пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
16.07.2020
Кримінально-виконавча система

Звернення політв’язнів до керівництва держави у зв’язку з протидією поширенню COVID-19 у пенітенціарних установах

Depositphotos
   

Президенту України В. О. Зеленському
Голові Верховної Ради України Д. О. Разумкову
Народним депутатам України

Шановний пане Президенте! Шановний пане Голово Верховної Ради! Шановні народні депутати України!

Звертаємось до вас у зв’язку з протидією поширенню COVID-19 у пенітенціарних установах України. Одразу зазначимо, що ми не віримо офіційним даним щодо захворюваності, які публікує з 24 квітня Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України. Не може такого бути, що захворіли лише 4 в’язні, 6 медичних працівників та 27 працівників персоналу установ – загалом 37 людей, з яких одужали 32. При цьому проведено лише 633 тести.

Ці дані свідчать, що, по-перше, тестування засуджених та осіб, узятих під варту, вочевидь не проводяться взагалі, навіть тих, хто був у контакті з працівниками, які захворіли. По-друге, дані про кількість працівників персоналу, що захворіли, є вкрай сумнівними. Важко очікувати, що вони будуть такі малі (в тисячу разів менші!) з огляду на динаміку зростання захворюваності в країні та ідеальні умови для розповсюдження коронавірусу в СІЗО та установах виконання покарань.

Приклад з Дарницьким інтернатом для дівчат, де був встановлений діагноз у однієї працівниці і провели тестування всім, є вражаючим. Позитивний результат тесту виявився у 81 людини. А що було б, якби таке тестування провели всім працівникам та ув’язненим, наприклад, Кропивницького СІЗО, де захворіло 4 людини? Це показало би реальний рівень захворюваності хоча б в одній установі.

Фактично пенітенціарні установи, де працює приблизно 28 тисяч персоналу, відбувають покарання близько 33 тис. засуджених, а в СІЗО та установах виконання покарань з функціями СІЗО утримується близько 20 тис. в’язнів, майже повністю виведені з-під державного моніторингу та контролю.

Максимально можливе звільнення в’язнів як засіб запобігання пандемії COVID-19 є загальною рекомендацією усіх міждержавних організацій і фактично єдиним засобом пом’якшення наслідків хвороби, оскільки жодна тюремна система в світі не впоралася з викликами пандемії. Тільки після цього з’явиться шанс для ефективного запобігання розповсюдженню хвороби. Ув’язнених звільнили в різний спосіб – по амністії, через помилування або умовно-достроково щонайменше 26 країн у світі, в тому числі й зі жорсткими політичними режимами (наприклад, в Ірані). В Європі цю політику підтримали Німеччина, Франція, Італія, Австрія, Португалія, Кіпр, Бельгія, Норвегія, Велика Британія (особливо Північна Ірландія і Шотландія), Ірландія, Словенія, Албанія, Білорусь, Азербайджан, Туреччина. В Сполучених Штатах звільнено більше 40 тис. засуджених.

Міністерство юстиції розробило за участю експертів Харківської правозахисної групи два законопроєкти – про амністію та умовно-дострокове звільнення, 24 квітня Кабінет міністрів їх схвалив, і 27 квітня вони були внесені урядом на розгляд парламенту за р. н. 3397 та 3396.

Якщо законопроєкт № 3397 буде ухвалений, то будуть звільнені частина неповнолітніх засуджених, вагітні жінки, жінки з дітьми до 5 років, люди пенсійного віку, інваліди 1 та 2 групи, а також ті, що відбувають покарання за нетяжкі злочини, злочини середньої тяжкості, ненасильницькі злочини і вже відбули певну частину покарання за призначеним судом вироком. Законопроєкт містить довгий перелік статтей Кримінального кодексу щодо злочинів, у разі скоєння яких амністія неможлива. Тобто засуджені за насильницькі тяжкі та особливо тяжкі злочини амністії не підлягають. Загалом буде звільнено приблизно 3 000 засуджених (9 % від загальної кількості засуджених).

У законопроєкті № 3396 пропонується на період карантину зобов’язати установи виконання покарань у 3-денний термін з моменту настання права на умовно-дострокове звільнення подавати заяви про УДЗ до суду, а якщо суд погодиться з адміністрацією установи, що УДЗ застосувати не можна, то УДЗ не буде застосоване. Якщо він буде прийнятий, то по УДЗ звільниться приблизно 10–12 тис. засуджених.

Амністія завжди була і залишається актом прощення та милосердя. До 2011 року вона була щорічною, потім її оголошували в 2014 та 2016 роках. Відсутність амністії протягом чотирьох років є ознакою антигуманного характеру державної політики, яка суперечить положенням Конституції України, отже, тільки з цієї причини вона є необхідною. УДЗ – це захід, передбачений Кримінальним кодексом. Ми добре знаємо, що його застосовували не більше, ніж у 35 % випадків, тому що адміністрація вимагає хабарі за позитивну характеристику та відсутність дисциплінарних покарань протягом року. Проте в умовах пандемії значення і амністії, і УДЗ стає ще більшим: це не тільки засоби рятування від смертельної хвороби, але й запобіжники проти поширення COVID-19 в установах виконання покарань, вони сприятимуть створенню належних умов відбування покарання в цих установах та проведенню пенітенціарної реформи.

Проте тільки 17 червня профільний комітет парламенту розглянув ці законопроекти і відправив проєкт № 3397 на доопрацювання, а проєкт № 3396 взагалі відхилив!

Таке рішення пояснюють тим, що Президент проти ухвалення цих законопроєктів, бо це непопулярний захід, який погане вплине на його рейтинг, і в парламенті вважають, що внаслідок цього шанси на їх ухвалення відсутні.

Складається враження, що у тих, хто приймає рішення, немає жодного розуміння, яку велику загрозу несе сплеск коронавірусу в пенітенціарних установах – не тільки для в’язнів та персоналу, а й для населення тих місцевостей, де установи знаходяться. Можна очікувати й украй негативну реакцію і ув’язнених, і персоналу. Ми не хочемо повторення італійського сценарію, де були масові бунти в тюрмах, а персонал відмовився працювати.

Отже, якщо керівництво держави всерйоз каже про боротьбу з поширенням COVID-19, воно просто зобов’язане проводити тести в’язням та персоналу в установах, де є підтверджений діагноз, державним коштом і терміново розглянути заново законопроєкти 3397 та 3396. Незручно навіть нагадувати норми статті 3 Конституції, що життя і здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю і що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, та статті 24 – що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Бо ставлення керівництва держави до коронавірусу в пенітенціарних установах, яке демонструється, показує, що ці норми Конституції сприймаються ними як лише лицемірні та пустопорожні декларації.

З повагою,

Політв’язні радянського періоду:

Мустафа Джемілєв, 1966–1967, 1969–1972, 1974–1977, 1979–1982, 1983–1986
Мирослав Маринович, 1977–1987
Василь Овсієнко, 1973–1988
Микола Горбаль, 1970–1977, 1979–1988
Богдан Горинь, 1966–1968
Олекса Різників, 1959–1961, 1971–1977
Олесь Шевченко, 1980–1987
Микола Кульчинський, 1969–1972
Йосиф Зісельс, 1978–1981, 1984–1987
Кузьма Матвіюк, 1972–1976
Богдан Чорномаз, 1972–1975
Раїса Руденко, 1981–1987
Зорян Попадюк, 1973–1987
Інна Чернявська-Набока, 1981–1984
Лариса Лохвицька, 1981–1984
Леонід Милявський, 1981–1984
Орина Сокульська, вдова політв’язня Івана Сокульського та сестра політв’язня Ярослава Лесіва, голова Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих

Політв’язні у 2014–2020 роках:

Микола Карпюк
Олег Сенцов
Володимир Балух
Євген Панов
Роман Сущенко
Ахтем Чийгоз
Ігор Козловський
Станіслав Асєєв
Ігор Мовенко


Публікація підготовлена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Погляди, висловлені в цій публікації, належать авторам і можуть не збігатися з офіційною позицією Міжнародного фонду «Відродження»


Проєкт ЄС «Чинимо опір катуванням, жорстокому поводженню та безкарності в Україні»


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль