пошук  
версія для друку
04.09.2000 | Віталій Волтарніст, студент Національного універсітету «Києво-Могилянська Академія»

ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ – ДІЄВІ ІНСТРУМЕНТИ БОРОТЬБИ З ПОРУШЕННЯМИ ПРАВ ОСОБИ З БОКУ ДЕРЖАВИ. ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ЦИМ СТВЕРДЖЕННЯМ?

   

Знання... Це слово наповнене неосяжним, як саме безмежжя, змістом. Його смисл, на перший погляд, може здатися простим і зрозумілим, якщо не вдумуватися в те, що історично пов’язано з ним. Розвиток людства споконвіків так чи інакше пов’язаний з розвитком знання. А, може, все якраз і навпаки — може, це знання пов’язане з розвитком його носіїв? Це кожен може розуміти по-своєму. Але хто б не був моїм співрозмовником: побожний християнин чи запеклий атеїст, віруючий у космічний абсолют чи переконаний у обмеженості власного інтелекту, сповідуючи тезу: „Я знаю тільки те, що я нічого не знаю“, він обов’язково погодиться з тим, що саме знання відіграють визначну роль у потенціях людства до історичного поступу. Може, саме знання спричинило виникнення людства. Історія знає багато, і незрівнянно більше їй не відомо, але все відоме та невідоме замикається на ключовому символі знань. Прагнення до пізнання макро- і мікрокосмічного робить чотириногого прямоходячого ссавця Людиною.

З давніх давен хтось завжди намагався обмежити людину у потугах до отримання інформації. Це було вигідно перш за все тим, хто прагнув тримати людей у рабській покорі. Очевидно, що намагання обмежити людину в знаннях є протиприродною спробою редукувати її до стану ссавця, іншими словами, вбити в ній все людське, тобто духовне. Цей злочин стоїть недалеко від фізичного вбивства, в чомусь навіть перевершуючи його своєю цинічною брутальністю. Перш за все, процес вбивства духовного є значно тривалішим, а, значить, і незрівнянно болючішим і стражденним. Навряд чи топлення у воді зрівняється з топленням в інформаційному болоті, коли попереду перспектива вічно ковтати смердючі продукти чийогось морального розкладу. Чи порівняно повільне задихання від недостатності кисню з агонією в знаннєвому вакуумі, коли довгими добами, місяцями та роками цієї тортури людина відчуває, як тануть її творчі та інтелектуальні здібності, і свідомість потроху обростає шерстю і починає гавкати на собі подібних?

За фізичного позбавлення людини життя відбувається принаймні дві прикрі речі: людина логічно не завершує свою життєву місію, і суспільство достроково втрачає активного носія і генератора знань. За морального вбивства картина набуває ще більш похмурих і кривавих тонів: людина вмирає, а прямоходячий тваринний елемент з деструктивними функціями залишається в суспільстві і сам стає кілером у безкінечному ланцюгу подібних вбивств.

Незліченних жертв цих злочинів ніхто не згадує — „духовно живим“ вони не потрібні: ті або не помічають їх, бо зайняті власним виживанням, або не вважають це за потрібне, мовляв, не воскрешати ж їм мертвих. Або й самі є свідомими вбивцями. І чим більше в суспільстві таких психічних зомбі, моральних ілотів, тим далі це суспільство стоїть від громадянського.

Віками мудрість народна у боротьбі з темнотою і хаосом невчення концентрується й накопичується, щоб в певний момент конкретизуватися, набути фізичного виразу та спрямовуючого змісту й стати черговою віхою на звивистому шляху, який торує земна цивілізація. Правова думка історично була поряд з іншими елементами культури показником розвинутості тієї спільності, яка її формує.

Епохальним було свого часу врегулювання питання приватної власності, розмежування громадянського обов’язку і особистого життя. Вибір між монархією і республікою, на користь останньої. Зрештою, тяжко переоцінити сміливе і чесне звернення найважливіших суспільних інститутів до дзеркала свободи слова без приховування своїх вад та недоліків. Це істинно колосальні досягнення.

Проте, історія не стоїть на місці — вона безперервно розкручується в оту висхідну спіраль, кожен оберт якої розмахом своїм перевищує попередній. Отже, масштаби майбутніх звершень не зрівняються з попередніми. Боляче розуміти, що наша держава залишається відкинутою на десятки років назад проти ходу подій у тій частині країн світу, яка за всіма показниками лідирує в історичному поступі. Чи можуть вони допомогти нам наздоганяти події? Відповідь — ні! Не можуть, якби могли — то не будуть, та й не повинні. Проте, вони можуть і роблять інше — запроваджують правила у давній, як сам світ, боротьбі за місце під сонцем. Це жорстко звучить, але краще виглядає — оскільки ці правила не є диктат, а легітимна воля інтелектуальної та економічної більшості з урахуванням інтересів меншості. Тобто той самий давній принцип демократії. А як хто не хоче — хай не бореться, це його право. Ця гра-боротьба у міжнародну політику за міжнародними нормами є природнім добором для найсильніших, хто приймає їх і робить все можливе і неможливе, щоб іти нарівні з іншими.

Одним з найсучасніших та найвпливовіших пунктів таких правил для Європи є Конвенція про захист прав людини та основних свобод.

Мудро захистила вона право людини на життя, заборонила катування та примусову працю, дискримінацію та покарання без закону. Проте, закон, як говорять у народі, створюється для тих, хто його не виконує. Це далеко не законослухняне твердження антидержавницького змісту має у собі зерно істини. А саме: з правової точки зору санкція правової норми вступить у дію лише тоді, коли буде порушено диспозицію. Отже, має бути те, що запобігає порушенню диспозиції. Але відомо, що страх перед будь-яким покаранням, в тому числі й тим, яке передбачає санкція, не є найефективнішим засобом стримування. Тут має діяти внутрішня пересторога не чинити порушення тому, що воно є неприродним і невластивим нормальному стану речей. Така пересторога може виникнути лише за умови високого розвитку духу, здорової атмосфери стосунків між усіма членами соціуму. Отже, постає дилема: з одного боку, лише потужний духовний компонент індивіда може забезпечити його правомірну поведінку, а з іншого, розвиток високого рівня духовності неможливий в злочинній атмосфері. Здається, довіку не розплутати цей гордіїв вузол. Проте, варто пригадати, що людина прагне до вибору усього найкращого, найдосконалішого, аби було серед чого вибирати. Знання, інформаційні ресурси є „харчем“, яким живиться і на якому росте людський розум. Отже, фундаментом забезпечення прав та свобод людини є інтелектуальне засвоєння цих категорій на рівні окремих суб’єктів суспільства. Щоб забезпечити його, потрібно якомога повніше та всеохоплююче захистити процеси інформаційного обміну і суспільстві. Постійний біг хвиль інформації каталізує сплески піднесення духовного, які, в свою чергу, якісно вивіщують рівень „громадянізації“ суспільства.

Дивно, чому Конвенція майже не приділяє уваги проблемам свободи слова та поширення інформації. Можливо, для європейського суспільства такі речі стали вже глибоко інтегрованою частиною менталітету й моралі, знайшли відображення в національному законодавстві, і вже не розрізняються як такі, що потребують окремої та поглибленої регламентації на міжнародному рівні.

Ми ж доленосною посмішкою фортуни політично прилучені до Європи зовсім недавно і ще дуже помітно шкутильгаємо на усі кінцівки демократії та серйозно слабуємо на інформаційну недорозвиненість. І серйозним недоліком Конвенції є те, що вона не в силах зцілити ці вади.

Взагалі інформація та свобода слова є великими узагальненнями, які неосяжні у своїй повноті і безглузді навіть при частковому спрощенні. Чи можна говорити про свободу вираження поглядів, коли навіть на формальному рівні після ствердження цього перелічуються десятки і навіть сотні різних „при, але, за умови?“ Наскільки зіпсованими морально є ті люди, які на кожному кросі кричать про свободу слова, постійно закриваючи редакції засобів масової інформації, грубо втручаючись у роботу mass media. Не вживаючи конкретних власних назв, підкреслю, що це тяжкий гріх сучасних високопоставлених номенклатурних інквізиторів.

Ніякою мірою не звинувачуючи Конвенцію, кожен погодиться з реальністю: на основі статті 10.1 навіть у Європейському Суді неможливо захистити свободу поширення інформації.

Я не уповноважений давати поради, проте, маю право робити висновки. І висновок мій до заголовку Ви щойно прочитали.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори