пошук  
версія для друку
03.12.1999

В. проти Франції.

   

У своїй практиці Європейському Суду з прав людини доводилося неодноразово розглядати справи, коли предметом розгляду ставали питання, що пов’язані з ідентифікацією особи. В ряді справ на перший план виходили зокрема новітні технології, їхнє використання у сфері державного управління. Системи ідентифікації осіб, що використовуються державами Європи, можути створювати серйозні перешкоди для громадян вільно чинити своєю долею без втручання у їхнє приватне та сімейне життя. Саме тому створення нових систем ідентифікації та реєстрації осіб має знаходитися під контролем суспільства. Важливо розуміти, що занадто великі повноваження в цій дуже специфічній сфері, передані державним органам, можуть бути використані проти інтересів як окремих людей так і суспільства загалом. Чи не було у Вас такого відчуття, зокрема при спілкуванні з працівниками паспортної служби при оформленні так званої „прописки“? В певних ситуаціях та за певних обставин формальний запис, зроблений в реєстрах, документах, занесеної до бази даних тощо може створити в майбутньому безліч проблем для конкретної людини. Чи мають зберігатися документи, що засвідчують певну ідентифікацію особи, якщо в подальшому її було змінено? Що саме вони мають відображати: реальний стан чи історичний факт? Чи вільна людина чинити своєю долею в питанні зміни своєї ідентичності? В чому полягають функції держави у сфері реєстрації та ідентифікації і де їхня межа? Що саме мають враховувати державні органи при запровадженні нових ідентифікаційних систем для дотримання права людини на приватність? Відповіді на такі питання не є очевидними. Наочною ілюстрацією цьому може бути справа В. проти Франції, рішення у якій було прийнято Європейським Судом з прав людини 25 березня 1992 року.

Заявниця пані В. народилася у 1935 році в Алжирі і мала громадянство Франції. Від народження вона була записана в реєстрі актів цивільного стану як особа чоловічої статі під іменем Норбер-Антуан. Проте з дуже раннього віку вона поводилась як особа жіночої статі, четверо її братів і сестер вважали її дівчиною. Як було повідомлено, їй було важко пристосуватися до цілком сегрегаційного ставлення під час навчання у школі.

Вона як чоловік пройшла військову службу в Алжирі, і її поведінка в цей період була помітно гомосексуальною. В 1963 році вона виїхала з Алжиру, оселилася в Парижі і знайшла роботу в кабаре.

У 1967 році вона пройшла курс лікування у зв’язку із приступами нервової депресії. Її лікар помітив гіпотрофію чоловічих статевих органів і призначив терапію жіночими гормонами, результатом якої став швидкий розвиток молочних залоз і зміна зовнішнього вигляду на жіночий. 3 того часу заявниця почала носити жіночий одяг. У 1972 році вона пройшла хірургічну операцію в Марокко, яка полягала у видаленні зовнішніх статевих органів і утворенні вагінальної порожнини.

На цей час пані В. живе з чоловіком, якого зустріла незадовго до операції і якому вона одразу ж повідомила про своє становище. Вона більше не працює на сцені і, як заявила сама, не може знайти роботу з причин ворожого ставлення до себе.

Позовна заява пані В. про зміну запису щодо її статі в реєстрі актів цивільного стану з чоловічої на жіночу під іменем Ліна-Антуанетта, щоб мати можливість взяти шлюб, була відхилена Трибуналом великої інстанції Лібурга. Апеляційний суд Бордо, а згодом і Касаційний суд, відхилили її скаргу. Останній постановив, що нижчі суди виправдано відмовляли у наданні засобів судового захисту у подібних випадках, коли докази не підтверджують, що зміна статі, про яку заявлено, є „результатом факторів, що існували до операції, і викликана потребами лікування“, а навпаки, — особа просто бажала провести таку зміну.

Проведення гормонального лікування чи хірургічної операції з метою надання транссексуалам зовнішніх ознак статі, до визнання якої за собою вони прагнуть, не вимагає ніяких юридичних формальностей або дозволу.

Події, що відбуваються в житті окремих осіб і впливають на їх цивільний стан, є підставою для внесення у свідоцтво про народження примітки або запису: визнання незаконнонародженої дитини, усиновлення, шлюб, розлучення, смерть тощо.

Повна копія свідоцтва про народження може видаватися лише самим особам, їх родичам по прямій висхідній і нисхідній лінії, чоловікові, дружині або законному опікунові. Проте виписку може отримати будь-яка особа. Для певних формальних цілей державні установи мають право отримувати свідоцтво про цивільний стан, у якому не вказується стать. З метою виправлення помилок та заповнення прогалин було прийнято законодавче положення про те, що „за наявності законного інтересу“, будь-яка особа може звернутися з проханням, щоб у її свідоцтві про народження були змінені імена. В противному випадку особа має використовувати імена, вказані у свідоцтві.

Згідно з рішенням Касаційного суду, що було прийнято після розгляду заяви про зміну запису про цивільний стан у свідоцтві про народження, не повинні враховуватися статеві зміни, що виникли після гормонального лікування й хірургічної операції, на проведення яких зацікавлена особа добровільно погодилася, але суди можуть брати до уваги недобровільно набуті морфологічні зміни після лікування, проведеного у концентраційних таборах під час Другої світової війни.

При розгляді однієї справи суд мав прийняти рішення про становище транссексуала, який перебував у шлюбі і був батьком дитини. Хоча Апеляційний суд Німа визнав, що генетично ця особа все ще залишалася чоловіком, 2 липня 1984 року цей суд видав наказ про виправлення запису в його свідоцтві про народження і про зміну імен. За касаційною скаргою прокуратури Касаційний суд скасував це рішення на тій підставі, що встановлені ним факти не підтвердили наявність зміни статі, викликаної фактором, незалежним від волі зацікавленої особи. Зазначалося, що: „транссексуалізм, навіть якщо він підтверджений медично, не може вважатися справжньою зміною статі, оскільки транссексуал, хоча і втратив певні характеристики своєї початкової статі, проте не набув ознак протилежної статі…“

Згідно з загальним правилом, стать не вказується в адміністративних документах, що видаються фізичним особам, таких як звичайні державні посвідчення особи, стандартні паспорти, посвідчення водія, картки виборця, посвідчення про громадянство тощо. Однак у нових машинозчитуваних ідентифікаційних картках визначається стать, щоб машина змогла ідентифікувати особу і врахувати існування неоднозначних імен. Це також стосується паспортів Європейського Співтовариства, які поступово замінюють національні паспорти.

Національний інститут статистики й економічних досліджень INSЕЕ надає кожній людині номер. Перша цифра номера означає стать (1 — чоловіча, 2 — жіноча). Номер заноситься до національного ідентифікаційного реєстру фізичних осіб; органи соціального забезпечення використовують його разом із додатковими цифрами для кожної застрахованої особи. Дозвіл на використання цих номерів дає Державна рада своїм декретом, який видається після консультацій з Національним комітетом з обробки даних і громадянських свобод (CNIL). Реєстр не може використовуватися для стеження за людьми.

У своєму висновку, зробленому в червні 1981 року СNIL дав загальне визначення принципів, що він мав намір їх дотримуватися, здійснюючи нагляд за користуванням реєстром і занесеними до нього реєстраційними номерами. Було рекомендовано не використовувати номери або припинити їх використання у багатьох випадках, які, окрім іншого, стосуються сфери оподаткування і державної освіти. Проте було схвалено їх використання для перевірки особи людей у зв’язку з комп’ютеризацією досьє злочинців і центральної бази даних про чеки Банку Франції. Декретом від 11 квітня 1985 року установам соціального забезпечення було також дозволено користуватися реєстраційним номером. СNIL також дозволив використовувати номер для обміну інформацією з органами соціального забезпечення при розробці правил оплати праці.

Не існує жодних законодавчих положень, якими було б передбачено обов’язкове використання банківськими та поштовими установами на чеках звернення „мадам“, „мадемуазель“ чи „месьє“, але на практиці їх переважно вказують. Однак кожен може звернутися з вимогою, щоб використовували лише його прізвище та ім’я.

3аявниця стверджувала: через те, що французькі власті не дали дозволу виправити запис про її стать у реєстрі актів цивільного стану й офіційних документах, що посвідчують особу, вони примусили її відкрити інформацію суто особистого характеру третім особам; вона також стверджувала, що зіткнулася зі значними труднощами у своєму професійному житті.

Судом були взяті до уваги дві попередні справи: „Ріс проти Сполученого Королівства і „Коссі проти Сполученого Королівства“, у яких було відхилено вимоги транссексуалів про виправлення запису про цивільний стан, зважаючи на неоднаковий підхід до вирішення цього питання у договірних державах.

У своєму рішенні у справі Коссі Суд зазначив, що з часу ухвалення рішення у справі Ріса, як йому було повідомлено, „суттєвого наукового прогресу не відбулося“ „зокрема, хірургічна операція зі зміни статі й далі не приводить до набуття всіх біологічних характеристик протилежної статі“.

За словами заявниці, наука, очевидно, внесла два нових елементи до дискусії про невідповідність між зовнішнім виглядом (змінена соматична стать і сформовані гонади) і реальністю (незмінна стать за хромосомним набором, але протилежна стать з психосоціальної точки зору) в питанні про стать транссексуалів. По-перше, хромосомний критерій не безпомилковий (випадки існування осіб з тестикулами в черевній порожнині, так звана тестикулярна фемінізація, або з XY хромосомним набором, незважаючи на жіночу зовнішність); по-друге, сучасні дослідження показують, що введення деяких речовин на певному етапі вагітності або протягом перших кількох днів життя зумовлюють транссексуальну поведінку і що транссексуалізм може стати результатом хромосомної аномалії. Тому цьому явищу можна дати й фізичне, а не тільки психологічне пояснення, і це означатиме, що не існує підстав для того, щоб відмовлятися враховувати його з юридичної точки зору.

Суд зауважив, що залишається деяка непевність у питанні про справжню природу транссексуалізму і що законність хірургічного втручання в таких випадках інколи залишається під питанням. Крім того, внаслідок цього виникають надзвичайно складні юридичні ситуації: анатомічні, біологічні, психологічні й моральні проблеми у зв’язку з транссексуалізмом і визначенням цього поняття; надання згоди та інші вимоги, які повинні бути задоволені перед проведенням будь-якої операції; умови, за яких можна давати дозвіл на зміну статевої належності (обгрунтованість, наукові припущення та юридичні наслідки проведення хірургічної операції, спроможність жити з новою статевою належністю); міжнародні аспекти (місце проведення операції); ретроспективні чи інші юридичні наслідки зміни статі (виправлення документів про цивільний стан); можливість обрати інше ім’я; конфіденційність документів і даних, де згадується зміна статі; наслідки сімейного характеру (право на вступ у шлюб, доля існуючого шлюбу, встановлення батьківства) тощо. Між державами — членами Ради Європи ще не існує достатньо широкої згоди щодо цих різних моментів, щоб переконати Суд дійти висновків, протилежних тим, які зроблені в рішеннях у справах Ріса і Коссі.

Заявниця стверджувала, що долю транссексуалів у Франції можна вважати набагато тяжчою, ніж в Англії, з огляду на ряд моментів, і Комісія погодилася з цією думкою. Однак, на думку уряду, стосовно Франції Суд не може відступати від вирішення проблеми, застосованого в рішеннях у справах Ріса і Коссі. Безсумнівно, у повсякденному житті заявниця могла стикатися з низкою складних ситуацій, але вони не були настільки вагомими, щоб порушувати статтю 8. Французька влада ніколи не відмовляла транссексуалам у праві жити так, як вони бажають. Свідченням цього є історія самої заявниці, оскільки пані В. з успіхом видавала себе за жінку, незважаючи на те, що була чоловіком за цивільним станом. Крім того, транссексуал, який не хоче, щоб треті сторони знали його біологічну стать, перебуває у стані, подібному до стану особи, яка хоче приховати іншу інформацію особистого характеру (вік, прибуток, адресу тощо).

Насамперед Суд дійшов висновку, що між Францією й Англією існують помітні відмінності у праві й практиці стосовно цивільного стану, зміни імен, користування документами, що посвідчують особу тощо. Нижче ним буде досліджено можливі наслідки цих відмінностей для даного випадку з точки зору Конвенції.

Щодо англійської системи реєстрації актів цивільного стану, то Суд встановив, що мета ведення реєстрів полягає не у визначенні існуючої належності особи, а у фіксуванні історичного факту, і їх публічний характер перетворив би захист приватного життя на ілюзію, якщо можна було б надалі вносити до них виправлення або доповнення такого роду. У Франції справа має інший вигляд. Заплановано, що свідоцтва про народження повинні оновлюватися протягом життя відповідної особи, тому у судовому рішенні цілком можливо давати розпорядження про зміну запису щодо початкової статі. Більш того, єдиними особами, які мають прямий доступ до них, є державні посадові особи й особи, які отримали дозвіл від прокурора Республіки; їх публічний характер забезпечується видачею повних копій або виписок. Тому Франція може задовольнити вимогу заявниці без внесення змін до законодавства. Для цього достатньо змінити прецедентне право Касаційного суду...

Суд зазначив, що оскільки судове рішення ухвалено, ніщо не може стати на заваді внесенню до свідоцтва про народження пані В. у тій чи іншій формі запису, метою якого, точно кажучи, є не виправлення фактичної початкової помилки, а оновлення документа так, щоб він відповідав нинішньому стану заявниці. В результаті операції пані В. безповоротно втратила зовнішні ознаки своєї початкової статі. Суд вважає, що за даних обставин яскраво виражена рішучість заявниці є фактором, достатньо суттєвим для того, щоб врахувати його поряд з іншими факторами у зв’язку зі статтею 8.

Заявниця підкреслила, що законом забороняється будь-якому громадянинові мати прізвище або ім’я, відмінні від тих, що записані у його свідоцтві про народження. Тому з точки зору закону її ім’я — Норбер — вказувалося в усіх документах, що посвідчують особу (ідентифікаційна картка, паспорт, виборча картка тощо), чекових книжках і офіційних повідомленнях (телефонні рахунки, податкові повідомлення тощо). На відміну від цього, у Сполученому Королівстві можливість змінити своє ім’я не залежала б лише від її бажання; стаття 57 Цивільного кодексу ставить у залежність цю можливість від судового дозволу і доведенню „законного інтересу“, яким може бути обгрунтовано внесення змін.

3 іншого боку, уряд стверджував, що з даного питання існує багате прецедентне право, яке може бути використане і яке було підтримане органами прокуратури. Згідно з ним необхідно просто обрати „нейтральне“ ім’я, таке як Клод, Домінік або Каміль. Однак заявниця звернулася з проханням взяти собі ім’я, що дається тільки жінкам. Багато людей часто користуються неофіційно взятим іменем (prenom d’usage), що відрізняється від того, яке записане у їх свідоцтві про народження. Однак уряд визнає, що така практика не має юридичної сили.

Судові рішення, представлені Судові урядом, справді показують, що невизнання зміни статі не обов’язково стоїть на заваді отримання тією чи іншою особою нового імені, яке б краще відповідало її фізичному зовнішньому вигляду. Однак прецедентне право у цій частині ще не було усталеним тоді, коли суди Лібурна і Бордо ухвалили свої рішення. Справді, воно, здається, не є усталеним і нині, оскільки Касаційний суд, очевидно, так і не підтвердив його. Більше того, ті двері, які воно відчиняє, є занадто вузькими, оскільки обрати можна лише кілька нейтральних імен.

Підсумовуючи, Суд вважає, що відмова надати заявниці дозвіл змінити ім’я, за яким вона звернулася, також є вагомим фактором з точки зору статті 8.

Заявниця наголосила, що стать вказується у все більшій кількості офіційних документів: виписках зі свідоцтв про народження, комп’ютеризованих ідентифікаційних картках, паспортах Європейського Співтовариства тощо. Як наслідок, транссексуали не можуть перетинати кордони, проходити перевірку особи або займатися багатьма повсякденними справами, де необхідно підтверджувати свою особу, без того, щоб не розкривати невідповідність між своєю юридично зареєстрованою статтю та статтю, що відповідає їх зовнішньому вигляду.

За словами заявниці, стать також вказується на всіх документах, де використовується ідентифікаційний номер, наданий INSЕЕ кожній людині. Цей номер використовується в системі ділових відносин між установами соціального забезпечення, роботодавцями й страховими установами; тому він вказується в облікових відомостях про зроблені внески і квитанціях. Як наслідок, транссексуал не має змоги приховати своє становище від потенційного роботодавця й його адміністративного персоналу; те саме стосується багатьох випадків, що трапляються у повсякденному житті, коли необхідно підтвердити доходи і їх розмір (оренда, відкриття рахунку в банку, звернення за наданням кредиту тощо). Це призводить до труднощів на шляху до соціальної і професійної інтеграції транссексуалів. Як стверджується, пані В. сама стала жертвою цього. Наданий INSЕЕ номер також використовується Банком Франції для ведення обліку вкрадених і незабезпечених чеків.

І, нарешті, заявниця стикається з економічними проблемами у повсякденному житті, оскільки в рахунках і чеках вказується її початкова стать, а також прізвище та ім’я. Європейська Комісія з прав людини по суті погодилася з твердженнями заявниці. На її думку, внаслідок частої необхідності розкривати інформацію про своє приватне життя третім сторонам, заявниця зазнавала надто серйозних страждань, які не можна виправдати на підставі поваги до прав інших людей.

У відповідь уряд заявив, що у свідоцтвах про цивільний стан і французьке громадянство, посвідченнях водія, виборчих картках і національних ідентифікаційних картках традиційного зразка стать не вказується. Що ж стосується паспорта Європейського Співтовариства, то його визначають норми, вироблені в Брюсселі, тому не може бути предметом вимог до Франції. Номер ІNSЕЕ було введено після Другої світової війни для демографічної статистики, і він використовується надалі для визначення осіб, які мають отримувати соціальну допомогу від Франції. Він не вказується на ідентифікаційних картках, паспортах або інших адміністративних документах. У будь-якому разі, державні органи, яким він повідомляється, зобов’язані тримати його в таємниці. Щодо роботодавців, то їм необхідно його знати, щоб виплачувати певний відсоток від прибутків своїх працівників до фонду соціального забезпечення. Також, на думку уряду, не існує причин, які не давали б можливості звернутися до банків з проханням видруковувати на чеках прізвище й імена особи, яка виписує чек, без скороченого звернення „М“, „Mmе“ або „Мllе“, Банки не проводять перевірку того, чи вказані імена збігаються з іменами, занесеними до реєстру актів цивільного стану. Так само в рахунках-фактурах, як правило, не вказується стать чи ім’я клієнта, а лише прізвище. Тому у розпорядженні транссексуалів є засоби, що дають можливість зберігати недоторканність свого приватного життя.

Суд визнав наведені урядом аргументи непереконливими і він визначив, як і Комісія, незручності, на які скаржилась заявниця, достатньо серйозними, щоб їх врахувати для цілей статті 8.

Суд дійшов висновку, що заявниця щоденно знаходилася в ситуації, що в цілому не відповідає належній повазі до її приватного життя. Як наслідок, навіть враховуючи межі свободи розсуду, відведені для держави, не було встановлено справедливого балансу між загальними інтересами та інтересами особи. Тому Суд постановив 15 голосами проти 6, що мало місце порушення статті 8.



За матеріалами рішення
Європейського Суду з прав людини

підготував Роман Романов
Також були використані видання:
Гілль Дютерт і Якоб ван дер Вельде, Ключові витяги з вибраних рішень Європейського Суду з прав людини і ухвал та звітів Європейської Комісії з прав людини, Директорат прав людини, Рада Європи, 1998

Марк Дженіс, Річард Кей, Ентоні Бредлі, Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування, Інститут Конституційної і Законодавчої політики (COLPI),
Будапешт, 1997

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори