пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
23.09.2020 | Денис Волоха, журналіст
Погляд

Вбити темну сутність комунізму в собі

Денис Волоха (фото: nv.ua)
   

За три десятиліття ми так остаточно і не розпрощалися з комунізмом. Легко прибрати пам’ятники, але складно побороти те, що в собі. А комунізм є нашою темною сутністю, і це треба визнати.

Згідно з дослідженнями американського центру Pew Research, українці є найбільшими в Європі песимістами щодо свого фінансового становища, але водночас — найбільшими оптимістами щодо фінансового благополуччя своїх дітей.

Ми й справді доволі бідна країна, і власне матеріальне становище непокоїть нас чи не найбільше. Це не можна вважати моральною хибою, адже навіть якщо припустити, що багатство не є найголовнішим для більшості людей, — як вони мусять про це дізнатися, якщо ніколи не були заможними?

Але щоб здобути благополуччя (зокрема й фінансове), потрібно вбити в собі цю темну комуністичну сутність, і убезпечити від неї нащадків.

Ми нарешті розпрощалися з позитивним амплуа Сталіна, але все ще вважаємо Карла Маркса світилом класичної економічної школи, а ринкову економіку порівнюємо з плановою. Ми ставимо справедливу судову систему нашим першим пріоритетом, але залюбки готові посадити всіх, хто нам не подобається. Ми прагнемо свободи, але хочемо, щоб держава няньчилася з нами і вирішувала наші проблеми. Ми хочемо бути багатими, але ненавидимо тих, хто ними вже став.

Ці та безліч інших внутрішніх парадоксів, як і брак елементарної освіченості, економічної раціональності та здорового глузду, — заважають нам встановлювати істинні зв’язки між причинами та наслідками наших невдач та успіхів.

Ми не помічаємо очевидних переваг ринкових відносин, хоча користуємося ними щодня. Чому американці прилітають лікувати зуби до України? Тому що ледь не на кожній українській вулиці можна побачити кілька стоматологічних кабінетів, які конкурують між собою, намагаючись привабити клієнтів ціною, якістю, сервісом тощо. Це можна сказати і про ресторанний бізнес, ринок інтернет-провайдерів та мобільного зв’язку, банківський сектор, послуги доставки. В усі ці сфери держава ще не встигла повноцінно втрутитися зі своїми регуляціями, дозволивши їм розвиватися самостійно.

Ми скаржимося на корупцію в державі, підміняючи причину наслідком. Хабар — це лише платіжний засіб для купівлі нелегальних товарів чи послуг на ринку, що контролюється державою. Часто ці заборонені речі не такі вже й страшні, щоб бути забороненими, або ж просто створені штучно внаслідок надмірного контролю держави.

Прийшовши до влади, керманичі держави сідають на голку податкових надходжень: не можна знижувати податки, бо не вистачить грошей на виплату пенсій та інші бюджетні витрати. Цей абстинентний синдром треба долати, і не просто зменшенням податкових ставок, а і скасуванням зайвої тяганини для бізнесу, мінімізацією державних витрат, відходом від протекціонізму, а зрештою і регресивною системою оподаткування, яка б допомогла вивести частину економіки з тіні.

Не можна продати все державне і дозволити все заборонене, але якщо врахувати переваги й недоліки, — приватизаційно-легалізаційний перелік виявиться доволі довгим.

Кому потрібні пів тисячі державних підприємств із випуску та реалізації дипломів про освіту, які в нас прийнято називати університетами? Чому держава вважає алкогольні напої вдвічі необхіднішими для українців за автомобілі (враховуючи ставки податків)? Чи справді поліція мусить переслідувати жінок (чи чоловіків), які надають еротичні послуги через інтернет? Подібні запитання можна ставити від сутінків до світанку.

Свобода як цінність

На відміну від української Конституції, державний гімн значно краще відображає наші внутрішні прагнення. Незважаючи на вкорінену 70-річною тиранією скутість, що, на жаль, властива й моїм одноліткам, які в СРСР ніколи не жили, — ми здатні відстоювати свою свободу, навіть поклавши за неї «душу й тіло».

То чому б не зробити національною ідеєю чи не єдине, що нас однозначно об’єднує? Свободу важко здобути та легко втратити, причому часто позбуваються свободи цілком добровільно, тікаючи таким чином від страху відповідальності за себе і свої вчинки, або ж вважаючи обмеження свободи необхідним для благополуччя суспільства. Складно не піддатися спокусі віддати шматочок свободи в обмін на мінімізацію флуктуацій у своєму житті, до чого постійно спонукають софісти навколо.

Але не менш складно прийняти свободу всіх оточуючих, відмовившись від монополії на правильність власних поглядів, або й навіть поглядів більшості. Зараз лише приблизно третина українців вважає існування вільних опозиційних партій важливим. Багато хто взагалі думає, що однієї партії цілком достатньо. Водночас в Україні офіційно зареєстровано 350 (хоч яких) політичних партій. Тож із якого кінця списку почати викреслювати?

Політично ми занадто молода нація, щоб можна було говорити про конкретні культурні особливості. Ми можемо запозичити найкращі практики Заходу, уже імплементовані нашими сусідами, які теж пережили окупацію кровожерливою імперією, чий мутований ревенант знову не дає спокою всьому світу, а найбільше — нам.

Стати європейським острівцем свободи, вільним від бюрократії та відкритим до ідей (якщо завгодно — європейською Америкою), — амбітна, але досяжна для нас ціль, якщо ми врешті анігілюємо цю темну радянську сутність всередині себе.

Джерело: НВ, проєкт «Українські основи»


«Українські основи» – спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль