пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"199908
27.12.1999

ПАМ’ЯТІ ВЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

   

25 березня 1999 року в автокатастрофі загинув видатний український політик Вячеслав Чорновіл. З його ім’ям пов’язано утворення молодої української держави, боротьби за незалежність, за демократію. Ми не будемо зараз аналізувати діяльність Чорновола як політика. Для редакції «ПЛ» В.Чорновіл був, є, і залишиться людиною, яка у радянські часи відстоювала ціною особистої долі ідею прав людини. Чорновіл є і залишиться людиною, яка створила Рух — демократичну партію європейського зразку, що відстоювала ідею громадянського суспільства і побудови національної держави саме у європейському сенсі. Дисидент і журналіст, освічена і енергійна людина, віддана насамперед ідеї побудови держави, Чорновіл залишиться в історії України і світу.

Редакція «ПЛ» висловлює глибоку скорботу і співчуття рідним та близьким Вячеслава Максимовича Чорновола.

Вячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року у родині вчителів, в с.Ярки Черкаської області. В 1955 році закінчив Вільховецьку середню школу з золотою медаллю і поступив у Київський державний університет на факультет журналістики, який закінчив відмінно у 1960 році. Після закінчення університету три роки пра¬цював редактором молодіжних передач на Львівській студії телебачення. У травні 1963 року Чорновіл переїз-дить до Києва. Він прагне продовжити наукову роботу з історії української літератури. Після складання кандидатських іспитів за результатами конкурсу його прийняли до аспірантури Київського педагогічного інституту. Він повинен був почати навчання, але з політичних мотивів його не допустили до занять. Деякий час Чорновіл працював на будівництві Київської ГРЕС, потім начальником відділу у газеті «Молода гвардія», потім у редакції газети «Киевский комсомолец».

Чорновіл був одним із найвидатніших діячів українського дисидентського руху. Ще під час навчання в університеті в нього були негаразди через його політичні переконання. Йому навіть довелося зробити перерву у навчанні у 1958 році. В середині 60-х рр. Чорновіл бере активну участь в діяльності Київського клуба творчої молоді.

З весни 1965 р., за наказом КДБ, на Чорновола починається тиск на роботі, а у вересні 1965 р. Чорновіл виступає у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» Параджанова з протестом проти репресій відносно української інтелігенції. За це його звільняють з роботи, виключають з аспірантури, починаються обшуки та допити. У квітні 1966 року на закритому політичному процесі у Львові він відмовився свідчити у суді і назвав прокурора та суддю злочинцями. За це він був звільнений з роботи у республіканській газеті «Друг читача».

Чорновіл збирає інформацію про порушення прав людини і радянського законодавства судово-слідчими органами. В травні 1966 р. розповсюджує документальну книгу «Правосуддя чи рецидиви терору?», за що влітку того ж року засуджений до 3 місяців примусових робіт.

В 1967 році у Львові Чорновіл пише ще одну документальну збірку «Лихо з розуму», в якій він публікує матеріали про 20 репресованих у першу хвилю арештів в Україні в 1965 році. Ці книги були перекладені, надруковані за кордоном і принесли Чорноволу міжнародне визнання. Він стає лауреатом міжнародної журна-лістської премії (Велика Британія). У серпні 1967 р. Чорновола було заарештовано. Його звинуватили у «розповсюдженні наклепницьких вигадок (ст. 187 ч.1 КК УРСР). 15 листопаду того ж року він був засуджений Львівським обласним судом на три роки ув’язнення. У 1968 році він пише листа на ім’я Шелеста «Я нічого у вас не прошу», який друкується за кордоном. Чорновола випускають по амністії у лютому 1969 року.

З 1970 року Чорновіл починає видавати «Україн-ський вісник — головне періодичне видання українського самвидаву. На відміну від «Хроники текущих событий», яку видавали у Москві, «Український вісник» друкував не тільки факти порушень прав людини, а й аналітичні статті та художні твори.

У найстрашнішу хвилю репресій на Україні попав і Чорновіл. Його було заарештовано 12 січня 1972 року. 5 місяців його утримували у повній ізоляції у в’язниці КДБ, після чого засудили на 6 років ув’язнення і 3 роки заслання по ст.62 ч.1 КК УРСР за «антирадянську агітацію і пропаганду» з метою подриву радянської влади. Відбував термін в Мордовських таборах. Там він брав участь у численних акціях протесту, голодуваннях, місяці проводив в ШІЗО та ПКТ. Разом із Б.Пенсоном написав книгу «Будни Мордовских лагерей», яка була видана за кордоном.

У 1978 році був переведений на заслання в Якутію. Там він пише брошуру про боротьбу за статус політв’язня. У 1978 році він став членом міжнародного ПЕН-клубу. З 2 травня 1979 року Чорновіл входить до Української Гельсінської Спілки. У вересні 1980 року Чорновіл, за сфальсифікованим звинуваченням у намаганні згвалтування, був заарештований і засуджений на 5 років ув’язнення (ст.117 КК СРСР). Чорновіл відповів 120-денним голодуванням. В останньому слові на суді він звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації і закликав суд не брати участі в злочині. У 1983 році Чорновіл домігся перегляду справи і був звільнений достроково. Тільки в 1985 році вже після перегляду справи, Чорновіл повертається в Україну. Відразу стає одним із лідерів національно-визвольного руху. Влітку 1987 року відновлюється видання «Українського вісника». У липні 1987 році Чорновіл стає співголовою Української Гельсінської Спілки, потім у 1988 — співголовою обласного відділення товариства «Меморіал» і членом Великої Ради Руху. В подальшому починається політична кар’єра Чорновола.

У травні 1990 року Вячеслава Чорновола обирають депутатом Верховної Ради України і головою Львівської обласної Ради.

Восени 1991 року він стає кандидатом у Президенти України. На виборах більше 25 % населення України віддали йому свої голоси, і він зайняв друге місце. У 1992 році його обирають співголовою Народного Руху України, а у 1993 році — Головою.

На виборах 1994 і 1998 р.р. він знов стає народним депутатом України, а партія «Рух» на виборах у 1998 р., що відбулися на багатопартійній основі, займає друге місце. Чорновіл був головою депутатської фракції НРУ в Верховній Раді , аж до того, як стався розкол Руху. Він був членом Парламентської Асамблеї Ради Європи, головним редактором газети «Час-Time», лауреатом державної премії ім. Т.Г.Шевченко 1996 року.

Був одружений, мав двох синів і чотирьох онуків.

Всі політичні і культурологічні процеси на Україні за останні 40 років неможливо уявити без його енергійної діяльності та відданості ідеї побудови молодої української держави.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори