пошук  
версія для друку
03.06.1999

CALEA -Закон про сприяння правоохоронним органам у галузі комунікацій.

   

CALEA (Communications Assistance for Law Enforcement Act) іноді називають законом про "цифрову телефонію" CALEA виріс у 1994 році з ідеї, що правоохоронні структури повинні зберегти можливості стеження в умовах розвитку комунікаційних технологій.

Відтоді, як Конгрес прийняв CALEA, Федеральне бюро розслідувань (ФБР) пробувало використовувати цей закон, щоб закріпити можливості стеження в національних системах зв’язку. Телефонні компанії поступилися деякими вимогами, але заперечили іншим. У квітні 1998 року Центр демократії і технології склав звернення до Федеральної комісії зв’язку (Federal Communications Commission, FCC); Комісія, у свою чергу, подала запит у ФБР, щоб з’ясувати, чи збирається ця спецслужба піти далі, ніж визначено законом, по шляху вторгнення в приватне життя громадян.

У жовтні 1998 року Комісія в порядку експерименту погодилася з більшістю пропозицій ФБР, включаючи інтеграцію пристроїв, що стежать, у сотові й інші безпровідні телефони. У той же час Комісія склала запит з приводу стеження в мережах із пакетною передачею даних (у т.ч. Інтернет - прим .перекл.).

У вересні 1998 року FCC відклав введення CALEA у дію на 20 місяців - до червня 2000 року.

ФБР використовує CALEA, щоб розширити можливості "прослуховування" комунікацій

Хоча спочатку йшлося про те, щоб нові технології цифрової телефонії не ставали перешкодою для оперативно-розшукових заходів, згодом усе звелося до спроб ФБР використовувати ці технології для розширення власних можливостей стеження.

Історія цього закону свідчить, що Конгрес мав намір надати телефонним компаніям переважне право вирішувати, яким чином впроваджувати механізми стеження у свої мережі. Незважаючи на цей чіткий намір, ФБР у 1996-1997 роках намагалося повністю контролювати процес упровадження CALEA. При цьому ФБР вимагало від компаній використовувати пристрої з такими характеристиками, щоб спецслужби отримували ще ширші можливості для стеження, ніж раніше.

Під тиском ФБР компанії безпроводної телефонії погодилися впровадити системи прослуховування сотових телефонів. Бізнесмени також поступилися вимозі, щоб оператори зв’язку, які використовують популярні протоколи "комутації пакетів даних", передавали уряду повний зміст комуні-кацій своїх клієнтів - навіть у тому випадку, якщо органи мають рішення суду тільки на перехоплення найменш "дошкульних" даних ("хто кому телефонує").

Незважаючи на поступки, ФБР, як і раніше, почуває себе незадоволеним цим компромісним планом. У березні 1998 р. ФБР направило своє власне звернення у Федеральну Комісію зв’язку, перераховуючи додаткові вимоги. Зокрема йшлося про можливість продовжувати прослуховування розмови за участю кількох людей після того, як об’єкт стеження поклав трубку; збирати дані про учасників розмови, навіть якщо вони не є об’єктами стеження; ідентифікувати телефонні номери, що набираються після дзвінка.

У липні 1998 року організації, що захищають право на недоторканість приватного життя, звернулися у Федеральну Комісію зв’язку з проханням приборкати вимоги ФБР у межах CALEA. У відповідь ФБР поширило на Капітолійському пагорбі лист із пропозицією переробити CALEA таким чином, щоб урахувати всі свої плани, включно з можливістю точно визначити місцезнаходження власника сотового телефону, а також не піддавати CALEA громадському обговоренню. Центр демократії і технології закликав Комісію відкинути пропозицію ФБР, що і було зроблено.

Проте в жовтні 1998 року Федеральна комісія зв’язку у порядку експерименту погодилася з пропозиціями ФБР, у тому числі з можливістю визначення месцезнаходження користувача безпроводного телефону. Комісія погодилася, що згадані положення повинні бути включені в CALEA.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль