пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"199923
29.12.1999 | Р. Романов, м.Севастополь

ЯКОГО КАНДИДАТА НА ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА Я БИ ПІДТРИМАВ

   

В одному з номерів дуже цікавого як на мене журналу Ukrainian Panorama мою увагу привернула передмова американського видавця Тедді Паккарда. В своїй статті він подав цікаву думку про те, що єдина перевага, яку має власник періодичного видання в Україні полягає в тому, що можна висловитися публічно про те, що тобі не подобається в цій країні. Тедді Паккард заявив, що в Україні нашої неповаги заслуговують політики (намагаються створити враження, що витрачають безліч сил і коштів лише щоб зайняти державну посаду із сміхотворною заробітною платнею), юристи (в умовах повного правового «беспредела» умудряються чимось займатися і мати цілком пристойні доходи), бухгалтери і ревізори (не здатні безпомилково підрахувати навіть вартість своїх послуг) і рекламні агенти (нав’язали населенню те, що не варто уваги).

Змушений визнати, що я теж набагато частіше пишу про те, що мені не подобається. Однак, як нас намагається переконати перший канал національного телебачення України, — «Не все так погано у нашому домі». Отож і я вирішив, що варто нарешті висловити свою думку про те, що викликає в мене позитивні відчуття і вселяє надію в майбутнє.

Я дуже радий тому, що в День Незалежності України, замість традиційних для телебачення України урочистих засідань з перекривленими обличчями високих державних керівників, що за допомогою поганих спічрайтерів намагаються хоч кого-небудь переконати в успіхах розбудови держави за своєю участю, я маю можливість включити російський канал MTV і слухати нісенітниці, що несуть герої нового покоління — Beavis & Butt-Head. Останні викликають більше довіри, принаймні своєю відвертістю і приземленістю. Контраст між обтяженими загальнодержавними справами обличчями українських чиновників та двома підлітками-бовдурами справляє надзвичайно приємне враження на користь останніх.

Дивлячись на першому національному прямий репортаж з військового параду на честь восьмої річниці незалежності України, в якому вперше взяли участь військово-повітряні сили України, я дуже порадувався за наших керівників. Я відчув справжню гордість, що при затвердженні проекту реконструкції Хрещатика вони не наполягли на будівництві каналу, за допомогою якого кораблі Військово-морських Сил України, вийшовши із своєї бази в Севастополі і піднявшись по Дніпру, змогли б пройти Хрещатиком повз трибуну з президентом. Мені дуже подобаються обидва наших президента. Перш за все тим, що мають міцне здоров’я. Це поки що рятує населення України від необхідності ще трошки «затягти пояси» і побудувати національну святиню — мавзолей на майдані Незалежності.

Взагалі ж серед моїх улюблених телевізійних програм хочу назвати «Епіцентр» В’ячеслава Піховшека на українському каналі «1+1». Мета знайти більше запитань, що здатні загнати в кут (тепер вже інший, не п’ятий) ведучих політиків України, виглядає дуже благородно. Крім того, можна порадуватися за наших журналістів, які на фоні політиків виглядають настільки виграшно, що виникає бажання поміняти їх місцями. Єдине, про що хочеться зауважити авторам та ведучім програми — не треба створювати враження, що від того, наскільки яскравим є представлений політик, наскільки вміло він здатен відповідати на часом недоброзичливі запитання журналістів, наскільки добрий він оратор, наскільки реальні його пропозиції, щось буде залежати на майбутніх президентських виборах. Не треба намагатися перехитрити наш народ. Він набагато розумніший. Це я зрозумів, коли побачив в Севастополі, в комерційному канцелярському магазині звичайний портрет нашого Президента вартістю у 112 гривень! Отож підприємці — народ прагматичний, вони знають хто користується всенародною підтримкою, кого можна вигідно продати і кого будуть купувати в майбутньому. Не допустять же ці люди втрати таких прибутків вже через два місяці!

Ще одна телевізійна програма, що варта, як на мене, уваги, має назву «12 злобних глядачів» і виходить на російському каналі MTV. Дуже цікаво спостерігати за тим як 13-15 літні підлітки заявляють про своє несприйняття метрів російської естради (кожного окремо і всіх разом взятих), віддаючи перевагу Offspring перед Кіркоровим або Red Hot Chili Peppers перед Анжелікою Варум. Увагу цих хлопців та дівчат до своєї творчості не можна привернути гучним шлюбом з зіркою радянської естради чи примітивною пісенькою з кількох нот, написаною татом-композитором. Дивлячись на молодих росіян, слухаючи їхні оцінки перестаєш боятися відновлення російської імперії, зокрема у її останній і, напевне, найгіршій радянській модифікації. Новомодне гасло Make sex not war завойовує все більше прихильників серед цієї аудиторії. Російське MTV стало каналом нового покоління російських європейців. Ці підлітки вже мало чим відрізняються від молодих німців, англійців чи американців.

Нарешті, існує Інтернет, де є можливість отримати ту інформацію, яка потрібна, уникнути її «фільтрування» компетентними органами, плюнути на всі заборони і відчути себе реально вільною людиною. Найбільша цінність Інтернету полягає в тому, що він є зоною, майже вільною від контролю з боку держав.

В принципі, на мою думку, вітчизняні телеканали, як і інші засоби масової інформації, мають широке коло глядачів лише через тотальну неосвіченість (незнання іноземних мов) та бідність (недоступність супутникового телебачення) більшості населення. Але і тут не все песи-містично. Якщо переглядати навіть севастопольські провінційні жовті газети («Кур’єр», «Ремарк», «Проспект») натрапляєш на велику кількість оголошень про курси іноземних мов. Таким чином, перший фактор стає надалі все менш актуальним. Активне вивчення іноземних мов збільшує конкурентноздатність наших молодих людей на світовому ринку праці і створює для них можливості мати нормальні прибутки. Отож, і другий, дуже суттєвий фактор відстороненості і відгороженості населення постсовєтського простору від світових джерел інформації не є фатальним.

Всі перелічені мною позитивні зміни відбуваються не завдяки, а скоріше не дивлячись на владу, саме в тих сферах, що залишаються поза увагою чиновників. Саме тому я пропоную підтримати такого кандидата на посаду президента, який заявить, не про те, що зробить щось для громадян, а навпаки, декларуватиме звуження втручання держави в суспільне життя. Жоден президент не може зробити своїх громадян багатими (лише своє найближче оточення). Проте, вільні, освічені і відповідальні за свої дії громадяни зроблять заможною будь-яку державу.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори