пошук  
версія для друку
28.12.1999 | В. Артамонова, Голова ОСМУ

Головні пріоритети роботи ОСМУ

   

Організація солдатських матерів (ОСМУ) і всі її місцеві осередки з усіх регіонів України протягом десяти років приймають активну участь в процесі демократизації нашої країни. На цей час відбулись значні зміни на всіх рівнях державної влади, в політиці України. Не може стояти осторонь процесів реформування та демократизації і українська армія. Сотні тисяч людських доль пройшли через наші руки і серця. Як правило, це завжди біль та сльози.

Аналіз показує, що в основі всіх цих проблем, насамперед, лежить правовий нігілізм, який має місце не тільки у збройних силах України і не тільки серед військових, а в нашій державі в цілому, бо всі вони зв’язані, в першу чергу, з елементарним порушенням прав людини в нашому суспільстві на всіх рівнях державної влади. 90% бід можна було би уникнути, якби правосвідомість наших громадян і можновладців була іншою. Ставши членом ОБСЄ і Ради Європи, підписавши ряд міжнародних документів ООН, прийнявши Конституцію України, фундаментальні положення якої закріпили за людиною-громадянином принципи верховенства права, наша держава повинна знайти шляхи розв’язання нових військово-політичних і правових проблем. Всі ці міжнародні документи спрямовані на формування у суспільстві, як у цивільної особи, так і військовослужбовця, нового ставлення до людини і громадянина, до суспільства і держави. Це ставлення грунтується на повазі прав і свобод насамперед власних, а потім і інших людей. Це нове ставлення громадянина (як цивільного, так і військового) до державного апарату, як до виконавця волі суспільства. Все це досить нові і незвичні для нас морально-етичні ідеї.

Я звертаюсь до цієї високоповажної аудиторії з наступною думкою: головною рушійною силою є суспільство (тобто громадяни — всі ми). Ми обираємо найвищий законодавчий орган — парламент, Президента, врешті-решт утримуємо виконавчу владу та інші структури, ми наймаємо для своїх потреб армію, уряд, суд (хоча суд, чомусь, в нашій державі сам для себе здається іноді такою надверхньою структурою, яка спустилась з неба, а не висунена суспільством). Все це для того, щоб всі ці структури забезпечили отой самий проголошений і закріплений за кожним з нас невід’ємний пріоритет прав людини: право на життя та здоров’я, право на повагу до людської гідності, право на особисту недоторканність і т. ін.). Всі ці владні структури існують саме для захисту наших прав і свобод. Вони для нас, а не ми для них. Отже, потрібно змінювати не економічну систему, а передусім, свідомість наших людей. Саме правове виховання людини-громадянина — один з головних базових структурних елементів розбудови правової держави.

Хочу нагадати присутнім, що майже за рік до прийняття Конституції, ще 29.05.1995 р., Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про програму правової освіти населення України», підписану виконуючим обов’язки прем’єр-міністра Є. Марчуком та міністром КМ В. Пустовойтенком, була затверджена Всеукраїнська між-відомча координаційно-методична Рада правової освіти населення на чолі з міністром юстиції та в особі майже 20-ти інших міністерств, відомств та владних структур. Методичне забезпечення покладалось на Міністерство юстиції та Інститут держави і права Національної академії наук України. Сама програма правової освіти містить чітко визначені організаційно-правові заходи, повне проведення яких суттєво сприяло б вихованню дійсно правосвідомого громадянина, бо вона передбачає правове супроводження особистості, починаючи з дошкільних закладів.

Що стосується армії, то ще на початковому етапі розбудови ЗС України приділялась належна увага саме правовому вихованню військовослужбовця. Так, ще в червні 1993 році, міністром оборони К. Морозовим був виданий Наказ N136 «Про організацію правової підготовки у ЗС» і затверджене Положення «Про організацію правової підготовки в ЗСУ військовослуж-бовців всіх категорій». В додатку є перелік правових актів для кожної з цих категорій військовослужбовців.

25 січня 1994 року В. Радецький видає директиву Д-4 «Про організацію та завдання правового виховання у ЗС України», якою запроваджується:

• «система безперервного впливу на військово-службовців з метою формування їх правової свідо-мості, високої правової культури, навиків правомірної свідо-мості»;

• «створення структури юридичної служби в об’єд-наннях, з’єднаннях, військових частинах, військкоматах, запровадження посад офіцерів-правознавців у структурах виховної та соціально-психологічної роботи.»

І якби вся ця робота проводилась кваліфіковано, систематично, то ми б сьогодні мали якісно нового призовника, солдата і офіцера. Чому це не працює? Чому ви не поважаєте самі себе? Я вважаю, що сьогодні в галузі прав людини у нас достатня нормативно-правова база, яка, на жаль, не працює.

Наскільки я знаю, одним з головних завдань Головних управлінь виховної роботи всіх військових формувань є підвищення правової підготовки військо-вослужбовців. Але ми знаємо всі, що гарне право — це те право, яке реалізується на практиці. Право може бути зрозумілим для людей через інформацію останніх про це право. В ст. 34 Конституції України записано, що кожному гарантується право бути поінформованим про свої права. Інформація, в даному розумінні, — це, перш за все, функція захисту. Тобто ми захищаємо права людини через зміну уявлення людей про свої права.

Таким чином, перший крок — це надання інфор-мації про права людини. Військовий — це, перш за все, громадянин «в погонах» (уніформі), тобто його громадськість нікуди «під погонами" не зникла. Він є державною людиною, яка існує за певним видом контракту, але, перш за все, військовий — громадянин, і він повинен розмірковувати як громадянин, а не як суто військовий. Ось іде призов до армії. Молоді люди, юнаки — вони нічого ще поганого не зробили, вчора були цивільними громадянами, чесно прийшли служити в армію, на них надягли військову форму — як жорстоко з ними поводиться законодавство: як одразу на них «накидається» така мережа певних обов’язків, з такими карними наслідками, що просто жах!

Нас усіх дуже гостинно приймали сьогодні, все нам показували: і музей, і побут, і таке інше; а скажіть, шановні військові: де, в якій казармі висить плакат з правами солдата, хто покаже мені такий стенд? За десять років існування нашої організації ні в радянській армії, ні в нашій українській я не бачила такого стенду — немає його! Тільки обов’язки і карні наслідки за невиконання обов’язків, і жодного слова про права. Ось про це і треба нам думати і говорити, і діло робити. Треба розробити разом з МО та іншими зацікавленими відомствами брошури про права призовників і солдат, де б ми чітко визначили, перш за все, права допризовника, призовника, молодого бійця, щоб він чітко знав свої права і механізми їх захисту.

У нас сьогодні дуже багато проблем в армії, але як можна не бачити таких складних проблем? Солдат сьогодні не має жодного права. Подібна ситуація потребує негайного вирішення. Я закликаю вас усіх, як відпо-відальних осіб: не можна залишати це без уваги!

Другий крок для запровадження прав людини в армії — це закріплення, усвідомлення цих прав керів-никами. Армія складається не з матеріального забезпечення, не з організації. Вона складається, насамперед, з людей. Таким чином, керівник в армії повинен мати не тільки якийсь там військовий чин — він носій політичної волі і тому повинен бути зразком для своїх підлеглих у всьому, чітко розуміти ролі своїх підлеглих, які в будь-який час можуть звертатися до свого керівника, і бути готовим зрозуміти та захистити їх на всіх рівнях, його піддані повинні довіряти своєму начальникові, знати, що він їм допоможе, тільки в такому разі людина піде на контакт. Проблема молодих солдат в тому, що вони часто не можуть себе захистити, бо не знають як це зробити в тій чи іншій ситуації, а командирові не довіряють і бояться звертатися зі своїми проблемами, в результаті проблема заганяється в глухий кут.

В принципі весь комплекс солдатських проблем — це порушення недоторканності особи, що тягне за собою також приниження честі і гідності людини. І в цьому напрямку необхідно працювати з особовим складом, бо це дуже важливо. Але ще важливіше працювати з командирами, думати, шукати шляхи, розповідати, що необхідно робити на практиці в напрямку захисту честі та гідності людини, яким чином покращити ситуацію в казармі, як знімати психологічну напругу в колективах. Дати можливість солдатам частіше виходити за межі військової частини для спілкування зі своїми родичами, сім’ями, друзями. Молоді люди для психологічного та фізичного здоров’я повинні бути впевнені, що можуть при необхідності залишити казарму і командир роти чи відділення може вирішити це питання просто, без поганих наслідків для себе.

Ось чому ми вважаємо, що на сьогодні треба якнайшвидше запровадити територіальний принцип комплектування військової частини, і тільки при обмежених ресурсах брати юнаків з сусідніх найближчих областей. Ця система повинна бути більш гнучкою, особливо враховуючи соціально-економічний стан нашого населення.

Можливо, необхідно запровадити нові форми обговорення життя у військових колективах, офіцерські, солдатські зібрання, вивчати їх думки по тих чи інших питаннях, під час занять з гуманітарної чи правової підготовки, у формі гри розглядати ті чи інші конфліктні ситуації, шляхи їх вирішення, можливо, моделювати такі ситуації та пропонувати солдатам їх вирішення мирним шляхом, або знайти шляхи попередження чи запобігання конфлікту, який може статися.

Я вважаю, що всі наші військові формування мають такі структури, які зобов’язані займатися захистом прав і свобод військовослужбовців. Вони мають високий інтелектуальний потенціал, досвід, і щоб привести в дію цей механізм, треба зорганізувати ці структури разом — і громадські, і державні — проаналізувати їх діяльність, взяти все найкраще та почати працювати з урахуванням міжнародного досвіду. Необхідно зараз свідомість армії змінювати і робити її справді міжнародною, справді такою, яка може нормально реагувати на сучасне уявлення про роль армії в демократичному суспільстві. Це велика і довготривала робота, і починати її треба негайно, бо сім років уже втрачено.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори