пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
07.07.2020 | Ірина Скачко
Погляд

Про кількість, якість і розбещеність

Designed by Bearfotos / Freepik
   

Кажуть, це була інформаційна атака. Кажуть, пані Третьякова зовсім не те мала на увазі. І не вона, а нобелівський лауреат. І взагалі уже вибачилася. Та й часу відтоді, коли спалахнув скандал, багато спливло. Але мова в цьому тексті не про голову комітету Верховної Ради з питань соцполітики та захисту прав ветеранів Галину Третьякову. Не тільки про неї. А про те, що політики люблять розповідати нам, як жити правильно. І мене це лякає.

По роботі і за власними переконаннями я регулярно беру участь у таких заходах як Марш за права жінок чи Харків-Прайд. Зазвичай праворадикальні хлопці у чорних сорочках (певно, що майбутні політики) проводять десь дуже поруч альтернативні мітинги за традиційні цінності – велику багатодітну українську родину, в якій мама не по правозахисних мітингах вештається, а чемненько водить дітей до церкви. На їхню думку, феміністки, лесбійки, чайлдфрі – то найбільша загроза нації. Хлопці в умовних чорних сорочках намагаються виховувати умовних «не таких» підлітків, бризкаючи їм в обличчя з газового балончика, наприклад. У мене троє дітей. Мені часто хочеться сказати цим праворадикальним хлопцям: «Облиште мене зі своїм генофондом, для нього я зробила все. За себе і за оту дівчину-чайлдфрі. Тож її так само облиште зі своїми газовими балончиками».

Втім, менш радикальні та більш дорослі можновладці – коли-неколи, а й також дорікнуть українцям, що, мовляв, народжуваність падає, нація гине, майте совість, плодіться вже, а не закликайте до ухвалення Стамбульської Конвенції. Вони точно знають, як правильно.

А буває, що політики беруться виховувати людей трохи з іншого боку. «Економічний сенс розбещує людину в моральному сенсі», – вважає голова комітету Верховної Ради з питань соцполітики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова. Мабуть, мається на увазі, що багато українців, отримуючи соціальну допомогу, навіть не намагаються заробляти гроші – так звикають жити на дурничку, за державний кошт. Всім же відомо, які величезні в нашій країні соцвиплати. Майже як у США. І дітей народжують заради грошей – дітей здебільшого «неякісних» (момент, який викликав найбільше емоцій у глядачів нещасливого ролика, який злили в інтернет, але термін, дійсно, належить нобелівському лауреату Геррі Беккеру). І ці діти потім, мовляв, сідають на публічні кошти. Точна цитата має такий вигляд: «Коли ми надаємо такі кошти, які використовуються родиною, і народження дитини відбувається не для того, щоб надати їй рівні права, освіту і таке інше, а народжують дитину для того, щоб отримати матеріальну допомогу, то ми отримуємо – я скажу так жорстко – ми отримуємо дітей дуже низької якості, це призводить до того, що вони теж сідають на публічні кошти». 

Але річ у тому, що деякі неблагополучні родини, може, з огляду на корені свого неблагополуччя, і використовують кошти не за призначенням (і за цим мають слідкувати відповідні органи), але дітей вони народжуватимуть і без соціальної допомоги. Знову ж таки з огляду на своє неблагополуччя. Тільки жити цим дітям буде ще важче. 

Заборонити «незаможним» сім’ям народжувати дітей? Пані Третьякова наводить приклади з історії, як інші нації «викорчовували елементи, які не є захисниками і годувальниками». Один британський заступник міністра соціальної політики, мовляв, закликав стерилізувати тих, хто хоче отримувати соціальну допомогу, а у Сингапурі взагалі стерилізували жінок без вищої освіти. Там трохи не так було, кажуть, але такенькі собі приклади для XXI сторіччя. 

Я дивлюся на кількість своїх дітей і думаю про їхню якість. Дивлюся на сусідських дітей. Там їх четверо. І мама без вищої освіти. І субсидію час від часу беруть. Але діти ніби «якісні» – якось батьки викручуються. Але на старті сімейного життя мої сусіди, мабуть, були схожі на «елемент» нації, який, на думку деяких політиків, потребував викорчовування. І знайомий художник – теж не «атлант, що розправив плечі». Сьогодні гроші є, завтра нема. Елемент, одним словом.

Хто має взяти сапку в руки?

Тільки той, хто заробляє гроші або захищає державу, має право на гідне життя, каже пані Третьякова. Але, зазначимо, в ідеалі людина, що забезпечує себе сама, і допомоги не потребуватиме. А вчитель у нашій країні, припустимо, грошей заробляє… ну так собі заробляє. На якісну дитину, за Геррі Беккером, може і не вистачити. 

Мене лякають політики з чітким уявленням про те, яким має бути справжній українець – хоч з національно-традиціоналістського, хоч з економічного погляду. Справа в тому, що люди просто живуть. Народжують дітей, іноді замислюючись над їхньою кількістю і якістю, а іноді ні – «аби здоровенькі були». І це нормально. Або вирішують взагалі не народжувати дітей, робити кар’єру чи подорожувати. І це теж нормально. Платять податки. Розраховують на допомогу держави. Людей не розбещує ані Стамбульська конвенція, ані соціальна політика.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль