пошук  
версія для друку
04.09.2000

Обмеження свободи вираження поглядів в проекті Кримінального кодексу України.

   

Прийняття нового Кримінального кодексу (КК) України, який відповідав би нормам міжнародного права в галузі прав людини, було одним з зобов’язань України при вступі до Ради Європи у листопаді 1995 року. Робота над проектом триває вже сім років, він прийнятий в першому читанні і підготовлений до другого. Але, на жаль, мушу констатувати, що проект орієнтований на подальше посилення репресивного характеру кримінально-правової політики. Якщо порівняти санкції особливих частин чинного КК та проекту, то можна побачити, що загалом проект більш жорстокий. Чи можна зменшити рівень злочинності, застосовуючи жорсткіші покарання? Кримінальний закон все суворішає, а злочинність все росте. Посилання на те, що жорстокішає суспільство, і що необхідно враховувати громадську думку, можна зрозуміти. Але, як на мене, не можна вченим йти на поводі загальнообивательської думки, що нібито більша кара стримує злочинця („бандитам — тюрми!“).

Проте у цих нотатках зосередимося тільки на необгрунтованих, на мою думку, обмеженнях свободи вираження поглядів, які містяться в проекті КК.

Особлива частина починається з розділу „Злочини проти основ національної безпеки України“, який містить положення, що, як на мене, несумісні з уявленням про правову демократичну державу. Стаття 105 „Державна зрада“ майже дослівно повторює статтю 56 чинного КК (яка, в свою чергу, багато в чому повторює склад зради Батьківщини з КК радянських часів): „Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України“. Чи скоює державну зраду правозахисник, який збирає факти про порушення прав людини з метою ознайомлення з ними світової громадськості? Або, наприклад, Президент України, коли підпише міжнародну угоду, а потім Верховна Рада її не ратифікує з мотивів завдання шкоди обороноздатності? Звичайно, це ніяк не можна назвати державною зрадою, але де тому гарантії у 105 статті? „Допомога в проведенні підривної діяльності“ є не що інше, як необгрунтоване обмеження свободи слова і свободи інформації: в умовах відкритого суспільства громадяни мають природну можливість вільно спілкуватися із зарубіжними організаціями та приватними особами у будь-якій сфері. Криміналізувати такі дії можна тільки у випадку, коли йдеться про насильство або заклики до насильства. Ту ж саму ваду – порушення свободи слова і свободи інформації – має стаття 104 „Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України“: говорити можна тільки про насильницькі дії, вчинені з метою зміни території або державного кордону й публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Відсутність слова „насильницькі“ повинне одразу виводити такі дії з-під сфери застосування кримінального права. Тому в такому вигляді ст.104 стає безглуздою. З сепаратизмом не можна боротися кримінально-правовими заходами! Дивує і стаття 109, яка визначає шпигунство. Окрім передавання та збирання відомостей, що становлять державну чи військову таємницю шпигунством є ще й передавання або збирання за завданням іноземної розвідки „інших відомостей для використання їх на шкоду інтересам Україні“. З погляду міжнародно-правових стандартів про свободу слова збирання та поширення будь-якої інформації, котра не оголошена таємною, мають бути визнані правомірними незалежно від мотивів, якими керувалася особа, збираючи інформацію. І взагалі, хіба слідчі і судді мають визначати, в чому полягають інтереси України?

З цього погляду не витримує критики і стаття 304 „Передавання іноземним організаціям відомостей, що становлять службову таємницю“: „передавання або збирання з метою передавання іноземним організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять службову таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого“. Незрозуміло, про які відомості йдеться в цій статті, бо українське законодавство взагалі не визначає, що таке службова таємниця. Оскільки в Україні сьогодні будь-який керівник органу виконавчої влади може поставити гриф ДСК фактично на будь-який документ, збір будь-якої інформації, що знаходиться в розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування може стати кримінальним.

Покарання за злочини, передбачені в статті 304, жорсткіше в порівнянні з чинним КК, де стаття 68-1 передбачає покарання у вигляді позбавлення на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом до п’яти з половиною офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Слід відзначити, що в порівнянні з чинним КК збільшені також санкції за розголошення державної таємниці („від 2 до 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або без такого“ замість „від 2 до 5 років позбавлення волі“) та за втрату документів, що містять державну таємницю („від двох до п’яти років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або без такого“ замість „від 1 до 3 років позбавлення волі“).

З’явилася також нова стаття „Посягання на честь і гідність Президента України“: „образа Президента України під час виконання ним своїх повноважень або з приводу їх виконання, а також наклеп на Президента України – караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до семи років“. На мою думку, ця стаття залишає багато можливостей для сваволі і може привести до серйозних порушень свободи вираження поглядів. Зазначимо, до речі, що міра покарання за наклеп на звичайних громадян в проекті пом’якшена в порівнянні з чинним КК, але за наклеп в поєднанні з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину вона, як і в чинному КК, може досягти п’яти років позбавлення волі. На мою думку, статті про наклеп криміналізують діяння, які цілком можуть охоронятись заходами цивільно-правової відповідальності.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори