MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Звернення політв’язнів до керівництва держави у зв’язку з протидією поширенню COVID-19 у пенітенціарних установахCOVID-19: КЗК видає подальшу заявуУ Кропивницькій колонії № 6 від СOVID-19 помер в’язеньТестування у в’язницях, амністія та умовно-дострокове звільнення. Чи будуть?Міжнародні інструкції та рекомендації щодо запобігання і контролю над COVID-19 у в’язницяхОнлайн-дискусія «Проблематика відбування кримінальних покарань в Україні»Запобігання поширенню COVID-19 в пенітенціарних установах очима ув’язненихЧи готова кримінально-виконавча система України до протидії коронавірусу?Необхідні невідкладні заходи для запобігання поширенню COVID-19 в пенітенціарних установахПро реакцію на статтю «Коронавірусу в тюрмах немає. Але він є»Коронавірусу в тюрмах немає. Але він є (оновлене)Заходи проти поширення епідемії COVID-19 в пенітенціарних установах УкраїниПро заходи, що здійснюються для запобігання COVID-19 в установі, де перебуваєте ви або близька вам людина (ОПИТУВАЛЬНИК)Загальні настанови та рекомендації щодо запобігання та контролю над поширенням COVID-19 у в’язницяхНаказ про затвердження плану протиепідемічних заходів у місцях несвободиДва нормативні акти щодо карантину в місцях несвободиCOVID-19: Випуск Комітету Ради Європи із запобігання катуванням та поганому поводженню «Виклад принципів відносно поводження з людьми, позбавленими волі»Звернення європейських НУО щодо COVID-19 у тюрмахУряд має захистити від коронавірусу місця несвободиРеформа кримінально-виконавчої медицини: генпрокурор вимагає від прем’єр-міністра негайного втручання

Право на охорону здоров’я у в’язницях протягом пандемії COVID-19

27.07.2020   

Правовий інструктаж, підготовлений Ініціативою правосуддя відкритого суспільства для допомоги юристам у відстоюванні та судовому розгляді права засуджених на доступ до медичної допомоги протягом пандемії COVID-19

Липень 2020


Зміст

Вступ та мета інструктажу
A. Доступ до охорони здоров’я є основоположним правом засуджених
B. Загальні принципи
C. Профілактична медицина
Освітня інформація та контрольна роль медичного персоналу
Особиста гігієна
Гігієна навколишнього середовища
Перевірки
Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ)
D. Доступ до лікування та ліків
E. Фізична дистанція, медична ізоляція та контакт з зовнішнім світом
F. Зобов’язання розслідувати смерті у в’язниці
G. Необхідність підвищення прозорості


Вступ та мета цього інструктажу

1. Цей юридичний інструктаж містить огляд міжнародних та регіональних правових стандартів, які гарантують доступ до охорони здоров’я у в’язницях. Застосовуючи перспективи охорони громадського здоров’я до цих стандартів, а також у світлі політики та напрямку, завданого органами охорони здоров’я, у тому числі Всесвітньою організацією охорони здоров’я, інструктаж наводить конкретні заходи, які Ініціатива правосуддя відкритого суспільства вважає доречними для введення державами для захисту права на життя та здоров’я ув’язнених у контексті пандемії COVID-19.

2. COVID-19 є інфекційним захворюванням, викликаним гострим респіраторним синдромом коронавірусу 2 (SARS-CoV-2). Вірус може поширюватися через крапельки з носа та рота, коли люди чихають, кашляють або розмовляють, і може досягати осіб, які знаходяться у безпосередній близькості[1]. Тому Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендувала зберігати дистанцію щонайменш в один метр (три фути) між людьми та уникати утворення натовпу[2]. Спалах пандемії коронавірусу COVID-19, на початку 2020 року, призвів до того, що держави вжили екстрені заходи для захисту населення від зараження. Були виявлені вразливі групи, які в більшій мірі ризикують заразитися, і органи охорони громадського здоров’я закликали держави вжити спеціальні заходи щодо цих вразливих груп. Люди, позбавлені волі, і зокрема ув’язнені, також є серед вразливих груп, беручи до уваги переповненість значної кількості в’язниць, труднощі при забезпеченні фізичної дистанції, часто погані умови тримання та погану вентиляцію у в’язницях, і значну кількість ув’язнених у вразливому стані здоров’я[3]. Більше того, розповсюдження інфекційних захворювань становить проблему для громадського здоров’я особливо у тюремному середовищі[4], де захворювання можуть поширюватися швидко через високу концентрацію осіб у задушливих приміщеннях[5]. Як підкреслює ВООЗ, зусилля щодо контролю за COVID-19 у більш широкому суспільстві можуть призвести до невдачі, якщо не будуть вжиті сильні заходи у в’язницях та інших місцях позбавлення волі[6]. Хоча інші інфекційні захворювання, такі, як туберкульоз та ВІЛ, нерідко зустрічаються у в’язницях, COVID-19 є виключно небезпечним через його дуже заразливий характер, його присутність та розповсюдження в усіх сегментах суспільства та його новизну. Незважаючи на небезпеку, яку становить COVID-19, можна отримати уроки з профілактики та боротьби з іншими інфекційними захворюваннями, і конкретні заходи можна та необхідно пристосувати до проблем, які викликає цей новий вірус.

3. Міжнародне право передбачає, що ув’язнені мають право на життя, право бути захищеними від катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, а також право на доступ до медичного обслуговування. Тому держави повинні вжити відповідні заходи для захисту ув’язнених від COVID-19. Першочерговим пріоритетом повинно бути встановлення дистанції між ув’язненими. Численні міжнародні правозахисні організації закликали до значного зменшення кількості ув’язнених осіб, шляхом зниження кількості  нових осіб, які приймаються до пенітенціарних установ, застосування альтернатив позбавленню волі та прискорення дострокового, умовного або тимчасового звільнення ув’язнених[7]. Для створення достатнього простору для ув’язнених у контексті COVID-19, держави можуть керуватися мінімальними стандартами[8] та «бажаними» вищими стандартами[9], розробленими Європейським Комітетом з питань запобігання катуванню (КЗК) Для визначення житлового простору для одного ув’язненого[10]. КЗК неодноразово критикував використання приміщень, які вміщують багато осіб і часто мають погану вентиляцію та поганий доступ до санітарного обладнання. Ці приміщення можуть стати осередками зараження COVID-19 через тісну близькість ув’язнених та кількість ув’язнених в одному приміщенні[11]. При плануванні звільнення ув’язнених держави повинні звернути особливу увагу на ув’язнених, які більш за все ризикують бути зараженими, у тому числі осіб віком 65 років та старше, вагітних жінок та ув’язнених з захворюваннями легенів, серця, діабетом, хворобами крові, хронічними захворюваннями печінки або нирок, успадкованими порушеннями обміну речовин, затримками розвитку, або осіб, які мають слабкий імунітет (рак, віл, автоімунні захворювання).[12]

4. Хоча зусилля щодо зменшення кількості осіб, позбавлених волі, є життєво важливими, їх самих недостатньо. Держави також мають відповідальність щодо захисту здоров’я та життя ув’язнених, які залишаються під вартою протягом пандемії COVID-19[13].

Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Міжамериканська правозахисна система і Африканська система прав людини та народів розвинули норми та стандарти, які наводять обсяг права на охорону здоров’я у в’язницях; ці норми та стандарти встановлюють обов’язки держав у контексті пандемії COVID-19. Метою цього документу є деталізація відповідних міжнародних та регіональних норм доступу до охорони здоров’я у в’язницях та у світлі вказівок щодо охорони громадського здоров’я, формулювання конкретних заходів для втілення з метою захисту ув’язнених від зараження новим коронавірусом.

5. У розділі А документу нагадуватимуться міжнародні правові рамки права ув’язнених на охорону здоров’я. Розділ B надає огляд загальних міжнародних принципів, які регулюють доступ до охорони здоров’я у в’язницях. В розділі С будуть використані міжнародні та регіональні джерела для встановлення мінімальних стандартів, яких Держави повинні дотримуватися для належного захисту здоров’я ув’язнених. Розділ С розглядає чотири галузі профілактичної медицини, у тому числі освітню та контролюючу роль служб охорони здоров’я у в’язницях, особисту гігієну та гігієну навколишнього середовища, перевірки та засоби індивідуального захисту. Після цього документ наводить зобов’язання щодо забезпечення доступу ув’язнених до лікування та ліків, а також необхідність фізичної дистанції, медичної ізоляції та контакту з зовнішнім світом у розділах D та E, відповідно. У розділі F документ нагадує про обов’язок держав проводити належне розслідування смертей під вартою. Нарешті, темою розділу G є необхідність у нових видах прозорості у той час, коли багато моніторингових органів не можуть здійснювати свої обов’язки на місці.

6. Правила, описані у цьому документі, відносяться до усіх категорій ув’язнених[14], у тому числі ув’язнених, які ще не пройшли судові слухання (які «залишалися під вартою в силу судового наказу[15]») та засуджених ув’язнених (ув’язнених, які «були позбавлені волі після засудження»)[16]. Багато зі стандартів також застосовуються до осіб під вартою в поліції, (хоча важливо пам’ятати, що взяті під варту особи не повинні знаходитися в установах тримання у поліції протягом довгих періодів)[17]. На відміну від цього, установи іміграційного тримання, психіатричні лікарні, установи соціального обслуговування та слідчі ізолятори для неповнолітніх не включені до обсягу цього документа.

7. Ініціатива правосуддя відкритого суспільства заохочує юристів використовувати дослідження та аргументи з цього документу для підтримки національної, регіональної та міжнародної адвокатської діяльності та судочинства. Ініціатива правосуддя приклала усі зусилля для забезпечення того, щоб наведена інформація була точною. Однак, цей документ надається лише з метою інформування та не містить юридичні поради. Важливо підкреслити, що COVID-19 є новим захворюванням, і медичні експерти усе ще виявляють його характеристики та захисні заходи, які допомагають зупинити інфекцію. Тому захист права ув’язнених на охорону здоров’я повинен забезпечуватися згідно з рекомендаціями органів охорони здоров’я, поважаючи міжнародне право в галузі прав людини.

A. Доступ до охорони здоров’я є основоположним правом ув’язнених

8. Право на охорону здоров’я є основоположним правом, і кожна особа має право    на «найвищий досяжний стандарт охорони здоров’я, cякий сприяє гідному проживанню життя[18]». Доступ до охорони здоров’я також визнаний на міжнародному рівні як основоположне право ув’язнених Організацією Об’єднаних Націй (правило 24 Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими ООН)[19], Міжамериканською комісією з прав людини (принцип X принципів та передових практик з захисту осіб, позбавлених волі в Америці)[20], Радою Європи (правило 39 Європейських тюремних правил)[21], та Африканською комісією з прав людини та народів (статті 20 та 31 Керівних принципів та заходів для заборони та запобігання катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню в Африці)[22]. Держави несуть відповідальність за забезпечення охорони здоров’я ув’язнених і зобов’язані забезпечувати здоров’я та добробут осіб, позбавлених волі[23]. Держави також не можуть посилатися на економічні труднощі для виправдання тюремних умов, які не відповідають мінімальним міжнародним стандартам або не поважають гідність, притаманну людям[24].

9. Право на охорону здоров’я у в’язницях випливає також з права на життя [25] та заборони катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження[26]. В якості частини зобов’язання захищати право на життя, органи влади зобов’язані відповідати за поводження з особами, позбавленими волі, і повинні робити доречні кроки для захисту життя осіб під їх юрисдикцією[27]. Ці зобов’язання особливо гостро стосуються ув’язнених осіб, які знаходяться під повним контролем органів влади і перебувають в особливо вразливому становищі[28].

10. Заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, також широко визнається як та, що накладає на держави зобов’язання забезпечувати здоров’я та добробут осіб, позбавлених волі, шляхом, зокрема, надання їм необхідної медичної допомоги[29]. Дійсно, «неналежний рівень охорони здоров’я може швидко призвести до ситуацій, які підпадають під обсяг терміну «нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження[30]».

B. Загальні принципи

11. Забезпечення охорони здоров’я у в’язницях регулюється чотирма загальними принципами, закріпленими у міжнародному праві: еквівалентністю допомоги, необхідністю приймати до уваги конкретні потреби населення в’язниць, медичною конфіденційністю, та принципом відсутності дискримінації. Цими принципами держави повинні керуватися протягом усіх дій з метою втілення заходів для захисту здоров’я ув’язнених.

12. Під час організації служб охорони здоров’я у в’язницях держави повинні гарантувати еквівалентність догляду, що потребує, щоб медичне обслуговування надавалося ув’язненим в умовах, порівняних з умовами, якими користуються пацієнти у зовнішньому середовищі[31]. Міжамериканська комісія з прав людини закликає до застосування «найвищого можливого рівня» допомоги ув’язненим[32]. Після того, як спочатку був застосований обережний підхід до засуджених[33], Європейський Суд з прав людини (Велика Палата) зараз підтримує принцип еквівалентності допомоги, стверджуючи: «лікування, яке надається у в’язницях, повинно бути доречним, тобто, на рівні, порівняному з тим, який державні органи влади зобов’язалися надавати населенню в цілому[34]».

13. Забезпечення охорони здоров’я у в’язницях повинно також відповідати конкретним потребам тюремного населення та умовам тримання[35]. Багато ув’язнених перебувають у поганому стані здоров’я навіть до ув’язнення, і позбавлення волі часто призводить до додаткових проблем зі здоров’ям, через шок ув’язнення та нездорові умови тримання й переповненість[36]. Тому працівники галузі охорони здоров’я повинні бути знайомі з конкретними формами тюремної патології та пристосовувати свої методи лікування до умов, які накладає позбавлення волі, у тому числі у контексті COVID-19.

14. Правил медичної конфіденційності необхідно суворо дотримуватися при забезпеченні охорони здоров’я осіб, які перебувають у в’язницях[37]. Відповідно, усі медичні обстеження ув’язнених повинні проводитися так, щоб працівники в’язниці їх не чули та не бачили, якщо тільки відповідний лікар не вимагає зворотного, ув’язнених необхідно оглядати на індивідуальній основі, а не у групах[38]. До результатів  медичних обстежень та аналізів необхідно ставитися так само у контексті конфіденційності, як вважається нормальним відповідно до медичної етики в загальній медичній практиці[39]. Медичні файли повинні зберігатися під особистою відповідальністю лікаря; немедичний персонал не повинен мати до них доступ[40]. У контексті пандемії COVID-19 необхідно вживати належні заходи для запобігання стигматизації та маргіналізації заражених або осіб, які вважаються потенційними носіями вірусів[41].

15. Умови тримання у в’язницях та доступ до охорони здоров’я повинні бути гарантовані без будь-якої дискримінації на підставі раси, кольору, статі, мови, релігії, політичної або іншої думки, національного або соціального походження, майна, народження або іншого статусу[42]. Принцип відсутності дискримінації створює особливе зобов’язання: держави повинні приймати до уваги індивідуальні потреби ув’язнених, зокрема, найбільш вразливих[43]. Беручи до уваги, що пандемія погіршує існуючу нерівність та виявляє вразливості[44], ув’язнених, які більш за все ризикують захворіти на COVID-19, необхідно ідентифікувати [45] і терміново вирішити їх потреби[46].

C. Профілактична медицина

16. Відповідно до міжнародного права, охорона здоров’я у в’язницях не обмежується лікуванням хворих ув’язнених: до неї також входить соціальна та профілактична медицина[47]. Для дотримання своєї правової відповідальності при наданні соціальної та профілактичної медицини у в’язницях протягом пандемії COVID-19, держави повинні продемонструвати належне втручання у чотирьох галузях: освітній та контролюючій ролі медичного персоналу, особистій гігієні та гігієні навколишнього середовища, організації перевірок та доступу до засобів індивідуального захисту.

Освітня інформація та контролююча роль медичного персоналу

17. Стандарти ООН підкреслюють зобов’язання служб охорони здоров’я у в’язницях оцінювати, просувати, захищати та поліпшувати фізичне та психічне здоров’я ув’язнених[48]. Ці профілактичні завдання мають дуже конкретні наслідки, коли справа стосується боротьби з поширенням COVID-19. Служби охорони здоров’я у в’язницях повинні поширювати належну освітню інформацію серед ув’язнених, працівників та відвідувачів, яка охоплює такі теми, як: характер захворювання та шляхи його передачі, необхідне поводження та запобіжні заходи, які необхідно вжити (у тому числі фізичну дистанцію, використання засобів індивідуального захисту, миття рук, чищення та дезінфекція), можливі симптоми та лікування, яке буде доступним[49]. Працівники повинні отримувати конкретне тренування з інфекції COVID-19, її передання та запобігання[50]. Для ув’язнених та відвідувачів, які не знають національної мови, може бути потреба у розробленні перекладів або візуальних матеріалів для вирішення проблем мовних бар’єрів. Короткі інформаційні бюлетені, листівки, плакати та відео повинні бути розміщені у загальних приміщеннях в’язниці та у зонах, призначених для відвідувань[51]. Міжнародний Комітет червоного хреста розробив відео та додаткові матеріали на одинадцяти мовах для надання працівникам, ув’язненим та відвідувачам інформації про те, як пандемія COVID-19 вплинула на умови тримання[52].

18. Відповідно до міжнародного права, тюремна служба охорони здоров’я повинна також наглядати, регулярно інспектувати на надавати поради керівництву в’язниці щодо гігієни та чистоти установи та ув’язнених (у тому числі санітарного приладдя та доступу до проточної води), придатності та чистоти одягу та постільної білизни ув’язнених, а також вентиляції в установі[53]. У контексті пандемії COVID-19, служби охорони здоров’я повинні активно надавати поради щодо заходів з гігієни та чистоти, необхідних для захисту здоров’я ув’язнених, у світлі рекомендацій, виданих міжнародними органами та органами охорони здоров’я країни.

Особиста гігієна

19. Ув’язнені повинні мати доступ до проточної води, належної кількості ключових предметів особистої гігієни, необхідних для здоров’я та чистоти, які є безкоштовними, та доступ до належного приладдя для купання та душу[54].

20. У відповідь на пандемію COVID-19 міжнародні організації видали детальні вказівки установам кримінального правосуддя, які підтверджували, що особиста гігієна є життєво важливою для захисту прав на здоров’я та життя ув’язнених та для стримування дуже заразних захворювань, таких, як коронавірус, у тюремному середовищі[55]. У цьому відношенні вони повторюють важливість частого миття рук та рекомендують забезпечити постійний та безкоштовний [56]доступ до мила, води та особистих рушників, а також дезінфікуючих засобів для рук, коли миття рук не є можливим[57].

Гігієна навколишнього середовища

21. Держави також зобов’язані забезпечувати, щоб усі частини в’язниці, якими регулярно користуються ув’язнені, перебували у належному стані ремонту та завжди були чистими[58]. КЗК підкреслює, що «стандарт розміщення є ключовим для якості життя у в’язниці»[59], а ЄСПЛ додає, що «доступ до належно обладнаних та гігієнічних санітарних установ є життєво важливим для підтримання відчуття власної гідності ув’язнених»[60].

Загальні гігієнічні умови повинні відповідати стандарту задовільності (зокрема, у контексті належного рівня заповнення, доступу до прямого природного освітлення, доброго стану вентиляції та задовільних гігієнічних стандартів)[61], повинні відповідати усім вимогам охорони здоров’я, і повинні відповідати повазі до усамітненості[62]. Погані умови ув’язнення можуть полегшити поширення інфекційних захворювань[63].

22. В’язниці повинні прийняти конкретні правила для запобігання поширенню COVID-19. Кожному ув’язненому необхідно надати гігієнічні продукти, такі, як загальні засоби для чищення, безкоштовно[64], для того, щоб вони зберігали свій одяг та житловий простір у чистоті[65]. Це є життєво необхідним, оскільки дезінфекція навколишнього середовища є ключовою для обмеження поширення вірусу, оскільки «люди можуть заразитися шляхом доторкання до заражених поверхонь або предметів, якщо після цього вони доторкатимуться до своїх очей, носа або рота»[66]. Крім того, телефони, души, рукомийники, унітази та інші поверхні, до яких часто доторкаються, необхідно дезінфікувати між використаннями[67]. Адміністрація в’язниці повинна забезпечити, щоб такі місця та предмети, як дворове обладнання, меблі та мікроавтобуси для перевезення, чистилися та дезінфікувалися декілька разів на добу, і щоб місця, в яких знаходяться особи, хворі або з підозрою на COVID-19, ретельно чистилися та дезінфікувалися. ВООЗ також рекомендує, у контексті пандемії, щоб «чищення та дезінфекція здійснювалися постійно та правильно підготовленими працівниками»[68]. ВООЗ також постановляє, що «чищення водою та миючими засобами й засобами дезінфекції, які безпечно використовувати у в’язниці, необхідно застосовувати для загального профілактичного чищення»[69].

23. Кожному ув’язненому необхідно забезпечити окреме ліжко і окрему та достатню постільну білизну, яка повинна бути чистою при виданні, зберігатися у доброму порядку, та змінюватися достатньо часто для забезпечення чистоти[70]. Матраци, простирадла та постільна білизна повинні бути чистими та пратися з регулярними інтервалами[71]. Для вирішення ризику, який становить COVID-19, ВООЗ рекомендує прати їх звичайним милом для прання та водою або прати у машинці при температурі 60–90°C зі звичайним пральним порошком[72].

Перевірки

24. Перевірки є важливим інструментом для правильного виявлення випадків COVID-19 та уникнення подальших інфекцій. За словами ВООЗ, «зусилля щодо контролю за COVID-19 у спільноті можуть виявитися марними, якщо сильні заходи з профілактики та контролю інфекції, належні перевірки, лікування та догляд не надаватимуться також у в’язницях та інших місцях позбавлення волі»[73].

Держави повинні забезпечити «широкий доступ до перевірки…для ув’язнених…[та] працівників в’язниць»[74] і повинні розглядати ув’язнених та працівників у якості пріоритетних категорій для перевірки. Для визначення того, коли проводити перевірки у контексті пандемії COVID-19, можна позичити досвід підходів, які просували міжнародні органи для запобігання туберкульозу у в’язниці[75], беручи до уваги конкретні потреби нових ув’язнених, інших ув’язнених протягом періоду тримання, та працівників.

25. Міжнародне право в галузі прав людини одноголосно підкреслює необхідність проводити медичне обстеження ув’язнених на момент прийняття[76], «зокрема в інтересах запобігання поширенню інфекційних хвороб»[77]. Заразні ув’язнені можуть бути ізольовані на період інфекції[78]. Хоча забезпечення згоди ув’язненого до лікування є правилом, обов’язкові обстеження дозволяються, якщо вони передбачені законом, у ясно та суворо визначених виняткових обставинах, з повагою до принципу відсутності дискримінації[79]. ВООЗ та КЗК підкреслили необхідність у систематичній перевірці на туберкульоз нових ув’язнених[80].

Для запобігання поширенню COVID-19 у в’язницях, усіх нових ув’язнених необхідно, як правило, систематично перевіряти. Однак, таку систематичну перевірку може бути складно здійснити у країнах, де матеріали для здійснення перевірки недоступні загальному населенню. В якості альтернативи, як рекомендує ВООЗ, після прийняття ув’язнених необхідно перевірити на лихоманку та симптоми нижніх дихальних шляхів, та ізолювати[81], якщо вони мають симптоми, які відповідають COVID-19, або якщо вони мають попередній діагноз COVID-19 і усе ще демонструють симптоми, до тих пір, поки не буде проведено подальшу медичну оцінку та перевірку[82].

26. Перебуваючи під вартою, ув’язнені повинні мати доступ до лікаря в будь-який час та без неналежних затримок[83]. У контексті пандемії COVID-19 вони повинні мати доступ до перевірки з моменту першого прояву симптомів. Якщо ув’язнений або працівник демонструє позитивні результати, ув’язнені та працівники, які контактували з цією особою у попередні два тижні, також повинні пройти перевірку[84]. Крім того, проактивні та регулярні перевірки усіх ув’язнених можуть допомогти рано виявити спалахи інфекції та захистити ув’язнених, працівників та спільноту[85]. Масові перевірки рекомендуються ВООЗ для захисту ув’язнених від туберкульозу, але ВООЗ визнає, що така перевірка може бути неможливою у деяких середовищах через її вартість та інші логістичні перешкоди[86]. Аналогічні складності можуть виникати при перевірці на COVID-19, якщо ресурси для перевірки недоступні загальній спільноті. Однак, масову перевірку необхідно організувати у випадках, коли осередок інфекції був ідентифікований у конкретній в’язниці, або навіть у конкретному відділенні в’язниці, якщо між відділеннями немає обігу людей та товарів.

27. Необхідно також перевіряти працівників в’язниць, беручи до уваги їх постійні контакти з ув’язненими та постійні переходи з зовнішнього світу до в’язниці, або між різними в’язницями. Інфіковані працівники можуть занести коронавірус зі спільноти до в’язниці, а також зі в’язниці до своєї спільноти—таким чином посилюючи поширення. ВООЗ рекомендує систематичне вимірювання температури усіх працівників в’язниці до того, як вони заходять до в’язниці[87]; працівники, які проявляють симптоми або були у контакті з особою, яка дала позитивні результати при перевірці, повинні бути перевірені на COVID-19.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ)

28. Наразі держави застосовують різні підходи до ношення маски на публіці. Однак, встановлено, що особи, хворі на COVID-19, можуть передавати вірус до розвитку симптомів і маски допомагають зупинити поширення вірусу[88]. Відповідно до нещодавніх рекомендацій, маски необхідно носити у багатьох місцях, особливо коли неможливо зберігати рекомендовану дистанцію – наприклад, у магазинах, громадському транспорті, або інших переповнених місцях[89].

29. У в’язницях, які часто заповнені і де ув’язнені часто не можуть зберігати необхідну мінімальну фізичну дистанцію, маски, у принципі, повинні видаватися кожній ув’язненій особі, Маски класифікуються як засоби індивідуального захисту, і тому є ключовим компонентом профілактичної медицини. Маски повинні видаватися кожній ув’язненій особі безкоштовно. Як мінімум, ув’язнені повинні бути зобов’язані носити маски протягом контакту з ув’язненими з інших камер та працівниками. Маски необхідно міняти або прати відповідно до рекомендацій органів охорони здоров’я. Ці ж правила стосуються працівників, які контактують з ув’язненими.

D. Доступ до лікування та ліків

30. Міжнародне право підкреслює, що усі ув’язнені повинні мати оперативний доступ до лікування, необхідного у зв’язку зі станом їх здоров’я, в умовах, аналогічних умовам у зовнішньому середовищі[90]. ЄСПЛ додає, що вони повинні отримувати лікування, яке відповідає хворобам, які їм діагностували, як призначають компетентні лікарі, лікування повинно включати усеосяжну терапевтичну стратегію, спрямовану на належне лікування проблем зі здоров’ям або запобігання їх погіршенню[91].

Лікування повинно надаватися оперативно та контролюватися кваліфікованими медичними працівниками[92]. Якщо стан здоров’я ув’язненого потребує його переведення до лікарні, його необхідно перевести з такою оперативністю та у такий спосіб, який потребує стан його здоров’я[93]. Рішення про переведення може приймати виключно кваліфікований медичний персонал[94].

31. При застосуванні цих правових принципів, усі ув’язнені, які підозрюються у захворюванні на COVID-19 або мають підтверджений діагноз, повинні мати доступ до служб охорони здоров’я, у тому числі невідкладних, спеціалізованих медичних установ поза межами пенітенціарної системи, без непотрібних затримок, зокрема для дихальної ізоляції та лікування[95]. ВООЗ та Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) рекомендували тюремним службам розвинути тісні зв’язки з громадськими службами охорони здоров’я [96]і знати, які лікарні здатні надати спеціалізовані послуги (такі, як дихальну підтримку, відділення інтенсивної терапії). ВООЗ також зазначила, що «слід взяти до уваги протоколи, які можуть регулювати лікування пацієнтів на місці з чіткими критеріями для переведення до лікарні, оскільки непотрібне перевезення створює ризик для працівників транспорту та приймаючої лікарні[97]».

32. Ув’язнені повинні мати доступ до необхідних послуг охорони здоров’я (огляди, лікування та ліки) безкоштовно та без дискримінації на підставі їх юридичного статусу[98]. Це правило також повинно застосовуватися до надання засобів гігієни та миючих засобів і масок, оскільки вони є частиною профілактики та залишаються найкращими шляхами для запобігання поширенню вірусу у контексті охорони громадського здоров’я.

E. Фізична дистанція, медична ізоляція та контакт з зовнішнім світом

33. Забезпечення фізичної дистанції є життєво важливим для запобігання поширенню COVID-19, оскільки цей вірус може поширюватися, коли особи кашляють, чхають або розмовляють, і може досягати осіб, які перебувають у тісній близькості[99]. Конкретні заходи для досягнення фізичної дистанції також необхідні у в’язницях, але вони не повинні підривати основоположні права осіб, які перебувають під вартою[100]. Будь-яке обмеження повинно мати правову основу та бути необхідним, пропорційним, не пов’язаним з дискримінацією, обмеженим за часом, поважати людську гідність та підлягати перегляду[101]. Ув’язнені повинні отримувати всеосяжну інформацію, мовою, яку вони розуміють, про будь-які обмеження[102]. Органи влади також повинні гарантувати прозорість та постійний моніторинг будь-яких застосованих обмежень[103].

34. Дуже заразні хвороби, такі, як COVID-19, можуть потребувати ізоляції ув’язнених, які заражені або підозрюються в зараженні, для запобігання інфікуванню інших ув’язнених або працівників[104]. За словами ООН, «нездатність відокремити ув’язнених з заразними захворюваннями від інших ув’язнених може висунути питання відповідно до [права на життя]»[105]. Міжнародні стандарти пропонують інструкції щодо того, як організувати таку ізоляцію. По-перше, медичну ізоляцію слід застосовувати лише відповідно до медичної необхідності [106] і вона не повинна приймати вигляд одиночного ув’язнення[107], підстави для якого мають зовсім інший характер[108]. Принцип медичної ізоляції та її умови повинні визначатися фахівцями в галузі охорони здоров’я[109], їх не повинні ігнорувати або скасовувати немедичні працівники[110]. Ізоляція не повинна тривати довше, ніж того вимагають медичні потреби[111]. Працівники охорони здоров’я мають звертати особливу увагу на ізольованих ув’язнених[112], яким необхідно щодня забезпечувати значущий людський контакт[113]. Ув’язненому необхідно повідомити про рішення про його ізоляцію, і він повинен мати можливість повідомити третю сторону про свій стан здоров’я[114].

35. У контексті COVID-19 медична ізоляція повинна обмежуватися ув’язненими, які є зараженими або підозрюються у зараженні[115]. ВООЗ рекомендує ізолювати їх в одиночних камерах, і якщо це неможливо – розміщувати ув’язнених з аналогічними факторами ризику разом у тимчасовому карантині. Ув’язнені, які підозрюються у зараженні, повинні перебувати під медичним наглядом щонайменш двічі на добу, у тому числі для виміру температури тіла та перевірки на симптоми COVID-19[116]. Ізоляція повинна закінчитися, як тільки хворі ув’язнені одужають та перестануть бути заразними; а ізоляція ув’язнених, підозрюваних у зараженні, через чотирнадцять діб з дати останнього можливого дня підозрюваного контакту[117].

36. Згубна дія тривалого одиночного ув’язнення на фізичне, психічне та соціальне здоров’я ув’язнених була визнана на міжнародному рівні й держави були закликані обмежити його використання дуже винятковими обставинами[118]. Тому держави не повинні використовувати фактичну ізоляцію або одиночне ув’язнення в якості профілактичного заходу для забезпечення дистанції ув’язнених.

37. Міжнародні органи підкреслили, що підтримання значущих контактів з іншими людьми є важливим для добробуту ув’язнених[119]. Протягом пандемії COVID-19 для запобігання поширенню вірусу у в’язницях візити родини та друзів можуть бути тимчасово обмежені. Такі обмеження повинні бути замінені підвищеним доступом до альтернативних засобів спілкування (таких, як телефон або відеоконференції) без накладення на ув’язнених фінансового тягаря[120]. Обмеження повинні регулярно оцінюватися, у світлі розвитку пандемії в цій країні, потреб конкретного ув’язненого та умов, доступних у в’язниці. Про обмеження спілкування та альтернативні засоби спілкування з зовнішнім світом ув’язненим та їх відвідувачам необхідно чітко повідомляти мовою, яку вони розуміють, з означенням того, як довго обмеження можуть тривати[121].

38. Ув’язнені повинні мати доступ до адвоката в якості частини свого права на справедливий судовий процес і гарантії проти жорстокого поводження[122]. Доступ до адвоката є критичним для ув’язнених, які очікують суду, але також для ув’язнених, які отримали вирок, оскільки адвокат може допомогти їм вирішити занепокоєння, які вони можуть мати у в’язниці, такі, як жорстоке поводження або належний доступ до охорони здоров’я протягом пандемії COVID-19. Обмеження цього основоположного права повинні бути винятковими, і виправдовуватися переконливими підставами, основаними на індивідуальній оцінці конкретних обставин справи[123]. У контексті COVID-19 можливість ув’язнених зустрітися з адвокатом повинна залишатися, і органи влади повинні забезпечити, щоб адвокати усе ще могли конфіденційно спілкуватися зі своїми клієнтами[124].

Якщо це необхідно у світлі переконливих обставин, необхідно організовувати альтернативні заходи, такі, як відеоконференції, але вони повинні гарантувати привілеї спілкування адвоката та клієнта, конфіденційне спілкування та гарантії проти репресій та залякування[125]. Про такі обмеження та альтернативи необхідно чітко повідомляти ув’язненим мовою, яку вони розуміють, з означенням того, як довго такі обмеження можуть тривати.

F. Зобов’язання розслідувати смерті у в’язниці

39. На жаль, деякі ув’язнені вже померли від COVID-19. На основі відповідальності держав за захист життя ув’язнених та захисту їх від катування та жорстокого поводження органи влади зобов’язані розслідувати смерті, які відбулися під вартою, для встановлення фактичних обставин смерті та виявлення уроків, які слід вивчити для запобігання аналогічним ситуаціям. Ці правила повністю застосовуються до смертей, які відбулися у в’язницях протягом пандемії COVID-19[126].

40. Відповідно до встановленого права в галузі прав людини, про смерті під вартою (або незабаром після переведення з в’язниці), необхідно повідомляти органу, незалежному від тюремної системи, який уповноважений проводити неупереджені розслідування обставин та причин смерті[127]. Розслідування повинно встановити, зокрема, причину смерті, факти, які призвели до смерті (у тому числі будь-які сприятливі чинники), і чи можна було запобігти смерті[128]. Необхідно провести розтин, а адміністрації та медичній службі в’язниці слід надати висновки протоколу розтину (або хоча б інформацію про причину смерті), а також результати будь-якого судового розслідування[129]. ЄСПЛ підкреслив, що розслідування повинні бути ефективними, тобто, «здатними призвести до встановлення фактів і, якщо це доречно, встановлення та покарання відповідальних осіб»; органи влади повинні «діяти за власної ініціативи, як тільки це питання потрапить до їх уваги»; а розслідування повинно бути «оперативним та проводитися у розумний строк[130]». МАСПЛ також підкреслив, що органи влади мають зобов’язання щодо проведення ex officio неупереджених та ефективних розслідувань, без будь-яких затримок[131]. Родичі загиблої особи повинні отримати відповідну інформацію стосовно обставин загибелі[132].

41. Причини та можливі чинники, які сприяли загибелі у в’язниці, повинна ретельно розглянути адміністрація в’язниці з метою визначення того, чи можна було запобігти загибелі та чи необхідно вжити нові заходи або прийняти протоколи. Тому необхідно провести аналіз кожної загибелі у в’язниці для розгляду того, які загальні уроки можна вивчити для в’язниці, в якій відбулася загибель[133].

G. Необхідність у підвищенні прозорості

42. Інспекції та моніторингові візити відіграють ключову роль у запобіганні катуванням та жорстокому поводженню в місцях позбавлення волі[134]. Численні виклики, які висуває пандемія, потребують ретельного моніторингу ситуації у в’язницях з метою оцінки того, як захищаються права ув’язнених на життя, здоров’я та добробут. Відповідно до КЗК, «Держави повинні продовжувати гарантувати доступ моніторингових органів до усіх місць позбавлення волі, у тому числі місць, де особи знаходяться у карантині»[135]. Підкомітет з питань запобігання катуванням (ПЗК) також заохочував Національні превентивні механізми продовжити проводити свої інспекції[136]. Однак, ПЗК та КЗК попросили моніторингові органи дотримуватися принципу «не завдай шкоди», зокрема, коли вони мають справу з особами похилого віку та особами з попередніми захворюваннями.

43. Однак, правила ув’язнення, які накладають органи влади у багатьох країнах – а також закриття кордонів – перешкоджали багатьом органам моніторингу, у тому числі НПМ, КЗК та ПЗК, здійснювати свої обов’язки за допомогою традиційних робочих методів, до яких входять візити. Тому вони не можуть безпосередньо оцінити поводження з ув’язненими і те, як їх здоров’я захищають від COVID-19[137]. Тому держави повинні взяти на себе підвищене зобов’язання прозорості по відношенню до ув’язнених, їх родичів та загальної громадськості. В’язниці не можуть залишатися непрозорими середовищами протягом такого критичного періоду. По відношенню до упровадження охорони здоров’я це підвищене зобов’язання щодо прозорості повинно призвести до того, щоб держави забезпечували детальну інформацію про заходи, вжиті стосовно охорони здоров’я ув’язнених[138]. Держави також повинні повідомляти про дані на регулярній основі, у тому числі про кількість випадків, кількість смертей (у тому числі серед працівників), та кількість випадків, про які були повідомлені органи слідства. Кожен, будь то у в’язниці або поза її межами, буде вигравати від такої прозорості, як і від інших кроків, наведених у цьому документі. Адміністрація в’язниць буде вигравати від заходів, які захищають членів адміністрації, їх родичів та їх спільноти від захворювання, і це дозволить їм продемонструвати, що вони піклуються про вразливих осіб під їх юрисдикцією.


Переклад Харківської правозахисної групи

Текст документу у форматі MS Word


Проєкт ЄС «Чинимо опір катуванням, жорстокому поводженню та безкарності в Україні»


[1] ВООЗ, Coronavirus disease (COVID-19) pandemic, Questions and answers, 17 квітня 2020, доступна останнім часом 6 липня 2020 року.

[2] ВООЗ, Coronavirus disease (COVID-19) advice for the public, оновлено 29 квітня 2020 року. Велика кількість національних органів влади рекомендує більшу дистанцію, до 1.5 – 2 метрів (6 футів). Див., наприклад, Центри контролю та профілактики захворювань, Coronavirus Disease 2019.Social Distancing,  оновлено 6 травня 2020 року.

[3] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention. Interim guidance, 15 травня 2020, стор. 1-2. Ініціатива правосуддя відкритого суспільства, Pretrial Detention and Health: Unintended consequences, deadly results. A global campaign for pretrial justice report, 2011, 82 сторінки.

[4] Cătălin Eugen Micu v. Romania, ECtHR, Рішення від 6 січня 2016, пункт. 56. IACHR, Report on the Human Rights of Persons Deprived of Liberty in the Americas, пункт. 533.

[5] Міжвідомчий постійний комітет, УВКПЛ та ВООЗ, Interim Guidance. COVID-19: Focus on Persons Deprived of Their Liberty, стор. 2.

[6] ВООЗ, регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention, стор. 1.

[7] Управління ООН з наркотиків та злочинності, COVID-19 preparedness and responses in prison, 31 березня 2020, стор.1. Міжвідомчий постійний комітет, УВКПЛ та ВООЗ, Interim Guidance COVID-19: Focus on persons deprived of their liberty, березень 2020, стор. 3. Підкомітет з питань запобігання катуванню та іншим видам жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження та покарання, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, прийняте 25 березня 2020 року, розділ II.9.(2). Європейський Комітет з питань запобігання катуванням та нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню, Statement of principles relating to the treatment of persons deprived of their liberty in the context of the coronavirus disease (COVID-19) pandemic,  видане 20 березня 2020 року, пункт. 5. Міжамериканська комісія з прав людини, Резолюція 1/20. “Пандемія та права людини в Америках,” Прийнята 10 квітня 2020, пункт. 45-46.

[8] Камери для двох або більше осіб повинні мати щонайменш 4 кв.м житлового простору на одного ув’язненого – місце, яке займають санітарні прилади, повинно бути виключеним з підрахунку. КЗК, Living space per prisoner in prison establishments: CPT standards, CPT/Inf (2015) 44, 15 грудня 2015, пункт. 9

[9] Комітет сприяє розширенню простору для камер, розрахованих на декількох осіб, тобто, 10 кв. м для двох осіб, 14 кв. м для трьох осіб та 18 кв. м для чотирьох осіб, оскільки4 кв.м. на особу усе ще можуть призвести до тісноти. Living space per prisoner in prison establishments: CPT standards, пункт 16.

[10] Eleventh General Report on the CPT’s activities covering the period 1 January to 31 December2000, CPT/Inf (2001) 16, 3 вересня 2001, пункт 29.

[11] Там само.

[12] Центри профілактики та контролю захворювань, Coronavirus Disease 2019 (COVID-19): People Who May Be at Higher Risk,  доступно 11 червня 2020. Див. також МАКПЛ, Резолюція 1/20.Пандемія та права людини в Америках,” пункт 45

[13] Управління ООН з наркотиків та злочинності, COVID-19 preparedness and responses in prison, 31 березня 2020, стор.1. Див. також Penal Reform International, Coronavirus: Healthcare and human rights of people in prison. Briefing note (доступна на 6 мовах), 16 березня 2020, стор. 4-10

[14] Генеральна Асамблея ООН, The United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners (надалі «Правила Нельсона Мандели»), Резолюція 70/175 прийнята 17 грудня 2015, Попереднє зауваження 3

[15] Рада Європи, Рекомендація Rec(2006)2 Комітету Міністрів державам-учасникам про Європейські тюремні правила, Прийнята 11 січня 2006 переглянута та виправлена Комітетом Міністрів 1 липня 2020 року на 1360-й зустрічі заступників міністрів (Надалі Європейські тюремні правила), правило 10.1.

[16] Там само

[17] Report to the Romanian Government on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, CPT/Inf (2019) 7, пункт 32. Крім того, особи під вартою в поліції повинні мати негайний доступ до адвоката і можливість отримати медичне обстеження у лікаря за їх вибором, на додаток до будь-якого медичного обстеження, проведеного лікарем, якого викликала поліція. Рада з прав людини ООН, Torture and other cruel, inhuman or degrading treatment or punishment: safeguards to prevent torture during police custody and pretrial detention, Резолюція 31/31 прийнята 24 березня 2016, статті 6-8. Друга загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період з 1 січня до 31 грудня 1991, CPT/Inf (92) 3, 13 квітня 1992, пункт. 36. Африканська комісія з прав людини та народів, Resolution on the Guidelines and Measures for the prohibition and prevention of torture, cruel, inhuman or degrading treatment and punishment in Africa (надалі – керівні принципи острова Роббен) прийнята протягом 32-ї звичайної сесії, Жовтень 17-23 2002, стаття 20.

[18] Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав, General Comment No. 14: The Right to the Highest Attainable Standard of Health (Art. 12 of the Covenant), 11 серпня 2000 U.N. Doc. E/C.12/2000/4, пункт 1. Див. також Hernández v. Argentina, МАСПЛ, рішення від 22 листопада 2019, пункт 76.

[19] Правила Нельсона Мандели, правило 24.1.

[20] Міжамериканська комісія з прав людини (МАКПЛ), Резолюція 1/08. Принципи та передові практики у захисті осіб, позбавлених волі в Америках, прийнята протягом 131-го регулярного періоду сесій, 3-14 березня 2008, OEA/Ser/L/V/II.131 doc. 26, Принцип X.

[21] Європейські тюремні правила, правило 39.

[22] Африканська комісія з прав людини та народів, Керівні принципи острова Роббен, статті 20 та 31.

[23] Комітет з прав людини ООН, General comment No. 36 (2018) on article 6 of the International Covenant on Civil and Political Rights on the right to life, 30 жовтня 2018, CCPR/C/GC/36, пункт 25. Díaz Peña v. Venezuela, МАСПЛ, рішення від 26 червня 2012, пункт 135.

[24] Комітет з прав людини ООН, Загальний коментар № 36 (2018) до статті 6 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права з права на життя, пункт 25

[25] Стаття 6 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права (МПЦПП). Стаття 4 Американської Конвенції з прав людини (АКПЛ). Стаття 2 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Стаття 4 Африканської Хартії з прав людини та народів

[26] Стаття 7 МПЦПП. Стаття 5 АКПЛ. Стаття 3 ЄКПЛ. Стаття 5 Африканської Хартії з прав людини та народів.

[27] Carabulea v. Romania, ЄСПЛ, рішення від 10 липня 2010, пункт 108. див. також: Ghimp and others v. The Republic of Moldova, ЄСПЛ, рішення від 30 жовтня 2012, пункт 41. J. v. Perú, МАСПЛ, рішення від 27 листопада 2013 року, пункт 372. Chinchilla Sandoval et al. v. Guatemala, МАСПЛ, 29 лютого 2016, пункт 170-171.

[28] Slimani v. France, ЄСПЛ, рішення від 27 жовтня 2004 року, пункт 27. Див. також: Lykova v. Russia, ЄСПЛ, рішення від 22 грудня 2015, пункт 114. Lysias Fleury et Al. v. Haiti, МАСПЛ, рішення від 23 листопада 2011, пункт 84

[29] Комітет ООН проти катувань (КПК), Observations of the Committee on the revision of the United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners, 16 грудня 2013, UN-Doc. CAT/C/51/4, пункт 16 та 24. Kudla v. Poland, ЄСПЛ (Велика Палата), рішення від 26 жовтня 2010, пункт 94. Tibi v. Ecuador, МАСПЛ, рішення від 7 вересня 2004, пункт 156 Vélez Loor v. Panama, МАСПЛ, рішення від 23 листопада 2010, Серія C № 218, пункт 198 МАКПЛ, Report on the Human Rights of Persons Deprived of Liberty in the Americas, 31 грудня 2011, пункт 519.

[30] Third General Report on the CPT’s activities covering the period 1 January to 31 December1992, CPT/Inf (93) 12, 4 червня 1993, пункт. 30.

[31] Правила Нельсона Мандели, правило 24. Третя загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період з 1 січня до 31 грудня 1992, 4 червня 1993, пункт 38. Див. також Report to the Government of the United Kingdom on the visit to Gibraltar carried out by the CPT from 13 to 17 November 2014, CPT/Inf (2015) 40, пункт. 41. Blokhin v. Russia, ECtHR (Велика Палата), рішення від 23 березня 2016, пункт 137.

[32] МАКПЛ, Резолюція 1/08. Принципи та передові практики захисту осіб, позбавлених волі, в Америках, Принцип X.

[33] Aleksanyan v. Russia, ЄСПЛ, Рішення від 22 грудня 2008, пункт 139.

[34] Blokhin v. Russia, ЄСПЛ (Велика Палата), Рішення від 23 березня 2016, пункт 137.

[35] МАКПЛ, Організація американських держав, Revision of the United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners, Подання до Відкритої міжурядової експертної групи зі стандартних мінімальних правил поводження з ув’язненими, Відень, Австрія, 25 – 28 березня 2014, UNODC/CCPCJ/EG.6/2014/INF/2, p 5. Третя загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період з 1 січня до 31 грудня 1992, пункт. 75.

[36] Penal Reform International, Health in prisons: realizing the right to health. Penal Reform Briefing nr.2, 2007 (2), стор. 2.

[37] Правила Нельсона Мандели, правило 32. МАКПЛ, Принципи та передові практики захисту осіб, позбавлених волі, в Америках, Принцип X. Європейські тюремні правила, правило 42.3(a).

[38] Третя загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період з 1 січня до 31 грудня 1992, пункт 51. Див. також ПЗК, Доповідь про візит Підкомітету з питань запобігання катуванню та іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують гідність, видам поводження або покарання, на Мальдіви, 6 лютого 2009, CAT/OP/MDV/1, пункт 184 та 231.

[39] ВООЗ, Регіональне Бюро Європи, Prisons and health, 2014, стор. 11.

[40] Правила Нельсона Мандели, правило 26. Третя загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період з 1 січня до 31 грудня 1992, пункт 50.

[41] Міжвідомчий постійний комітет, УВКПЛ та ВООЗ, Тимчасова інструкція COVID-19: Зосередження на особах, позбавлених волі, стор. 4.

[42] Правила Нельсона Мандели, правило 2.1. МАКПЛ, Принципи та передові практики захисту осіб, позбавлених волі в Америках, Принцип II. Європейські тюремні правила, правило 13.

[43] Правила Нельсона Мандели, правило 2.2. МАКПЛ, Принципи та передові практики захисту осіб, позбавлених волі в Америках, Принцип II.

[44] ООН, Policy Brief: The Impact of COVID-19 on Women, 9 квітня 2020, стор. 2.

[45] Див. вище, пункт. 3.

[46] СЗК, Порада державам-учасникам та національні запобіжним механізмам, які стосуються пандемії коронавірусу, Розділ II.9 (1). КЗК, Statement of principles relating to the treatment of persons deprived of their liberty in the context of the coronavirus disease (COVID-19) pandemic, пункт 6. МАКПЛ, Пандемія та права людини в Америках, стор. 3 & 6.

[47] Правила Нельсона Мандели, правило 25.1. Report on the visit to “the former Yugoslav Republic ofMacedonia” carried out by the CPT from 21 September to 1 October 2010, CPT/Inf (2012) 4, пункт 71.

[48] Правила Нельсона Мандели, правило 25.1.

[49] Третя загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період з 1 січня до 31 грудня 1992, пункт 54. ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Готовність, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі. Тимчасова інструкція, 15 березня 2020, стор. 14.

[50] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Готовність, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі. Тимчасова інструкція, стор.14. КЗК, Виклад принципів, що стосуються поводження з особами, позбавленими волі, у контексті пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), пункт 3. Див. також Доповідь про візит до «Колишньої Югославської республіки Македонії», який КЗК провів з 21 вересня до 1 жовтня 2010, пункт 71.

[51] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Готовність, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі. Тимчасова інструкція, стор. 15. Слід також звернути особливу увагу на корінні народи. Департамент ООН з питань економічних та соціальних справ корінних народів, Los Pueblos Indígenas y el COVID-19, доступно 15 червня 2020. Експертний механізм ООН з прав корінних народів, COVID-19 yet another challenge for indigenous peoples, 6 квітня 2020.

[52] Міжнародний комітет червоного хреста, COVID-19: Preparedness and response in detention. Safeguarding the health of detainees, staff and communities., 7 квітня 2020 (доступно 11 червня 2020).

[53] Правила Нельсона Мандели, правило 35. Європейські тюремні правила, правило 44.

[54] Правила Нельсона Мандели, правила 16 та 18. МАКПЛ, Принципи та передові практики захисту осіб, позбавлених волі в Америках, Принцип XII(2). МАКПЛ, Перегляд Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з ув’язненими, стор. 6. Європейські тюремні правила, правило 19.4. Report to the Greek Government on the visit to Greece carried out by the CPT from 28 March to 9 April 2019, CPT/Inf (2020) 15, пункт 32. Report to the Albanian Government on the visit to Albania carried out by the CPT from 10 to 21 May 2010, CPT/Inf (2012) 11, пункт 55.

[55] ПЗК, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, section II.9 (10). ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention: Interim guidance, стор. 13.

[56] Див. нижче, розділ D. доступ до лікування та ліків

[57] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Готовність, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі: тимчасова інструкція, стор. 13. ВООЗ рекомендує використовувати гелі на основі хлору у в’язницях. Спиртові засоби дезінфекції можна використовувати, якщо вони супроводжуються належними заходами з безпеки для запобігання зловживанню..

[58] Правила Нельсона Мандели, Правило 17. МАКПЛ, Принципи та передові практики захисту осіб, позбавлених волі в Америках, Принцип XII(1). Європейські тюремні правила, правило 19.21 та 19.5.

[59] Report to the Bulgarian Government on the visit to Bulgaria carried out by CPT from 13 to 20 February 2015, пункт 38.

[60] Ananyev and Others v. Russia, ЄСПЛ, рішення від 10 січня 2012, пункт 156. Див. також Montero-Aranguren et al (Detention Center of Catia) v. Venezuela, ЄСПЛ, рішення від 5 липня, 2006, пункт 97. Pollo Rivera et al. v. Peru, МАСПЛ, рішення від 21 жовтня 21 2016, пункт 159

[61] Report on the visit to the Transnistrian region of the Republic of Moldova carried out by the CPT from 27 to 30 November 2000 and Responses of the local authorities of the Transnistrian region, CPT/Inf (2002) 35, пункт 48. Африканська комісія з прав людини та народів,Guidelines on the Conditions of Arrest, Police Custody and Pre-Trial Detention in Africa (the Luanda Guidelines), Прийняті протягом 55-ї звичайної сесії у Луанді, Ангола, з 28 квітня до 12 травня 2014, пункт 25g.

[62] Правила Нельсона Мандели, правило 13. Європейські тюремні правила, правила 18.1 та 19.3.

[63] Одинадцята загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період з 1 січня до 31 грудня 2000, пункт 31.

[64] Див. нижче, розділ D. доступ до лікування та ліків.

[65] Європейські тюремні правила, правила 19.5. та 19.6.

[66] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Підготовка, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі, тимчасова інструкція, стор. 11.

[67] Єльский університет, Стенфордський університет та фонд Освальдо Круза (FIOCRUZ), Opinion of medical experts submitted to the Tribunal Estadual do Rio de Janeiro in case on matter of Ação Civil Pública #0087229-92.2020.8.19.0001, червень 2020.

[68] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Підготовка, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі, тимчасова інструкція, стор. 20.

[69] Там само

[70] Правила Нельсона Мандели, Правило 21. IACHR, Principles and Best Practices on the Protection of Persons Deprived of Liberty in the Americas, принцип XII(1). Європейські тюремні правила, правило 21 Африканська комісія з прав людини та народів, настанови Луанди, пункт 25g.

[71] Доповідь уряду Болгарії про результати візиту до Болгарії, який КЗК здійснив з 13 до 20 лютого 2015, пункт 38.

[72] ВООЗ, регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention, Interim guidance, стор. 21. Див. також ВООЗ, Water, sanitation, hygiene, and waste management for the COVID-19 virus, Тимчасові заходи, 23 квітня 2020, стор. 5.

[73] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Підготовка, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі, стор. 1.

[74] Спікер УВКПЛ ООН, Press briefing note on Americas / Prison conditions, 5 травня 2020.

[75] Туберкульоз також поширюється від особи до особи через повітря, коли хворі особи кашляють, чихають або плюють. ВООЗ, What is TB? What is TB? How is it treated? Q&A, 18 січня 2019

[76] Правила Нельсона Мандели, правило 30. МАКПЛ, Принципи та передові практики у захисту осіб, позбавлених волі в Америках, принцип IX(3). Європейські тюремні правила, правило 42.1.

[77] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Prisons and health, 2014, стор. 56. МАКПЛ, Revision of the United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners, пункт 168. Report to the Danish Government on the visit to Denmark carried out by the CPT from 3 to 12 April 2019, CPT/Inf (2019) 35, пункт 61.

[78] Правила Нельсона Мандели, правило 30(d). МАКПЛ, Revision of the United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners, пункт 261. Європейські тюремні правила 42.3(f). Див. нижче, розділ E. Фізична дистанція та медична ізоляція.

[79] Комітет Міністрів Ради Європи, Рекомендація № R (98) 71 Комітету Міністрів Державам-учасникам про етичні та організаційні аспекти охорони здоров’я у в’язницях, прийнята Комітетом Міністрів 8 квітня 1998 на 627-й зустрічі заступників  міністрів, пункт. 16.

[80] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Prisons and health, 2014, стор. 56. Report to the Danish Government on the visit to Denmark carried out by the CPT from 3 to 12 April 2019, CPT/Inf (2019) 35, пункт 61.

[81] Див. нижче, розділ E. Фізична дистанція та медична ізоляція.

[82] ВООЗ, регіональне бюро Європи, Підготовка, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі, стор. 4. Інші країни застосовували систематичний карантин нових ув’язнених на 14 діб, з належною медичною оцінкою та перевіркою ув’язнених, які демонстрували симптоми, у той час як систематична ізоляція не рекомендується ВООЗ, беручи до уваги негативний вплив, який непотрібна ізоляція може здійснити на психічне здоров’я. Див. Ірландія, Department of Justice and Equality, Information regarding the Justice Sector COVID-19 plans (доступно 1 червня 2020). ВООЗ, Регіональне бюро Європи, FAQ: Prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention, доступно 4 червня 2020

[83] Третя загальна доповідь про діяльність КЗК, яка охоплює період 1 з 1 січня до 31 грудня 1992, пункт 34. Правила Нельсона Мандели, правило 27.1. МАКПЛ, Принципи та передові практики у захисту осіб, позбавлених волі в Америках, принцип X.

[84] ВООЗ, регіональне бюро Європи, Підготовка, профілактика та контроль COVID-19 у в’язницях та інших місцях позбавлення волі, стор. 14.

[85] Міжвідомчий постійний комітет, ВООЗ та УВКПЛ, Interim Guidance. COVID-19: Focus on Persons Deprived of Their Liberty, стор. 4.

[86] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Prisons and Health, стор. 77.

[87] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, FAQ: Prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention, доступно 4 червня 2020. Цей підхід був розроблений, наприклад, в Ірландії, Department of Justice and Equality, Information regarding the Justice Sector COVID-19 plans (доступно 1 червня 2020).

[88] ВООЗ, Advice on the use of masks in the context of COVID-19. Interim guidance, 6 квітня 2020, p. 1-2.

[89] ВООЗ, WHO Director-General’s opening remarks at the media briefing on COVID-19, Прес-реліз, 5 червня 2020.

[90] Правила Нельсона Мандели, правило 27.1. De la Cruz-Flores v. Peru, МАСПЛ, рішення від 18 листопада 2004, (серія C) № 115, пункт. 132. Ivko v. Russia, ЖСПЛ, рішення від 15 грудня 2015, пункт 94.

[91] Wenner v. Germany, ЄСПЛ, рішення від 1 вересня 2016, пункт 57. Nogin v. Russia, ЄСПЛ, рішення від 15 січня 2015, пункт 84. див. також De la Cruz-Flores v. Peru, МАСПЛ, рішення від 18 листопада 2004, пункт 132.

[92] Bamouhammad v. Belgium, ЕСПЛ, рішення від 17 листопада 2015, пункт 122. Report to the Greek Government on the visit to Greece carried out by the CPT from 28 March to 9 April 2019, пункт 47. Report to the Bulgarian Government on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 13 to 20 February 2015, пункт 48. Див. також Chinchilla Sandoval et al. v. Guatemala, МАСПЛ, 29 лютого 2016, пункт 189.

[93] Правила Нельсона Мандели, правило 27.1. Hernández v. Argentina, МАСПЛ, рішення від 22 листопада 2019, пункти 88. Raffray Taddei v. France, ЄСПЛ, рішення від 21 грудня 2010, пункт 63. Third General Report on the CPT’s activities covering the period 1 January to 31December 1992, para. 37.

[94] Report to the Serbian Government on the visit to Serbia carried out by the CPT from 26 May to 5 June 2015, CPT/Inf (2016) 21, пункт 80.

[95] Міжвідомчий постійний комітет, ВООЗ та УВКПЛ, Interim Guidance. COVID-19: Focus on Persons Deprived of Their Liberty, стор. 4. ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention: Interim guidance, пункт 6.4.

[96] Міжвідомчий постійний комітет, ВООЗ та УВКПЛ, Interim Guidance. COVID-19: Focus on Persons Deprived of Their Liberty, березень 2020, стор 4.

[97] ВООЗ, регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention: Interim guidance, 15 березня 2020, пункт 6.4. див. також Hernández v. Argentina, МАСПЛ, рішення від 22 листопада 2019, пункт 88.

[98] Правила Нельсона Мандели, правило 24.1. Генеральна асамблея ООН, Resolution 43/173. Body of Principles for the Protection of All Persons under Any Form of Detention or Imprisonment, Principle 24. МАКПЛ, Principles and best practices on the protection of persons deprived of liberty in the Americas, принцип X. Report to the Greek Government on the visit to Greece carried out by the CPT from 28 March to 9 April 2019, CPT/Inf (2020) 15, пункт 51. Report to the Ukrainian Government on the visit to Ukraine carried out by the CPT from 8 to 21 December 2017, CPT/Inf (2018) 41, пункт 83.

[99] ВООЗ, Coronavirus disease (COVID-19) advice for the public, оновлено 29 квітня 2020. див. вище пункт 3.

[100] ПЗК, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, розділ I.3. ВКПЛ ООН, Urgent action needed to prevent COVID-19 - rampaging through places of detention, Женева, 25 березня 2020.

[101] КЗК, Виклад принципів, що стосуються поводження з особами, позбавленими волі у контексті пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), пункт 4. МАКПЛ, “Пандемія та права людини в Америках,” пункт 48.

[102] КЗК, Виклад принципів, що стосуються поводження з особами, позбавленими волі у контексті пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), пункт 4.

[103] Міжвідомчий постійний комітет, УВКПЛ та ВООЗ, Interim Guidance on COVID-19: Focus on Persons Deprived of Their Liberty, стор. 5.

[104] Правила Нельсона Мандели, правило 30(d). МАКПЛ, Revision of the United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners, пункт 397.

[105] Комітет ООН з питань прав людини, Cabal and Pasini Bertran v. Australia, Повідомлення № 1020/2001, U.N. Doc. CPR/C/78/D/1020/2001, 19 вересня 2003, пункт 7.7.

[106] Див. наприклад: Martzaklis and Others v. Greece, ЄСПЛ, рішення від 9 липня 2015, пункт 71. Report to the Greek Government on the visit to Greece carried out by the CPT from 4 to 16 April 2013, CPT/Inf (2014) 26, пункт128.

[107] ПЗК, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, розділ II.9 (14).

[108] 21st General Report on the CPT’s activities covering the period 1 August 2010 to 31 July 2011, CPT/Inf (2011) 28, 10 листопада 2011, пункт 54.

[109] 21st General Report of the CPT’s activities covering the period 1 August to 31 July 2011, пункт 62.

[110] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Prisons and Health, 2014, стор. 68-69. Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention Interim guidance,стор. 5.

[111] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Prisons and Health, 2014, стор. 68-69.

[112] Правила Нельсона Мандели, правило 46.

[113] КЗК, Statement of principles relating to the treatment of persons deprived of their liberty in the context of the coronavirus disease (COVID-19) pandemic, пункт 8.

[114] Правила Нельсона Мандели, правило 68. Див. також ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention Interim guidance, стор. 5.

[115] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention Interim guidance, стор. 21.

[116] ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention Interim guidance, стор. 21.

[117] ВООЗ, Considerations for quarantine of individuals in the context of coronavirus disease (COVID-19): interim guidance, 29 лютого 2020, стор. 2. ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Preparedness, prevention and control of COVID-19 in prisons and other places of detention Interim guidance, стор. 21.

[118] ООН, Basic principles for the treatment of prisoners, прийнято та проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї 45/111 від 14 грудня 1990, принцип 7. Спеціальний доповідач ООН з питань катувань та інших видів жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, Interim report to the Human Rights Council on torture and other cruel, inhuman or degrading treatment or punishment, A/66/268, 5 серпня 2011, пункт 62-63. МАКПЛ, Report on the Human Rights of Persons Deprived of Liberty in the Americas, пункт 413. Suárez Rosero v. Ecuador, МАСПЛ, рішення від 12 листопада 1997, пункт 89-90. Penal Miguel Castro-Castro v.Perú, МАСПЛ, рішення від 25 листопада 2006, пункт. 323. 21st General Report on the CPT’s activities covering the period 1 August 2010 to 31 July 2011, пункт 53. Ramirez Sanchez v.France, ЄСПЛ, рішення від 4 липня 2006, пункт.121-124. Razvyazkin v. Russia, ЄСПЛ, рішення від 3 жовтня 2012, пункт104. ВООЗ, Регіональне бюро Європи, Prisons and Health, 2014, стор. 27.

[119] 2nd General Report on the CPT’s activities covering the period 1 January to 31 December 1991, CPT/Inf (92) 3, 13 квітня 1992, пункт. 51. МАКПЛ, Report on the Human Rights of Persons Deprived of Liberty in the Americas, пункт 576-578. Lopez et al v. Argentina, МАСПЛ, рішення від 25 листопада 2019, пункт 118.

[120] ПЗК, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, розділ II.9(11), КЗК, Statement of principles relating to the treatment of persons deprived of their liberty in the context of the coronavirus disease (COVID-19) pandemic, пункт 7. Міжвідомчий постійний комітет, УВКПЛ та ВООЗ, Interim Guidance COVID-19: Focus on Persons Deprived of Their Liberty, стор. 5. ВКПЛ ООН, Urgent action needed to prevent COVID-19 - rampaging through places of detention, заява від 25 березня 2020.

[121] ВКПЛ ООН, Urgent action needed to prevent COVID-19 - rampaging through places of detention, Заява від 25 березня 2020. Див. також відеоматеріал, розроблений Міжнародним комітетом Червоного Хреста: Міжнародний комітет Червоного Хреста, COVID-19: Preparedness and response in detention. Safeguarding the health of detainees, staff and communities, 7 квітня 2020 (доступно 11 червня 2020).

[122] Правила Нельсона Мандели, правило 61. Європейські тюремні правила, правила 23.1-23.6. МАКПЛ, Principles and best practices on the protection of persons deprived of liberty in the Americas, принцип V. Ibrahim and Others v. United Kingdom, ЄСПЛ, рішення від 13 вересня 2016, пункт 255. 21st General Report of the CPT’s activities covering the period 1 August t o31 July 2011, пункт 20.

[123] Ibrahim and Others v. United Kingdom, ЄСПЛ, рішення від 13 вересня 2016, пункт 258. Див. також ООН, Body of Principles for the Protection of All Persons under Any Form of Detention or Imprisonment, принцип 18.

[124] Міжвідомчий постійний комітет, УВКПЛ та ВООЗ, Interim Guidance. COVID-19: Focus on Persons Deprived of Their Liberty, стор. 5. ПЗК, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, розділ II.9(16).

[125] OMCT, Building our Response on COVID-19 and Detention - OMCT Guidance brief to the SOS-Torture Network and partner organizations, 15 квітня 2020, стор. 13.

[126] Спеціальний доповідач ООН з питань позасудового, загального або довільного вбивства підкреслив, що «Смерть, яка була цілком або частково результатом заперечення таких ключових для життя речей, як питна вода, безпечна та достатня їжа, санітарні умови, належний простір, належна вентиляція або належне медичне обслуговування, є довільною смертю, за яку держава несе відповідальність». Спеціальні процедури ООН з прав людини, Мандат Спеціального доповідача з питань позасудового, загального або довільного вбивства, COVID-19 and Protection of right to life in places of detention, стор. 2.

[127] Правила Нельсона Мандели, правило 71. Prizreni v. Albania, ЄСПЛ, рішення від 11 червня 2019, пункт 40. Report to the Romanian Government on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, CPT/Inf (2019) 7, пункт 77. Африканська комісія з прав людини та народів, Настанови Луанди, правило. 21. Ximenes-Lopes v. Brazil, МАСПЛ, рішення від 4 липня 2006, пункт 148. МАКПЛ, Revision of the United Nations Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners, пункт 325-327. ЄСПЛ посилається на смерті, які відбулися «За підозрілих обставин», у той час як правила Нельсона Мандели, стандарти КЗК, МАКПЛ та настанови Луанди потребують розслідування усіх випадків смерті під вартою. МАСПЛ посилається на будь-яке порушення права на життя та особисту цілісність.

[128] Report to the Romanian Government on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, пункт 77.

[129] Report on the visit to “the former Yugoslav Republic of Macedonia” carried out by the CPT from 6 to 9 December 2016, CPT/Inf (2017) 30, пункт 42. Report to the Serbian Government on the visit to Serbia carried out by the CPT from 26 May to 5 June 2015, пункт 84.

[130] Prizreni v. Albania, ECtHR, рішення від 11 червня березня 2019, пункт 42-43

[131] Vera Vera et al v. Ecuador, МАСПЛ, рішення від 19 травня 2011, пункт 87.

[132] Report to the Romanian Government on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, пункт 75.

[133] Report to the Spanish Government on the visit to Spain carried out by the CPT from 6 to 13 September 2018, CPT/Inf (2020) 5, пункт 75. Report to the Romanian Government on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, пункт 77.

[134] ООН, Optional Protocol to the Convention against Torture and other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment, Прийнятий 18 грудня 2002 року на 57-й сесії Генеральної Асамблеї, резолюція A/RES/57/199, Преамбула. Див. також Асоціація по запобіганню катуванням, Yes, torture prevention works. Insights from a global research study on 30 years of torture prevention, September 2016, стор. 35-36.

[135] КЗК, Statement of principles relating to the treatment of persons deprived of their liberty in the context of the coronavirus disease (COVID-19) pandemic, стор. 10.

[136] ПЗК, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, розділ I.7.

[137] НПМ, звичайно, розробили інші шляхи здійснення своїх обов’язків.

[138] ПЗК, Advice to States Parties and National Preventive Mechanisms relating to the Coronavirus Pandemic, розділ I.4.

 Поділитися