пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
19.05.2020 | Андрій Григоренко
Депортовані народи

18 травня – День Національної Катастрофи кримськотатарського народу

   

18 травня 1944 року в досвітніх сутінках комуністична влада СРСР скоїла черговий варварський злочин проти людства. Того ранку почався тотальний геноцид проти корінного населення Криму.

Сьогодні багато хто забуває, що основна частина чоловічого населення Криму перебувала на фронтах Другої світової війни, а в той час раннього-ранку депортації піддалися жінки, діти і люди похилого віку. На збори НКВДисти давали людям тільки 20 хвилин. Чи варто після цього дивуватися, що смертність серед депортованих була катастрофічною. Кримські татари були депортовані в малопридатні для життя віддалені райони переважно в Середній Азії, де смертність залишалася високою ще довгі роки. Кримськотатарський народ балансував на межі повного фізичного зникнення. Одночасно комуністична влада скасувала Кримську автономію і позбавила кримськотатарський народ права на самоназву.

З моменту депортації і до 28 квітня 1956 року кримські татари перебували на становищі «спецпоселенців», які не мали права залишати місця проживання, змінювати рід занять, так само як і не мати можливості отримувати освіту рідною мовою.

Але зняття режиму «спецпоселенців» не привело до політичної реабілітації від наклепу, якій звели на народ. Не отримали кримські татари і права на репатріацію в рідний Крим.

Триваюча несправедливість дала поштовх до петиційної компанії, на яку влада відгукнулася репресіями, які призвели до появи загальнонародного Руху за репатріацію. Рух висунув своїх вождів і розпочав розвиток національних демократичних інституцій: загальнонародних зборів «курултай» і національної асамблеї «меджліс». Кримськотатарський народ також став важливим елементом громадського руху за права людини. Роки самовідданої ненасильницької боротьби за свої права згуртували і загартували кримськотатарський народ, а відновлена українська незалежність надала повне юридичне право на репатріацію кримських татар на історичну батьківщину. За роки під українською юрисдикцією національне життя кримськотатарського народу почало бурхливо розвиватися. На жаль, українська адміністрація в Києві не завжди адекватно ставилася до загальнонаціональних інтересів, так само як і до інтересів корінного народу Криму. Незважаючи на очевидність встановлення кримськотатарської національної автономії і юридичного визнання курултаю та меджлісу, київська адміністрація невиправдано зволікала, що пізніше сприяло трагічним подіям російського нападу на Україну.

Лютий 2014 року приніс до Криму і України війну. Другий раз в історії російський колоніальний чобіт вторгся на кримську землю. Війна принесла сльози і кров усій Україні, але особливо жорстоко вона обійшлася з кримськотатарським народом. Практично всі аспекти кримськотатарського національного відродження були розтоптані. Кримськотатарське телебачення, радіомовлення і преса були примушені до переміщення на континентальну частину України. Лідери кримського національного руху були депортовані або змушені залишити півострів, релігійні свободи обмежені, так само як і освіта кримськотатарською та українською мовами. Разом з російськими окупантами повернулися політичні репресії, загадкові викрадення людей і політично мотивовані вбивства.

18 травня 2020 року сьомий траурний день під покровом окупаційної чорної сили. Проте надія на звільнення не вмирає і тим, хто скоїв злочини проти людства, доведеться рано чи пізно відповідати за них, а російському народу ніколи більше не вдасться відкрутитися від відповідальності за свою державу – бо вони відають, що творять.

18 травня 2020 року

Andrew P. Grigorenko
President of General Petro Grigorenko Foundation
www.grigorenko.org

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль