пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
25.09.2020
04

Запитання та відповіді: Україна / МКС

International Criminal Court
   

(Париж, Гаага, Харків) 22 вересня Міжнародна федерація прав людини (МФПЛ) та її організація-партнер в Україні, Харківська правозахисна група (ХПГ) надіслали до Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) Подання за статтею 15 Римського статуту про воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені у в’язницях, захоплених та контрольованих антиурядовими силами на сході України. У зв’язку з цим наші організації публікують запитання та відповіді, які стосуються підстав для цього подання, головних висновків та наших головних запитів.

 

1. Чому МФПЛ та ХПГ звернулися до прокурора МКС?

 

Можливо, ви пам’ятаєте, що прокурор МКС розпочав попередній розгляд ситуації в Україні 25 квітня 2014 року та продовжив його 29 вересня 2015 року для включення стверджуваних злочинів, які відбулися після 20 лютого 2014 року у Криму та на сході України.[1] У цих рамках та для підтримки поточного попереднього розслідування МФПЛ та ХПГ учора подали та представили у офіс прокурора МКС подання за статтею 15 Римського статуту, сфокусоване на міжнародних злочинах, учинених проти ув’язнених, які відбували свої покарання або залишалися під вартою у в’язницях, розташованих у районах Луганської та Донецької областей на початок збройного конфлікту у 2014 році. Близько 16 200 ув’язнених у 36 в’язницях мимоволі опинилися в епіцентрі зони конфлікту, і у грудні 2014 року стали, фактично, в’язнями антиурядових сил та самопроголошених органів влади Луганської та Донецької «народних республік» (відомих як ЛНР та ДНР). Подання також містить докази міжнародних злочинів проти ув’язнених, які знаходилися під вартою та/або були «переконані» антиурядовими силами після спалаху збройного конфлікту.

 

2. Що саме є поданням до МКС за статтею 15?

 

На стадії попереднього розгляду офіс прокурора МКС не має юридичних повноважень та ресурсів для проведення повномасштабних розслідувань. Замість цього він спирається на інформацію, надану державами, організаціями та окремими особами, відповідно до статті 15(2) Статуту МКС для визначення того, чи існують розумні підстави вести повноцінне розслідування. Ця інформація, яка може приймати різні види, зазвичай називається «Поданнями». Ось чому, на практиці, Подання за статтею 15 є основним інструментом для участі громадянського суспільства у питаннях Суду. Вони є ключовими для порушення розслідувань та провадженнях у МКС.

 

Офіс прокурора МКС проголошує, що отримав, на даний момент, більш ніж 12 000 таких Подань стосовно різних ситуацій.

 

 

3. Чому МКС має юрисдикцію для розгляду злочинів, вказаних у поданні МФПЛ-ХПГ ?

 

Україна не ратифікувала Статут МКС і тому не є державою-учасником МКС. Однак, 17 квітня 2014 року[2] органи влади України подали декларацію до Секретаря Міжнародного кримінального суду, визнаючи юрисдикцію МКС для цілей виявлення, переслідування та засудження порушників та співучасників за злочини, скоєні на території України з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року.[3]  8 вересня 2015 року Міністр зовнішніх справ України подав другу декларацію секретарю МКС, приймаючи «юрисдикцію Суду для цілей виявлення, переслідування та засудження порушників та співучасників за злочини, скоєні на території України з 20 лютого 2014 року».[4]

 

Тому ці дві декларації дають МКС юрисдикцію стосовно злочинів, наведених у статті 5 Статуту МКС, про які повідомляють громадяни будь-якої держави на території України з 21 листопада 2013 року[5].

 

Злочини, описані у поданні МФПЛ-ХПГ за статтею 15 дорівнюють воєнним злочинам та/або злочинам проти людяності, як описано у статті 7 та 8 Статуту МКС, і були скоєні на території України упродовж періоду, який розпочинався з лютого 2014 року.

 

4. Які конкретні злочини були скоєні у в’язницях східної України? 

 

На основі свідчень, задокументованих МФПЛ та ХПГ, існує обґрунтована підстава вважати, що були скоєні з квітня 2014 року до серпня 2020 наступні злочини проти ув’язнених, які перебували у в’язницях, контрольованих антиурядовими силами на сході України:

 

  • Незаконне ув’язнення та покарання без належної процедури: після спалаху збройного конфлікту приблизно 16 200 ув’язнених у 36 в’язницях потрапили під контроль антиурядових сил. Переважна більшість ув’язнених була покинута напризволяще, оскільки уряд України не вжив ніяких належних заходів для їх евакуації з зони конфлікту, і вони, фактично, були переведені під контроль антиурядових сил. До цих ув’язнених входили особи, засуджені судами України, а також особи, які очікували суду у попередньому ув’язненні. У багатьох осіб з другої категорії матеріали кримінальних справ з твердженнями проти них були знищені, відправлені на територію, контрольовану урядом, або втрачені. Поступово новоспечені де-факто суди та органи прокуратури «відтворили» матеріали справ та «судили» цих осіб у провадженнях, які не були незалежними, неупередженими та справедливими. Українські вироки інших осіб були «переглянуті» новими органами влади. Ніхто не зміг скористатися українськими законами про умовно-дострокове звільнення, на яке мав право.

 

  • Жорстоке, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження: як тільки в’язниці були захоплені антиурядовими силами, ув’язнені стикнулися зі значним погіршенням умов ув’язнення. Їх перша зустріч з новими органами влади зазвичай супроводжувалася невибірковим насильством, жорстокістю, залякуванням та приниженням. Особи, які були розпізнані, як «прихильники уряду» (на підставі місця походження, мови, татуїровок, тверджень або одягу), зазнали найбільш жорстоких форм насильства. Для деяких – в залежності від групи або воєначальника – систематичне насильство тривало місяці та роки. У в’язницях почала закінчуватися їжа, що призвело до голоду та вимагання з боку нової тюремної влади. Збройний конфлікт, який тривав поза стінами в’язниць, регулярно призводив до вимкнення опалення, електро- та водопостачання, пошкоджень будівель в’язниць та загибелі або поранень ув’язнених. Адміністрація в’язниць нічого не зробила для захисту життів ув’язнених – більшість членів адміністрації бігли до бомбосховищ у той час, як ув’язнені залишалися замкнутими у камерах. До того ж, антиурядові сили використовували в’язниці для нападів на позиції уряду України, що притягувало вогонь у відповідь, який призводив до загибелі або фізичних та психологічних травм. Голодні, немиті, замерзлі та у постійному страху, ув’язнені були змушені жити у частково знищених камерах. Перерви в артилерійському вогні заповнювалися жорстокістю з боку бійців, які відпочивали від бою.

 

5. Чому ці постраждалі відрізняються від інших постраждалих від конфлікту?

 

Група постраждалих від стверджуваних злочинів, описана у цьому поданні МФПЛ-ХПГ, представляє собою ув’язнених, які опинилися замкнутими у в’язницях, захоплених та контрольованих антиурядовими силами в окупованих частинах Донецької та Луганської областей. 16 200 ув’язнених знаходилися в 36 в’язницях у зоні конфлікту. Вони представляють переважно забуту групу.

Хоча ці ув’язнені є переважно цивільними особами, вони не потрапляють до категорій цивільних інтернованих або «військовополонених» відповідно до міжнародного гуманітарного права. Переважна кількість цих осіб має унікальний статус, оскільки вони були ув’язнені де-юре органами влади України і в подальшому покинуті напризволяще під вартою антиурядових сил. Ті особи, які були засуджені судами України, зазнали нових правил умовно-дострокового звільнення та амністії. Осіб, які залишалися під вартою, але ще не були засуджені, судили нові псевдо-судові органи, які працювали за новими правилами.

Ця юридична «сіра зона» зробила ув’язнених осіб вразливими до довільного ув’язнення, жорстокого поводження та позасудового покарання.

 

6. Де були скоєні злочини?

 

До спалаху збройного конфлікту на сході України Донецька та Луганська області мали найбільшу концентрацію в’язниць серед усіх областей України, і найвищу кількість осіб під вартою. Усі в’язниці були розташовані у містах, селищах та інших населених пунктах. На початок 2014 року було:

  • У Луганській області – 16 в’язниць[6] у тому числі: два слідчих ізолятора, два виправних центра, одна пенітенціарна установа, три виправних установи мінімального рівня безпеки, сім виправних установ середнього рівня безпеки, одна виправна установа максимального рівня безпеки, одна медична пенітенціарна установа.
  • У Донецькій області – 20 в’язниць[7] у тому числі: три слідчих ізолятора, два виправних центра, дві пенітенціарні установи, три виправних установи мінімального рівня безпеки, десять виправних установ середнього рівня безпеки, одна виправна установа максимального рівня безпеки, одна медична пенітенціарна установа.

 

Злочини, описані у Поданні МФПЛ-ХПГ, були скоєні у цих в’язницях, зокрема, з того моменту, як вони потрапили під контроль антиурядових сил у 2014 році та були інтегровані у де-факто структури ДНР/ЛНР.

 

7. Хто є головними стверджуваними порушниками?

 

Спалах конфлікту на сході України призвів до порушень соціального порядку, моралі та верховенства права на контрольованих сепаратистами територіях, у так званих Донецькій (ДНР) та Луганській (ЛНР) народних республіках. У 2014 році низка воєнізованих сепаратистських груп встановила свою владу над міськими та сільськими районами, розпустили встановлені юридичні та адміністративні структури, та встановили військове самоврядування, натхненне радянським режимом.

 

36 в’язниць, описаних у Поданні МФПЛ-ХПГ потрапили під владу та контроль групи, яка захопила владу на відповідній території. До середини 2015 року органи влади ДНР та ЛНР мали різний рівень контролю над цими групами, що іноді призводило до внутрішнього конфлікту. У середині 2015 року усі окуповані території потрапили під прапори органів влади ДНР та ЛНР, у той час як уряд Росії здійснював загальний контроль та надавав військову, логістичну та фінансову підтримку. В усіх відношеннях ув’язнені в цих установах були затримані по волі воєнізованої групи та воєначальника, який контролював територію, на якій вони знаходилися. Стверджувані порушники злочинів, описаних у Поданні МФПЛ-ХПГ, є членами та лідерами воєнізованої групи, яка здійснювала контроль над в’язницями у відповідний час.

 

8. Як задокументовані злочини кваліфікуються у якості воєнних злочинів та злочинів проти людяності ?

 

Для того, щоб кримінальне поводження становило воєнний злочин, воно повинно відбуватися у контексті воєнного конфлікту та бути асоційованим з ним.[8] Сторони, що подають документи, стверджують, що воєнний конфлікт існував на території України з початку російського вторгнення на Кримський півострів 23 лютого 2014 року або близько цієї дати, і продовжував існувати на момент подання цього документу, між контрольованими та підтримуваними Росією антиурядовими силами та Збройними Силами України й воєнізованими добровольчими батальйонами.

 

Для того, щоб злочинна дія була класифікована, як злочин проти людяності, така дія повинна бути скоєна в якості частини широкомасштабного або систематичного нападу на громадське населення відповідно до політики держави або організації щодо здійснення такого нападу.[9] З моменту спалаху конфлікту у 2014 році документація міжнародних організацій та громадянського суспільства виявила картину систематичного націлювання на цивільних осіб, шляхом насильства, довільного ув’язнення, переслідування та заперечення базових основоположних прав.

 

Беручі ці контекстуальні елементи до уваги, існують розумні підстави вважати, що задокументоване довільне ув’язнення, переслідування, покарання та систематичне заперечення належної процедури ув’язненим, які знаходяться на території, контрольованій ДНР/ЛНР, дорівнюють:

  • воєнним злочинам незаконного утримування, жорстокого поводження, заперечення справедливого та регулярного суду та засудження без належного процесу;
  • злочинам проти людяності – ув’язненню або іншому тяжкому позбавленню фізичної волі.

 

Фізичне та психологічне насильство, приниження, неналежні умови ув’язнення, відсутність достатньої їжі та води, відсутність або обмежений доступ до медичного обслуговування і нездатність тюремної влади захистити ув’язненого від збройного конфлікту можуть дорівнювати:

  • воєнним злочинам – жорстокому та нелюдському поводженню та злочинам проти людської гідності;
  • злочину проти людяності – іншим нелюдським діям.

 

Нарешті, воєнна тактика нападів з в’язниць або біля них, яку часто використовували антиурядові сили, заподіяла тяжке страждання, фізичні та психологічні травми, і може дорівнювати воєнному злочину жорстокого та нелюдського поводження.

 

9. Чи розслідуються та переслідуються у дійсності задокументовані злочини на національному рівні?

 

Відповідно до принципу комплементарності, переслідування МКС ускладнюється у справах, які підлягають або підлягали дійсним провадженням з боку інших уповноважених органів.[10] Незважаючи на той факт, що деякі обмежені національні провадження відбулися стосовно злочинів, скоєних у контексті збройного конфлікту на сході України, МФПЛ та ХПГ розуміють, що хоча органи влади України можуть бажати розслідувати та карати членів антиурядових сил за злочини, встановлені у цьому Поданні, вони не можуть це зробити через відсутність доступу до доказів та підозрюваних, і відсутність відповідних положень у Кримінальному кодексі України (стаття 17(1) Статуту МКС). Скарги та доповіді постраждалих, подані відповідно до Кримінального кодексу України, передавалися між різними слідчими органами без проведення справжніх слідчих заходів. Постраждалі стверджують, що їх не допитували відповідні слідчі органи по відношенню до інформації, про яку була повідомлена поліція.

 

Де-факто органи розслідування та прокуратури ДНР та ЛНР також не бажають розглядати скарги на довільне ув’язнення та жорстоке поводження у в’язницях на території під їх контролем. Постраждалі, які подали такі скарги, не отримали відповідей від де-факто органів влади ДНР/ЛНР.

 

Нарешті, сторони, які подають документи, не знають про будь-які скарги, подані органам влади Росії по відношенню до злочинного поводження у в’язницях під контролем ДНР/ЛНР. Росія неодноразово заперечувала здійснення будь-якої влади або контролю над де-факто органами влади ДНР/ЛНР, або будь-яке залучення до територій, контрольованих ДНР/ЛНР. Таким чином, російська влада не хотіла б проводити розслідування та переслідування по відношенню до злочинів, встановлених у цьому Поданні.

 

10. Чи є ці злочини достатньо тяжкими для виправдання юрисдикції МКС?

 

Злочини, встановлені у цьому Поданні, вплинули на тисячі вразливих ув’язнених, призвели до тяжких фізичних травм та довго триваючих психологічних травм. МФПЛ та ХПГ стверджують, що заявлене поводження є достатньо тяжким для того, щоб бути прийнятним відповідно до статті 17(1)(d) Статуту МКС. Відповідно до цієї статті, справа може бути визнана неприйнятною, якщо вона «недостатньо тяжка для виправдання подальших дій з боку Суду». Оцінка тяжкості ґрунтується на обсязі, характері та манері скоєння злочинів, а також на їх впливі. [11]

 

Відповідно до оцінки сторін, які подають документ, тисячі осіб знаходяться у довільному ув’язненні у в’язницях, контрольованих ДНР/ЛНР, і не мають доступу до незалежних, неупереджених та справедливих судових органів. Тисячі ув’язнених зазнали певного рівня жорстокого поводження, описаного у цьому Поданні. Насильство, фізичне, вербальне та психологічне знущання, хронічна нестача їжі, неналежні умови ув’язнення, відсутність медичної допомоги і непотрібне піддавання небезпеці збройного конфлікту були в різній мірі задокументовані в усіх в’язницях, контрольованих ДНР/ЛНР. Зокрема, застосування насильства, голод та піддавання артилерійському вогню мали місце майже в усіх задокументованих в’язницях з середини 2014 року до середини 2015 року. У деяких випадках насильство та жорстоке поводження були навмисно націлені на певні групи ув’язнених, які були прийняті за реальних або передбачуваних опонентів та критиків антиурядових сил. Інакше кажучи, жорстокі та нелюдські умови ув’язнення були невибірковими – через те, що органи влади не вважали ув’язнених пріоритетом, прагнули активно покарати ув’язнених, або через безгосподарність та необдуманість.

 

За усіх цих підстав обсяг, характер та вплив задокументованого поводження на ув’язнених є найбільш тяжким.

 

11. Що є наступним кроком для прокурора МКС після цього подання? 

 

Подання за статтею 15 націлене на підтримку поточного попереднього розгляду (ПР) та на те, щоб переконати Прокурора розпочати повноцінне розслідування злочинів стосовно Статуту МКС, скоєних в Україні, у тому числі злочинів проти ув’язнених, які знаходяться у в’язницях, захоплених та контрольованих антиурядовими силами. На стадії попереднього розгляду офіс прокурора оцінює, чи були дотримані усі критерії (юрисдикція, прийнятність та інтереси правосуддя). Тоді, для того, щоб МКС розпочав офіційне розслідування, він повинен бути задоволений тим, що існують «розумні підстави вважати», що могли бути скоєні воєнні злочини та/або злочини проти людяності, і що це поводження не переслідується національною владою і є достатньо тяжким для виправдання розслідування в МКС. Прокурор зобов’язаний розглянути отриману інформацію, і ПР може призвести до початку офіційного розслідування, якщо Прокурор уповноважений Досудовою Палатою МКС.

 

12. Хто є сторонами, які подають цей документ відповідно до статті 15?

 

Харківська Правозахисна Група (ХПГ) – українська неурядова неприбуткова правозахисна організація, заснована у 1989 році у складі Харківського товариства «Меморіал». ХПГ захищає права людини як частину конкретних справ, обробляючи до трьох тисяч письмових заяв кожен рік, інформуючи українську державу та громадськість про права людини та аналізуючи дотримання прав людини та основоположних свобод в Україні. ХПГ прагне поліпшити ситуацію в Україні, коли справа стосується таких питань, як право на життя; катування та жорстоке поводження; довільні ув’язнення; свобода слова та інформації; право на приватність; права вразливих груп, таких, як засуджені ув’язнені, люди, які живуть с ВІЛ/СНІД, наркозалежні, шукачі притулку та інші.

 

Міжнародна Федерація Прав Людини (МФПЛ) – міжнародна та незалежна правозахисна НУО, заснована у 1922 році, яка об’єднує 192 організації-учасника у 117 країнах по усьому світу. Мандат МФПЛ полягає в тому, щоб діяти для захисту жертв порушень прав людини, для запобігання цих порушень та приведення порушників до відповідальності. Для цього МФПЛ працює з учасниками та організаціями-партнерами для документації порушень прав людини, проведення адвокатської роботи та стратегічних судових процесів у підтримку прав постраждалих на правду, справедливість та відшкодування. Одним з пріоритетів МФПЛ є боротьба з безкарністю та захист населення від найбільш тяжких злочинів.

 

Для цілей цього подання МФПЛ запросила Александра Презанті, партнера Global Diligence LLP, в якості консультанта для допомоги ХПГ та МФПЛ зі складанням цього Подання.

 

 

[1]          МКС, “Прокурор МКС, Фату Бенсуда, починає попередній розгляд в Україні”, прес-реліз МКС (онлайн), 25 квітня 2014 року, доступно на: https://www.icc-cpi.int/Pages/item.aspx?name=pr999; “Прокурор МКС продовжує попереднє розслідування ситуації в Україні після другої декларації за статтею 12(3)”, прес-реліз МКС (онлайн), 29 вересня 2015 року, доступно на: https://www.icc-cpi.int/Pages/item.aspx?name=pr1156.

[2] Посольство Україні, Подання №  61219/35-673-384, 9 квітня 2014 року; Вербальна нота виконуючого обов’язки Міністра зовнішніх справ України, пана Андрія Дещиці, 17 квітня 2014 року.

[3] Декларація Верховної Ради України, 25 лютого 2014року, доступно на: http://www.icc-cpi.int/en_menus/icc/structure%20of%20the%20court/office%20of%20the%20prosecutor/comm%20and%20ref/pe-ongoing/ukraine/Pages/ukraine.aspx.

[4] МКС, Україна, “Декларація, подана Україною відповідно до статті 12(3) Статуту МКС”, 8 вересня 2015 року, доступно на: http://www.icc-cpi.int/en_menus/icc/structure%20of%20the%20court/office%20of%20the%20prosecutor/comm%20and%20ref/pe-ongoing/ukraine/Pages/ukraine.aspx.

[5] Прокурор МКС продовжує попередній розгляд ситуації в Україні після другої декларації за статтею 12(3), Прес-реліз МКС, 29 вересня. 2015, доступно на:  https://www.icc-cpi.int/en_menus/icc/structure%20of%20the%20court/office%20of%20the%20prosecutor/comm%20and%20ref/pe-ongoing/ukraine/Pages/ukraine.aspx.

[6] Брянська ВК № 11, Алчевська ВК № 13, Перевальська ВК № 15, Краснолуцька ВК № 19, Комісарівська ВК № 22, Чорнухінська ВК № 23, Петровська ВК № 24, Суходільська ВК № 36, Слов’яносербська ВК № 60, Свердловська ВК № 38, Селезнівська ВК № 143, Луганський ВЦ № 134, Штерівський ВЦ № 137, Луганська ПУ № 17 та Старобільский СІЗО.

[7] Артемівська ПУ № 6, Маріупольський СІЗО, Маріупольський ВЦ № 138, Дзержинська ВК № 2, Селідовська ВК № 82, Приазовська ВК № 127, Жданівська ВК № 3, Калінінська ВК № 27, Торецька ВК № 28, Кіровська ВК № 33, Макіівська ВК № 32, Єнакієвська ВК № 52, Мічурінська ВК № 57, Микитинська ВК № 87, Західна ВК № 97, Волноваська ВК № 120, Донецька ВК № 124, Сніжинська ВК № 127, Киселівський ВЦ № 125, Донецька ПУ № 5.

[8] МКС, Склад злочинів, Стаття 8 і далі.

[9] Див. Статут МКС, стаття 7(1).

[10] Статут МКС, стаття 17(1)(a)–(c).

[11] Положення 29(2) Регламенту Прокуратури; МКС, Прокуратура, Політичний документ про попередні розгляди,” листопад 2013, пункт 61 та МКС, Досудова Палата I, ситуація у Дарфурі, Судан, Prosecutorv. BaharIdrissAbuGarda, “Рішення про підтвердження обвинувачень,” [ICC-02/05-02/09- 243-Red], 8 лютого 2010, пункт. 31


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль