пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"199913
29.12.1999 | А. Чорнуха, м. Київ, голова міського товариства політв’язнів та репресованих

Обрізана совість

   

На восьмому році незалежності України зусиллями деструꬬтивних антидержавних кіл державу доведено до стану тотальної кризи. В боротьбі за владу антиукраїнські кола розгорнули широкомасштабну кампанію розшарування суспільства на дрібні купки людей за мовною, партійною, релігійною ознаками, які, за задумом, мають ворогувати між собою і не чіпати влади. Тактика створення хаосу громадської думки повинна також сприяти знищенню історичної пам’яті народу, його деморалізації, що вигідно владним структурам, які на 100 відсотків складаються зі старої компартійно-кадебістської номенклатури.

В Україні йде наступ на права людини, на свободу слова; цілеспрямовано обрізаються великі періоди ук¬раїнської трагічної історії — не згадується про голодо-мори 1922—1923 і 1947 років, викреслюються з пам’яті розстріли в Биківні, Вінниці, Львові, Дрогобичі, арешти і судові процеси 50—80 років. Певно, що це є закономір-ним наслідком панування в Україні перефарбованих во-рогів і нелюдів, і ситуація загострюватиметься і далі, якщо не буде проведено суду над комуністичною ідеоло-гією, її провідниками та функціонерами.

На жаль, ситуація із дотриманням норм охорони прав людини в Україні, зокрема правом на отримання об’єктивної інформації, правом на захист своєї честі в суді тощо, ускладнюється пасивністю, а іноді і прямою зрадою з боку так званих правозахисників. Достатньо згадати про роботу Комісії по захисту прав людини Вер-ховної Ради України.

У 1993 році в Києві у приміщенні так званого Жовт-невого палацу (колишнього інституту шляхетних паня-нок, де у 30-ті роки комуністичні нелюди влаштували катівню) проходив з’їзд українських політв’язнів. У пре-зидії з’їзду сиділи відомі громадські, політичні діячі, чия доля пов’язана з українською історією: В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, С.Стецько, М. Лебідь, Є. Пронюк, Д.Шу-мук, Л.Танюк, М.Горинь та ін. Згідно з рішенням з’їзду на подвір’ї палацу було закладено камінь, на якому викарбували, що на цьому місці буде споруджено знак на вшанування пам’яті загиблих за час комуністичного терору. Був затверджений напис на цьому знаку: «Жертвам комуністичного терору». Сьогодні, коли пам’я-тний знак стоїть на визначеному місці, навіть пересічний громадянин дивується напису, який засвідчує, що цей знак — жертвам репресій 30-х — початку 50-х років, і запитує: хто ж чинив ці репресії, може, марсіяни? І ви-ходить, що у період 17 — 30-х років або 60 — 80-х років репресій не було?

Але цікавішим є те, що ганебний факт перекручен-ня тексту напису, затвердженого з’їздом, не дивує тих, хто був у президії і виголошував палкі промови про необхідність скликання міжнародного суду над комунізмом — Нюрнберга-2.

Члени Київського крайового товариства політв’яз-нів і репресованих з обуренням сприйняли факт перекручення тексту на пам’ятному знаку і розцінюють це як акт знущання та глуму над пам’яттю жертв комуністич-ного терору, а також як свідчення морального зубожін-ня і деградації українських політиків, які здатні лише на мітингову демагогію. Українські політв’язні вимагають поновлення затвердженого з’їздом тексту на пам’ятному знаку і громадського розслідування факту підміни важ-ливого політичного документа.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль