пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
09.09.2020 | Наталка Ковальчук
Погляд

Війна всередині країни

Ілюстраційне фото з відкритих джерел
   

Час від часу в нашій країні набуває суспільного обговорення питання щодо легалізації короткоствольної зброї. Сьогодні ця тема знову стала інформаційним приводом для повідомлень у мас-медіа. З того, як вона висвітлюється, можна зрозуміти, що на державному рівні це питання не підтримується через неготовність суспільства.

Тим часом реалії такі, що українці не чекають будь-якого законодавчого вирішення і самі успішно озброюються. На руках у наших громадян чимало зброї, і вони, скажімо так, користуються нею у побуті.

Так, недавно довелося почути відразу кілька історій, які це й підтверджують.

Наприклад, у невеличкому селі (мешканців зо 200) під час конфлікту двох сусідів, один з них схопив рушницю і почав стріляти по іншому. Односельці викликали поліцію, наряд приїхав досить швидко. Сусідів вгамували.

На щастя, ніхто не постраждав. Все вичерпалося переляком та сільськими пересудами.

А ось інший випадок. Чоловік пас корів у лісосмузі і знайшов рушницю. Сприймається, ніби анекдот, але, на жаль, правда. Навряд, щоб хтось викинув цілком придатну до стрільби зброю. Скоріше її забула якась не зовсім твереза компанія, яка влаштовувала розважальні стрільби. А потім і не помітила втрати.

Чоловік, який її знайшов, виявився законослухняним громадянином і повідомив про знайдену зброю до відділку поліції. Але могло бути й інакше…

У цих двох випадках все, як то кажуть, обійшлося. Але бувають й інші ситуації. Ось як ця. Поліцейський намагався вгамувати свого сусіда, котрий п’яним серед ночі влаштував конфлікт із дружиною і погрожував її вбити. Куля вцілила у поліцейського, коли той намагався залагодити конфлікт. Врятувати життя чоловіка лікарям не вдалося.

Це тільки кілька, так би мовити, локальних випадків, які не набули широкого розголосу. Та по всій країні фактів таких, очевидно, чимало.

Бо мало не кожного дня інформаційні ресурси повідомляють про ті чи інші злочини, які сталися з використанням зброї. У Києві чоловік стріляв з вікна по перехожих. Поліцейських, які прибули на виклик, до квартири не впустив. Довелося залучати підрозділ поліції особливого призначення. Під час обшуку у квартирі виявили предмет, схожий на травматичний пістолет.

У Львові п’яний чоловік стріляв по перехожих. Коли поліцейські, яких викликали сусіди, зайшли в квартиру, побачили на підлозі рушницю і безліч гільз.

У Тернополі чоловік напідпитку стріляв з ґвинтівки по вікнах сусіда. Пояснити свого вчинку поліцейським, які його затримували, він не зміг.

У Києві поліція затримала чоловіка, який під час конфлікту поранив свого сусіда.

Поліцейські у Дніпрі затримали юнака, який вистрелив студентці у голову з пневматичного пістолету. Це трапилося в гуртожитку одного із вишів.

Тобто сьогодні зброя «говорить» в Україні все частіше. І не на війні, а у звичайному побутовому житті, де її неправомірне використання нерідко призводить до непоправної трагедії.

За даними Національної поліції (станом на середину липня 2018 року) українці володіли понад 800 тисячами одиниць вогнепальної зброї.

Однак, за підрахунками Української асоціації власників зброї, її у приватному користуванні набагато більше. Щонайменше 1,5 мільйона чоловік володіють 2,5 мільйонами одиниць офіційно зареєстрованої вогнепальної зброї. Тобто не завжди одна особа задовольняється лише єдиним екземпляром. Дехто в одних руках має по дві одиниці зброї, а, можливо, й більше.

За даними американської аналітичної компанії Small Arms Survey, у 2017 році на руках у населення в Україні сумарно перебували близько 4,4 мільйона одиниць легальної та нелегальної зброї.

На думку експертів, проблема в тому, що в Україні ніяк не можуть ухвалити закону, який би регулював обіг зброї в країні.

Україна станом на 2019 рік, та й на сьогодні, залишається єдиною державою в Європі, яка не має власного закону, який би регулював обіг цивільної вогнепальної зброї.

Та при цьому придбати і зареєструвати офіційно будь-яку зброю в Україні не становить проблеми. Все залежить від бажання та фінансових можливостей особи, яка купує зброю. При тому вся зброя вказується як «мисливська», навіть якщо вона військового зразка і навряд буде використовуватися на полюванні.

Свого часу до питання регулювання права громадян на володіння бойовою вогнепальною зброєю зверталися й правозахисники.

Так, на порталі Харківської правозахисної групи була вміщена досить велика публікація з цього приводу, де детально аналізувалися доводи як «за», так і «проти» легалізації короткоствольної зброї – «Право громадян на зброю: pro et contra» (автор – Павло Фріс, завідувач кафедри кримінального права Юридичного інституту Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік {дійсний член} АН ВО України, 2015 рік).

Як зазначалося, закон, який має регулювати це питання, повинен містити норми жорсткого контролю за реалізацією, обліком, зберіганням, носінням та застосуванням зброї. А також йшлося про те, що законопроекти, які вносилися до Верховної Ради з цього приводу, містили такі контрольні положення.

Доки питання легального дозволу на зброю для громадян законодавчо не врегульоване, немає і покарання за певні дії, пов’язані зі зброєю.

В Україні вже були прецеденти, коли суди першої інстанції повертали прокурорам обвинувальні акти за статтею 263 Кримінального кодексу. (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами), або апеляційні суди скасовували вироки судів першої інстанції, які засуджували громадян за незаконне поводження зі зброєю, але не зазначали закону, який було порушено. З 2018 року суди, як правило, почали ухвалювати виправдальні вироки відносно незаконного поводження зі зброєю.

Тобто виходить, що немає закону, немає чітких дозволів і заборон – немає і підстав для покарання. Спрацьовує теза: те, що не заборонене, – є дозволеним.

Можливо, саме через неврегульоване питання відповідальності за носіння, користування зброєю, виникає відчуття безкарності. Зброя використовується як аргумент не тільки у сварці між двома сусідами, а й у масових бійках та кримінальних розбірках.

Тільки за цей рік відбулося принаймні три резонансних випадки, коли стрілянина за участі значної кількості людей зчинялася прямо у житлових кварталах.

Це й інцидент у Броварах, де «з’ясовували стосунки» перевізники.

І мало не гангстерський сюжет у Мукачевому, де молодики «дискутували» за допомогою автоматів у спальному районі міста.

А на Харківщині взагалі стався збройний напад на поліцейських.

Правду кажучи, пересічний громадянин у цій ситуації відчуває свою повну беззахисність і неможливість бодай якось вплинути на ситуацію у правовому полі.

Чи не тому українці демонструють певну байдужість навіть тоді, коли мали б втрутитися. Скажімо, хоча б у тих випадках, коли хтось влаштовує такі собі розважальні стрільби. І лише, коли стається трагедія, як от вбивство малолітньої дитини у Переяславі-Хмельницькому, з’ясовується, що навколишні про все знали, але мовчали, навіть не зверталися до правоохоронних органів, щоб зупинити «любителів постріляти».

Так, можливо, на чиюсь думку, українське суспільство не готове до легалізації зброї. Але воно цілком готове знайти її нелегально і використати за першої можливості. Від цього складається враження, що у середині країни йде якась неоголошена війна, якій не видно ні кінця, ні краю.

Закінчити її, очевидно, можна тільки тоді, коли будуть вироблені чіткі правила гри обігу цивільної вогнепальної зброї.

Тобто сформована законодавча база, яка, з одного боку, дасть людині право власними силами захищати себе, своїх близьких, майно тощо від злочинних посягань. Таке право, до речі, закріплене в Конституції України (ст. 27. ч. 2), де йдеться про захист свого «життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». А право на необхідну оборону із застосуванням, у межах дотримання умов правомірності, вогнепальної зброї, передбачено ст. 36 Кримінального кодексу України.

З іншого боку, мають бути встановлені чіткі запобіжники щодо неправомірного використання зброї, її продажу різним категоріям осіб, можливості відкритого чи прихованого носіння тощо. І жорстка відповідальність за використання нелегальної зброї.

Врешті чітко сформулювати норми користування цивільною вогнепальною зброєю мають законодавці із залученням фахівців відповідного рівня, у тому числі в галузі захисту прав людини.

Поки що ж не можна не погодитися з багатьма експертами-професіоналами, які вважають, що відсутність цілісної і зрозумілої концепції реалізації права громадян на володіння зброєю є серйозним недоліком чинного законодавства. І чим далі зволікається час для усунення цього недоліку, тим більш тривожною стає ситуація в країні для пересічних громадян, позбавлених можливості захистити себе самотужки.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль