пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
18.11.2020 | Валерій Карбалевич
Вісті з пострадянських країн

100 днів білоруської революції. 20 висновків

Марш працівників Мінського тракторного заводу (фото: Радіо Свобода)
   

Текст опубліковано на сайті білоруської служби Радіо Свобода в розділі «Блоги» 16 листопада 2020 року – у сотий день білоруських протестів. Автор – Валерій Карбалевич (Валер Карбалевіч) – кандидат історичних наук, доцент, політичний оглядач Радіо Свобода. Переклад українською: ХПГ-інформ.


Те, що відбувається у Білорусі останніми місяцями, називають по-різному: «білоруська революція», «білоруська весна», «політична криза». Лукашенко назвав це спробою перевороту, заколоту. У певні моменти події у Білорусі були головними новинами у світі.

Пропоную 20 важливих висновків з нагоди 100 днів революції.

1. Головна причина революційного вибуху полягає в тому, що білоруська соціяльна модель, створена Олександром Лукашенком чверть століття тому, вичерпала свій ресурс, стала гальмом розвитку. Суспільство переросло державу, йому стало тісно в його рамках. Цей конфлікт не може вирішитися до того часу, доки одне не стане відповідати іншому.

2. Білоруська модель ґрунтувалася не на довірі суспільства до політичних інститутів, а на довірі до особи Лукашенка. Легітимність режиму багато в чому трималася на особистій харизмі керівника держави. І криза довіри до нього вилилася в гостру політичну кризу.

3. Результатом останніх подій стала десакралізація влади як такої. У Білорусі досі державні інститути були єдиною скріпою, яка об’єднувала білорусів у спільний соціум. Інших механізмів – на зразок нації, громадянського суспільства – не було. Тепер держава відмовилася виконувати цю функцію. Влада взяла курс на розкол суспільства, по суті, оголосило громадянську війну більшості своїх громадян. Тепер від держави йде небезпека для соціуму.

4. Білоруська весна – це революція зростання очікувань. Останні 10 років середній заробіток у Білорусі реально зменшився. Лукашенко став для більшости білорусів символом застою та безнадії.

5. Влада втратила моральний авторитет. Події останніх 100 днів зруйнували ілюзії більшости населення стосовно того, чим насправді є лукашенківська держава. Тепер для білорусів влада є несправедливою, аморальною. Тому білоруська революція, як і українська 2014 року, стала революцією гідности.

6. Влада втратила монополію на інформацію. Виникнення нових медій, соціяльних платформ, зруйнувало стару систему комунікації чинного режиму із суспільством. І це стало важливим чинником громадського піднесення.

7. Лукашенко переоцінив фактор сили державної машини. Єдиною відповіддю на нові виклики стали політичні репресії. Влада вирішила, що легітимність режиму можна забезпечити за допомогою виключно грубої сили. Що найбільше характеризує її неспроможність адаптуватися до нової реальности.

8. Відбулося руйнування моделі корпоративної держави. У момент кризи вся старанно збудована система продержавних «громадських» організацій посипалася. Ви що-небудь чули про роль БРСМ[1], «Білої Руси»[2] під час цих подій? На держпідприємствах багато людей повиходили з ФПБ[3]. Ненадійною виявилася церква. Головним захисником режиму виступає ОМОН.

9. За кілька місяців відбулася прискорена соціялізація суспільства. Обивателі раптом перетворилися на громадян. Народ став політичним суб’єктом, чого ніяк не хоче визнавати режим.

10. За останні місяці у Білорусі сформувалося громадянське суспільство. Запрацювали горизонтальні зв’язки. Створена велика інфраструктура громадського руху, яка включає в себе спільноти будинків, мікрорайонів, відповідні чати для їхньої комунікації.

11. Відбувся завершальний процес постання білоруської нації. Зазвичай нація формується у боротьбі із зовнішнім ворогом чи опонентом (імперія, метрополія). У білоруському випадку доформування нації відбулося в результаті боротьби з керівним режимом. Це ще один з парадоксів білоруської революції.

12. Однак протестний настрій суспільства, «повстання мас», не перетворився на «кризу верхів», не призвів до розколу еліт. А такий розкол, за всіма теоріями, – необхідна умова для перемоги революції. Сподівання на те, що під морально-психологічним тиском народу державний апарат почне розвалюватися чи переходити на інший бік барикад, не виправдалося. Бо у Білорусі авторитарний режим міцний і консолідований. Жоден державний інститут не обирається народом, не контролюється народом. Усі вони абсолютно стерильні від інакодумання. Ніяких точок опори для опонентів режиму в держапараті не існує. Існує жорстка вертикаль влади, яку формує згори персонально Лукашенко. Державний апарат жодним чином не залежить від народу, тому й не реагує на його вимоги, а зберігає лояльність тому, ким він створений.

13. У протистоянні революції відбувся дефолт державних функцій – державні інститути перестали виконувати свої обов’язки. Фактично знищується зовнішня політика Білорусі, країна втрачає міжнародну суб’єктність. Остаточно зруйнована правова система, інститути правосуддя, без чого існування повновартісної сучасної держави неможливе. Жодні законі тепер у Білорусі не діють.

У країні послідовно нищаться структури бізнесу, культури (Купалівський театр[4]), спорту, підозрювані в нелояльності до керівного режиму.

Тобто відбувається самоусунення держави від своїх функцій, залишаються тільки ті з них, які забезпечують збереження влади. Державні інститути, закликані задовольняти потреби суспільства, на очах переорієнтуються на самообслуговування, захист власних інтересів від претензій з боку суспільства. Відбулася редукція держави до політичного режиму.

14. Лукашенко, який чверть століття був гарантом стабільности, тепер парадоксальним чином став головним чинником дестабілізації білоруського суспільства. Причому тепер йму неважливо, у якім образі він увійде у білоруську історію. Жага влади й помсти всім, хто їй загрожує, затьмарила все. Задля втримання влади він готовий залишити випалену землю, руїни.

15. Досі Лукашенко, ігноруючи всі державні інститути, номенклатуру апелював до народу, на підставі народної підтримки тримався його режим одноособової влади. Тепер, коли громадська підтримка зникла, він вимушений опиратися на державний апарат. Це означає, що роль, політична вага номенклатури зростає. Невипадково Лукашенко навіть демонструє бажання ділитися владою з чиновниками.

16. Еволюція режиму відбувається в напрямку мілітаризації. Силовики стали державотворчим елементом лукашенківської системи. І вони будуть претендувати на свою частку влади.

17. Сто днів країна живе у стані громадянської війни. Ця війна вже не холодна. Є вбиті, сотні побитих і скалічених, близько 25 тисяч затриманих. Такого рівня політичного терору Білорусь не знала з часів нацистської окупації. Білорусь переживає гуманітарну катастрофу.

18. Білоруське суспільство отримало тяжку психологічну травму. Ми маємо травмований соціум. З посттравматичним синдромом йому доведеться жити найближчі роки.

19. Білорусь вступила в період перманентної соціяльно-політичної кризи, яка силовим шляхом не вирішиться. Для політизованого суспільства, яке активізувалося, наприклад, будь-яка електоральна кампанія несе в собі загрозу нового вибуху. Тепер вже проводити вибори в країні так, як раніше, владі не вдасться. А попереду незабаром місцеві вибори, запланований референдум по новій Конституції.

20. Вельми цікаву і слушну оцінку білоруській революції дав відомий британський політолог Едвард Лукас: «Теперішні події – це рух навздогін. Ви наздоганяєте потяг, на який спізнилися в 1990-і. Це, сказати б, останнє відлуння революцій 1989–1991 років, які поклали край комуністичній владі».


Читайте також: Валерій Карбалевич. Білорусь може перетворитися на один великий концтабір. Що чекає країну у випадку поразки протестів


[1] Білоруський республіканський союз молоді, у структуру якої входить і Білоруська республіканська піонерська організація (БРПА).

[2] Громадське об’єднання, створене у 20о7 році для підтримки Лукашенка на парламентських виборах 2008 року, а також у президентських виборах 2010 року.

[3] Федерація профспілок Білорусі.

[4] Національний академічний театр імені Янки Купали. 13 серпня колектив театру виступив із вимогою припинити насилля проти мирних демонстрантів і перерахувати голоси виборців за участі незалежних наглядачів. 17 серпня був звільнений директор театру Павло Латушко. 21 серпня театр спинив роботу. Того ж дня близько 80 співробітників написали заяви на звільнення, частину з яких було задоволено. Звільнено 58 людей, з них 36 – актори.


Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль