пошук  
версія для друку
03.04.1999

Рішення Європейского Суду з прав людини

   

Застосування статті 10 європейської конвенції з прав людиниЦей документ підготовлений Секретаріатом секції засобів інформації Директорату з прав людини. Документ охоплює період до 15 січня 1998 року і містить:

А. Посилання на: (а) основні рішення Європейського суду з прав людини і (б) найбільш важливі рішення та доповіді Європейської комісії з прав людини, що стосуються статті 10 Європейської конвенції про права людини в цілому і свободи засобів інформації зокрема.

Б. Коментар судової практики. Коментується тільки те, що найбільше і безпосередньо стосується статті 10. Разом з тим необхідно підкреслити, що дану статтю слід тлумачити у світлі всіх положень Конвенції, котрі можуть як звузити сферу її діяльності (статті 15, 16, 17), так і забезпечити додатковий захист (статті 8, 9, 11).


А. Основні рішення та доповіді

1. Рішення Європейського суду з прав людиниРішення у справі Де Бекера від 27 березня 1962 р., серія А, т.4 (на заявника була накладена довічна заборона займатися в Бельгії професією журналіста або письменника); викреслено із списку справ, які підлягали слуханню.

Рішення у справі Енгеля та інших від 8 червня 1976 р., серія А, т.22 ( накладання дисциплінарного стягнення на голландських військовослужбовців за публікацію статей, що підривають військову дисципліну); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Хендісайда від 7 грудня1976 р., серія А, т. 24 (заборона британської влади на книгу "Маленький червоний підручник" силою Закону про непристойні публікації); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі тижневика "Санді Таймс" (№1) від 26 квітня 1979 р., серія А, т. 30 (судовий наказ, який перешкоджає публікації статті, що стосується судового позову щодо ліків. Цей судовий наказ грунтувався на діючому на той час в Англії законодавстві про неповагу до суду); порушення статті 10.

Рішення у справі Бартольда від 25 березня 1985 р., серія А, т.90 ( існування у ФРН заборони ветеринарам виступати з певними заявами у широкій пресі силою Закону про несумлінну конкуренцію і кодексу професійної етики); порушення статті 10.

Рішення у справі Лингенса від 8 липня 1986 р., серія А, т.103 (силою статті 111 Карного кодексу Австрії накладання на позивача штрафу за завдання шкоди честі та гідності австрійського політика через публікації у пресі); порушення статті 10.

Рішення у справі Глазенапа і Козьека від 28 серпня 1986 р., серія А, т.т.104, 105 відповідно (обовя’зок присягнутися на вірність Конституції, як умова для обіймання посади на державній службі у Німеччині); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Ліндера від 26 березня 1987 р., серія А, т.116 (відмова заявникові в дозволі на доступ до секретної, такої, що стосується його, інформації, яка зберігається шведською владою, котра посилалася на інтереси національної безпеки); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Мюллера та інших від 24 травня 1988 р., серія А, т.133 (конфіскація швейцарською владою картин, які виставив художник, та присуд художникові й іншим заявникам сплатити штраф за непристойні публікації); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Барфода від 22 лютого 1989 р., серія А, т. 149 (штраф, що накладений на позивача за публікацію у газеті статті, в якій завдана шкода честі двох суддів: стаття 71 Карного кодексу Гренландії); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Гаскіна від 7 липня 1989 р., серія А, т.160 (відмова відповідних адміністративних органів ознайомити позивача із особистою справою, що була заведена на нього місцевою владою, під чий нагляд він був переданий на час неповноліття); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Маркт Інтерн Ферлаг ГмбХ і Клауса Бірмана від 20 листопаду 1989 р., серія А, т. 165 (силою німецького закону про несумлінну конкуренцію заборона видавництву повторювати у своїх публікаціях деякі заяви, що з’явилися у спеціалізованому інформаційному бюлетені, де критикували комерційну практику однієї з фірм, що продавала товар через пошту); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Гроппера Радіо АГ та інших від 28 березня 1990 р., серія А, т. 173 (заборона, що винесена у Швейцарії на адресу фірми, власника ліцензії на експлуатацію колективної антени, ретранслювати через кабель радіопередачі з Італії); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Вебера від 22 травня 1990 р., серія А, т. 177 (судовий розгляд, що проходив у Швейцарії за зачиненими дверима і це призвело до засудження журналіста за порушення таємниці слідства, скоєне ним під час прес-конференції з приводу наступного слухання справи про наклеп); порушення статті 10.

Рішення у справі Аутроник АГ від 22 травня 1990 р., серія А, т. 178 (відмова Поштово-телеграфної служби Швейцарії без згоди держави-передавача надати фірмі, що спеціалізується на побутовій електротехніці, дозвіл приймати при допомозі приватної параболічної антени незакодовані телевізійні програми, призначені для широкої публіки, що передаються з радянського супутника зв’язку); порушення статті 10.

Рішення у справі Обершлика (№1) від 23 травня 1991 р., серія А, т. 204 (судове переслідування за наклеп, порушене проти позивача австрійським політиком, та засудження позивача); порушення статті 10.

Рішення у справі газет "Обсервер" і "Гардіан" від 26 листопаду 1991 р., серія А, т. 216 (заборона розголошувати або публікувати подробиці з мемуарів, написаних без дозволу, які розповідають про нібито незаконну діяльність Британських секретних служб. А також де розголошувалися відомості, отримані від автора, колишнього співробітника цих служб; заборона, що підтверджена судовим рішенням в липні 1987 р., після того, як книга була опублікована у США і стала доступною у Великій Британії, та яка залишилася чинною до судового процесу, що закінчився у жовтні 1988 р.); порушення під час другого строку (липень 1987 р.-жовтень 1988 р.), але не під час першого строку (липень 1986 р.-липень 1987 р.).

Рішення у справі "Санді Таймс" і А.Нейла (№2) від 26 листопаду 1991 р.. серія А, т. 217 (заборона розголошувати або публіковати уривки із написаної без дозволу книги спогадів, де приписується протизаконна поведінка Британським секретним службам, а також розголошувати відомості, отримані від автора колишнього співробітника цих служб); порушення статті 10.

Рішення у справі Кастеллса від 23 квітня 1992 р., серія А, т.236 (засудження політика і активіста баскського руху за публікацію антиурядової статті); порушення статті 10.

Рішення у справі Торгєра Торгєйрсона від 25 липня 1992 р., серія А, т.239 (присуд до штрафу за публікацію у щоденній газеті двох статей, у яких розповідалося про жорстокість поліції); порушення статті 10.

Рішення у справі Швабе від 28 серпня 1992 р., серія А, т.242-Б (засудження позивача за наклеп, після того, як він звинуватив особу у скоєнні карного злочину, за яке вона вже відбула покарання); порушення статті 10.

Рішення у справі Херцегфалві від 24 вересня 1992 р., серія А, т.244 (порушення права позивача стосовно недоторканності листування і його права на отримання інформації під час його примусового психіатричного лікування); порушення статті 10.

Рішення у справі Опен Дор Канселлінг Лтд. і Даблін Велл Вумен від 29 жовтня 1992 р., серія А, т.246 (судовий наказ Верховного Суду Ірландії, виданий у березні 1988 р., що серед іншого наказує позивачам (консультативним агенствам) утриматися від надання вагітним жінкам інформації стосовно можливостей зробити аборт за кордоном); порушення статті 10.

Рішення у справі Хаджианастассіу від 16 грудня 1992 р., серія А, т.252 (винесення військовим судом обвинувачувального вироку офіцерові, що разголосив інформацію, яка не мала істотного значення, але була класифікована як таємна); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Калмана від 28 червня 1993 р., серія А, т. 258-Д ( Генеральна Медицинська рада наклала обмеження на право приватних лікарів рекламувати свої послуги); викреслено із списку справ.

Рішення у справі Хорхера від 25 серпня 1993 р., серія А, т.266-Б (арешт, ув’язнення і засудження позивача за порушення громадського порядку після його відмови припинити розповсюдження листівок та демонстрацію плакатів під час проведення військового параду в Австрії); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Інформаціонсферайн Лентіа та інших від 24 листопада 1993 р., серія А, т.276 (неможливість створювати та експлуатувати приватні радіо- і телестанції через монополію Австрійської корпорації мовлення); порушення статті 10.

Рішення у справі Касадо Кока від 24 лютого 1994 р., серія А, т.285 (накладення на іспанського адвоката дисциплінарних санкцій за розповсюдження реклами про професійні послуги, які він надає); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Якубовські від 23 червня 1994 р., серія А, т.291-А (заборона журналістові широко розголошувати зміст листа, що вміщував критику на адресу агенства новин у Німеччині); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Інституту Отто Премінгера від 20 вересня 1994 р., серія А, т.295-А (арешт та конфіскація фільму, який Австрійська судова влада вважала богохульством); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Джерсілда від 23 вересня 1994 р., серія А, т.298 (засудження тележурналіста за надання допомоги у редагуванні та розповсюдженні расистських висловлювань); порушення статті 10.

Рішення у справі Фераїнігунг Демократішер Золдатен Остеррайх та Губі від 19 грудня 1994 р., серія А, т.302 (заборона на розповсюдження військової газети в австрійських казармах); порушення статті 10.

Рішення у справі Фераїнігінг Уїблед Блаф! від 9 лютого 1995 р., серія А, т. 306-А (арешт та вилучення із обігу примірників журналу, який видавався асоціацією-позивачем, через те, що в ньому опублікована конфіденційна інформація про діяльність Служби внутрішньої безпеки); порушення статті 10.

Рішення у справі Прагера та Обершлика від 26 квітня 1995 р., серія А, т.313 (засудження за діфамацію, засновану на критичних висловлюваньх на адресу декількох суддів і конфіскація накладу видання); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі П’єрмона від 27 квітня 1995 р., серія А, т. 314 ( висилка із французької Полінезії члена Європейського парламента від Німеччині та заборона на ії повернення туди і в’їзд до Нової Каледонії після того, як вона взяла участь у демонстрації); порушення статті 10.

Рішення у справі Толстого-Мілославського від 13 липня 1995 р., серія А, т. 316-Б (позивач отримав припис сплатити велику суму на відшкодування втрат, які заподіяні службовцю системи освіти, звинуваченого у скоєних у минулому військових злочинів); порушення статті 10.

Рішення у справі Фогта від 26 вересня 1995 р., серія А, т.323 (звільнення шкільного вчителя з громадської служби через його політичну діяльність у Комуністичній партії Німеччині); порушення статті 10.

Рішення у справі Гудвіна від 27 березня 1996 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1996 р. (судовий наказ, що вимагав від позивача, журналіста, розкрити свої джерела інформації); порушення статті 10.

Рішення у справі Ахмета Садіка від 15 листопада 1996 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1996 р. (засудження за порушення громадського порядку політичним діячем що розповсюджував під час виборчої кампанії листівки, в яких він називав турками мусульманське населення Західної Фракії); не вичерпані усі засоби правового захисту.

Рішення у справі Уїнгрова від 25 листопаду 1996 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1996 р. (відмова Британського управління з класіфікації фільмів видати реєстраційне посвідчення фільму, який воно вважало за богохульство); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Де Аес та Жизельс від 24 лютого 1997 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1997 р. (суд забов’язав двох журналістів відшкодувати втрати за діфамацію стосовно декількох суддів); порушення статті 10.

Рішення у справі Телесистем Тіроль Кабельтелевізіон від 9 червня 1997 р. Звіт про рішення та постанови судової практики, 1997-111 (відмова надати компанії-позивачу право передавати свої програми через місцеву кабельну мережу); справа викреслена зі списків.

Рішення у справі Обершлика (№ 2) від 1 липня 1997 р. Звіт про рішення та постанови судової практики, 1997-1V (засудження за образу політика); порушення статті 10.

Рішення у справі Ворма від 29 серпня 1997 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1997 (засудження журналіста за шкідливий вплив на результат кримінальної справи); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Радіо АВС від 20 жовтня 1997 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1997 (відмова дозволити створення місцевої радіостанції внаслідок монополії, що існувала перед внесенням змін у законодавство); порушення статті 10.

Рішення у справі Зана від 27 листопада 1997 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1997 (засудження колишнього майора за висловлення підтримки терористичних актів в інтерв’ю журналістам); не є порушенням статті 10.

Рішення у справі Григоріадес від 25 листопада 1997 р., Звіт про рішення та постанови судової практики, 1997 (засудження призовника за образу армії після того, як він надіслав своїм офіцерам образливого листа); порушення статті 10.

B. Рішення та доповіді Європейської комісії з прав людини

Скарги

№ 2690/65 Телевіз’єр проти Нідерландів, Report of the Commission від 3 жовтня 1968 р., Щорічник 11, С.782 (заперечення національного законодавства про авторське право, що захищає інформацію про програми передач радіо та телебачення); викреслена із списку справ, які підлягають розгляду.

№ 3071/67 Рішення від 7 лютого 1968 року., Х. Проти Швеції, Collection of Decisions 26, С.71 (заперечується монополія); неприйнятна.

№ 4515/70 Рішення від 12 липня 1971 року., Ск. і Асоціація Z. проти Об’єднаного Королівства, Щорічник 14, С.538 (відмова Бі-Бі-Сі надати ефірний час політичній партії); неприйнятна.

№ 4750/71 Рішення від 20 березня 1972 року., М. проти Об’єднаного Королівства, Collection of Decisions 40, С.29 (відмова видати ліцензію на мовлення комерційній станції); неприйнятна.

№ 5178/71 Де Гейлустреерде Перс проти Нідерландів, Report of the Commission від 6 липня 1976 р., D.R. 8, С.5 (заперечення національного законодавства про авторське право, що захищає інформацію про програми передач на радіо та телебаченні); не є порушенням статті 10.

№ 6452/74 Рішення від 12 березня 1976 р., Соккі проти Італії (Телебьєлла), D.R. 5, С. 43 (Державна монополія на кабельне телебачення: питання констітуційності закону); неприйнятна.

№ 7805/77 Рішення від 5 травня 1979 р., Х. та Церква Сайєнтології проти Швеції, D.R. 16, С. 68 (заборона сектам давати рекламні оголошення); неприйнятна.

№ 8266/78 Рішення від 4 грудня 1978 р., Х. проти Об’єднаного Королівства, (радіо Керолайн), D.R. 16, С. 190 (судове переслідування за передачу реклами від імені піратської радіостанції); неприйнятна.

№ 8962/80 Рішення від 13 травня 1982 р., Х. та Y. проти Бельгії, D.R. 28, С. 112 (судове переслідування за використання без дозволу частот діапазону, який зарезервований для приватного використання); неприйнятна.

№ 9297/81 Рішення від 1 березня 1982 р., асоціація Х. проти Швеції, D.R. 28, С. 204 (відмова надати ефірний час); неприйнятна.

№ 9664/82 Рішення від 1 березня 1983 р., Інгемар Лілієнберг проти Швеції, не опубліковане (заборона на рекламу); неприйнятна.

№ 9675/82 Рішення від 4 березня 1987 р., Фрайє Рундфунк АГ та Гр. Проти Федеративної Республіки Німеччини, не опубліковане (тимчасова відсутність законодавства, яке встановлює умови надання ліцензії: проблема конституційності законодавства); неприйнятна.

№ 9720/82 Рішення від 7 травня 1984 р., Барру проти Франції, не опубліковане (нібито неможливість отримання концесії при новій ліцензійній системі); неприйнятна.

№ 10248/83 Рішення від 5 березня 1985 р., Аебі проти Швейцарії, D.R. 41, С. 141 (відмова у видачі дозволу на установку приватної антени); неприйнятна.

№ 10267/83 Рішення від 10 грудня 1987 р., Жан Олександр та інші проти Франції, D.R. 54 С. 5 (правила, що обмежують рекламу ліків у Франції); неприйнятна.

№ 10405/83 Рішення від 5 березня 1986 р., Х. та інші проти Бельгії (Радіо Скорпіо) не опубліковане (судове переслідування за ведення радіомовлення без дозволу, яке викликане трирічною затримкою у використанні антимонопольного законодавства); неприйнятна.

№ 10462/83 Рішення від 15 березня 1984 р., Б. проти Федеративної Республіки Німеччини, D.R. 37, С. 155 (установка на даху антени аматорської радіостанції; право не гарантоване); неприйнятна.

№ 10746/84 Рішення від 16 жовтня 1986 р., Ферайн Алтернативес Локал радіо Берн і Ферайн Радіо Драйєкланд Базель проти Швейцарії, D.R. 49, С. 246 (відмова надати радіостанціям ліцензію місцевого мовлення, хоч вони виконали умови, що визначені законом); неприйнятна.

№ 10799/84 Рішення від 17 травня 1984 р., Радіо 24 АГ, С., В. і А. проти Швейцарії, D.R.37, С.236 (заборона діяльності кабельних компаній, які розповсюджують програми, що створюються заявником); неприйнятна.

№ 11553/85 та № 11658/85 Рішення від 9 березня 1987 р., Г. М. Т. Ходжсон, Д. Вулф продакшнз лімітед і Національний Союз Журналістів та Телевіжн Компані Лімітед Четвертий канал Ко. Лтд проти Об’єднаного Королівства, D.R. 51, С. 136 (обмеження репортажів під час слухання карної справи); неприйнятна.

№ 12242/86 Рішення від 6 вересня 1989 р., Роммельфангер проти Федеративної Республіки Німеччини, D.R. 62, С.151 (звільнення з роботи лікаря на підставі його висловлювань з приводу абортів); неприйнятна.

№ 12439/86 Рішення від 15 жовтня 1987 р., Сундберг проти Швеції, не опубліковане (відмова Швецького радіо передавати програму, яка підготовлена заявником); неприйнятна.

№ 13251/87 Рішення від 6 березня 1991 р., Бернс та Еверт проти Люксембурга, D. R. 68, С. 137 (поява в пресі документів слідства, в яких шла мова про причетність заявника до здійснення розслідуваних правопорушень); неприйнятна.

№ 13252/87 Рішення від 14 грудня 1988 р., Гемайнде Ротентурм проти Швейцарії, D.R. 59, С.251 (обмеження на прийом деяких місцевих радіостанцій для їх наступної ретрансляції через кабель);неприйнятна.

№ 13253/87 Рішення від 6 червня 1991 р., Р.Ебнер проти Швейцарії, не опубліковане (заборона кабельній мережі ретранслювати радіопрограми); неприйнятна.

№ 13920/88 Рішення від 11 липня 1991 р., Нідерландзе Омроепрограма Штіхтінг проти Нідерландів, D.R. 71, С. 126 (покладення на заявника, некомерційний фонд Датських радіомовних установ, обов’язку виплатити фінансову компенсацію за радіо- і телерепортажі про футбольні матчі в обмін на дозвіл вести трансляцію); неприйнятна.

№ 14622/89 Рішення від 7 березня 1989 р., Хемпфінг проти Федеративної Республіки Німеччини, D.R. 69, С. 272 (догана, яку отримав заявник, юрист за фахом, за рекламу своїх послуг у пресі); неприйнятна.

№ 14644/89 Рішення від 8 жовтня 1991 р., Таймс Ньюспейперс лімітед і А.Нейл проти Об’єднаного Королівства, D. R. 73, С. 41 (публікація у пресі уривків з книги "Ловець шпигунів"); неприйнятна.

№ 14967/89 Звіт від 29 червня 1996 р., А.М.Гуерра та інші проти Італії, не опублікований (ненадання владою інформації про небезпеку, що пов’язана із діяльністю хімічного заводу та надзвичайні заходи, що передбачаються у випадку аварії); порушення статті 10; чекає розгляду у суді.

№ 15404/89 Рішення від 16 квітня 1991 р., Персел та інші проти Ірландії, D.R. 70, С. 262 (заборона передачі в ефір інтерв’ю з деякими установами, зокрема з визнаною політичною партією); неприйнятна.

№ 16564/90 Рішення від 8 квітня 1991 р.,

В.І.К. проти Швейцарії, не опубліковане (призначення вироку проти заявників за створення непристойних відеокасет); неприйнятна.

№ 16632/90 Рішення від 19 листопада 1992 р., Р.Кольман проти Об’єднаного Королівства, Серія А, № 258-Д, С.112 (обмеження на розміщення у пресі реклами заявника); не є порушенням статті 10.

№ 16844/90 Рішення від 13 листопада 1993 р., Нідерландзе Омрое програма Штихтінг проти Нідерландів, не опубліковане (штраф, накладений за передачу в ефір повідомлень рекламного характеру під виглядом інформаційних телевізійних програм); неприйнятна.

№ 16956/90 Рішення від 2 вересня 1992 р., Дюмарше проти Франції, не опубліковане (передача в ефір радіопрограм без дозволу); неприйнятна.

№ 17505/90 Рішення від 11 січня 1993 р., Нідаль проти Швеції, не опубліковане (відмова органів влади видати заявникові ліцензію на мовлення на підставі закону, який стверджує, що така ліцензія не може бути видана фізичній особі); неприйнятна.

№ 17713/91 Рішення від 2 вересня 1991 р., Шіндевольф проти Федеративної Республіки Німеччини, не опубліковане (заявника примусили зняти з даху свого будинку антену через те, що вона псувала навколишній краєвид кварталу); неприйнятна.

№ 18033/91 Рішення від 29 листопада 1993 р., Кейбл М’юзік Юроп Лтд. Проти Нідерландів, не опубліковане (заборона радіомовній корпорації розповсюджувати свої програми через датську кабельну мережу); неприйнятна.

№ 18353/91 Рішення від 6 липня 1993 р., М.Н. проти Іспанії, не опубліковане (відмова надати місцевим телевізійним станціям частоти для мовлення); неприйнятна.

№ 18424/91 Рішення від 15 січня 1993 р., Рьода Корсетс Унгдомсфьорбунд та інші проти Швеції, не опубліковане (відмова Комісії з місцевого радіо- і телебачення Швеції надати ліцензії на мовлення некомерційним асоціяціям, тому що вони мали наміри передавати комерційну рекламу); неприйнятна.

№ 18714/91 Рішення від 9 травня 1994 р., Брінд та інші проти Об’єднаного Королівства, D.R. 77, С.42 (заборона на передачу у прямому ефірі інтерв’ю з особами, які висловлюють відкриту підтримку організаціям, що пов’язані з Шінн Фейн); неприйнятна.

№ 18759/91 Рішення від 9 травня 1994 р., Маклафлін проти Об’єднаного Королівства, не опубліковане (заборона на передачу у прямому ефірі інтерв’ю з особами, які репрезентують або висловлюють відкриту підтримку організаціям, що пов’язані з Фейн); неприйнятна.

№ 18877/91 Доповідь від 4 квітня 1995 р., Ахмет проти Греції, не опублікована (засудження політичного лідера за порушення громадського спокою: під час виборчої кампанії він розповсюжував друковані матеріали, в яких мусульманське населення називалося "турками"); неприйнятна.

№ 18897/ 91 Рішення від 12 жовтня 1992 р., газета "Таймс" і А.Нейл проти Об’єднаного Королівства, не опубліковане (заявники - установи преси - визнані винними за неповагу до суду і на них накладений штраф за публікацію уривків з книги "Ловець шпигунів", публікація яких була заборонена судовими наказами, що були видані стосовно газет "Обсервер" і "Гардіан"); неприйнятна.

№ 18954/91 Доповідь від 10 квітня 1996 р., Зана проти Туреччини, не опубліковане (засудження колишнього мера за захист терористичних дій в інтерв’ю журналістам); не є порушенням статті 10, справа чекає розгляду у суді.

№ 19182/91 Доповідь від 18 жовтня 1995 р., Телесистема Тироль Кабельтелевізіон проти Австрії, не опублікована (відмова дозволити компанії-заявникові передавати свої програми через місцеву кабельну мережу); порушення статті 10; чекає розгляду у суді.

№ 19363/92 Рішення від 6 квітня 1995 р., Г. Хірман проти Австрії не опубліковане (накладання на заявника дисциплінарних санкцій після публікації їм критичних зауважень на адресу колег); неприйнятна.

№ 19736/92 Доповідь від 11 квітня 1996 р., Радіо АБЦ проти Австрії, не опубліковане (відмова дати дозвіл на створення місцевої радіостанції із-за того, що до зміни закону існувала монополія на мовлення) порушення статті 10; чекає розгляду в суді.

№ 20571/92 Рішення від 18 жовтня 1995 р., Г.Ф. проти Швейцарії, не опубліковане (штраф, що накладений на адвоката за висловлення, що не личать йому, на адресу адвоката протилежної сторони); неприйнятна.

№ 20683/92 Рішення від 20 лютого 1995 р., А. Невес проти Португалії, не опубліковане (засудження власника журналу за розповсюдження даних, які ганьблять добре ім’я, та за порушення права на приватне життя після публікації ним фотографій відомого бізнесмена, який займався сексом із кількома молодими жінками); неприйнятна.

№ 20834/92 Доповідь від 29 листопада 1995 р., Г.Обершлик проти Австрії, не опублікована (обвинувачувальний вирок журналістові за розповсюдження даних, що ганьблять добре ім’я політика); порушення статті 10; чекає розгляду у суді.

№ 20915/92 Доповідь від 3 березня 1995 р., Фаміліапрес Цайтунг проти Австрії, D.R. 80, С. 74 ( видання на підставі Закону про несумлінну конкуренцію судового наказу, який забороняє публікації серії малюнків, образливих для газети "Кроне"); викреслені із списку.

№ 21128/92 Рішення від 11 січня 1995 р., У.Валенді проти Німеччини, D.R. 80, С.94 (обшук у приміщенні й арешт видання журналу, в якому стверджувалось, що масового знищення євреїв не було); неприйнятна.

№ 21472/93 Рішення від 11 січня 1994 р., Х.С.А. проти Нідерландів, D.R. 76, С.129 (заборона радіомовній компанії передавати свої програми через голландську кабельну мережу); неприйнятна.

№ 21554/93 Рішення від 31 серпня 1994 р., Ж. проти Німеччини, не опубліковане (наказ, що вимагає від спеціаліста у галузі альтернативної медицини утримуватися від самореклами у вигляді газетної статті); неприйнятна.

№ 21861/93 Рішення від 28 червня 1993 р., П.Цілманн проти Швейцарії, D.R. 82, С. 12 (накладення дисциплінарних санкцій на адвоката за публікацію прес-релізу, в якому він критикував умови утримання свого клієнта під вартою і ведення процесу); неприйнятна.

№ 21980/93 Рішення від 26 травня 1997 р., Бладет Тромсо А/С та П. Стенсос проти Норвегії, не опубліковане (засудження на підставі офіційного звіту, який не був опублікований, газети та її головного редактора до сплати відшкодування за діфамацію після публікації тверджень щодо порушення правил полювання на морських котиків); прийнятна.

№ 22479/93 Рішення від 7 квітня 1997 р., У.Озтюрк проти Туреччини, не опубліковане (конфіскація накладу та засудження видавця за підбурювання до ненависті); прийнятна.

№ 22492/93. Рішення від 9 січня 1995 р., С.К. проти Туреччини, не опубліковане (вбивство журналіста, яке було начебто скоєне агентами державної секретної служби); прийнятна.

№ 22495/93 Доповідь від 3 квітня 1995 р., Яза проти Туреччини, не опублікована ( кулеве поранення заявника, продавця газет, під час озброєного нападу та вбивство його дядька під час подальшого нападу);не є порушенням статті 10.

№ 22678/93 Доповідь від 25 лютого 1997 р., І.Інкаль проти Туреччини, не опублікована (засудження профсспілкових активістів за розповсюдження листівок, де критикувалась політика місцевої влади стосовно трудящих, головним чином, курдів); порушення статті 10; чекає розгляду у Суді.

№ 22838/93 Рішення від 22 лютого 1995 р., Х. Ж. Ван ден Дюнген проти Нідерландів, D.R. 80, С. 147 (судовий наказ, що забороняє противнику абортів наближатися протягом визначеного терміну до будинку, в якому міститься клініка, навпроти якої він проводив демонстрацію та роздавав листовки); неприйнятна.

№ 22947/93 и № 22948/93 Рішення від 11 жовтня 1994 р., Н.Аккоч проти Туреччини, D.R. 79, С.108 (накладення дисциплінарних санкцій на лідера спілки вчителів за його виступи у пресі); прийнятна.

№ 22954/93. Доповідь від 29 травня 1997 р., М. Ахмед, Д. Перрін, Р.Бентлі та Д.Дж. Броу проти Об’єднаного Королівства, не опублікована (обмеження на політичну діяльність місцевих державних службовців); порушення статті 10; справа розглядатиметься Судом.

№ 23118/93. Рішення від 10 вересня 1997 р., А. Нільсен та Й.Г. Йонсен проти Норвегії, не опубліковане (представники поліцейських профспілкових організацій притягнуті до відповідальності за діфамацію після коментарів, які вони зробили щодо певних публікацій про жорстокість поліції); прийнятна.

№ 23144/93 Рішення від 20 жовтня 1995 р., Г.Ерзьоз проти Туреччини, не опубліковане (переслідування, погрози та напади, яким були начебто піддані журналісти, та погрози на адресу інших осіб, що розповсюджували газети); прийнятна.

№ 23168 Рішення від 14 жовтня 1996 р., Х. Каратас проти Туреччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 23462/94 Рішення від 14 жовтня 1996 р., Г.Аслан проти Туреччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 23500/94 Рішення від 24 червня 1996 р., Е.П. проти Туреччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави у творі, опублікованому позивачем, і накладення арешту на цей твір); прийнятна.

№ 23536/94 Рішення від 2 вересня 1996 р., Ф.Баская проти Туреччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок та арешт твору, визнаного шкідливим за пропаганду проти цілісності держави); прийнятна.

№ 23550/94 Рішення від 24 лютого 1995 р., Всесвітня асоціація "Школа як Інструмент Миру" проти Швейцарії, не опубліковане (відмова Швейцарської телевізійної та радіомовної компанії ШТР передавати програму асоціації); неприйнятна.

№ 23556/94 Рішення від 15 квітня 1996 р., М.Цейлан проти Туреччини, не опубліковане (засудження члена профспілки за підбурювання до ненависті після його виступу у пресі з критикою державної політики на південному сході Туреччини); прийнятна.

№ 23697/94 Рішення від 27 лютого 1997 р., Р.Сашманн проти Австрії, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за підбурювання до непокори військовим законам); прийнятна.

№ 23868/94 і № 23869/94 Рішення від 24 лютого 1995 р., А.Лойрш і Асоціація "Кур’є" проти Швейцарії, D.R. 80, С.162 (відмова надати журналістові акредитацію у суді); неприйнятна.

№ 23927/94 Рішення від 2 вересня 1996р., К.Т.Сурек проти Туреччини, не опубліковане, (обвинувачувальний вирок, присуджений за публікацію інтерв’ю з членом ПКК, та пропаганду, спрямовану проти цілісності держави й підбурювання до тероризму); прийнятна.

№ 24122/94 Рішення від 2 вересня 1996 р., К.Т.Сурек проти Туреччини, не опубліковане, (заборона на публікацію комюніке для преси, щоб уникнути розголосу імен осіб, яким доручена боротьба з тероризмом); прийнятна.

№ 24246/94 Рішення від 14 жовтня 1996 р., А.З.Оккуоглу проти Туреччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 24277/94 Рішення від 2 вересня 1996 р., Й.Оздемір проти Туреччини, не опубліковане (засудження за публікацію інтерв’ю з членом ПКК у зв’язку з пропагандою, спрямованою проти цілісності держави, та підбурюванням до тероризму); прийнятна.

№ 24348/94 Доповідь від 25 червня 1996 р., П. Григоріадес проти Греції, не опублікована (обвинувачувальний вирок призовникові за образу армії після того, як був надісланий обурюючий лист офіцерові, який був його командиром); порушення статті 10; чекає розгляду в суді.

№ 24398/94 Рішення від 16 січня 1996 р., Ф. Ребхандл проти Австрії, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за розповсюдження журналу, в якому заперечувалась наявність газових камер у таборах знищення); неприйнятна.

№ 24408/94 Рішення від 14 жовтня 1996 р., М.С.Оккуоглу проти Туреччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 24662/94 Рішення від 24 червня 1996 р., М.-Ф.Леідо і Ж.Ізорні проти Франції, не опубліковане (вирок позивачам до сплати символічної суми як відшкодування за публікацію в пресі статті, де містилася апологія маршала Петена); прийнятна.

№ 24735/94 Рішення від 2 вересня 1996 р., К.Т.Сурек проти Туреччини, не опубліковане, (накладання штрафу та арешту на наклад публікації, де ставиться під сумнів територіальна цілісність держави); прийнятна.

№ 24762/94 Рішення від 2 вересня 1996 р., К.Т.Сурек проти Туреччини, не опубліковане, (судове переслідування за публікацію, де висловлені сумніви щодо територіальної цілісності держави); прийнятна.

№ 24744/94 Рішення від 28 червня 1995 р., Р.Дж.Хагетт проти Об’єднаного Королівства, D.R. 82, С. 98 (оскарження незалежним кандидатом на виборах до Європейського парламенту критеріїв, встановлених Бі-Бі-Сі для надання ефірного часу під час виборчої кампанії); неприйнятна.

№ 24773/94 Рішення від 10 квітня 1997 р., А.Вабл проти Австрії, не опубліковане, (розпорядження для позивача не повторювати висловлювань "нацистська журналістика", яке він використав на адресу журналу, що опублікував про нього статтю); прийнятна.

№ 24838/94. Доповідь від 9 квітня 1997 р., Х. Стіль та інші проти Об’єднаного Королівства, не опублікована (затримання демонстрантів під час заворушень та наступне затримання тих, хто відмовився бути "затриманим"); не є порушенням статті 10 у випадку з першим та другим позивачами; порушення статті 10 стосовно третього, четвертого та п’ятого позивачів; справа розглядатиметься Судом.

№ 24839/94 Доповідь від 12 вересня 1996 р., П.Боуман проти Об’єднаного Королівства, не опублікована (виклик заявника до суду за порушення виборчого закону, коли під час виборчої кампанії він розповсюджував брошури, в яких робив наголос на позиції деяких кандидатів у питанні стосовно абортів та експериментів над зародком людини); порушення статті 10; чекає розгляду у суді.

№ 24919/94 Рішення від 14 жовтня 1996 р., Х.Гергер проти Туреччини, не опубліковане, (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 25060/94 Рішення від 18 жовтня 1995 р., Й.Хайдер проти Австрії, не опубліковане, D. R. 83, С.66 (начебто відсутність об’єктивності у висвітленні діяльності політика з боку Австрійського інституту радіомовлення і телебачення); неприйнятна.

№ 25062/94 Рішення від 18 жовтня 1995 р., Г.Хонсік проти Австрії, D.R. 83, С.77 (засудження за заперечення в пресі факту масового знищення євреїв при нацистах); неприйнятна.

№ 25063/94 Рішення від 6 вересня 1995 р.. Х.Тріфлінгер проти Німеччини, не опубліковане (судовий наказ, що забороняє заявникові повторювати критичні зауваження на адресу свого колишнього адвоката); неприйнятна.

№ 25067/94 Рішення від 2 вересня 1996 р., У.Ердогду проти Туреччини, не опубліковане, (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 25068/94 Рішення від 14 жовтня 1996 р., С.Інсе проти Туреччини, не опубліковане, (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 25096/94 Рішення від 6 вересня 1995 р., О.Є.Ф.А.Ремер проти Німеччини, D.R. 82, С.117 (висловлений у публікації сумнів стосовно факту масового знищення євреїв та критика політики Німеччини стосовно біженців); неприйнятна.

№ 25143/94 і № 27098/95. Рішення від 27 жовтня 1997 р., С. Юрттас проти Туреччини, не опубліковане (засудження колишнього парламентаря від Демократичної партії, що була розпущена Конституійним Судом за сепаратистську пропаганду); прийнятна.

№ 25181/94 Рішення від 27 листопада 1996 р., Х.У.Х.. проти Швейцарії, не опубліковане (заборона публіковати статті про загрозу мікрохвильових печей); прийнятна.

№ 25183/94 Рішення від 12 квітня 1996 р., Л.Шарц проти Люксембурга, не опубліковане, (відмова дати дозвіл на будівництво антени для аматорської радіостанції); неприйнятна.

№ 25405/94 Рішення від 4 вересня 1996 р., А.Щопфер проти Швейцарії, не опубліковане, (дисциплінарні санкції, накладені орденом адвокатів, у зв’язку із зауваженнями, що були зроблені заявником під час прес-конференції з приводу затримання одного із його клієнтів); прийнятна.

№ 25658/94. Рішення від 15 вересня 1997 р., С. Аслантас проти Туреччини, не опубліковане (засудження за сепаратистську пропаганду у промові); прийнятна.

№ 25685/94 Рішення від 21 жовтня 1997 р., М.Б.І.А.С. проти Туреччини, не опубліковане (п’ятиденна заборона на передачу програм приватної телевізіної корпорації після виходу в ефір програми, в якій критикувалася цензура програм під час виборчої кампанії); прийнятна.

№ 25716/94 Рішення від 27 листопада 1996 р., Я.М.Яновскі проти Польщі, не опубліковане (обвинувачувальний вирок журналістові за участь у сутичці між поліцейськими і торговцями фруктів); ); прийнятна.

№ 25798/94 Рішення від 18 січня 1996 р., Британська радіомовна корпорація проти Об’єднаного Королівства , D.R. 84, С.129 (судова постанова під час розгляду карної справи, де Бі-Бі-Сі приписано надати у розпорядження адвокатів захисту телевізійні матеріали, що були зняті під час заворушень); неприйнятна.

№ 25987/94 Рішення від 7 березня 1996 р., А.В.Хінс і П.Б.Хугенхольц проти Нідерландів, D.R. 84, С.135 (відмова надати ліцензію на ретрансляцію приватних іноземних телевізійних програм та очікування рішення державної регіональної установи, яка користується обмеженим у часі пріоритетним правом); неприйнятна.

№ 25992/94 Рішення від 29 листопада 1995 р., Націонал-демократична партія Німеччини (НДП), Безірксфербанд Мюнхен Обербайєрн проти Німеччини, D.R. 84, С.149 (постанова місцевої влади стосовно умови утримуватися при проведенні мітингу від будь-яких заяв, що оскаржують факт переслідування євреїв при нацистах); неприйнятна.

№ 26113/95 Рішення від 23 жовтня 1997 р., Віртшафтс-Тренд Цайтшріфтен-Ферлагсгезеллшафт мбХ. проти Австрії, не опубліковане (компанії-позивачу наказано надрукувати у своєму політичному журналі визнання, що стаття, яку цей журнал опублікував і де критикувалася національна політика у галузі надання притулку, є діфамаційною); прийнятна.

№ 26229/95 Рішення від 13 січня 1997 р., Я.Гаведа проти Польщі, не опубліковане (відмова зареєструвати декілька назв журналів, які через це не змогли друкуватися); прийнятна.

№ 26335/95 Рішення від 27 червня 1996 р., Ферайнігінг Радіо 100 та інші проти Нідерландів, не опубліковане (обшук та арешт радіоапаратури після виходу в ефір без дозволу); неприйнятна.

№ 26551/95 Рішення від 26 червня 1996 р., Д.І. проти Німеччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за заперечення у пресі факту існування газових камер у таборах знищення); неприйнятна.

№ 26601/95 Рішення від 20 січня 1997 р., Х.-С.Лейнінген-Вестербург проти Австрії, D.R. 88, с.85 (дисциплінарні санкції на адресу судді з приводу коментарів, що були надані журналістові приватним чином); неприйнятна.

№ 26633/95 Рішення від 15 травня 1996 р., Є.Бадер проти Австрії, не опубліковане (скарга заявника на те, що він не отримав об’єктивної інформації під час кампанії, що передувала референдуму про приєднання до Європейського Союзу); неприйнятна.

№ 26680/94. Рішення від 21 жовтня 1997 р., П. Сенер проти Туреччини, не опубліковане (засудження за публікацію в щотижневій газеті сепаратистської пропаганди); прийнятна.

№ 26682/95 Рішення від 14 жовтня 1996 р., К.Т.Сурек проти Туреччини, не опубліковане (обвинувачувальний вирок за пропаганду, спрямовану проти цілісності держави); прийнятна.

№ 27388/95 Рішення від 9 квітня 1997 р., Н.Граузо проти Польщі, не опубліковане (відмова надати ліцензію на експлуатацію телевізійної програми) неприйнятна.

№ 27881/95 Рішення від 26 лютого 1997 р., Є.Нурмінен та інші проти Фінляндії, не опубліковане (скарга заявників на те, що вони не отримали об’єктивної інформації під час кампанії, що передувала референдуму про приєднання до Європейського Союзу); неприйнятна.

№ 28079/95 Рішення від 17 січня 1997 р., Л.Де Анжелі проти Італії, не опубліковане, (відмова місцевого телебачення надати заявникові ефірний час для висловлення своїх політичних поглядів); неприйнятна.

№ 28114/95 Рішення від 9 вересня 1996 р., І.Далбан проти Румунії, не опубліковане, (обвинувачувальний вирок за діфамацію, що винесений журналістові після публікації ним серії статей, які стосуються деяких політиків, звинувачених у шахрайстві); неприйнятна.

№ 28236/95 Рішення від 12 квітня 1996 р., Ф.Бокос Родрігес проти Іспанії, D.R. 85, С. 141 (засудження журналіста, який тимчасово виконував обов’язки керівника газети, за те, що він дозволив публікацію анонімних статей); неприйнятна.

№ 28396/95 Рішення від 27 травня 1997 р., Х. Вілль проти Ліхтенштейна, не опубліковане (заява Принца Ліхтенштейна, що не буде призначати позивача, тодішнього голову Адміністративного Суду, на будь-яку громадську посаду за ті думки, які він висловив стосовно конституційного устрою); прийнятна.

№ 28979/95 та № 30343/96 Рішення від 13 січня 1997 р., Дж.Адамс і Т.Бенн проти Об’єднаного Королівства, D.R. 88, С.137 (заборона в’їзду голові партії Шінн Фейн на територію Об’єднаного Королівства після того, як він отримав запрошення від декількох парламентарів та журналістів); неприйнятна.

№ 29183/95 Рішення від 26 травня 1997 р., Р. Фрессо та С. Руар проти Франції, D.R. 89, с. 111 (засудження за незаконне володіння фотокопіями документів, що стосувались податкових рахунків, та публікації в сатиричному щотижневику "Канар Еншене" подробиць про зарплатню голови концерну "Пежо"); прийнятна.

№ 29364/95 Рішення від 4 вересня 1996 р., Д.П. проти Румунії, не опубліковане, (обвинувачувальний вирок за діфамацію стосовно приватної особи); неприйнятна.

№ 29473/95 Рішення від 21 січня 1997 р., Л.Герш і А. Монтанаро проти Мальти, не опубліковане, (обвинувачувальний вирок редакції газети за публікацію анонімного листа, у змісті якого були безпідставні твердження, що змусило уряд відкликати дозвіл на імпорт); неприйнятна.

№ 29900-3/96 Рішення від 24 жовтня 1997 р., С. Садат, Л. Зана, Х. Дайд, О. Доган проти Туреччини, не опубліковане (засудження колишніх парламентарів від демократичної партії після того, як вона була розпущена Конституційним Судом, за причетність до озброєної групи, а саме - ПКК); прийнятна.

№ 30262/96 Рішення від 15 січня 1997 р., Національне товариство програм Франс 2 проти Франції, не опубліковане (обвинувачувальний вирок проти телевізійної програми за показ відображення театральних фресок без виплати авторської винагороди власникам авторських прав художника); неприйнятна.

№ 30401/96 Рішення від 21 травня 1997 р., Я. Ван Дер Аувера проти Бельгії, не опубліковане (відмова радіоаматорові поставити в саду параболічну антену); нейприйнятна.

№ 31159/96 Рішення від 24 червня 1996 р., П.Маре проти Франції, D.R. 86, С.184 (обвинувачувальний вирок за публікацію статті, в якій висловлювалися сумніви стосовно наявності газових камер у концентраційному таборі в Струтхофі); неприйнятна.

№ 31477/96 Рішення від 15 січня 1997 р., Ж.Р.Лопес-Фандо Райнауд і Е.Пардо Унануа проти Іспанії, не опубліковане (скасування судового рішення щодо виплати за шкоду, заподіяну журналістами двом суддям своїми висловлюваньми на адресу останніх в статті , яку вони опубліковали у пресі); неприйнятна.

№ 32849/96 Рішення від 7 квітня 1997 р., Акціонерне товариство Групо Інтерпрес проти Іспанії, D.R. 89, С.150 (відмова дозволити громаді ознайомитися із судовими архівами, для того, щоб подати фінансовим установам зібрану інформацію про осіб, які хочуть отримати кредит); неприйнятна.

№ 35125/97 Рішення від 3 грудня 1997 р., С.Панєв проти Болгарії. Поки не опубліковане (засудження за діфамацію після публікації статті, в якій позивач назвав імена осіб, які начебто брали участь у різанині, коли Комуністична партія прийшла до влади); позов неприйнятний.

C. КОМЕНТАР ДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 101. Стаття 10 Європейської Конвенції про права людини (далі — Конвенція) присвячена свободі висловлювань та інформації. Конвенція підписана 4 листопада 1950 р., набула чинності 3 вересня 1953 р. і була ратифікована всіма державами — членами Ради Європи.

Стаття 10«1.Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле- або кінопідприємств. 2.Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя». Європейський Суд та Європейська Комісія з прав людини (далі — Суд і Комісія) створили значну кількість прецедентів у застосуванні цієї статті[1]. Суд окреслив свободу висловлювань як «одну з необхідних умов для прогресу демократичних суспільств і для розвитку кожної особи».[2]

3. Згідно з Конвецією, свобода висловлювань та інформації беззастережна. Держава може на законній підставі обмежувати цю свободу (незалежно від того, як висловлювались погляди та ідеї або передавалась інформація), але тільки за умовами, що викладені у статті 10, параграф 2. У цьому контексті варто звернути увагу на зв’язок між третім реченням параграфа 1 («ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле- або кінопідприємств») і параграфом 2. Суд визначив, що мета третього речення:

«пояснити, що державам дозволяється при допомозі ліцензійної системи регулювати спосіб розповсюдження інформації на своїх територіях, зокрема в його технічному аспекті? Технічний аспект, безперечно, важливий, але надання або ненадання ліцензії може також залежити від інших міркувань, зокрема таких, як характер та мета діяльності майбутньої станції, її потенційна аудиторія в національному, регіональному або місцевому масштабах, права і потреби певної аудиторії та обов’язки, що випливають з міжнародного законодавства. Це може вести до такого втручання, цілі якого будуть законні з точки зору третього речення параграфа 1, навіть якщо вони не відповідають жодній з цілей, що їх передбачає параграф 2. Разом з тим, доречність такого втручання треба оцінювати у світлі інших вимог параграфа 2»[3].

4. Якщо умови, викладені в другому параграфі, не задовольняються, обмеження свободи висловлювань та інформації є порушенням Конвенції. Випадки законних обмежень мають бути окреслені в законі[4] і припускаються тільки тоді, коли розглядаються як необхідні в демократичному суспільстві.

5. Обмеження свободи висловлювань та інформації, які припускаються згідно з параграфом 2 статті 10, групуються в три категорії:
•  Обмеження, мета яких захистити інтереси суспільства (національну безпеку, територіальну цілісність, громадську безпеку), запобігти безладдю або злочинам, захистити здоров’я або мораль;
•  Обмеження, що мають на меті захистити інші права особи (захистити добре ім’я або права інших осіб, відвернути розкриття конфіденційної інформації);
•  Обмеження, що необхідні для збереження авторитету або неупередженості судових органів.

6. Цей перелік може видатися дуже довгим, але треба відзначити, що будь-яке обмеження прийнятне тільки тоді, коли воно передбачене законом і необхідне «в демократичному суспільстві». Суд багаторазово підкреслював важливість перевірки чи необхідне втручання в контексті європейського нагляду.

7. Суд обгрунтовано вирішив, що:
«держави-члени Ради Європи користуються певною свободою при визначенні, наскільки необхідне втручання, але ця свобода підлягає європейському нагляду, масштаби якого в різних випадках змінюються. Коли відбувається втручання в здійснення прав та свобод, що гарантуються параграфом 1 статті 10, нагляд повинен бути суворим, оскільки відповідні права мають велику важливість; їх важливість підкреслювалася Судом багато разів. Необхідність їх обмеження мусить бути переконливо обгрунтована».5

8. Нещодавно Суд підтвердив цю позицію, ухваливши, що «...національна свобода при визначенні обмежується інтересами демократичного суспільства в галузі забезпечення і підтримки свободи преси». 6

1. Свобода висловлювань у пресі

9. Уперше Суд розглядав справу, що стосується статті 10, у 1960 р.: це була справа Де Бекера, коли на заявника була накладена довічна заборона займатися в Бельгії професією жур­наліста або письменника. Після змін у бельгійському законодавстві, що відбулися у 1961 р., заборону було знято, і Суд вирішив, що немає сенсу продовжувати справу, викресливши її із списків.[5]

10. У справі Енгеля та інших, котра стосувалася Нідерландів, Суд у червні 1976 р. знайшов, що дисциплінарне стягнення, накладене на голландських військовослужбовців за публікацію статей, що підривають військову дисципліну, було спрямовано не на те, щоб позбавити їх свободи висловлювань, а на те, щоб покарати за зловживання цією свободою, і тому воно не є порушенням статті 10. [6]

11. Першим випадком, коли Суд ухвалював рішення у справі про свободу висловлювань та інформації в пресі, була справа «Санді Таймс» (№ 1), що стосувалася Об’єднаного Королівства. У цій справі Суд у квітні 1979 р. вирішив, що перешкоджання публікації статті, де йшлося про судовий позов стосовно ліків, було порушенням статті 10. Перешкоджання, що грунтувалось на діючому в Англії законі про неповагу до суду, не було знайдено «необхідним у демократичному суспільстві».[7]

12. У справі Бартольда, що стосувалася Федеративної Республіки Німеччини, Суд у березні 1985 р. вирішив, що заборона ветеринарам виступати з певними заявами у широкій пресі силою Закону про несумлінну конкуренцію і кодексу професійної етики суперечить свободі висловлювань. [8]

13. У справі Лінгенса, котра стосувалася Австрії, Суд у липні 1986 р. пояснив, як ці принципи треба застосовувати до преси:
«...Хоча преса не повинна переступати межі, визначені, серед іншого,для «захисту доброго імені інших осіб», але разом з тим її функція —поширювати інформацію та думки, що стосуються як політичних питань, так й інших питань громадського значення. Преса не тільки має завдання повідомляти таку інформацію й такі думки, але громадськість має також право ці повідомлення отримувати».

На думку Суду,
«...свобода преси дає громадськості один із найкращих засобів формувати погляди стосовно ідей та планів політичних лідерів».

Тому в цьому контексті
«...межі припустимого у критиці політичного діяча ширші, ніж у критиці приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче та свідомо відкриває себе для близького дослідження кожного свого слова та кожної дії з боку журналістів і громадськості взагалі, і тому він повинен демонструвати більшу толерантність». [9]

У випадках, що стосуються заподіяння шкоди честі та гідності, Суд вважає необхідним відрізняти факти від оцінок. «Існування фактів може бути продемонстровано, між тим як щирість оцінок не є об’єктом доказів». [10]

На цій підставі Суд знайшов, наприклад, що штраф, накладений на позивача, який статтею в газеті заподіяв шкоду честі та гідності політика (стаття 111 австрійського кримінального кодексу), є втручанням у його свободу висловлювань, котра гарантується у статті 10.

14. У справі Барфода, що стосувалася Данії, Суд у лютому 1989 р. вирішив, що засудження позивача, який завдав шкоди честі й гідності двом суддям, що вони виносили вирок у делікатній справі з політичним відтінком, не порушує статтю 10. Разом з тим, Суд підкреслив, «наскільки важливо не відлякати громадськість, якій страх карних або інших санкцій може перешкодити висловлювати свою думку щодо громадських справ».[11]

15. У травні 1990 р. Суд оголосив своє рішення у справі Вебера, яка стосувалася Швейцарії. Швейцарського журналіста було засуджено за розкриття під час прес-конференції інформації про незакінчену кримінальну справу, чим була порушена таємниця слідства, котру гарантує Кримінальний Процесуальний Кодекс кантону Вод. Суд вирішив, що це засудження суперечить статті 10, оскільки воно призвело до такого втручання в свободу висловлювань, яке «не було необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення поставленої легітимної мети. Суд відзначив, що така інформація вже була відкрита під час попередньої прес-конференції, і тому не було ніякого сенсу приховувати вже відомі громадськості факти. [12]

16. У справі Обершлика (№ 1), яка стосувалася Австрії, Суд у травні 1991 р. вирішив, що мало місце порушення статті 10. Позивач переслідувався за наклеп на австрійського політика. Висновок, що статтю 10 порушено, Суд обгрунтував тим, що, оскільки заяви позивача мали оціночний характер, втручання не було необхідним у демократичному суспільстві. [13]

17. У листопаді 1991 р. до Суду надійшли два позови проти Об’єднаного Королівства: йшлося про обмеження, накладені у липні 1986 р. на газети «Обсервер» і «Гардіан», а пізніше і на «Санді Таймс», коли газетам заборонили публікувати фрагменти з «Ловця шпигунів» — мемуарів колишнього співробітника британських секретних служб. Суд вирішив, що в обох випадках була порушена стаття 10, тому що втручання не було «необхідним», оскільки конфіденційність змісту книги було зведено до нуля її публікацією у Сполучених Штатах. У справі газет «Обсервер» і «Гардіан»[14] порушення мало місце в другий період (з липня 1987 до жовтня 1988 рр.), але не в перший (липень 1986 — липень 1987 рр.), коли розкриття таємниць було б шкідливе для спецслужб і коли було малоймовірним, щоб рукопис підіймав такі питання громадського значення, які б переважили інтереси національної безпеки. У другому випадку — справі «Санді Таймс» і А. Нейла (№ 2) Суд зробив висновок, що накладення обмежень з боку Палати Лордів було порушенням прав позивача, котрі гарантуються статтею 10 Конвенції. [15]

18. У рішенні в справі Кастеллса (квітень 1992 р.) Суд дійшов до висновку, що мало місце порушення статті 10. Позивач подав скаргу, що його, баскського військового і члена іспанського парламенту, засуджено за образу уряду через публікацію статті, де він звинуватив уряд у підтримці збройних нападів на басків і в байдужому ставленні до цього. Суд зробив наступні спостереження: «Не треба забувати про видатну роль преси у державі, яка керується законом... Свобода преси дає громадськості один з найкращих засобів формування поглядів на ідеї та наміри політичних лідерів. Зокрема, вона дає політикам можливість замислитись та висловлювати свою думку щодо справ, які турбують громадськість; таким чином, вона робить можливою участь кожного у вільних політичних дебатах, що і є суттю демократичного суспільства».[16]

19. У червні 1992 р., розглядаючи справу Торгєра Торгєйрсона стосовно засуд­ження позивача після публікації в газеті двох статтей, де розповідалося про жорстокість поліції, Суд дійшов рішення, що мало місце порушення прав позивача, що передбачені в статті 10. Суд зробив висновок, що втручання не бу­ло співмірне легітимній меті «захистити добре ім’я інших осіб». Хоча преса не повинна переступати певних меж, але її прямий обов’язок — розповсюджувати інформацію та думки, що стосуються громадських справ. Преса не тільки має право розповсюджувати такі інформацію та думки, але і громадськість також має право отримати до них доступ. [17]

20. У рішенні в справі Швабе від серпня 1992 р. Суд постановив, що стаття 10 порушувалась, оскільки втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві для захисту доброго імені інших осіб». У позові йшлося про засудження позивача за нанесення шкоди честі й гідності після того, як він звинуватив політичного діяча в злочині, за який той уже відбув покарання. [18]

21. У рішенні, ухваленому в грудні 1994 р. у справі Ферайнігунг Демократішер Золдатен Остеррайх та Губі Суд знайшов, що свобода висловлювань двох позивачів порушувалась. Міністерство оборони відмовило журналові «Дер Ігел» у можливості розповсюджувати свої номери в австрійських казармах. Така заборона не визнана необхідною в демократичнім суспільстві і була непропорційною до захисту порядку, тобто до легітимної мети, яку ставило міністерство. [19]

22. У лютому 1995 р. Суд одноголосно вирішив, що стаття 10 порушувалася у справі Ферайнігінг Уїкблед Блаф! Арешт та вилучення з обігу номера журналу, який розповсюджувала асоціація-позивач, на тій підставі, що там було надруковано статтю відносно діяльності Внутрішнього Агентства Безпеки, була непропорційним втручанням у свободу висловлювань. Після вилучення було виготовлено та розповсюджено 2500 нових примірників журналу. Оскільки таким чином інформація зробилась доступною для великого числа осіб, її захист як державної та­ємниці не був виправданий із точки зору статті 10. [20]

23. У справі Прагера та Обершлика в квітні 1995 р. Суд вирішив, що засудження журналіста та публікатора за діфамацію судді шляхом публікації критичних коментарів не є порушенням статті 10. Незважаючи на її «видатну роль» у державі, котра керується законом, преса повинна дотримуватись певних меж. Брутальна критика, якій позивач піддав особисту та професійну поведінку судді, була несумлінною і не відповідала правилам журналістської етики. З точки зору Суду, таке втручання в свободу висловлювань за таких обставин і враховуючи певну свободу, якою користуються окремі держави, не було непропорційним до мети захистити добре ім’я інших осіб та підтримати авторитет суддів. Тому це втручання можна визнати необхідним у демократичному суспільстві. [21]

24. У рішенні в справі Толстого-Мило­слав­ського від липня 1995 р. Суд одноголосно визнав, що мало місце непропорційне втручання і, отже, порушення статті 10, коли позивач отримав припис сплатити 1,5 мільйони фунтів стерлінгів на відшкодування діфамації вчителя приватної школи, якого він звинуватив у скоєних у минулому військових злочинах. З точки зору Суду, розмір відшкодування, передбачений на той період британським законодавством, не міг вважатися необхідним для захисту доброго імені або прав інших осіб. [22]

25. У березні 1996 р. Суд знайшов, що порушення статті 10 мало місце у справі журналіста Гудвіна, якому було наказано розкрити джерела своєї інформації. Суд ухвалив, що «захист журналістських джерел є однією з найістотніших умов свободи преси». Важливість такого захисту підкреслювалась багатьма з національних етичних кодексів, Резолюцією про свободи журналістів і права людини[23] і Резолюцією Європейського Парламенту про конфіденційність журналістських джерел.[24] Тільки «найвагоміші громадські інтереси» (§ 39) можуть виправдати втручання в захист джерел. У даному випадку ні наказ розкрити джерела, ні штраф за неповагу до суду не є виправданими у світлі статті 10, параграф 2.[25]

У лютому 1997 р. Суд вирішив, що порушенням статті 10 було засудження двох журналістів за заподіяння шкоди честі й гідності декільком суддям апеляційного суду. Повторно стверджуючи сформульовані вище принципи, Суд відзначив, що «...свобода журналіста стосується також звернення до певних перебільшень або навіть провокацій». [26] У цьому випадку звинувачення, що висунули журналісти, полягали в їх думці, «чия істинність з природи не піддається перевірці» (§ 47). Отже, засудження позивачів з точки зору §2 статті 10 виправдати неможливо.

26. У справі Обершлика (№ 2) у липні 1997 р. Суд підтвердив свою думку. Журналіст був звинувачений за образу: у статті, де коментувалась промова політика, він назвав його «ідіотом» (Trottel). Суд вирішив, що цей політик «мав відвертий намір діяти провокаційно і, отже, викликати сильну реакцію» (§31). Таким чином, хоч «сло­ва позивача... можна з певністю вважати гострими, вони не були особистим нападом, бо автор дав їм об’єктивно зрозуміле пояснення і зв’язав їх з промовою політика...»[27] Суд дотримувався думки, що слово Trottel «не здається непропорційним обуренню, що його було свідомо спровоковано» (§34) політиком під час промови. Тому засудження журналіста є порушенням статті 10.

27. У справі Ворма в серпні 1997 р. Суд вирішив, що наказ журналістові сплатити штраф за публікацію, яка скоріш за все могла вплинути на результат кримінальної справи, що велась у цей час і стосувалася колишнього міністра, не був порушенням статті 10. На думку Суду, «за умови, що це не переступає межі, за якими спричиняється шкода інтересам правосуддя, звіти та коментарі щодо судових дій сприяють їх відкритості й отже, цілком відповідають вимозі статті 6 (§ 1) Конвенції, щоб слухання були відкритими».[28] У цьому випадку суд дійшов думки, що стаття позивача переступає межі, за якими спричиняється шкода інтересам правосуддя, оскільки вона скоріш за все могла вплинути на результат процесу.

28. Комісія, із свого боку, розглянула позови, що стосуються перешкод, які в деяких країнах ставляться перед пресою, коли вона намагається давати інформацію про майбутні радіо- та телепрограми. У випадку «Телевіз’єр проти Нідерландів» підіймалось питання, чи захист нідерландським Законом про авторські права інформації щодо радіо- та телепрограм відповідає Конвенції. У 1968 р. це було визнано прийнятним, але компанія-позивач попросила зупинити справу.[29]

29. Разом з тим, дуже подібна справа доповідалась Комітетові Міністрів, який у 1977 р. погодився з висновком Комісії, що порушення не мало місця, оскільки захищати комерційні інтереси газет не є метою Конвенції.[30]

30. У березні 1991 р. Комісія заявила, що позов стосовно публікації у пресі меморандуму слідчого судді, де говорилось про участь позивача в певних злочинах, був неприйнятний.[31] У рішенні Комісії в квітні 1991 р. позов стосовно заборони передавати та телебаченні інтерв’ю з представниками певних організацій, зокрема відомої політичної партії, був визнаний неприйнятним. [32]

31. У жовтні 1991 р. Комісія вирішила, що не мало місця порушення статті 10, розглядаючи поновлений позов, який надійшов у зв’язку з обмеженням на заплановану публікацію мемуарів колишнього співробітника Британської Служби Безпеки під назвою «Ловець шпигунів» (див. вище пп.17-18). [33]

32. У жовтні 1992 р. Комісія розглядала третій позов, що стосувався публікації в пресі уривків з «Ловця шпигунів». У цьому випадку позивачі скаржилися, що перша публікація уривків була порушенням рішення суду. Комісія оголосила позов неприйнятним. [34]

33. У листопаді 1994 р. Комісія оголосила неприйнятним позов стосовно судового наказу, який згідно з Законом про несумлінну конкуренцію заборонив публікацію певних частин коміксів, образливих для австрійської щоденної газети «Кроне». [35]

34. У декількох нещодавніх рішеннях Комісія підтвердила своє ставлення до расистських, ксенофобських та антисемітських висловлювань. [36]

Посилаючись іноді на статтю 17 Конвенції[37] і/або на виключення, що передбачаються у §2 статті 10, Комісія обгрунтовано оголосила відповідні позови неприйнятними[38]

35. У червні 1995 р. Комісія знайшла, що дисциплінарне стягнення у вигляді штрафу, накладеного на адвоката за випуск прес-релізу, де критикувались умови утримання його клієнта та проведення судових процедур, було необхідним і пропорційним з точки зору підтримки авторитету та забезпечення неупередженості судових органів. Тому Комісія визнала позов неприйнятним. [39]

36. У певних випадках баланс інтересів передбачає більший захист для осіб, на яких спрямовано журналістську критику, зокрема, коли справа торкається приватних осіб, котрі не займають ніякої громадської посади. [40]

37. Комісія оголосила припустимим позов стосовно засудження члена профспілки до ув’язнення та штрафу за публікацію статті в турецькій щотижневій газеті. У цій статті під назвою «Завтра буде пізно» позивач критикував державну політику в південно-східній частині країни. [41]

38. У вересні 1996 р. Комісія визнала прийнятним позов щодо засудження журналіста за діфамацію після публікації декількох статей, де громадських діячів звинувачено у причетності до шахрайства. [42]

39. У січні 1997 р. Комісія визнала прийнятним позов стосовно відмови зареєструвати два періодичних видання, які внаслідок цього не могли вийти у світ. [43]

40. У квітні 1997 р. Комісія ухвалила рішення, що наказ про символічне відшкодування за публікацію в газеті «Ле Монд» реклами на підтримку фельдмаршала Петена був порушенням статті 10. На відміну від випадків, що згадуються вище у п.34, цей позов Комісія потрактувала як обгрунтований. Вона звернула увагу на те, що визначені для преси межі можуть змінюватись від країни до країни і можуть бути досить стислі, якщо на це немає загальноєвропейських стандартів. Це стосується таких галузей, де свобода висловлювань здатна образити людину в її переконаннях або релігійних віруваннях. У таких випадках свобода преси звужується. Отже, Комісія провела докладну перевірку рішень, що виносились місцевими судами, з точки зору статті 10. За висновком Комісії, засудження позивачів грунтується не на «...точних або неточних фактах», які згадуються у відповідних оголошеннях, а на «неповному уявленні... щодо даного історичного періоду...» [44]

Комісія звернула також увагу на серйозність газети, де друкувались оголошення, й, отже, на інформованість її читачів. Розглядаючи справу в цілому, Комісія визначила, що асоціації, від імені яких виступали позивачі, є створеними згідно з французькою конституцією і, відповідно, їх прагнення до мети — перегляд справи про фельдмаршала Петена — «не може... позбавити їх права домагатися своєї мети через пресу або інші засоби комунікації».[45] Нарешті, Комісія підкреслила, «...яку важливість у демократичному суспільстві вона надає можливості дебатів на історичні теми, що стосуються політика, про якого висловлювалися та можуть висловлюватись різні думки». [46]

41. У квітні 1997 р. Комісія визнала, що заборона позивачеві публікувати статті, де йшлося про небезпечність мікрохвильових печей для здоров’я людини, була порушенням статті 10. Враховуючи професійну кваліфікацію позивача, котрий був кваліфікованим інженером, і важливість вільного обговорення таких ключових питань, як здоров’я населення, Комісія дійшла до висновку, що відповідні статті, незалежно від деяких перебільшень, повинні були висвітлити особисту думку обуреного проблемою автора, а не викликати наукову дискусію. Крім того, автора не можна було вважати конкурентом, який намагається звести наклеп на певну марку мікрохвильової печі. Тією широкою свободою, що дана окремим державам у галузі комерційної інформації (див. параграф 91 та наступні), користуватись у цьому випадку було недоречним. [47]

42. У травні 1997 р. Комісія оголосила неприйнятним позов, що стосувався рішення, ухваленого на підставі ще не опублікованого офіційного звіту, в якому газеті та її головному редакторові наказувалось сплатити відшкодування за діфамацію шляхом публікації тверджень про порушення законодавства щодо полювання на морських котиків. [48]

43. У травні 1997 р. Комісія визнала прийнятним позов щодо засудження за володіння фотокопіями документів про внутрішній прибуток (податкові рахунки), яке мало місце після публікації в сатиричній газеті «Ле Канар Аншене» статті, де містились подробиці про зарплатню голови концерну «Пежо». [49]

44. У травні 1997 р. Комісія визнала прийнятним позов у справі яка стосувалася зробленого Принцем Ліхтенштейна твердження, що він не призначить позивача, котрий був головою Конституційного Суду, на громадську посаду, тому, що він на низці відрепортованих в мас-медіа прес-конференціях висловлював певні думки про конституційний устрій. [50]

45. У вересні 1997 р. Комісія вперше визнала прийнятним випадок, коли проти позивачів було проведено успішну справу про заподіяння шкоди честі та гідності: два представники поліцейської профспілки заперечували істинність певних публікацій, де йшлося про жорстокість поліції. [51]

46. У жовтні 1997 р. Комісія визнала прийнятним позов стосовно наказу щоденному журналу публікувати рішення суду, в якому оголошувалась наклепною надрукована в тому ж журналі стаття про політику Австрії в галузі психіатрічного лікування. Цей позов поставив питання, до якої межі повинен доходити захист, що ним користується добре ім’я громадських влад. [52]

2. Свобода висловлювань та видавнича діяльність47. У справі Хендісайда, яка стосувалася Об’єднаного Королівства, Суд у грудні 1976 р. вирішив, що заборона, накладена британською владою на книгу «Маленький червоний підручник» силою Закону про непристойні публікації, знаходиться в згоді із статтею 10, §2, де йдеться про захист моралі. У рішенні — як і в наступному рішенні в справі «Санді Таймс» — Суд підкреслив важливість свободи висловлювань в демократичному суспільстві: «Свобода висловлювань є однією з необхідних засад такого суспільства, однією з найважливіших умов для прогресу і для розвитку кожної людини. Згідно з параграфом 2 статті 10, вона стосується не тільки «інформації» або «ідей», які сприймаються доброзичливо або вважаються необразливими чи байдужими, але й таких, які ображають, шокують або непокоять державу чи частину її населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та відкритості, без яких немає демократичного суспільства».[53]

48. В справі Маркт Інтерн Ферлаг ГмбХ і Клауса Бірманна, яка стосувалася Федеративної Республіки Німеччини, Суд у листопаді 1989 р. дійшов до висновку, що порушення статті 10 не мало місця. В порушенні звинувачувалися німецька видавнича фірма та її головний редактор, яким Федеральний Суд силою Закону про несумлінну конкуренцію заборонив повторювати певні твердження, що їх було опубліковано в спеціальному інформаційному бюлетені і вони критикували практику однієї з фірм, що продавала товар через пошту. Відзначивши, що на інформацію комерційного характеру розповсюджується дія параграфу 1 статті 10, Суд вирішив, що заборона Федерального Суду не виходить за межі тієї свободи, якою місцеві влади можуть користуватися, згідно з параграфом 2 статті 10, при визначенні формальностей, умов, обмежень та покарань у галузі здійснення свободи висловлювань. (Європейський Суд, рішення у справі Маркт Інтерн Ферлаг ГмбХ і Клауса Бірманна від 20 листопада 1989 р., серія А, т. 165.).

Переклад з англ. Володимира Пономарьова

(Закінчення у наступному випуску)

[1] Див. у першу чергу огляд, що поданий вище. До цих «страсбурзьких» випадків треба додати рішення, прийняті в країнах — членах Ради Європи, де Конвенція діє автоматично. Див. також: Ryssdal Rolv. The case-law of the European Court of Human Rights on the freedom of expression guaranteed under the European Convention on Human Rights, Report to the 10-th Conference of European Constitutional Courts, Budapest, 6-10 May 1996, Doc. Cour (96) 326, та Vorhoof Dirk, Critical perspectives on the scope and interpretation of Article 10 of the European Convention on Huma Rights, Mass media files, no. 10, Coucil of Europe Publications, Strasbourg 1995 та матеріали Шостого Міжнародного Колоквіуму з Європейської Конвенції про права людини (Севілья, 1985), Директорат з прав людини, Рада Європи, Страсбург, 1988).

[2] Пор. рішення Європейського Суду у справі Хендісайда, 7 грудня 1976 р., серія А, т. 24, параграф 49).

[3] Європейський Суд з прав людини, рішення у справі Інформаціонсферайн Лентіа та інших від 24 листопада 1993 р., серія А, т. 276,§32.

[4] У рішенні у справі Херцегфалві Суд знайшов, що статтю 10 було порушено внаслідок недостатньої законодавчої бази для застосованих проти позивача обмежень (він намагався отримати доступ до друкованої продукції, радіо і телебачення) і тому, що було порушено його право отримувати інформацію протягом психіатрічного лікування та ув’язнення. Євро­пей­сь­кий Суд з прав людини, рішення у справі Херцегфалві, 24 вересня 1992 р., серія А, т. 244

[5] Рішення Європейського Суду у справі Аутроник АГ від 22 травня 1990 р., серія А, т. 178, параграф 61.

[6] Рішення Европейського Суду у справі Ворма, 29 серпня 1997 р., Збірник рішень та судової практики, 1997 (ще не опубліковано), § 47.

[5] Європейський Суд, рішення у справі Де Бекера від 27 березня 1962 р., серія А, т. 4.

[6] Рішення Європейського Суду у справі Енгеля та інших від 8 червня 1976 р., серія А, т. 22.

[7] Рішення Європейського Суду у справі «Санді Таймс», 26 кві­т­ня 1979 р., серія А, № 30, § 65.

[8] Європейський Суд, рішення у справі Бартольда від 25 березня 1985 р., серія А, т. 90.

[9] Європейський Суд, рішення у справі Лінгенса від 8 липня 1986 р., серія А, т. 103, §41).

[10] Там же, § 42).

[11] Європейський Суд, рішення у справі Барфода від 22 лютого 1989 р., серія А, т. 149, параграф 29.

[12] Європейський Суд, рішення у справі Вебера від 22 травня 1990 р., серія А, т. 177.

[13] Європейський Суд, рішення у справі Обершлика від 23 травня 1991 р., серія А, т. 204.

[14] Європейський Суд, рішення у справі газет «Обсервер» і «Гардіан» від 26 листопада 1991 р., серія А, т. 216)

[15] Європейський Суд, рішення у справі «Санді Таймс» і Нейла /№ 2/ від 26 листопада1991 р., серія А, т. 217).

[16] Європейський Суд, рішення у справі Кастеллса від 23 квітня 1992 р., серія А, № 236, §43.

[17] Європейський Суд, рішення у справі Торгєра Торгєрсена від 25 червня 1992 р., серія А, № 239, §§ 59-70).

[18] Європейський Суд, рішення у справі Швабе від 28 серпня 1992 р., серія А, т. 242-в).

[19] Європейський Суд, рішення у справі Ферайнігунг Демократішер Золдатен Остеррайх та Губі від 19 грудня 1994 р., серія А, т. 302. Разом з тим, у лютому 1997 р. Комісія знайшла, що засудження за підбурювання зневажати військові закони не є порушенням статті 10, бо його легітимна мета полягала в захисті порядку та запобіганні злочину. Див. т. 23697/94, Р. Зашман проти Австрії, рішення від 27 лютого 1997 р., не опубліковане).

[20] Європейський Суд, рішення у справі Ферайнігінг Уікблед Блафі від 9 лютого 1995 р., серія А, т. 306-А.

[21] Європейський Суд, рішення у справі Прагера та Обершлика від 29 квітня 1995 р., серія А, т. 313

[22] Європейський Суд,рішення у справі Толстого-Мило­слав­ського від 13 липня 1995 р., серія А, т. 316-в).

[23] Прийнята на 4-й Європейській Конференції Міністрів з політики в галузі засобів масової інформації (Прага, 7-8 грудня 1994 р.)

[24] 18 січня 1994, OJEC № C 44/34.

[25] Європейський Суд, рішення у справі Гудвіна від 27 березня 1996 р., Збірник рішень та судової практики, 1996-11. Хоч Суд не виразив свою позицію щодо того, чи стаття 10 захищає «негативне право» на свободу висловлювань, Комісія у своїму звіті прямо ствердила цю гарантію: див. № 17488/90, Гудвін проти Об’єднаного Королівства, звіт від 1 березня 1994 р., §48).

[26] Європейський Суд, рішення у справі Де Аеса та Жизельса від 24 лютого 1997 р., Збірник рішень та судової практики, 1997-1 (не опублікований: «...суспільна користь громадських дебатів, котрі мають серйозну мету, переважує значення захисту доброго імені інших осіб, навіть якщо в таких дебатах викорустується образлива або зневажлива фразеологія». Див. № 19983/92, Л. Де Аес та Х. Жизельс проти Бельгії, звіт від 29 листопада 1995 р., §63).

[27] Європейський Суд, рішення у справі Обершлика (№ 2) від 1 липня 1997 р. (§33), Збірник рішень та судової практики, 1997-1У.

[28] Європейський Суд, рішення у справі Ворма від 27 серпня 1997 р., Збірник рішень та судової практики, 1997 (не опублікований), § 50. Стаття 6, § 1, цієї Конвенції стверджує, що «При визначенні громадських прав людини, її обов’язків або висуненні проти неї будь-яких звинувачень кожна людина має право на справедливе та відкритеслухання, яке проводиться у розумний термін незалежним та неупередженим судом, створеним на законній підставі.Рішення суду оголошується відкрито, але преса та громадскість можуть бути відсторонені від процеса в цілому або від його окремих етапів у інтересах моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, коли цього вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін і коли це, безумовно, необхідно з точки зору суду в особливих обставинах, якщо відкритість процесу може зашкодити інтересам правосуддя».

[29] №2690/65, справа Телевіз’єр проти Нідерландів, звіт Комісії від 3 жовтня 1968 р.; позов було викреслено із списку.

[30] № 5178/71, Гейлустреерде Перс проти Нідерландів, рішення від 6 липня 1976 р., D.R.8, с. 5; Резолюція Комітету Міністрів Голландії (77) 1 від 17 лютого 1977 р.

[31] № 13251/87, Бернс та Еверт проти Люксембурга; рішення від 6 березня 1991 р.,.D.R 68, с. 137.)

[32] № 15404/89, Перселл та інші проти Ірландії, рішення від 16 квітня 1991 р., D.R. 70, с. 262.

[33] № 14644/89, Таймс Ньюспейперс Лтд. і А. Нейл проти Об’єднаного Королівства, рішення від 8 жовтня 1991 р., D.R.73, с. 41.

[34] № 18897/91, Таймс Ньюспейперс Лтд. проти Об’єднаного Королівства, рішення від 12 жовтня 1992 р., не опубліковане.

[35] № 20915/92, Фаміліяпресс Цайтунгс ГмбХ проти Австрії; рішення від 30 листопада 1994 р., не опубліковане; див., однак, звіт від 3 березня 1995 р., де позов викреслюється із списку внаслідок неповаги до конфіденційності документів Комісії, З.Р. 80, с. 74.).

[36] Аналіз більш старих випадків див. у: Council of Europe, Case-law of the control organs of the European Convention on Human Rights concerning the phenomenon of incitement Doc. H (95) У.

[37] Стаття 17 проголошує: «Ніщо в цій Конвенції не може бути інтерпретовано як дозвіл державі, групі або особі займатись діяльністю або скоювати вчинки, спрямовані на знищення прав та свобод, що проголошуються цією Конвецією, або на їх обмеження більшою мірою, ніж нею передбачається».

[38] Див. зокрема: Європейський Суд, рішення у справі Джер­сілда від 23 вересня 1994 р., серія А, т. 298, §35; N 21128/92, У. Валенді проти Німеччини, рішення від 11 січня 1995 р.,D.R. 80, с. 94; N 25096/94, О.Е.Ф.А. Ремер проти Німеччини, рішення від 6 вересня 1995 р.,D.R. 82, с. 117; N 25062/94, Г. Хонсік проти Австрії, рішення від 18 жовтня 1995 р.,D.R. 83, с.77; N 25992/94, Н.П.Д. Безірксфебанд Мюнхен-Обербайерн проти Німеччини, рішення від 29 листопада 1995 р.,D.R. 84, с. 149; N 24398/94, Ф. Ребхандл проти Австрії, рішення від 16 січня 1996 р., не опубліковане; N 31159/96, П. Маре проти Франції, рішення від 24 червня 1996 р., D.R.86, с. 184; N 26551/95, Д.І. проти Німеччини, рішення від 26 червня 1996 р., не опубліковане.).

[39] N 21861/93, Р. Цільманн проти Швейцарії, рішення від 28 червня 1995 р.,D.R. 82, с. 12.

[40] N 20683/92, А. Невес проти Португалії, рішення від 20 лютого 1995 р. (не опубліковане); N 28236/95, Ф. Бокос Родрігес проти Іспанії, рішення від 12 квітня 1996 р.,D.R. 85, с. 141; N 35125/97, С. Панєв проти Болгарії, рішення від 3 грудня 1997 р. (не опубліковане).

[41] № 23556/94, М. Цейлан проти Туреччини, рішення від 15 квітня 1996 р. (не опубліковане). Крім того, нещодавно Комісія визнала прийнятними декілька позовів, що стосуються засуджень після публікацій, де критикується політика у східній Туреччині. Див. № 23500/94, Е.П. проти Туреччини, рішення від 24 червня 1996 (не опубліковане); № 23536/94, Ф. Баскайя проти Туреччини, рішення від 2 вересня 1996 р. (не опубліковане/) № 23927/94, К.Т. Сурек проти Туреччини, рішення від 2 вересня 1996 р. (не опубліковане); № 24122/94, К.Т. Сурек проти Туреччини, рішення від 2 вересня 1996 р. (не опубліковане); № 24277/94, І. Оздемір проти Туреччини, рішення від 2 вересня 1996 р. (не опубліковане); № 24735/94, К.Т. Сурек проти Туреччини, рішення від 2 вересня 1996 р. (не опубліковане); № 24762/94, К.Т. Сурек проти Туреччини, рішення від 2 вересня 1996 р. (не опубліковане); № 25067/94, У. Ердогду проти Туреччини, рішення від 2 вересня 1996 р. (не опубліковане) ; № 25068/94, С. Інсе проти Туреччини, рішення від 14 жовтня 1996 р. ( не опубліковане) ; № 26682/95, К.Т. Сурек проти Туреччини, рішення від 14 жовтня 1996 р. (не опубліковане); № 24919/94, Х. Гергер проти Туреччини, рішення від 14 жовтня 1994 р. ( не опубліковане) ; № 24246/94, А.З. Оккуоглу проти Туреччини, рішення від 14 жовтня 1996 р. (не опубліковане); № 24408/94, М.С. Оккуоглу проти Туреччини, рішення від 14 жовтня 1996 р. (не опубліковане) ; № 23168/94, Х. Каратас проти Туреччини, рішення від 14 жовтня 1996 р. (не опубліковане) ; № 22479/93, У. Озтюрк проти Туреччини, рішення від 7 квітня 1997 р. (не опубліковане) .

[42] № 28114/95, І. Далбан проти Румунії, рішення від 9 лютого 1996 р. (не опубліковане).

[43] № 26229/95, Я. Гаведа проти Польщі, рішення від 13 січня 1997 р. (не опубліковане).

[44] № 24662/94, звіт від 8 квітня 1997 р., М.Ф. Леідо та Ж. Ізорні проти Франції (не опублікований), §66.

[45] Там же, §67.

[46] Там же, §67.

[47] № 25181/94, звіт від 9 квітня 1997 р., Х.У.Х. проти Швейцарії (поки що не опублікований); справа ще вирішується.

[48] № 21980/93, рішення від 26 травня 1997 р., Бладет Тромсо та П. Стенсос проти Норвегії (не опубліковане).

[49] № 29183/95, рішення від 26 травня 1997 р., Р. Фрессо та К. Руар проти Франції, D.R. 89, с. 111.

[50] № 28396/95, Х. Виль проти Ліхтенштейна, рішення від 27 травня 1997 р., не опубліковане.

[51] № 23118/93, А. Нільсен та Й.Г. Йонсен проти Норвегії, рішення від 10 вересня 1997 р., не опубліковане.

[52] № 26113/95, Віртшафтс-Тренд Цайтшріфтен-Ферлагс­ге­зел­шафт ГмбХ проти Австрії, рішення від 23 жовтня 1997 р., не опубліковане.

[53] Європейський Суд, рішення у справі Хендісайда від 7 грудня 1976 р., серія А, т. 24, §49.).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори