніторингу, тому ми будемо продовжувати збирати інформацію про ситуацію в установах. Урядом внесені до парламенту законопроекти № 3397 та № 3396 про амністію та умовно-дострокове звільнення, і ми очікуємо якнайскорішого їх ухвалення, що дозволить розвантажити виправні колонії. Проте проблема забезпечення ув’язнених індивідуальними засобами захисту та проведення тестів на наявність COVID-19 залишається невирішеною. Поки тести не будуть проводитися, держава і суспільство не будуть знати реальної картини щодо стану зараження персоналу пенітенціарних установ та ув’язнених.


Проєкт ЄС «Чинимо опір катуванням, жорстокому поводженню та безкарності в Україні»


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль