пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
15.10.2020 | Наталка Ковальчук
Вибори

Вибори карантинного періоду

Ілюстраційне зображення з відкритого джерела (автор: Надав Мачита)
   

Один з моїх фейсбучних друзів написав цікавий пост про нинішні вибори.

Суть його роздумів така: на вибори підуть тільки ті, хто сам намагається бути обраним за будь-яку ціну.

Йдеться також про те, що нині працює система, при якій тільки партія може бути провідником для обрання у депутати місцевого рівня, де треба вирішувати загалом побутові питання (житловий комплекс, охорона здоров’я тощо). І про загравання з народом, до яких вдаються чимало обранців, також. І про майбутній «референдум», котрий, на гадку автора посту, підводить до думки, що у сьогоднішньої влади немає «…ні стратегії, ні розуміння, ні механізмів, ні… людей потрібних». І про багато чого іншого. Власне, повний текст цього посту можна знайти на Facebook.

«Сумно мені у цьому цирку», – резюмує автор посту.

Сумно не тільки йому.

Бо, на жаль, викладені у його пості думки – це не просто думки. Це – реальність.

От, скажімо, недавно одна знайома пані, яка балотується на виборах до міської ради, поділилася зі мною наступним: «Воно мені й не треба, але сказали йти, то мушу». «Сказали» їй іти на вибори партійні керівники. Відмовити їм не може, бо має невеличкий бізнес, і деякі проблеми їй вдається залагоджувати саме завдяки приналежності до партії.

Одним словом все це дуже нагадує ту систему, у якій «партія сказала: „Треба!“ – комуніст відповів „Єсть!“».

Подумалося також: « А скільки ось таких кандидатів у депутати до місцевих рад йдуть сьогодні на вибори за принципом: воно мені не треба, але «сказали йти», «порадили йти», «попросили йти»? Вони потім так і працюватимуть у місцевій владі за цим же принципом.

Турботи громади їх мало цікавитимуть. За багаторічну журналістську практику довелося надивитися на таких, з дозволу сказати, депутатів. Вони приходять на сесії, голосують так, як скаже міське керівництво. Особливо не висовуються, зате по-тихому успішно вирішують свої бізнесові чи приватні проблеми.

Це не тільки мої відчуття. Оскільки майбутні вибори – це топ-тема сьогодні, то на неї чимало українців відгукуються у соцмережах. Відгуки ці не найкращі і певною мірою свідчать про розчарування суспільства у ефективності тієї політичної системи, яка сформувалася в країні.

Ось для прикладу хоча б таке повідомлення: «Дежа вю… Хоч би щось змінилось за 29 років в політичних технологіях! За вікном 2020 рік, а відчуття середини 90-х. Та й обличчя в політиці на половину ті самі…

Дежа вю…».

Насправді це відчуття дежа вю приходить кожен раз, коли в Україні починається виборчий процес. Війна компроматів, підкуп виборців, пачки передвиборчої агітації, яку дістаєш з поштової скриньки і яку тицяють на вулиці у руку.

Цьогоріч навіть карантинні обмеження не стали запобіжником для того, щоб змінити систему агітації, уникнути масових зібрань людей.

Відтак деякі з кандидатів у міські голови чи депутати збирають публіку на площах або навіть у дворах багатоповерхівок, аби донести свою, так би мовити, політичну платформу. Ці масові зібрання під будинками у одних випадках відбуваються за прямої підтримки керівництва управляючих компаній чи ОСББ. У інших – за їхньої мовчазної згоди.

Фактів про такі чи схожі «заходи» можна доволі знайти і у ЗМІ. Ось, наприклад, у Запоріжжі місцеві політики намагаються завоювати довіру виборців танцями у парках та піснями під гітару біля під’їздів.

Наскільки ефективні ці методи, – інша річ. У тому ж Запоріжжі провели місцеве соціологічне опитування, під час якого більшість людей заявила, що не піде на вибори.

Але якщо якась частина з тих, хто не планує взяти участь у виборах на старті, все ж може передумати і потім піти на дільниці, то ті, хто взагалі не зупиняються, аби відповісти на питання, – однозначно проігнорують вибори. Принаймні, так стверджують соціологи. Загалом у Запоріжжі вони прогнозують явку на нинішніх місцевих виборах на рівні 40 відсотків.

Скоріш за все, це відображає стан справ і в Україні загалом.

Актуальною проблемою залишається і підкуп виборців. Громадянська мережа ОПОРА фіксує такі випадки. Скажімо, на нинішніх місцевих виборах «ціна електорального голосу» стартує від 200 гривень. Причому «купівля голосів» активно відбувається у тому числі через засоби комунікації – месенджер, телеграм-канали тощо.

Не канула в Лету і горезвісна «гречка». Нині вона, правда, набула інших форм, зокрема й пов’язаних з коронавірусною пандемією. Відтак ідеться про подарунки з засобами гігієни, дезінфекції, навіть обіцянки безкоштовного тестування на COVID-19.

Іноді ці «подарунки» набирають навіть якихось неадекватних форм. Як-от: роздавання кришок для консервування з нанесеним на них ім’ям кандидата у депутати.

Також факти підкупу виборців фіксує і Комітет виборців.

За даними Національної поліції, з усіх кримінальних проваджень, відкритих за фактами порушення виборчого процесу, п’ята частина стосується саме підкупу виборців.

Як і все, що стосується виборів, ці факти також знаходять своє відображення у соцмережах. Якщо одні тримаються думки, що «подарунки» треба брати, а як і за кого голосувати, вирішувати на власний розсуд, то інші пишуть приблизно так: «хотілося б знати, за чий рахунок цей банкет?».

Зауваження доречне, бо хто знає, чи не використовуються для «задоволення потреб виборців» у тому числі й бюджетні кошти?

Дехто з українців взагалі порівнює це з «совковим буфетом» на виборах: «ковбаса по 2,20, горілка по 3,62, кілька в томаті. Та ще – баян з балалайкою».

Правда, нині «баян з балалайкою» трансформувалися у різноманітні концертні шоу, після яких Нацполіції доводиться відкривати кримінальні провадження за масове зібрання людей у період карантину.

Втім, у всій цій сьогоднішній катавасії з виборами навряд хтось думає про людей. Є звичайно, і на місцевому рівні порядні політики, які йдуть у владу з певними ідеями і намаганнями зробити кращим життя своїх територіальних громад.

Але їм дуже важко змагатися з місцевими князьками, які можуть використати потужний інформаційний ресурс – районні, міські або свої власні газети, проплачені групи на свою підтримку у Facebook чи Telegram. Які, протягаючи тезу про регіональний патріотизм (ми тут краще знаємо, як у Києві), намагаються за будь-яку ціну втриматися на своїх місцях. Скажімо так, дуже теплих місцях, які дають змогу керувати фінансовими потоками на місцевому рівні і мати від того особистий зиск.

Чи зуміють виборці серед тих, хто нині ринувся у владу, знайти людей, які сьогодні дійсно потрібні в самоуправлінні на місцях? Чи відрізнять зерна від полови?

Для цього, як написав один з користувачів Facebook, «…вибирати треба сірою речовиною мозку. Розуміти, що владу контролюють весь час, а не від виборів до виборів. Громадянський обов’язок виборами не закінчується».


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль