пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
06.07.2020 | Наталка Ковальчук
Погляд

Від провалля комунізму до прірви «русского мира»?

Меморіял жертвам комунізму у Празі. Фото з відкритого джерела
   

Останнім часом у Facebook кілька разів зустрічала світлину меморіалу жертвам комунізму у Празі. Такі меморіали споруджені по всьому світі. Є вони і в Україні. Але, здається, саме празька композиція виглядає найбільш моторошно.

Вона складається з семи оголених чоловічих скульптур, які спускаються сходами. Лише одна скульптура цілісна. У всіх інших присутні ознаки руйнування: розломи, відсутність кінцівок. Це символізує фізичні та психічні страждання жертв політичних репресій комуністичного режиму, але також і їхні мужність та стійкість.

Скульптура, дійсно, викликає психологічний дискомфорт. Навіть коли споглядаєш на світлині. А якщо побачити її в натуральному вигляді, ці, негативні, відчуття, вочевидь, ще сильніші.

А втім, хіба життя за тоталітарного режиму не викликало психологічного дискомфорту, а нерідко й не було моторошним?

Відрізані від усього світу залізною завісою, радянські люди жили в своєму обмеженому просторі, де єдина поштова адреса була – «мой адрес Советский Союз».

Так, хтось прилаштувався до тієї системи, і йому комфортно було ні про що не думати, виконувати п’ятирічку за чотири роки, на гасло «партия сказала: „Надо!“» бравурно відповідати: «Есть!».

Але ті, хто думав, хто не хотів жити у світі, де за вільне слово могли запроторити на Соловки? Кому за намагання навіть не змінити докорінно комуністичний устрій, а зробити його хоча б трохи людянішим, ставили «прослушки» у житло? Кого гнобили за будь-яку особисту думку, яка йшла врозріз з «політикою партії»? Кого звільняли з роботи або навіть піддавали суду за намагання відстояти свої найелементарніші права?

Насправді радянський тоталітаризм усіх своїх підданих звів до стану жертв, він робив людей психологічно оголеними, як оті скульптури зі згаданого меморіалу. Комуністична ідеологія втручалася у особисте життя, залазила у душу, формувала викривлену реальність.

Люди, які не бачили нічого кращого від комуністичної диктатури, вважали її найдемократичнішим устроєм і співали веселих пісень про своє прекрасне життя, навіть не розуміючи, що та дорога, якою вели їх очільники комуністичного тоталітаризму, йшла навіть не до дна – у прірву.

В силу певних історичних подій ми все ж відійшли від краю комуністичного провалля і змінили напрямок руху. Але «чорна діра комунізму» все ще дуже близько. І для декого з наших співгромадян видається привабливою, навіть викликає ностальгію.

От, скажімо, у соціальних мережах час від часу доводиться зустрічати пости про те, як добре було жити за часів СРСР, або світлини з радянського минулого. І хоч підписані вони на кшталт «щаслива пора», чи «чудові роки», та насправді теж демонструють той психологічний стан, у якому перебували радянські люди. Навіть діти, навіть на фото з відпочинку люди стоять так, ніби їм наказали стояти «струнко» і тримати руки «по швах», ніби вони затиснуті у якісь незримі рамки.

Згадалося про це все після ознайомлення з недавнім соціологічним опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології. Воно також продемонструвало ностальгію за СРСР у певної частини українського населення. За його даними, третина українців (33,5 %) все ще шкодує про розпад СРСР.

Як зазначається, 35 відсотків опитаних вважають, що перебування у складі Радянського Союзу принесло України більше користі, ніж шкоди, а 28 відсотків думають, що навпаки.

Ці показники відрізняються від тих, які показало схоже опитування у 2013 році. Тоді про користь від перебування у складі СРСР заявляли 48 відсотків опитаних, про шкоду – 18.

Звичайно, позитивний поступ є. Але він достатньо невеликий і свідчить про певну живучість комуно-радянської ідеології серед українців. І здається, ця прихильність до комунізму сьогодні переходить у нову небезпечну фазу, і може прямо привести від тоталітарного провалля до прірви «русского мира».

Адже дані того самого опитування свідчать, що люди, які жалкують за Радянським Союзом, разом з тим певною мірою є й прибічниками проросійських політичних сил. Причому, в тому числі, й того сегменту українського політикуму, який демонструє радикальні проросійські погляди. І який напряму або опосередковано пов’язаний з Кремлем.

Тобто, схоже на те, що насправді сум за комунізмом добре таки підживлюється московською і промосковською пропагандою і розбавляється ідеологією «русского мира».

Працюють на це не тільки ворожі пропагандистські засоби впливу, а й ті, які діють на території самої України. Це й інформаційні ресурси як друковані, так і електронні. Це й проросійські організації, які, до речі, створюються і зараз, у час російської агресії проти нашої країни, і багато інших чинників, про які ми, можливо, навіть не здогадуємося.

Як з’ясувалося, «поживне середовище» для такого впливу – найбідніші українці, серед яких 56 відсотків виявилися симпатиками СРСР, люди з низьким рівнем освіти, та громадяни похилого віку (старше 70 років) – 50 відсотків.

До речі, це опитування вже аналізують експерти. Перші висновки не дуже втішні, але загалом очікувані. На місцевих виборах, які наближаються, суттєвий вплив можуть отримати проросійські сили. І це дуже невтішний результат.

Ми й сьогодні на прикладах деяких територіальних громад, зокрема й обласних міст, спостерігаємо, як проросійські органи самоврядування діють як «п’ята колона», відверто ігнорують українське законодавство і більш чи менш відверто демонструють свою прихильність до Кремля.

І поки що відкритим залишається запитання: чи не станеться так, що ностальгію за радянським часом ворожі сили використають для спроб повернути нас від здобутків демократії знову на ті сходи, які ведуть у прірву? Неважливо – комуністичного тоталітаризму чи агресивного «русского мира».


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль