пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
04.06.2020 | Харківська правозахисна група
Кримінально-виконавча система

Критика законопроекту про амністію №3397 є несправедливою!

Фото з сайту European Prison Litigation Network
   

Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України (далі – Головне управління або Управління) на вказаний проект Закону України вказує на те, що експерти підійшли до проекту формально та з позитивістських позицій. Під час аналізу проекту експерти Головного управління упустили з виду основну функцію та мету інституту амністії. Амністія завжди була і залишається актом прощення, проявом гуманізму та орієнтована на головну цінність держави – людину. Саме людина визначається найвищою соціальною цінністю України відповідно до положень ст. 3 Конституції України. Отже, постановка питання: навіщо звільняти за амністією тих, хто засуджений до покарань не пов’язаних з позбавленням волі, вказує на ігнорування експертами Управління функцій та мети амністії та нерозуміння її основного змісту.

Крім того, метою прийняття законопроекту, як зазначено у пояснювальній записці до проекту, є запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в установах виконання покарань, зменшення кількості осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань, заощадження бюджетних коштів, що витрачаються на утримання засуджених, а також забезпечення можливості створення належних умов відбування покарання для осіб, які продовжуватимуть перебувати в установах виконання покарань. Саме з цією метою проект орієнтований на максимально можливу кількість осіб, яких можна звільнити з кримінально-виконавчих установ. Це є нормальною практикою, яка зрозуміла, визнана і отримала поширення під час пандемії у всьому світі.

У світі є загальновизнаним факт наявності високого ступеню загрози життю людини від вказаної хвороби. З метою захисту від COVID-19 велика кількість держав вдалася до безпрецедентних заходів безпеки. І лише експерти Головного управління не розуміють: навіщо всі ці заходи? Навіщо звільняти найменш небезпечних та найбільш уразливих засуджених? Основним аргументом є непряма вказівка на те, що звільнені особи можуть вчинити повторний злочин. Але хіба реальна загроза захворювання в кримінально-виконавчих установах, де держава не здатна забезпечити нормальні умови тримання, не більша ніж примарна можливість, припущення того, що звільнені особи можуть вчинити повторний злочин? До того ж, слід поставити питання: відбування всього строку покарання виключає можливість вчинення повторного злочину? Здається, що нерозуміння та не врахування загальних тенденцій «результативності» кримінальних покарань, не дали авторам зауважень можливості і згадати про гуманність, і комплексно підійти до аналізу законопроекту.

Розглянемо зауваження Головного управління по пунктах:

1. Стосовно першого зауваження фахівці Управління зазначають, що підхід суб’єкта права законодавчої ініціативи виглядає дещо нелогічним, оскільки, з одного боку, метою законопроекту визначено запобігання поширенню хвороби COVID-19 серед осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань, а з іншого – пропонується амністувати й тих осіб, покарання яких жодним чином не пов’язане з їх перебуванням у даних установах. При цьому, відкритим залишається запитання, яким чином звільнення від відбування покарання, наприклад, у виді громадських або виправних робіт, штрафу, службових обмежень для військовослужбовців сприятиме непоширенню хвороби COVID-19 на території України.

У зв’язку з цим зауваженням, хотілося б звернути увагу авторів висновку і нагадати, що амністія, перш за все, є актом прощення і гуманізму. Крім того, що вона є конкретним запобіжним інструментом у ситуації, що склалася у зв’язку з пандемією, амністія залишається проявом довіри до засудженого з боку держави і наданням можливості йому виправитися. В цьому місці авторам висновку необхідно звернутися до кримінально-виконавчого законодавства і згадати, що саме є метою виконання покарань. Потрібно розуміти, що закони приймаються не тому, що їх приймають. Вони приймаються у людському суспільстві для людей і заради них. Розуміння комплексності правотворчої діяльності, її морально-етичної складової є не менш важливою річчю, аніж вмілі маніпулювання нормами права. Додатковим аргументом також може слугувати той факт, що амністія не оголошувалася вже чотири роки. Це також є ознакою антигуманного характеру державної політики, яка суперечить положенням Конституції України. Отже, звільнення засуджених від покарань, які не пов’язані з позбавленням волі, не можна розглядати як «недолік» проекту.

2. Стосовно другого пункту зауважень, треба зазначити, що фахівці Головного управління не взяли до уваги положення ст. 9 проекту № 3397, в якій наведений широкий перелік тих, хто не підлягає звільненню за цим законом. Відповідно до змісту ст. 9 особи, засуджені за корупційні злочини не підлягають звільненню.

Крім цього, проект № 3397, якщо він стане законом, не відміняє та не зупиняє дію ст. 86 КК, і тому ніякої колізії виникнути не може. Ці закони не суперечать один одному. Стаття 86 КК встановлює загальне правило, яке ані скасовується проектом № 3397, ані змінюється ним. Закон «Про амністію 2020 року» не регулює загальних положень застосування амністії. Він є актом конкретної і обмеженої дії. До речі, у юридичній науці під колізією правових норм прийнято розуміти розбіжність або суперечність між нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті ж або суміжні правовідносини. Загальні правила застосування амністії і конкретний закон про амністію не можуть бути колізійними нормами, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми КК і Закону України «Про застосування амністії в Україні» регулюють загальні питання застосування амністії і визначають порядок застосування амністії, а окремий закон про амністію визначає, відносно кого суди повинні розглянути питання про можливість застосування амністії. І ось саме під час судового розгляду окремих проваджень про можливість звільнення, суд вже й буде користуватися як загальними правилами застосування амністії, так і нормами конкретного закону.

3. Третє зауваження фахівців Управління знов свідчить про вибірковий і несистемний підхід до надання заперечень. Запроваджуючи амністію (яка, нагадуємо, є актом гуманізму та спрямована на зменшення ризику розповсюдження небезпечного захворювання), суб’єкт законодавчої ініціативи намагається досягти саме сформульованої мети. І в цьому сенсі незрозумілим є такий принциповий підхід експертів стосовно того, з чим були пов’язані вчинені злочини: з захистом держави, чи з загальною соціальною занедбаністю людини? Якщо це захист держави, то можна амністувати, а якщо це протиправне діяння, яке вчинене особою у зв’язку з іншими обставинами, то тоді особа вже не заслуговує на прощення? Дуже дивна позиція і дивне розуміння гуманізму. Здається, що експерти Управління розуміють гуманізм, як своєрідну валюту, яка обмінюється на «чемний» фон, на тлі якого вчинено кримінальне правопорушення.

 Стосовно традиційного звільнення учасників АТО, то по-перше, воно не є традиційним, оскільки з моменту початку АТО відбулося лише дві амністії, а по-друге, ці люди (учасники бойових дій) дійсно отримали нелегкий психологічний досвід і деякі з них насправді опинилися у непростих умовах існування з наявною «звичкою» насильницького шляху вирішення своїх життєвих завдань. До речі, багато в чому саме держава не змогла підтримати таких осіб, і, можливо, амністія – це один з шляхів надання їм другого шансу.

4. Четверте зауваження цілком ґрунтується на нефаховому розумінні «небезпечних злочинців». Експерти, які надають висновки на рівні законів, повинні виходити з високого рівня правосвідомості і розуміти мету покарання, порядок звільнення за амністією та наслідки такого звільнення, пам’ятати, що у ситуації з пандемією йдеться перш за все про гуманізм. А наданий авторами зауважень відгук свідчить про те, що при його формулюванні автори виходили з твердження: «як би чого поганого не вийшло». Такий підхід не може бути визнаний фаховим та таким, що здатен визначати і впливати на недоліки проекту.

5. Стосовно п’ятого зауваження можна вказати, що експерти надто часто використовують оборот: «може бути» або «можна не так зрозуміти». Але по-перше, ці припущення ні на чому не ґрунтуються, оскільки самі експерти при наданні коментарів вірно тлумачать норми, а по-друге, наявність окремих технічних недоліків проекту не може вказувати на його загальну неприйнятність.

6. Стосовно шостого зауваження вважаємо за необхідне звернути увагу авторів на наявність інститутів пробації та соціальної адаптації звільнених осіб, які повинні працювати без додаткової згадки в законі про амністію. І тому за цією підставою також не може розглядати проект як неприйнятний. Але як додаткова норма, вона дійсно могла би стати до нагоди, як додаткове нагадування про те, що уповноважений орган пробації та суб’єкти соціального патронажу повинні виконати свої функції належним чином.

Підсумовуючи, хотілося б висловити велике здивування та занепокоєння наданим висновком, з якого вбачається надто формальний та дискретний підхід до питання амністування засуджених, нерозуміння суті амністії, небажання конструктивного розгляду проекту № 3397, проведення антигуманної та навіть жорстокої політики відносно розглядуваного проекту і тих осіб, які можуть уникнути загрози (в тому числі й життю) у разі його прийняття. Вважаємо, що наданий висновок потребує критичного ставлення та переосмислення, а також не повинен бути підставою для відхилення проекту і затягування процедури його прийняття.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль